В основі концепції історико-мистецького проекту «Час відати належну шану» закладена ідея повернення світлого імені уродженця Сумщини Миколи Омеляновича Макаренка (1877-1938) володаря Ордена Станіслава 3 ст., вченого світового рівня, патріота України, видатного дослідника в галузі археології, історика мистецтва, художника, музеєзнавця, педагога, громадського діяча, який звершив духовний подвиг на захист духовності.
В основі концепції історико-мистецького проекту «Час відати належну шану» закладена ідея повернення світлого імені уродженця Сумщини Миколи Омеляновича Макаренка (1877-1938) володаря Ордена Станіслава 3 ст., вченого світового рівня, патріота України, видатного дослідника в галузі археології, історика мистецтва, художника, музеєзнавця, педагога, громадського діяча, який звершив духовний подвиг на захист духовності.
На Україні не було рівних Миколі Макаренку в дослідженнях по археології, історії мистецтва, музейній справі та багатьох питаннях в культурно-мистецькому напрямку. Вчений залишив нащадкам численні надбання (біля 170 наукових праць, тисячі малюнків, акварелей, екслібрисів, малюнків мап, безліч наукових картотек, археологічних розвідок, фото, діапозитивів). Ідеали науки, мистецтва і культурної спадщини України М. Макаренко відстоював усе своє життя, завдяки його археологічних відкриттів, Україна отримала світове визнання.
Микола Макаренко жив і працював на зламі двох епох. Революційний рух він зустрів у Санкт-Петербурзі, але вирішив повернутися на Україну щоб бути корисним «рідній батьківщині». Напрочуд у Києві Микола Омелянович «отримав смерть у розстрочку». Як тисячі вчених, духовних діячів тієї доби, Макаренко попав під дамоклів меч сталінських репресій. А приводом став протест вченого-патріота проти знищення Михайлівського Золотоверхого монастиря. М.Макаренко був арештований, висланий на каторгу у Казань, потім у табори в Томськ, де його і розстріляли 4 січня 1938 року. Реабілітація вченого-патріота відбулася у 1960, 1965, 1989 роках. Слава героям!!!
Культурно-мистецький проект «Час віддати належну шану» проходе в ювілейну річницю з дня народження Т.Г.Шевченка. На монументі Кобзаря в місті Ромни Сумської області викарбувані слова поета «І оживу і думу вольную на волю із домовини возову». Цей заповіт світоча українського народу відгукнувся набатом дзвіниць Михайлівського Золотоверхого собору в ніч на січня 2013 року. Рятівником же храму був Микола Омелянович Макаренко.
Саме на честь українського патріота була влаштований творчий проект в який входили наукова конференція «Час віддати належну шану» та виставка живопису «Храми України». В проекті прийняли участь Михайлівський Золотоверхий монастир, Київська православна Богословська академія Української православної Церкви Київського Патріархату, Київська організація Національної спілки художників України, Мистецький центр «Шоколадний будинок» Київського національного музею російського мистецтва, Український фонд культури, «Сумське земляцтво у місті Києві».
Історія визначних пам’яток української культури 17-18 століть складна і багатостраждальна. Чимало вони побачили на своєму віку, але дійшли до нас, зберегли свою первозданну красу та засвідчили духовність, культуру, діяльність талановитих зодчих, які працювали на території нашої держави.
Кожна область в Україні має свої яскраві мистецькі відзнаки, особливо це стосується храмового зодчества. З найвідоміших храмів на Україні слід назвати кафедральний храм Пресвятої Богородиці (Десятинна церква) збудований князем Володимиром на честь хрещення Київської Руси. Слід назвати всесвітньо відомі Софію київську, Юра у Львові, Почаївську лавру, ханську мечеть у Бахчисараї, Успенський собор у Білій Криниці, ансамбль Києво-Печерської лаври, тощо. Лише дерев’яних на Україні налічується 2500 будівель, найстаріша знаходиться у Закарпатті і датована ХV століттям.
У храмі людина завжди знаходила спокій, віру, надію та сповнювала своє серце любов’ю. За часів Київської Руси, церкви мали не тільки духовне призначення, там відбувалися прийоми іноземних послів, влаштовувалися святкові гуляння у галереях навколо храмів. Сакральне зодчество вражало своєю самобутньою красою як зовні, так і в оздобленні інтер’єрів, з пишним різьбленням покритим позолотою, фресками, мозаїками, інкрустованою підлогою.
