ПРИСВЯЧЕНА 300-ЛІТТЮ З ЧАСУ УПОКОЄННЯ
СВЯТИТЕЛЯ ДИМИТРІЯ (ТУПТАЛА), МИТРОПОЛИТА РОСТОВСЬКОГО
(1651 – 1709 – 2009)
«СВЯТИТЕЛЬ ДИМИТРІЙ, МИТРОПОЛИТ РОСТОВСЬКИЙ І ЙОГО ДОБА»
9-10 листопада 2009 р.
Преловська Ірина Миколаївна. м. Київ
«Різдвяна драма» св. Димитрія Ростовського
та її оцінка в праці митрополита УАПЦ Василя Липківського(за матеріалами фонду № 3984 ЦДАВО України)
Статтю присвячено огляду драматургічної спадщини св. Димитрія Ростовського, її відображенню у творах та публікаціях російських та українських авторів та науковців. Окремо в статті досліджується стаття «Різдвяна драма» св. Димитрія Ростовського, автором якої був митрополит УАПЦ Василь Липківський (1921-1927). Дослідження здійснено на архівних матеріалах ЦДАВО України.
Святитель Димитрій Туптало митрополит Ростовський (1651-1709) – церковний діяч, письменник і проповідник, ігумен монастирів в Батурині і Глухові, архімандрит в Чернігівських і Новгород-Сіверських монастирів, і врешті з 1702 р. – митрополит Ростовський, є автором творів з богослів’я зокрема «Четій-Міней», а також інших творів, які принесли йому славу церковного проповідника і письменика [1, 4, 11, 18-19, 24, 27 та ін.].
Народився Святитель у 1651 р. в м. Макарові в родині сотника Сави Туптала. При народжені його нарекли Даниїлом. Освіту здобув у Києво-Могилянському колегіумі, але не скінчив повного курсу. Коли йому виповнилось 17 років, Данило прийняв постриг під іменем Димитрія, 9 липня 1668 р. у Києво-Кирилівському манастирі. Видатні якості знавця православ’я та блискучого проповідника сприяли його славі.
Свій духовний досвід він здобував впродовж 30 років (1668-1701) – в українських та білоруських монастирях 4 січня 1702 р. його було висвячено на митрополита Ростовського. Святитель Димітрій (Туптало) прослужив на Ростовській катедрі 7 років (1702-1709) і багато зробив для піднесення освітнього і морального рівня пастви. Капітальною і невмирущою працею української богословської літератури ХУІІ-ХУІІІ ст. є «Четьї-Минеї» (1684-1705) [4, 24].
Саме завдяки широкому спектру церковно-богословської спадщини св. Димитрія Ростовського його творчість неодноразово ставала предметом дослідження для українських церковних діячів і науковців впродовж ХХ століття [2, 8-10 та ін.]. Зокрема його твір «Різдвяна драма» став невід’ємною частиною наукових студій з історії Церкви, літературознавства, театрознавства, культурології тощо [8, 10, 13-17, 28].
Українські церковні історики приділили багато уваги дослідженням спадщини св. Димитрія Ростовського, визнаючи за ним особливе місце серед українських церковних діячів ХУІІ-ХУШ століття [2, 8-10, 16-17, 28]. Сучасні дослідники також приділяють значну увагу вивченню спадщини Святителя, щоправда часто досліджуючи її в контексті наукового доробку митрополита Іларіона [7, 16-17, 20].
Одним з найбільш відомих дослідників творчості св. Димитрія Ростовського у ХХ столітті був Іван Огієнко (згодом митрополит Іларіон). На початку 1960-х рр. Огієнко, готуючи до видання «Українську патрологію», зазначить: «Якраз тепер ми переживаємо такий час, коли на кожному кроці кидається нам у вічі, що ми всі конче потребуємо зразків, як нам належить жити, кого й що треба нам наслідувати […] Таких зразків у своєму минулому Україна має повно. І це, в першу чергу, наші українські Святі та великі Отці нашої Української Церкви» [5, с. 16].
