Кирил Пічак, аспірант КПБАОсь і прожили ми з вами перший тиждень Великого посту. Задумаймося зараз, що ми встигли зробити за цей період часу для своєї душі?! Чи зосередилися ми вже на тому головному – на своєму спасінні?!
Ось і прожили ми з вами перший тиждень Великого посту. Задумаймося зараз, що ми встигли зробити за цей період часу для своєї душі?! Чи зосередилися ми вже на тому головному – на своєму спасінні?! Адже головне для християнина – молитовно-покаянне життя, бо тільки воно приносить плоди, які перейдуть у вічність.
Знаймо, що якщо би для тіла завжди був Великий піст, то для душі завжди була би Пасха.
Ніхто із нас не є вічним у цьому світі, і рано чи пізно ми його покинемо, тобто помремо, а смерть приходить тоді, коли ми вичерпали себе в покаянні.
Ми не бачимо своїх гріхів. Але, наприклад, одного разу раптово ми помічаємо в собі їх ціле море. Гріховна хвороба загрожує нам смертю, і ми гостро відчуваємо, що помирати не хочеться. Але чому ж тоді ми не хочемо каятися? Покаяння є для нас з вами засобом спасіння.
Тому каймося в своїх гріхах, просімо у своїх ближніх прощення наших провин. Бо, якщо б всі люди опустилися на коліна і попросили пробачення один в одного, то вмить би відкрились заржавілі двері наших сердець, і отримали би ми Царство Боже, яке є всередині нас.
Звернімося до Господа Бога і скажімо кожний Йому як негідні діти своєму Батькові: «Батьку! Я вже недостойний зватися Твоїм сином, прийми мене як одного з наймитів Твоїх!» (Лк. 15, 19). А Господь буде радіти разом з ангелами, кажучи: «Бо син Мій оцей був мертвий і ожив, пропав і знайшовся» (Лк. 15, 24).
Молімося також до Богородиці словами: «Пресвятая Богородице, захисти мене від гріха, особливо тоді, коли мій бідний розум, полонений пристрастями, вже не зможе тобі про це молитися».
А наш Ангел-Охоронитель, бачачи, що ми погрузли в гріхах, підтримає нас і промовлятиме в нашій свідомості
такі слова:
«Якщо ти заблукав у пустелі, і жах охопив тебе, наче дитину, і смерть дивиться тобі прямо у вічі, і ти весь поранений, то ти думаєш, що залишається звести курок і… померти. Але кодекс говорить: «Борися до кінця!». І ти не маєш права знищити себе. Коли ти голодний і змучений, то вважаєш, що неважко покінчити зі всім. Ти змучився від боротьби? Що ти, стидися! Ти молодий, ти сміливий, ти розумний. Так, я знаю (скаже Ангел-Охоронитель) тобі важко прийшлось, але не можна розчаровуватись. Збери сили, зроби неможливе і борись. Наполегливість принесе тобі перемогу! Тому не падай духом, друже! Збери всю свою мужність. Здатися не важко, важко тримати голову високо. Легше простогнати, що ти побитий і вмерти. Легше відступити. Але боротися тоді, коли вже не видно надії, ось це – завидна доля. І хоч ти вийшов із страшної битви, розбитий, поранений, покритий рубцями, спробуй ще раз! Тому що померти легко, а важко залишатись в живих!».
Тому безперестанно борімося зі своїми гріхами, щоб нам залишитися живими духовно. Робімо все, щоб наших гріхів з кожним днем ставало все менше.
І тоді, коли ми прийдемо на Страшний Суд, ми все-таки не смітимемо підняти очей до Великого Судді, бо знатимемо, що наших гріхів все-таки безліч. Ми з великим страхом та трепетом чекатимемо, до кого ж нас причислить наш Бог: до грішних чи до праведників. Але всемилостивий Господь, бачачи наше велике каяття та жаль за гріхи, зарахує нам нашу віру замість діл і скаже нам: «Прийдіть, благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, уготоване вам від створення світу» (Мф. 25, 34). А також, заспокоюючи наші переживання, промовить до нас: «Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас» (Мф. 11, 28). І нарешті, якщо будемо вести праведне життя, кожен з нас почує від Спасителя такі довгоочікувані та бажані слова: «Істинно кажу тобі: сьогодні ж будеш зі Мною в раю» (Лк. 23, 43).
Кирил Пічак, аспірант КПБА
