Олександр Мирончук,
кандидат богословських наук
кандидат богословських наук
Серед загальних іменників із конкретним значенням окрему групу становлять збірні іменники, які означають сукупність однакових або подібних предметів, що сприймається як одне ціле
Серед загальних іменників із конкретним значенням окрему групу становлять збірні іменники, які означають сукупність однакових або подібних предметів, що сприймається як одне ціле. В українській мові є збірні іменники, подібні формою, але відмінні значенням, – духовенство і духівництво. Це слова-пароніми, хоч СУМ подає їх як лексеми з однаковим значенням: «ДУХОВЕНСТВО, а, с., збірн. Служителі релігійного культу. На причілку, в холодку, під високими черешнями, були понакривані столи для духовенства та значніших парафіян-господарів (Н.-Лев., III, 1956, 8). ДУХІВНИЦТВО, а, с., збірн. Те саме, що духовенство. – Духівництво, інтелігенція і землевласники, прошу вийти, – звернувся він до сходу (Багмут, Опов., 1959, 22)» (СУМ, ІІ, 444).
У церковно-релігійному стилі збірний іменник духовенство позначає духовних осіб, священнослужителів (диякон, священик, єпископ) у християнських церквах. Інша назва – духовні особи.
Збірний іменник духівництво утворений за допомогою суфікса -цтв-(о) від іменника духівник – священик у церкві, який звершує таїнство сповіді (покаяння). Таке значення цієї лексеми зафіксовано у СУМ: «ДУХІВНИК, а, ч. Священик, у якого хто-небудь постійно сповідається. [Сильвестр:] Та як ти смів подумати, проклятий, Що я, монах і княжий духівник, З тобою буду чаші вихиляти (Коч., III, 1956, 69)» (СУМ, ІІ, 444). Лексема духовенство є гіперонімом щодо лексеми духівництво, тобто кожен духівник входить до складу духовенства, але не кожен представник духовенства може бути духівником, тобто звершувати таїнство сповіді. За правилами православної церкви диякон не може звершувати таїнства сповіді, а отже бути духівником і належати до духівництва.
Тому правильним буде вживати слово духовенство на позначення всіх духовних осіб (священнослужителів) взагалі, а слово духівництво – тільки тих, які мають право звершувати таїнство сповіді і які є духівниками.
У церковно-релігійному стилі збірний іменник духовенство позначає духовних осіб, священнослужителів (диякон, священик, єпископ) у християнських церквах. Інша назва – духовні особи.
Збірний іменник духівництво утворений за допомогою суфікса -цтв-(о) від іменника духівник – священик у церкві, який звершує таїнство сповіді (покаяння). Таке значення цієї лексеми зафіксовано у СУМ: «ДУХІВНИК, а, ч. Священик, у якого хто-небудь постійно сповідається. [Сильвестр:] Та як ти смів подумати, проклятий, Що я, монах і княжий духівник, З тобою буду чаші вихиляти (Коч., III, 1956, 69)» (СУМ, ІІ, 444). Лексема духовенство є гіперонімом щодо лексеми духівництво, тобто кожен духівник входить до складу духовенства, але не кожен представник духовенства може бути духівником, тобто звершувати таїнство сповіді. За правилами православної церкви диякон не може звершувати таїнства сповіді, а отже бути духівником і належати до духівництва.
Тому правильним буде вживати слово духовенство на позначення всіх духовних осіб (священнослужителів) взагалі, а слово духівництво – тільки тих, які мають право звершувати таїнство сповіді і які є духівниками.
Олександр Мирончук,
кандидат богословських наук,
завідувач кафедри філології
Київської православної богословської академії
УПЦ Київського Патріархату,
аспірант Інституту української мови НАН України
кандидат богословських наук,
завідувач кафедри філології
Київської православної богословської академії
УПЦ Київського Патріархату,
аспірант Інституту української мови НАН України