Про Димитрія (Туптала) митрополит УГПЦ в Канаді Іларіон (Огієнко) писав: «Це один із тих передових українських духовних мужів, що ретельно вели вперед розвій української церкви і що позоставили плідні сліди своєї видатної праці в кожній закутані українського релігійного й культурного життя» [10, с. 242].
У ранніх наукових розвідках Івана Огієнка згадка про Святителя Димитрія вперше з’являється в 1912 р., коли молодий на той час вчений вперше серед українських літературознавців здійснив спробу дослідження «Руна орошенного» Димитрія Туптала [9].
Цю розвідку присвячено творчості відомого церковного письменника, фактично була однією з перших, що повернула ім’я Туптала в український національний літературний процес. Адже до цього часу вивченням життя і творчості митрополита Димитрія Ростовського займалися лише російські церковні історики та медієвісти, трактуючи його особистість виключно у контексті історії Російської Православної Церкви.
В «Українській патрології» митрополит Іларіон (Огієнко) називав його у списку 170 українських святих. [5, с. 9]. Розмірковуючи про національну заангажованість усіх українських святих, він писав: «Святий Димитрій Туптало, хоч і був Митрополитом Ростовським, виразно позостався сином українського народу аж до свого упокоєння» [5, с. 28].
Загальну характеристику діяльності Димитрія Ростовського, переважно як церковного діяча, подав І.Огієнко і у монографії «Українська церква за час Руїни» (Вінніпег, 1956), наголошуючи на зв’язках Святителя з митрополитом Йосипом Нелюбовичем-Тукальським, який обстоював самостійність Української Церкви, та на зусиллях Димитрія (Туптала) у аспекті розбудови монастирів Чернігівщини.
Митрополит Димитрій (Туптало) в перший рік перебування в Ростові для ростовської школи написав «Різдвяну драму» («Перемена непостоянного мира сего гордости, сетьми в маловременной жизни человеков уловляющая, в вечную муку посылающая на треокоянном Ироде за гордость, ищущем рожденного всех Царя Христа убити»). Цю драму вперше було виконано 27 грудня 1702 р. Її текст дійшов до нас у кількох списках [13-15].
Сучасні дослідники висловлюють припущення про те, що можливо «Різдвяна драма» була переробкою польської шкільної п’єси, яка не збереглась. Можливо, впродовж 1703-1705 рр. було здійснено постановки іншої театральної п’єси Димитрія Ростовського – «Успенської драми» [21], текст якої дійшов до нас в 2-х списках [22-23].
Висловлюються також припущення щодо створення тексту «Різдвяної драми» іще під час перебування Святителя Димитрія в Україні у Чернігівському Єлецькому монастирі і до того ж не для шкільного театру. Збереглись відомості про те, що св. Димитрій (Туптало) вже під час перебування в Ростові написав тексти декламацій «На погребение Христово плач» (виконувалася на утрені Великої Суботи 27 березня 1703 р.) та «На Воскресение Христово» (виконувалася у Велику П’ятницу впродовж 1703-1705 рр.).
Деякі російські дослідники творчості Святителя вважають, що митрополиту Димитрію належить текст п’єси «Кающийся грешник», яку ймовірно було написано на основі частини другої дії «Успенської драми» та окремих сцен з «Різдвяної драми» [26].
Інтерес митрополита Димитрія (Туптала) до театру був викликаний очевидно практичними завданнями духовно-морального виховання. Його драмам були притаманні риси барокової поетики. Картину світу в цих драмах представлено в трьох іпостасях: світ небесний, світ земний та світ пекла. Емоційний настрій цих п’єс весь час знаходиться в коливаннях від радощів до скорбот, від страждань та плачу до перемоги.
Досігненню ефекту катарсісу допомагає музичність канонічних піснеспівів, поетична мова дійства. Увагу глядача автором сконцентровано на яскравих театральних ефектах – тіней, що рухалися, ефекту луни, наявності на сцені колеса, що оберталося, пісочного годинника, голосів «з домовини», звуків грому та виду блискавки.
