Гості

Ніхто не згадає, коли нас не стане
І світ в швидкім танці продовжує шлях,
А ми жити хочем – у нас міцні стани,
Вони не звивались для цинкових блях.

Тепер лише шлемо вітання з могили
В блаженнім спокої чи адських страждань.
Лиш розум набули, забракло вже сили
І юна загибель тому браку дань.

А може є змога ще вирватись з пащі
Знайомих гостей чи non grata персон?
Та сили немає і руки все важчі,
Що правдою було змінилося в сон.

І смерті із ґрунту нам вистелять постіль
Як свідок в нові покоління,
Що в цьому житті ми не більше, ніж гості,
Що все переміниться в тління.

Андрій Григораш, студент 5-го курсу КПБА