Перші згадки про Грушівську чудотворну ікону Божої Матері датуються кінцем XVIII – початком XIX ст. Її історію описав місцевий священик Іван Коростенський на основі переказів найстарших за віком парафіян.
Перші згадки про Грушівську чудотворну ікону Божої Матері датуються кінцем XVIII – початком XIX ст. Її історію описав місцевий священик Іван Коростенський на основі переказів найстарших за віком парафіян. За опповіддю на місці теперішньої церкви, в минулому каплиці-джерела у Грушеві, в кін. XVIII – поч. XIX ст. стояла стара дуплава верба, в середині якої з часом забило джерело чистої води, як у криниці. Як виявилося згодом – ця вода володіла цілющою силою, оскільки велика кількість людей, які туди приходили отримували зцілення від недуг, та полегшення душевних тривог. А високо між гіллям верби висіла ікона, написана на полотні. Проте й досі залишається загадкою хто й коли її туди повісив. З часом це місце стало своєрідним центром народного шанування. Люди почали приносити з собою свічки та лампади з маслом, якими освічували цю криницю та ікону, а криницю-вербу обнесли парканом з дверима та віконцями [2].1806 року Стефан Чаповський намалював картину, в композицію якої ввійшла чудотворна ікона. На картині показано людей, які отримали зцілення перед чудотворною іконою Богородиці, а також на ній закарбовані написи на підтвердження цих чудес: «По лівому боці – «Иже Мати Божія в нем являється». В уста старця, що споглядає в криницю, вкладено такі слова: «Воістину видіх Матере Божія икону». Старша жінка, дивлячись у криницю, мовить: «И аз вижду». Біля криниці, з лівої сторони, мати на руках тримає сліпе дитя, з очей якого тече кров і поданий такий напис: «Сліп уродися, з очес кров текущи, ісцілися». Побіч неї стоїть хворий з перев’язаною головою, що дивиться вгору на зображену над ними Пресвяту Діву, і молитовно взиває: «Помилуй мя Мати Божія». З правої сторони зображений каліка, який тримається на двох милицях з написом: «Тридцять літ хоровал на ногу і ісцілися»» [3, с.168].
Через деякий час у місцевих урядовців, так званих фельвартерів, виникло незадоволення з приводу великого скупчення народу біля святині. Вони посилали гайдуків, які киями розганяли богомольців. За наказом місцевого уряду шановане місце було зруйновано, а криниця закинута камінням. Однак благочестиві люди зняли ікону з дерева й перенесли її до матірної церкви села Грушева на переховування. Це сталося близько 1840 року. В 1855 році, після 15-ти років цього святотацтва, в цій місцевості поширювалася епідемія холери, що приносила чисельні жертви. Панував жах, розпач і безнадія. В селі важливу силу отримало переконання, що це є Божим попущенням за наругу над святинею. Тоді, відчуваючи провину за занепад святині в Грушеві, місцеві мешканці закупивши в сусідньому селі будівельний матеріал з каплиці, яку мали знести, зрубали стару вербу, очистили в її дуплі криницю, виложили з середини дошками, а з закупленого капличного дерева поставили малу церковцю з криницею в середині, спорудили невеличкий вівтар, а на його стіні помістили захований раніше в матірній церкві села Грушева первісний образ Пресвятої Богородиці. Після 3-х днів невтомної праці, як говориться за місцевим переданням, епідемія вщухла. Чутка про це скоро поширилася в найближчих околицях, і до Грушева знову почали сходитися люди, молитися й черпати цілющу воду. Також слід додати, що побудова каплички супроводжувалася багатьма чудесними видіннями. Дехто з побожних людей бачив три свічки, які горіли над криницею ясним світлом (тому й капличка була посвячена на честь Пресвятої Тройці), іншим являлася серед білого дня Діва Марія в давньоєврейському одязі, а деякі неодноразово чули звуки дзвонів. Каплиця була освячена на свято Успіння Пресвятої Богородиці в 1856 році. Ця споруда простояла 22 роки, поки не почала занепадати. Тоді на цьому місці, зусиллями священика Івана Коростенського та місцевої пастви, 1878 року було завершено будівництво невеличкої дерев’яної церкви. Через деякий час заходами пароха і радника Єпископської Консисторії отця Симона Дуткевича було відновлено і вміщено в гарне обрамлення старовинну ікону Пречистої Діви Марії, що колись висіла на вербі посеред гілля.
В радянські часи з 1959 по 1988 роки храм був закритий. 26 квітня 1987 року відбулася подія, яка набула чималого розголосу, 12-річній дівчинці Марії Кізин з’явилася на балконі церкви Божа Мати. Через лічені хвилини звістка облетіла все село. Почали збиратися люди з найближчих околиць. Швидко поширилася чутка, що в Грушеві знову з’явилася Божа Мати. Коротко про події в Грушеві навіть подало інформацію центральне телебачення тодішнього Радянського Союзу у червні 1987 року. 7 липня 1988 року, в день свята Різдва св. Івана Хрестителя, вперше після довгих 29 років від часу закриття церкви, в ній відправили літургію на чолі з отцем Василем Мізиком (УПЦ МП) – благочинним Дрогобицького деканату [1].
З кінця 1989 року релігійна громада села Грушева перебуває в складі Греко-Католицької Церкви. На сьогодні в оновленому і відреставрованому храмі, знову відбуваються богослужіння та щорічні відпусти (подорож в певний призначений святковий день або храмове свято, з метою відвідування прославленого Богом місця, церкви, села чи каплиці) в свята Пресвятої Тройці, Успіня Пресвятої Богородиці та Воздвиження Чесного Хреста Господнього.
Список використаної літератури:
1. Белз Йосип. Проща до Грушева. – Дрогобич: Коло, 2007. – 160 с.
2. Жаровська Ольга. Паломницькі Святині. – Львів: Свічадо, 2009. – 200 с.
3. Чобич Созонт митр. прот. Пресвята Богородице, спаси нас! – «Всеукраїнська Видавнича Православна місія», 1997. – 175 с.
Михайло Альмес, студент 3-го курсу КПБА