Очевидно, що твір «Різдвяна драма» не був одиноким театральним твором періоду діяльності св. Димитрія Ростовського. Як пише в своєму дослідженні О. Щербатюк, таких творів було багато в той час: «Великодня драма: “Размышлян[н]є о муцъ Христа Спасителя” Йоаникія Валковича (надрук. 1631), “Слово о збурению пекла” (перша пол. ХVII ст.), “Dialogus de Passione Christi” (1670), “Торжество Єстества Человъческаго…” (1706), два уривки з пасійної містерії, “Дъйствіе на страсти Христовы списанноє” (перша пол. ХVII ст.), “Царство Натури Людськой…” (1698), “Свобода от въков вождъленная Натуръ…” (1701) – твір, відомий з програмою, “Мудрость предвъчная” (1703), “Трагедокомедія, изданая в Академьи Кіевской честнім іеромонахом Сильвестром Ляскоронським, учителем школі поетики, 1729 года”, “Властотворній образ человъколюбія Божія … 1737 году Априля 10” Митрофана Довгалевского, “Образ страстей міра сего…” (ХVIII ст.), великодня драма без заголовку першої половини ХVIII ст. Сюди ж додамо й відповідного змісту діалоги й декламації, що, поза всякі сумніви підпадають під використану нами дефініцію “святково-театральні форми”: анонімні “Вършъ на Воскресеніе Христово”, “Вършъ з трагедіи “Христос Пасхон” Григорія Богослова” Андрія Скульського» [28].
До такого роду творів відносяться і «Різдвяна драма: “Комедія на день Рождества Христова” Дмитрія Ростовського […] (1702), його ж твір, відомий за програмою, умовно названий “Ростовскоє дъйство”, уривки різдвяних містерій першої половини ХVII ст. і середини ХVIII ст., “Комическое дьйствіе в честь, похваленіе и прославленіе по пророчъству и обътованію рождашемуся … царю царей Христу Господу всемирной для радости чотирма явленіи изображенное 1736 году декабря 25” Митрофана Довгалевського, анонімна різдвяна драма ХVIII ст. й уривок різдвяної драми “Разговор пастирей”. А також –“На рожство Господа Бога и Спаса нашего Ісуса Христа віршь, для утъхи православнім христіанам” П. Беринди (1616), різдвяні вірші з Дернівського збірника ХVIII ст.» [28].
Надзвичайно цікавою проблемою є звернення до спадщини митрополита Димитрія Ростовського, зокрема його «Різдвяної драми», митрополита УАПЦ Василя Липківського, який написав і опублікував свою розвідку для часопису УАПЦ «Церква і Життя» у 1927 р. [7]. Єдиною розвідкою з цієї проблеми поки що залишається монографічне дослідження сучасного історика Арсена Зінченка «Визволитись вірою. Життя і діяння митрополита УАПЦ Василя Липківського», зокрема в розділі, де досліджується його спадщина [6, с. 337-339].
Характеризуючи цю публікацію, А. Зінченко пише: «Звернення до спадщини Дмитра Ростовського, глибокий психологічний та історичний аналіз народної естетики Різдвяних дійств дають митрополитові Василю підставу для заперечення вульнарних інтерпретацій народного світобачення як недосконалого, низького, для переведення його на рівень високовартісного, досконалого» [6, с. 339].
У Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України, м. Київ, у фонді № 3984 «Українська Автокефальна Церква. Відділ керівничий» серед видавничих матеріалів часопису УАПЦ «Церква і Життя» за 1927, рік зберігся оригінал цієї статті митрополита Василя Липківського. Статтю було написано в період його відвертого цькування з метою підготовки до його відставки під час ІІ Всеукраїнського Собору УАПЦ 17−30 жовтня 1927 р. [3, с. 167-178].
Підставою для звинувачень з боку ГПУ митрополита в «петлюрівщині» був вилучений чекістами лист уповноваженого УАПЦ в Західній Европі Сергія Шелухіна, точніше факт викреслення ним певного фрагменту, який не бажано було б друкувати в підрадянських церковних виданнях, стало підставою підозрювати його в співчутті вже рік як вбитому Головному Отаманові УНР Симону Петлюрі.
