Кирил Пічак, аспірант КПБА
Чи вміємо ми з вами відчувати чужий біль та чужу радість, як свою? Нажаль, сьогодні здатність співпереживати властива не кожному.
Чи вміємо ми з вами відчувати чужий біль та чужу радість, як свою?
На жаль, сьогодні здатність співпереживати властива не кожному.
Наше горе полягає в тому, що ми постійно поспішаємо, але поспішаємо суєтно і безплідно. Ми, люди, перевертаємо гори своєю енергією, створюємо і руйнуємо цілі міста в дуже короткі строки. Але, якщо ми вдивимось в нашу енергію і подивимось на наслідки, то побачимо, що ми не збільшуємо добра в світі. А те, що не збільшує добра, є марним і безплідним. Знаймо, що навіть знищення зла є безплідним, якщо це знищення не є проявом добра та не несе плодів добра.
Наше життя у світі стало дуже швидким і стає все швидшим. Ми біжимо, боїмось кудись запізнитися, когось не застати, щось пропустити, чогось не зробити.
Ми створили техніку, яка вже давно збільшує швидкість нашого пересування та добування земних цінностей. Здавалося б більше часу повинно залишитися у нас на життя душі. Але ні! Нашим душам стало важче жити. Матеріальний світ швидко обертається і втягує в себе наші душі. І вони гинуть, їм вже немає часу ні для чого величного у світі.
Наші справи не заспокоюють нас. Бо не ми володіємо ними, а вони – нами. Ми – в кайданах справ, які швидко виконуємо, щоб почати нові.
Де ж узяти час на добро? Ми не маємо часу навіть про нього подумати. Добро стоїть як подорожній, якому немає місця ні на вулиці, ні в домі людини. Добру немає де прихилити голову. Як же нам з вами поспішати робити добро, коли ми навіть на п’ять хвилин не можемо запросити його до своїх думок, почуттів, бажань? Нам ніколи! Але добро цього не розуміє і взиває до нашої совісті.
Бідні ми з вами! Де наше добро? Де ми самі? Де ми ховаємося за колесами і гвинтами життя? Тому робімо добро, поки ми живемо в тілі! Бо прийде час, коли ми не зможемо робити його, якщо навіть захочемо.
Отже, знаймо, що бути добрим означає бути духовно сильним, справді людяним. Поспішаймо робити добро! Сіймо вічне в тимчасовому! Введімо добро в своє життя як найосновнішу справу. Тоді милосердний Господь, бачачи наші добрі діла і вірність Йому та Його заповідям, на Страшному Суді поставить нас по правицю і промовить до нас: «Прийдіть, благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, уготоване вам від створення світу» (Мф. 25: 34).
Кирил Пічак, аспірант КПБА