Храми Києва зберігають непересічну історію пов’язану з видатними особистостями. Так Кирилівський храм має фрески Врубеля, Володимирський собор оздоблений розписами Васнецова, Врубеля, Нестерова. І як що перший побудований у стилі давньоруського та бароко, то другий – старовізантийському стилі. У Хрестововоздвиженьському храмі (на Подолі) хрестили Булгакова. Видубицький собор – шедевр українського бароко, а назва його пішла від язицького бога Перуна. Це надзвичайно цікава тема, але сьогодні головними героями є Михайлівський Золотоверхий собор на його рятівник М.Макаренко. Мов би про нього у зверненні до народу нещодавно Святіший Патріарх Київський і всея Русі-України Філарет сказав «Любіть Україну не словом, а всім своїм життям».
В цьому підтексті слід нагадати про окрему трагічну сторінку нашої історії, періоду атеїстичної пропаганди під час сталінського терору. Церкви знищували, підривали, а вони вставали з попелу, як наш Михайлівський Золотоверхий без якого ми не уявляємо сучасного Києва.
Кожний учасник сьогоднішньої виставки живопису, а це 30 художників із Києва, Львова, Шостки, Хуста, Івано-Франківська, Глухова, Камьянець-Подольського, привніс своє бачення на сакральні пам’ятки. Глядач відчув подих історії сповнений роздумів, особливої святості, духовності.
Окрасою виставки стали твори заслуженого діяча мистецтв України професора творчої майстерні монументального живопису та храмової культури Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури Івана Пилипенка, заслуженого художника України, професора, доцента НАОМА, живописця Генрі Ягодкіна.
Привабила філософською глибиною картина «Чернігівський колегіум» заслуженого діяча мистецтв України Миколи Шелеста. В картинах Людмили Каревої відчувається особливий хвилюючий настрій. Панорамні полотна Сергія Сови захоплюють своєю величчю. А молодь Карелія Зикунова, Мирина Яценко та Тетяна Ягодкіна, яка в цьому році приєдналася до проекту порадувала своєї професійністю.
Відгукнулися й наші постійні учасники заслужені художники України Генрі Ягодкін, Микола Нечвоглод та Володимир Єрмаков, художники Олександр Масик, Тетяна Мельничук, Тамара Ціун, Сергій Кривенко, Тамара Бикова. Це група художників з Сумщини, бо саме громадська організація «Сумське земляцтво у Києві» і започаткувала цей проект у 2006 році.
Галина Кириленко-Баранікова перекинула місток до Седніва, до якого щорічно ідуть художники на пленери, щоб насититися неповторними краєвидами. Родина Гуцулів запросила нас до Чернівців, а Любомир Мартинюк до історичного Камьянець-Подольського.
Кожний учасник отримав Подяку від намісника Михайлівського Золотоверхого монастиря єпископа Вишгородського Агапіта, які вручив протоієрей, проректор Київської Православної Богословської Академії отець Віталій Клос.
На виставці була презентована вперше колекція книг які написав М.Макаренко. Організатори виставки вдячні Центральному державному історичному архіву України, Центральному державному музею літератури та мистецтва України, Національній бібліотеці України ім. В.Вернацького, Національній історичній бібліотеці України, Київському обласному архіву України, Бібліотеці Київського національного музею російського мистецтва за раритетні експонати.
Музика Антоніо Вівальді супроводжувала відкриття виставки, а виконавцями були професор Київської національної музичної академії І.Андрієвський та доцент КНМА Н.Сиваченко.
Отак мальовнича Україна, щедра на духовні пам’ятки, благословила нас сьогодні цим мистецьким заходом. Для її влаштування залучилася команда працівників галереї «Шоколадний будинок», в приміщенні якого в кімнаті №6, в суворі дні з 1924 по 1934 роки минулого століття жив з родиною Микола Омелянович Макаренко.
Цим заходом ми вшанували ім’я українського патріота. Коли будете проходити Економічною брамою до Михайлівського Золотоверхого собору, вклоніться погруддю М.О.Макаренка, це наша з вами совість.
Валентина Єфремова
куратор проекту, мистецтвознавець, заслужений працівник культури України