

Засліплений ненавистю до християнства, Лікіній повірив словам святого. Проте його сподівання були даремними: заволодівши бовванами, святий Федір розбив їх на куски і роздав убогим. Так він посоромив суєтну віру в бездушних ідолів і буквально на обвалищах язичництва утвердив закони християнського милосердя. Святий Федір був схоплений і відданий на жорстокі катування. Їх свідком був раб святого Федора, святий Уар, який ледь знаходив в собі сили описувати неймовірні муки свого господаря. Відчуваючи близьку смерть, святий Федір вже почав молитися до Господа останньою молитвою, проте Бог, за великою Своєю милістю, побажав щоб кончина святого Федора була такою ж плідною для ближніх як і його життя. Він зцілив тіло святого і звів Федора з хреста, на якому той був залишений на всю ніч. Вранці царські воїни застали святого цілим і неушкодженим і недалеко від місця страти святого прийняли самі святе Хрещення. Не бажаючи уникати мученицької смерті за Христа, святий Федір сам віддався в руки Лікінія, зупинивши повстання яке виникло проти влади на його захист: “Перестаньте, улюблені! Господь мій Ісус Христос, висячи на хресті, стримував Ангелів, щоб вони не відплатили родові людському”. Ідучи на страту, святий мученик одним словом відкривав двері в’язниці і звільняв ув’язнених від кайданів. Люди доторкаючись до його риз і оновленого Божим чудом тіла, зцілялися від хвороб і звільнялися від бісів. За наказом царя святий був усічений мечем. Перед смертною карою він сказав Уару: “Не лінуйся записати день моєї кончини, а тіло моє поклади в Євхаїтах”. Цими словами він просив щорічного поминання. Потім, сказавши “амінь”, він прихилив голову під меч. Це сталося 21 лютого 319 року, в суботу, о третій годині дня.
Святий великомученику, Федоре Стратилате, моли Бога за нас!
підготував свящ. Павло Мельник