Використовуючи вилучений лист Шелухіна, чекісти в Харкові викликали до себе делегацію представників місцевого осередку УАПЦ і повідомили їх, що митрополит Липківський «проводить антирадянську діяльність», яка шкодить радянській владі. Якщо церквою не буде вжито заходів проти нього, то ГПУ знову позбавить її статусу легальної організації. Харківські представники вирішили послати до Києва з доповіддю Леонтія Юнакова. Після його доповіді перед ВПЦР весь актив київських автокефалістів почав вимагати активних дій проти Липківського. Негайно редколегія часопису УАПЦ «Церква і Життя» висловила митрополитові своє недовір’я і він змушений був подати у відставку як голова редакційної колегії [12, с. 93].
Але незважаючи на обставини брутального виключення митрополита зі складу редколегії часопису УАПЦ, стаття Липківського не тільки збереглася в редакційному портфелі, але й була опублікована. Оригінал статті надруковано на машинці і відредаговано кимось з редколегії «Церкви і Життя». Під текстом стоїть автограф самого митрополита Василя Липківського [25, арк. 104].
Свою статтю Василь Липківський розпочав з оцінки ставлення українського народу до Різдва: «Між іншими святами Православної Церкви наш український побожний нарід ще з давніх часів найбільш вшановує своєю творчістю свято Різдва Христового. Чи може Христове Різдво найбільш близьке до душі нашого народу, що сам він ледве недавно народився й вийшов з дитинства й тому обставини Різдва і дитинства Христа найбільш милі і зрозумілі були його читсій душі, чи може властивість лагідної душі нашого народу взагалі настроювала його на поетичний та музичний лад з приводу різних незвичайних подій Христової Церкви, але факт той, що нарід наш розвинув найбільшу творчість поезії й музики з приводу свят Різдва Христового. Ті різдвяні пісні, колядки, що їх ми з такою насолодою тепер слухаємо в наших храмах під час Різдвяних свят, це є лише слабі останки того величезного поетичного й музичного багацтва, що наш нарід утворив в часи розквіту свого вільного побожного життя в ХУ-ХУП віках» [25, арк. 96].
Далі митрополит Василь Липківський розмірковує над тим, що особливості вільної релігійної творчості українського народу вражає всіх. Всесвітні події Христового Різдва він малює на тлі свого життя, зображаючи немовлятко в пелюшках, яке Його Мати купає, сповиває, воли на нього дихають, сива зозуленька по всіх садах літає, про Різдво Христове сповіщає, цар Ірод траву стинає, ліси рубає, море спускає, Христа шукає. У своїх піснях український народ водить Ісуса Христа до своєї хати, оповідає про зустріч Божої Матері з апостолами і святими [25, арк. 96].
У своїй статті Василь Липківський передбачає докори на свою адресу з боку «аматорів строгости й уставности» церковних служб про те, що співати колядки в храмах – це є неповага чи навіть блюзнірство, приниження святості Божого храму. Він відповідає на це так: «Тим, хто поблазняється з уявлення нашим народом Христового Різдва в обставинах українського життя, я хочу пригадати один твір св. Дмитра Ростовського під назвою “Різдвяна драма”» [25, арк. 97].
На думку Липківського, св. Димитрій Ростовський написав цей твір іще під час перебування в Україні до того часу, як його забрав на Північ цар Петро І. У свойому творі митрополит Димитрій поєднав високі релігійно-філософські уявлення із зображенням суто побутових картин селянського українського життя. Згадав Липківський і учнів українських братських шкіл, які співали колядки і ходили з вертепом [25, арк. 97].
Наступна частина статті Василя Липківського – це докладний переказ 18 дій «Різдвяної драми». На початку дійства на сцені по черзі з’являються алегоричні постаті Людської Природи, Надії, Любові, Кротости, Лагідности, Радості, а потім Сумніву, Сварки, Злості, Ярости, Ненависті, Плачу. Поява на сцені Смерті, яка величається пануванням над родом людським, засмучую людську природу, але з’являється Життя, яке обіцяє їй світло з Неба, де Людську природу чекає безсмертя.
Митрополит Василь слідом за автором «Різдвяної драми» описує театральне дійство, під час якого з’являються Земля, що сумує через наслідки Адамового гріха і вирослі замість квітів будяки. Землю втішає Небо, з якого лунає янгольський спів «Слава Богові на небі й на землі спокій…». Далі на сцені з’являються Воржість і разом з нею з пекла вилазять Вулкан, циклопи, потвори, велетні, яких вона голосно заклакає кувати кайдани, виробляти зброю для вбивства людей.
