Відзначаючи двадцятилітній ювілей академії, звертаємося до тих, хто стояв при її витоках. Серед них протоієрей Іоан Київський, який з 1990 по 2007 рік викладав біблійну історію та літургіку у Київській духовній академії і семінарії.
Відзначаючи двадцятилітній ювілей академії, звертаємося до тих, хто стояв при її витоках. Серед них протоієрей Іоан Київський, який з 1990 по 2007 рік викладав біблійну історію та літургіку у Київській духовній академії і семінарії.
Михайло Омельян: Отче Іоане, в цьому році ми будемо святкувати двадцятиліття відновлення Київської духовної академії. Які у Вас є спогади про той час, коли все відновлювалося і формувалося?
Протоієрей Іоан Київський: Я почав викладати у Київській духовній семінарії у 1990 році, згідно з указом Блаженнійшого владики Філарета, в вересні місяці. В той час я служив у Флорівському монастирі. Я спочатку викладав біблійну історію, потім катехізис, а дещо пізніше літургіку. Це був час особливого піднесення, бо все свідчило про те, що настав час духовного відродження: відкрилася Києво-Печерська лавра, розпочалися богослужіння в храмах, з’явилися перші студенти. Спочатку ректором був отець Петро Влодек, а пізніше отець Даниїл (Чокалюк), який багато потрудився для відродження академії. Владика Філарет часто служив у храмах Києво-Печерської Лаври, опікувався реставрацією її приміщень та студентських корпусів. На богослужіннях завжди було багато парафіян, які щиро шанували і любили свого архіпастиря. Всі ми вірили в те, що будуть нові священики, розпочнеться відкриття інших храмів, окрім лаври. Звичайно, було нелегко, оскільки два тижні підряд потрібно було приїжджати на богослужіння, яке розпочиналося о 6.30, потім їхати на лекції, але така була воля Божа.
Михайло Омельян: Як ми пам’ятаємо, у 1991 році була проголошена незалежність України, якими були обставини у духовному житті, зокрема в духовній академії серед викладачів та студентів?
Протоієрей Іоан Київський: Відомо, що майже все населення України, а саме – 96 відсотків, проголосувало за незалежність України, і, очевидно, священики підтримали цю незалежність. Але пізніше, коли стало зрозумілим, що нашу Церкву не хочуть відпускати, то, звичайно ж, тут був великий вплив КДБ на цю подію, тому що давались вказівки тим, хто співпрацював з органами, і тому немає нічого дивного в тому, що багато священиків, коли настав час вирішувати, якою буде доля нашої Церкви, опинилися не на позиції незалежності, яку було проголошено на помісному Соборі 1 – 3 листопада 1991 року, а поступово відійшли від Блаженнійшого владики Філарета, від ідеї незалежності.
Михайло Омельян: Скажіть, будь ласка, що Вас спонукало до ідеї незалежності, до незалежної Церкви? Якими були особисті переживання? Протоієрей Іоан Київський: Мене особисто спонукало до цього те, що на мене не впливали ззовні: я не співпрацював з КДБ, інша обставина та, що я українець і, звичайно, думаю, що як Україна стала незалежною, так і Церква мала бути незалежною; також дуже вплинуло на мій вибір те, що я щиро поважав нашого предстоятеля, Блаженнійшого владику Філарета за його тверду віру в часи гоніння на Церкву. Дозволю собі пригадати один приклад, який свідчить про спроби очорнити його. Це стаття в одній газеті, де доктор історичних наук сказав, що до приходу владики Філарета на Київську кафедру в Києві було сто храмів, а коли він прийшов, то храми позакривались і залишилося тільки десять. Насправді ж не закрився жодний храм, а коли влада хотіла закрити Володимирський собор і Вознесенську церкву на Деміївці, то владика Філарет не допустив цього. Ось такі й інші були звинувачення, яким я ніколи не вірив і не вірю. Я завжди з захопленням слухав його проповіді, які в той час були дуже актуальними, але говорити їх було небезпечно, тому що в атеїстичні часи до кожного слова прислухалися, стежили, і через те його проповіді мало друкувалися. Важливим для мене було рішення Собору 1 – 3 листопада 1991 року, на якому делегати одностайно проголосували за автокефалію Української Церкви. Ще одна обставина – та, що у Флорівському монастирі я зустрів дуже духовну людину, – прозорливу матушку Олександру (в чернецтві Рахіль), яка ще у 1989 році передбачила, що станеться у нас в Україні, а пізніше в 1992 році, після приїзду митрополита Володимира з Москви, мені вдалося через одну людину поспілкуватися з нею, і вона сказала тій людині: «Скажи отцю Іоану, щоб Він в жодному разі не відходив від митрополита Філарета, він залишиться і буде Патріархом».
