Кравчук Денис, 1 курс КПБА
19 травня Свята Православна Церква вшановує день пам’яті преподобного Іова, ігумена Почаївського
19 травня Свята Православна Церква вшановує день пам’яті преподобного Іова, ігумена Почаївського. Він був ревний молитвеник і оборонець української віри батьків своїх; був це чеснотний чернець, який вірно й самовіддано служив Господу.
Народився святий приблизно у 1551 році на Покутті в Галичині, за його життя ця земля належала Польщі. Його батьками були православні дрібні шляхтичі на прізвище Залізо. При хрещенні вони назвали свого сина Іваном. Змалку батьки заклали в свого сина те насіння віри, яке пізніше дало свої рясні плоди. З дитинства Іван Залізо прагнув цілком віддатися Господу, і вступити в монастир.
Йому було всього 10 років коли Іван вступив в Угорницький монастир, причини такого вчинку невідомі. А вже у 12 років у 1563-му році малий послушник був пострижений в чернецтво з іменем Іовом. Іов був чеснотний монах, який смиренно ніс кожен послух. Він від юнацьких літ був аскетом: суворо постив і любив молитись.
Десь у 1581 році, коли Іову виповнилось 30 літ він прийняв схиму «великий Ангельський образ». З часом слава про цього подвижника дійшла і до князя Острозького і Дубенського Костянтина у м. Дубно. Тоді Дубенському Хрестовоздвиженському монастирю був потрібний досвідчений проповідник, туди й направляють преподобного Іова. У 1584 році Іов був обраний ігуменом Дубенського монастиря і правив там 20 років. Служіння було досить тяжке у зв‘язку з укладенням у 1596 році Берестейської унії і тиску католицької віри на православ’я, тоді то Іов і показує себе ревним захисником Православної віри у своїх проповідях і здобуває ще більшої слави. До святого за порадами приїжджало багато людей зі всієї України.
Але Іов прагнув спокійного аскетичного життя і тому у 1597 році переходить до Почаєва, як до спокійнішого місця. Існує припущення, що Анна Гойська, фундаторка Почаївського монастиря, і К. Острозький вмовили о. Іова Залізо перейти на ігуменство до нового почаївського монастиря. Іов погоджується на їхнє прохання і йде у Почаїв де були печери для самітницького життя і спокійної молитви. Але Іов недовго жив спокійно у своїй печері – братія обрала його на свого ігумена, хоча святий довго відмовлявся але вкінці був змушений погодитись. Не відомо хто був ігуменом до о. Іова, адже монастир був тільки створений, і є вірогідність, що Іов Желізо був першим предстоятелем монастиря. Святий пожив у Почаєві до кінця свого життя. За цей час преподобний зробив дуже багато, як для самого монастиря так і для всього Православ’я на Україні. Іов запровадив у монастирі правдиве спільножитнє життя , і Почаїв став сяяти на всю Волинь. В монастирі о. Желізо також займався і письменницькою працею: писав свої проповіді, науки та полемічні статті. Взагалі цей Ігумен належав до найбільш освіченого чернечого кліру свого часу. За час свого служіння у Почаєві Іов пережив смерть К. Острозького, ярого захисника Православної віри, та тяжкі утиски зі сторони католицької та уніатської церков, пережив, також, війну Богдана Хмельницького, який, доречі, був у Почаївському монастирі і був прийнятий преподобним Іовом.
Життєписець Іова, ієросхимонах Досифей, писав про вчителя так: «Коли б ця кам‘яна печера мала уста то вона розповіла б нам, що Іов зачинявся в ній на день іноді на три а бувало і на тиждень, а годувався тільки слізьми своїми. І безперестанно молився про добро світу, за Православну Церкву, за народ український, за те, щоб серед нього панувала віра православна.» За своє чеснотне, глибинне і праведне життя Іов удостоївся того, що йому одного разу з’явилась Божа Мати, коли святий молився у своїй печері.
Прожив св. Іов у Почаївському монастирі 50 років. Коли йому було 100 років, 21 жовтня 1651 року, за тиждень до смерті, він передрік свою кончину, а 28 жовтня пішов на свою останню Літургію, сповідався, причастився, попросив прощення у братії і пішов у свою келію, спокійно помолився і непомітно відійшов у вічність. Поховали Іова в його саду, який він сам посадив і постійно за ним доглядав за життя, після того на цьому місці часто зцілювались люди і відбувалося багато чудес.
У 1659 році сталося нове чудо: ігумен Іов з’явився у сні Київському митрополитові Діонісієві Балабану зі словами: «Повідомляю твоє Преосвященство, що Бог проізволяє щоб ти відкрив кості мої». Митрополит був здивований але нічого не робив хоч видіння і повторювались, тоді Іов нагадав про кару за бездіяльність. Прибувши в Почаїв митрополит дізнався про неодноразові чуда, що ставалися на могилі святого. Гріб Ігумена був викопаний і відкритий 28-го серпня (10 вересня) 1659 року – тіло виявилось нетлінним. Преподобного Іова Митрополит благословив вшановувати 28-го жовтня (10 листопада) – у день упокоєння. Але пам‘ять преподобного шанують ще 6(19) травня – у день пам‘яті його небесного покровителя, 28 серпня (10 вересня) в день знайдення його мощей і 10(23) жовтня у складі Собору Волинських святих. Після його смерті ставалося ще багато чудес одне з яких це врятування Іовом Почаївського монастиря під час турецько-татарської навали у 1675 році.
Значення Преподобного Іова в історії Української Церкви величезне – він обороняв Православ’я в той час, як воно потерпало від утисків уніатів і католиків. Своїм чеснотним та праведним життям та твердістю своєї віри він має бути для нас прикладом, якому ми однодушно повинні слідувати. Ми повинні молитися до цього святого, щоб він ублагав Господа, сподобити нас такої віри і такого праведного і стриманого життя, яке було у святого преподобного Іова ігумена Почаївського.