Дія 5 починається зображенням трьох пастухів з українського села: старий, сліпий на одне око Аврам, селянин середнього віку Борис і хлопець Антоня. Між ними точиться розмова про корчму, чарку горілки.
Вони починають обідати і під час обіду чути янгольський спів. Пастухи прямо з шматками хліба в роті дивуються і дивляться в небо. Тут з’являється янгол і сповіщає про народження у Віфлеємі Спасителя людського роду [25, арк. 98].
Далі йде опис біблійних подій, царя Ірода в його розмові з юдейськими рабинами, різанини дітей і великого плачу. В п’єсі зображено не тільки царя Ірода на троні в оточенні голів побитих дітей, чути голос дитячої крові, що волає до Бога. Під час 14-ої дії виступає Істина і виголошує вирок Іродові, який в наступній 15-й дії помирає в страшних муках. Дія 16 – це зображення Ірода в пеклі, де він горить в огні, страшно кричить і проклинає всіх.
Закінчується «Різдвяна драма» виходом на сцену Ласки Божої, яка виголошує науку про невідворотність кар для лихих людей і про нагороду для тих, хто чистий серцем [25, арк. 101]. Наприкінці вистави всі її учасники виходили вклонитися глядачам, привітати їх з святом Різдва Христового і просили вибачення, коли в чому не догодили чи не виконали роль як слід [25, арк. 102].
В своїй статті Василь Липківський порівнює персонажів драми з сучасними св. Димитрію Ростовському польськими магнатами, дуже схожими на царя Ірода, українськими селянами, тогочасними жидами, що «на них пан злість згонить» тощо.
Наприкінці автор робить висновок: «Отже наш побожний український нарід дає найкращу відповідь на всі такі балачки та докори, коли святощі своєї віри, чисту утіху християнства єднає з брудом та нудьгою свого щоденного життя, щоб його очистити, піднести й освятити, а святі угодники Божі, що вийшли з нашого народу, дають до цього й від себе наочний приклад в своїх творах» [25, арк. 103].
Перелік джерел та літератури.
1. Вертеловский А. Св. Димитрий Ростовский и его творения. – Xарьков, 1910. – 39 с.
2. Власовський І. Нарис історії Української Православної Церкви: В 4 т. – Ню-Йорк, Бавнд Брук: Друкарня УПЦ в США, 1977. Репринтне видання К 1998 – Т. ІІІ. – С. 76-80.
3. Другий Всеукраїнський Православний Церковний Собор УАПЦ 17–30 жовтня 1927 р. Документи і матеріали. Серія: «Джерела з історії Церкви в Україні», кн. 2 / Упорядники С.І. Білокінь, І.М. Преловська, І.М. Старовойтенко. – К.: Оранта, 2007. – 698 с.
4. Житие свт. Димитрия, митрополита Ростовского, Чудотворца // Жития святых на русском языке, изложенные по руководству Четьих-Миней св. Димитрия Ростовского, с дополнительными объяснениями, примечаниями и изображениями святых. Сентябрь. – М., Синодальная типография, 1903. – С. 402-430.
5. Іларіон, митрополит. Українська патрологія. – Вінніпег, 1965. – Ч. І–ПІ. – 164 с.
6. Зінченко А. Визволитись вірою. Життя і діяння митрополита УАПЦ Василя Липківського. – К.:«Дніпро», 1997. – 424 с.
7. Липківський В. «Різдвяна драма» св. Дмитра Ростовського // Церква і Життя. – 1927. – Ч. 1. – С. 976-102.
8. Ляхоцький В. Образ представників українського православ’я у творчій спадщині митрополита Іларіона (Івана Огієнка) // Український богослов. – К., 2003. – Т. 2. – С. 277-292 [Про св. Димитрія Ростовського – С. 283-286].
9. Огієнко І. «Руно орошенное» святого Димитрія Ростовського // Университетские известия. – К., 1912. Перевидання: Кам’янець-Подільський, 1920. – 8 с.
