Резолюція Міжнародної наукової конференції “Святий Рівноапостольний князь Володимир – творець Української держави” присвяченої 1000-літтю упокоєння святого рівноапостольного князя Володимира, Хрестителя Русі-України, мученицької кончини святих страстотерпців благовірних князів Бориса і Гліба та 900-літтю перенесення їх мощей.
На основі доповідей та поданих матеріалів наукових досліджень учасників Міжнародної наукової конференції «СВЯТИЙ РІВНОАПОСТОЛЬНИЙ КНЯЗЬ ВОЛОДИМИР – ТВОРЕЦЬ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ», присвяченої 1000-літтю упокоєння святого рівноапостольного князя Володимира, Хрестителя Русі-України, мученицької кончини святих страстотерпців благовірних князів Бориса і Гліба та 900-літтю перенесення їх мощей, що відбулася 13 – 14 травня 2015 року у стінах Київської православної богословської академії, було встановлено, що в богослужбових книгах («мінеях») в храмах УПЦ (МП) давні жителі Київської Русі, її правителі та прославлені святі, міста та землі й дотепер іменуються не руськими, не українськими, а російськими, що, звісно, не відповідає об’єктивній історичній правді й духовним універсаліям Православної Церкви.
Те ж саме стосується й загиблих на нашій землі від рук окупаційно-більшовицької влади за віру, честь і гідність українців – православних страстотерпців ХХ століття – духовних спадкоємців перших руських святителів – Бориса і Гліба, котрі в УПЦ МП теж неправомірно й необґрунтовано іменуються «російськими» новомучениками, хоча саме за утвердження в нав’язані Україні ззовні богоборчі часи, Христової віри Вітчизні, вони поклали на вівтар захисту Христової Істини від омани атеїстичної ідеології найдорожче – власне життя.
Згідно з новітніми дослідженнями, у текстах Міней, якими послуговується УПЦ МП в тисячах храмів по всій сучасній Україні, про те, що діячі українського православного Середньовіччя й Бароко, захисники в полемічній літературі ідеалів Українського Православ’я як базисної форми української духовно-національної ідентичності є «російськими» (навіть не руськими!) й про те, що територія України – це Росія й що люди тут – «народ российский» зазначається незліченну кількість разів. Про Україну – немає жодної згадки. Такі твердження не лише суперечать історичній правді, а й прямо нівелюють духовно-культурну ідентифікацію українського суспільства як християнського й переважно – православного й прямо сприяють інформаційній складовій гібридної війни Росії проти України, створюють ідеологічні симулякри міфічного «руского міра», які, в свою чергу, мають на меті сприяння перемозі ворогів української православної ідентичності в інформаційній війні, розв’язаній проти України саме як православної за духом й історіософськими цінностями держави.
Святіший Патріарх Філарет зазначив, що «боротися з цим треба через свідчення правди. Бо там, де є правда, є і Божа допомога. Бо Сам Бог сказав про Себе: Я є Істина. А батьком неправди є диявол… Я переконаний, що якби в Україні від самого початку була єдина Помісна Православна Церква, а не було розділення на Київський і Московський патріархат, то і війни б… не було. Бо Церква проповідувала б не «руській мір», як це робиться в Московському Патріархаті, а виховувала б парафіян в любові до своєї Батьківщини-України» («Інтерв’ю Патріарха Філарета виданню «Апостроф», «Голос Православ’я», травень 2015 с.6-7).
Трагічні події на сході України виявили таку ситуацію в церковному вимірі як неприпустиму, як таку, що стосується питання національної безпеки й має бути негайно вирішена.
Звертаємося до наших братів з УПЦ МП, ієрархів, кліриків та мирян, яким небайдужа доля Українського Православ’я, до Президента, Верховної Ради, Кабінету міністрів, Міністерства культури та Міністерства соціальної політики України із переконливим закликом сформувати відповідну державну та церковну стратегію оборони України від антихристиянської, антиправославної агресії з-за східних кордонів нашої Вітчизни й, при потребі, утворити спеціальну комісію для проведення прозорої експертизи церковних текстів, що застосовуються в богослужінні Української Православної Церкви Московського Патріархату й виробити такі пропозиції:
1. Створити Громадську Раду, яка би виробила, на основі традиційних для понадтисячолітнього Українського Православ’я, установлень, рекомендації до розвитку національної духовно-інтелектуальної стратегії розвитку українців в часи загрози для України як християнської православної за духом та інтелектуальною потужністю Держави;
2. З’ясувати духовну й історичну обґрунтованість підстав, згідно з якими по всій Україні в храмах УПЦ МП Володимир-Хреститель Русі-України та інші святі Києво-Руської доби (св. Борис та Гліб, княгиня Ольга, прп.. Антоній і Феодосій та інші) іменуються «російськими»;
3. З’ясувати на якій підставі УПЦ МП українських священиків – новомучеників ХХ століття, що поклали своє життя на вівтар служіння Христовій Істині, які служили Богу в часи нав’язаного Україні з-за східних кордонів безбожництва в період 1917-1991 років іменує, «російськими»
Пропонуємо розпочати ґрунтовну, христоцентричну за спрямованістю, наукову дискусію та громадське обговорення цього актуального комплексу проблем представниками церков, духовенством та громадськістю, вченими та політиками заради віднайдення історичної правди стосовно імен і назв територій, святих та інших людей у церковних текстах як одному з важливих джерел для сучасного українського суспільства, його правдивої самоідентифікації та розвитку культуротворчих процесів у цілому.
Прес-служба КПБА