Народився святий приблизно у 1551 році на Покутті в Галичині, за його життя ця земля належала Польщі. Його батьками були православні дрібні шляхтичі на прізвище Залізо. При хрещенні вони назвали свого сина Іваном. Змалку батьки заклали в свого сина те насіння віри, яке пізніше дало свої рясні плоди. З дитинства Іван Залізо прагнув цілком віддатися Господу, і вступити в монастир.
Йому було всього 10 років коли Іван вступив в Угорницький монастир, причини такого вчинку невідомі. А вже у 12 років у 1563-му році малий послушник був пострижений в чернецтво з іменем Іовом. Іов був чеснотний монах, який смиренно ніс кожен послух. Він від юнацьких літ був аскетом: суворо постив і любив молитись.
Десь у 1581 році, коли Іову виповнилось 30 літ він прийняв схиму «великий Ангельський образ». З часом слава про цього подвижника дійшла і до князя Острозького і Дубенського Костянтина у м. Дубно. Тоді Дубенському Хрестовоздвиженському монастирю був потрібний досвідчений проповідник, туди й направляють преподобного Іова. У 1584 році Іов був обраний ігуменом Дубенського монастиря і правив там 20 років. Служіння було досить тяжке у зв‘язку з укладенням у 1596 році Берестейської унії і тиску католицької віри на православ’я, тоді то Іов і показує себе ревним захисником Православної віри у своїх проповідях і здобуває ще більшої слави. До святого за порадами приїжджало багато людей зі всієї України.
Але Іов прагнув спокійного аскетичного життя і тому у 1597 році переходить до Почаєва, як до спокійнішого місця. Існує припущення, що Анна Гойська, фундаторка Почаївського монастиря, і К. Острозький вмовили о. Іова Залізо перейти на ігуменство до нового почаївського монастиря. Іов погоджується на їхнє прохання і йде у Почаїв де були печери для самітницького життя і спокійної молитви. Але Іов недовго жив спокійно у своїй печері – братія обрала його на свого ігумена, хоча святий довго відмовлявся але вкінці був змушений погодитись. Не відомо хто був ігуменом до о. Іова, адже монастир був тільки створений, і є вірогідність, що Іов Желізо був першим предстоятелем монастиря. Святий пожив у Почаєві до кінця свого життя. За цей час преподобний зробив дуже багато, як для самого монастиря так і для всього Православ’я на Україні. Іов запровадив у монастирі правдиве спільножитнє життя , і Почаїв став сяяти на всю Волинь. В монастирі о. Желізо також займався і письменницькою працею: писав свої проповіді, науки та полемічні статті. Взагалі цей Ігумен належав до найбільш освіченого чернечого кліру свого часу. За час свого служіння у Почаєві Іов пережив смерть К. Острозького, ярого захисника Православної віри, та тяжкі утиски зі сторони католицької та уніатської церков, пережив, також, війну Богдана Хмельницького, який, доречі, був у Почаївському монастирі і був прийнятий преподобним Іовом.
Життєписець Іова, ієросхимонах Досифей, писав про вчителя так: «Коли б ця кам‘яна печера мала уста то вона розповіла б нам, що Іов зачинявся в ній на день іноді на три а бувало і на тиждень, а годувався тільки слізьми своїми. І безперестанно молився про добро світу, за Православну Церкву, за народ український, за те, щоб серед нього панувала віра православна.» За своє чеснотне, глибинне і праведне життя Іов удостоївся того, що йому одного разу з’явилась Божа Мати, коли святий молився у своїй печері.
Прожив св. Іов у Почаївському монастирі 50 років. Коли йому було 100 років, 21 жовтня 1651 року, за тиждень до смерті, він передрік свою кончину, а 28 жовтня пішов на свою останню Літургію, сповідався, причастився, попросив прощення у братії і пішов у свою келію, спокійно помолився і непомітно відійшов у вічність. Поховали Іова в його саду, який він сам посадив і постійно за ним доглядав за життя, після того на цьому місці часто зцілювались люди і відбувалося багато чудес.
У 1659 році сталося нове чудо: ігумен Іов з’явився у сні Київському митрополитові Діонісієві Балабану зі словами: «Повідомляю твоє Преосвященство, що Бог проізволяє щоб ти відкрив кості мої». Митрополит був здивований але нічого не робив хоч видіння і повторювались, тоді Іов нагадав про кару за бездіяльність. Прибувши в Почаїв митрополит дізнався про неодноразові чуда, що ставалися на могилі святого. Гріб Ігумена був викопаний і відкритий 28-го серпня (10 вересня) 1659 року – тіло виявилось нетлінним. Преподобного Іова Митрополит благословив вшановувати 28-го жовтня (10 листопада) – у день упокоєння. Але пам‘ять преподобного шанують ще 6(19) травня – у день пам‘яті його небесного покровителя, 28 серпня (10 вересня) в день знайдення його мощей і 10(23) жовтня у складі Собору Волинських святих. Після його смерті ставалося ще багато чудес одне з яких це врятування Іовом Почаївського монастиря під час турецько-татарської навали у 1675 році.
Значення Преподобного Іова в історії Української Церкви величезне – він обороняв Православ’я в той час, як воно потерпало від утисків уніатів і католиків. Своїм чеснотним та праведним життям та твердістю своєї віри він має бути для нас прикладом, якому ми однодушно повинні слідувати. Ми повинні молитися до цього святого, щоб він ублагав Господа, сподобити нас такої віри і такого праведного і стриманого життя, яке було у святого преподобного Іова ігумена Почаївського.
Підготував Кравчук Денис, 1 курс КПБА