10. Огієнко І. Святий Димитрий Туптало // Митрополит Іларіон (Іван Огієнко). Життєписи великих українців. – К., 1999. – С. 242–351.
11. Поселянин Е. Св. Димитрий Ростовский и его просветительская деятельность // Русская Церковь и русские подвижники XVIII века. – СПб., 1905. – С. 24-47.
12. Преловська І. Усунення митрополита Василя Липківського від церковного служіння: передумови і наслідки // Служіння і спадщина Митрополита Василя Липківського: матеріяли Всеукраїнської наукової конференції. Київ, 17 листопада 2007 р. – К., 2008. – С. 81-114.
13. «Рождественская драма» Дмитрия Ростовского // Тихонравов Н.С. Русские драматические произведения, 1672-1725 гг. – СПб., 1874. – Т. I. – С. 339-399.
14. Рождественская драма: (Комедия на Рождество Христово) // Русская драматургия последней четверти XVII в. и нач. XVIII в. – М., 1972. – С. 220-274.
15. Рождественская драма, или Ростовское действо: В 2 действ., с прологом и эпилогом / Музыкально-сценическая реконструкция, предисл. и послесл.: Е. М. Левашев. – М., 1989.
16. Савченко І. «Руно орошенноє» Димитрія Туптала: до проблеми формування творчої лабораторії письменника // Сучасний погляд на літературу: Зб. наук. праць. – Вип. І. – К., 1999. – С. 8-13.
17. Тимошик М. Митрополит Іларіон (Іван Огієнко) і українське відродження // Митрополит Іларіон (Іван Огієнко). Життєписи великих українців. – К., 1999. – С. 7-61.
18. Титов А. Житие св. Димитрия, митрополита Ростовскаго, составленное по рукописям и печатным источникам. – Ростов-Ярославский, 1902. – 31 с.
19. Титов Ф. Св. Димитрий, митрополит Ростовский, бывший ученик Киевской духовной академии (1651-1709) // Труды Киевской духовной академии – К., 1909. – Т. III. – С. 173-239.
20. Тіменик З. Іван Огієнко. Життєписно-бібліографічний нарис / Відп. ред. проф. Олег Купчинський. – Львів: Видавничий відділ Наукового Товариства ім.Т.Шевченка, 1996. – 227 с., іл.
21. «Успенская Драма». [К печати подготовил М. Сперанский]. – М., 1907. – 55 с.
22. «Успенская драма» св. Димитрия Ростовского // ЧОИДР. – 1907. – Кн. 3. Отд. 2. – С. 1-43.
23. «Успенская драма»: (Комедия на Успение Богородицы) // Русская драматургия последней четв. XVII в. и нач. XVIII в. – С. 172-220.
24. Цветков В. Житие св. Димитрия, митрополита Ростовского, составленное по Четьям-Минеям. – М., 1901. – 33 с.
25. ЦДАВО України, фонд № 3984, опис 3, спр. 561 «Машинописні і рукописні тексти статей журналу «Церква і Життя». Ч. 1. 1927 рік».
26. Шаховской А. Описание трагедии «Кающийся грешник» // Театральный альманах на 1830 г. – СПб., 1829.
27. Шляпкин И. Св. Димитрий Ростовский и его время. – СПб., 1891. – 578 с. [Воскресенский Г.А. Рецензия на труд И.А.Шляпкина «Св.Димитрий Ростовский и его время (1651-1709 гг.)». – СПб., 1891 // Богословский вестник, 1892, I, № 2, с. 420-436].
28. Щербатюк О. Святково-театральні форми як комунікативне середовище в ранньомодерному культурному контексті україни // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Українознавство. Вип. 11. – К., 2007. – С. 28-32.
Відомості про авторку:
Преловська Ірина Миколаївна, к.і.н., ст.н. сп.
Інституту української археографії та джерелознавства
ім. М.С. Грушевського НАН України,
пров. н. сп. відділу науково-історичних досліджень
Національного заповідника «Софія Київська»,
Доцент КПБА
01001, м. Київ. вул. Трьохсвятительська, 4 тел.
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського
Національної Академії наук України
Тел. роб. (044) 279-0863, моб. 8-050-6372529
E-mail: clio21@rambler.ru