Михайло Омельян: Ось, коли вже утворилася незалежна Церква в незалежній державі, відповідно, потрібно було відновлювати і духовну академію, і, як ми пам’ятаємо, вона почала функціонувати у стилобаті Андріївської церкви, то ви тоді викладали?
Протоієрей Іоан Київський: Так, я тоді викладав.
Михайло Омельян: А якими були умови того часу, оскільки там і проживали, і навчалися, і викладали. Мабуть, було важко як матеріально, так і фізично? Яким був стан студентів? Чи хотіли навчатися? Як сприймали науку, оскільки особливістю того часу, на відміну від сьогодення, було те, що переважно поступали після армії, а не після школи?
Протоієрей Іоан Київський: Особливістю навчання у стилобаті Андріївської церкви було те, що там не вистачало місця для аудиторій, вони були малими, дуже щільно стояли столи, так що майже неможливо було пройти між ними, і також жило багато студентів в кожній спальні. Звичайно, це було важко, але, незважаючи на те, як я вже сказав, було надзвичайне піднесення, бо студенти жадібно слухали лекції, бажаючи отримувати знання, і це надихало нас, викладачів. Сталося так, що після розділення, після того, як лавра була захоплена, у нас, викладачів, майже не залишилося конспектів, і необхідно було відновлювати все заново. В той час я вже служив у Володимирському соборі, і, звичайно ж, вільного часу було мало, бо священиків стали повсюди запрошувати: в лікарні, на прийняття присяги молодими воїнами, у в’язниці.
Михайло Омельян: Які предмети Ви викладали в академії, що знаходилася у стилобаті Андріївської церкви?
Протоієрей Іоан Київський: У стилобаті Андріївської церкви я викладав літургіку у всіх класах, всього 18 годин. А в 1997 року, коли митрополит Нестор пішов від нас, мене призначили викладачем літургіки в духовній академії.
Михайло Омельян: Скажіть, будь ласка, до якого року ви викладали?
Протоієрей Іоан Київський: До 2007 року.
Михайло Омельян: Коли духовна академія почала функціонувати при Михайлівському монастирі, Ви викладали ті ж самі предмети?
Протоієрей Іоан Київський: Так, у мене залишився той самий предмет літургіка.
Михайло Омельян: Отче Іоане, що б Ви хотіли напередодні цього невеличкого ювілею побажати тим, які зараз здобувають у богословській академії освіту, які прагнуть стати священнослужителями?
Протоієрей Іоан Київський: Я хочу побажати студентам Київської православної богословської академії духовної і фізичної наснаги, щоб вони в духовній школі здобували не тільки знання, але щоб також поглиблювалася їхня віра, щоб вони ніколи не забували про те, що служіння Богу і людям – найвище служіння на землі. Один святий говорить, що немає нічого легшого, ніж бути поганим священиком, і немає нічого важчого, ніж бути добрим священиком. І, очевидно, що священик, який приймає сан, повинен усвідомлювати, що як би йому не було важко у цьому священичому служінні, але якщо він буде служити ревно, то благодать Божа буде допомагати йому в цьому служінні, в особистому житті, а коли він буде забувати про свої обов’язки як священика, нехтувати ними, то тоді благодать Божа відступає і в його житті починаються негаразди і всілякі особисті проблеми. Віруючі люди бачать, коли священик служить не щиро, і в такому випадку не будуть йти за таким пастирем. Я ж бажаю, щоб у нас було більше пастирів, які б йшли за Христом, проповідували Боже вчення, здобували особисте спасіння і вчили людей євангельським заповідям.
Михайло Омельян: Спаси Вас Господи, отче Іоане. Ми, звичайно, аспіранти, студенти Київської православної богословської академії намагатимемося втілювати те, що Ви побажали, і ставати добрими пастирями. Тому велике Вам спасибі, і нехай Господь оберігає Вас на многії і благії літа.
Розмову вів Михайло Омельян, аспірант КПБА