6 червня 2005 р. Київська Духовна Академія.
Конференція з нагоди відзначення 15-ої річниці Всеукраїнського Православного Помісного Собору 5-6 червня 1990 р.
«Патріарший устрій в Українському Православ’ї:становлення і розвиток»
Ірина Преловська
Третє відродження УАПЦ у ХХ столітті: проголошення патріаршества.
Сьогодні минає 15 років з дня проведення Всеукраїнського Православного Церковного Собору УАПЦ, який втретє за ХХ століття проголосив автокефалію Української Православної Церкви. Всі три відродження мали схожі причини, хоча й суттєво відрізнялися за часом і формою проведення, а також наслідками. Якщо розглядати цю проблему з точки зору проголошення патріаршества в Україні, то її вирішення відбувалося впродовж всіх трьох спроб по наростаючій. Під час першого відродження взагалі не йшлося про проголошення патріархату, друге відродження вже знаменувало собою появу проекту проголошення патріархату, щоправда невдалу, і тільки під час третього відродження було проголошено Київський Патріархат на Всеукраїнському Соборі 5-6 червня 1990 р
Уперше церковна організація з назвою „Українська Автокефальна Православна Церква” (УАПЦ) виникла в 1921 р. УАПЦ 20-х років постала як національна Церква, що прагнула відновити давні релігійні традиції українського народу. У вирі національно-визвольної революції загальні тенденції українізації та демократизації позначилися й на Церкві. УАПЦ змінила мову богослужінь, дбала про відродження національної храмової архітектури, співу тощо. Водночас запроваджувалося „церковне народовладдя”, В документах УАПЦ 1920-1930-х рр. немає згадок про бажання утворити патріархат. В т. зв. «Київських канонах» тільки проголошується автокефальний устрій (Розд. 2, пп. 11,12), визнається Всеукраїнський Собор та ВПЦР вищими церковними органами (Розд. 11, п. 4), а Митрополиту Київському і всієї України в цих канонах відведено надзвичайно скромне місце (Розд. 11, п. 4, підр. Б), зокрема вказано на його духовне керівництво УАПЦ .
Головним здобутком УАПЦ 1920-х років стало утвердження ідей автокефалії Української Церкви, соборноправності як традиційного способу влаштування церковного життя українців та богослужбового вжитку української мови. УАПЦ 20-х років назагал сповідувала модель утвердження незалежної національної Церкви шляхом відмови не лише від привнесених з Росії традицій, а й від повної рецепції східнохристиянської церковної спадщини. Вільне поводження з канонами та вибіркова пошана до Передання відштовхнули від УАПЦ багатьох православних українців. Шлях церковної самоізоляції, яким у силу різних причин йшла УАПЦ 1920-х років, зазнав поразки .
Вдруге організація з назвою УАПЦ з’явилася під час Другої світової війни. Цього разу шлях Церкви перетнувся з іще одним тоталітарним режимом ХХ століття – нацизмом. УАПЦ виникла і поширилася на окупованих німецькими військами українських територіях.
Єпископат нової УАПЦ формувався за посередництвом канонічної Польської Православної Церкви, автокефалію котрій надав Вселенський патріарх у 1924 р. Польська Автокефальна Церква складалася переважно з етнічних українців і білорусів, частина земель яких опинилися у міжвоєнний час під владою Варшави. На звільнених від радянських військ українських територіях масово відкривалися вцілілі після антирелігійних кампаній більшовиків храми, утворювалися нові християнські громади. Зробити цей церковний ренесанс організованішим та структурованішим прагнули дві сили: автономна та автокефальна Церкви.
Перша позиціонувалася як вірна підпорядкуванню РПЦ, натомість друга спиралася на ідею автокефальної Української Церкви. Нова УАПЦ визнала за пріоритетний шлях традиційного канонічного формування єпископату та відмовилася від новаторських напрацювань Церкви 1920-х років. Фактично, другий автокефальний рух був організаційною трансформацією Польської Православної Церкви на території України. Духовним опікуном УАПЦ визнавався митрополит Варшавський Дионісій (Валединський), адміністратором став архиєп. Полікарп (Сікорський).
Перебуваючи в Генеральній Губернії митр? Дионісій вважав? що згідно Томосу про автокефалію від 13 листопада 1924 р? повинна стати наступницею Київської митрополії? а сам митрополит зверхником цієї Церкви? Але 1 вересня 1941 р? митр? Діонісій отримав від Служби Безпеки заборону на виїзд до «звільнених земель» України? Владика Дионісій 28 червня 1941 р? звернувся з окремими посланням до Єпископату? духовенства і вірних Волині? закликаючи їх єднатися для спільної церковної праці? Він написав також листи тим єпископам? які були в його юрисдикції перед війною?
11 серпня 1941 р?? коли вся Волинь була захоплена німецькими військами? митрополит Дионісій видав Декрет для єпископів Волині і Полісся? Через неможливість скликання Церковного Собору Єпископів у Варшаві або візиту митрополита на Волинь? єпископам доручалось самостійно скликати Собор Єпископів в Крем?янці або в Почаївській Лаврі? Своїм Декретом митр? Дионісій хотів запровадити новий перерозподіл єпископів по єпархіях? в т?ч? тих? хто був висвячений в часи радянської окупації?
Але до виконання цього Декрету приступили тільки архиєпископи Полікарп (Сікорський) і Олександр (Іноземцев)? які незважаючи на те? що формально всі єпископи на підрадянських землях повинні були перейти в юрисдикцію Московського Патріархату і увійти до Західноукраїнського Екзархату РПЦ у 1939-1941 рр?? з початком війни знову проголосили своїм канонічним Владикою митрополита Варшавського Дионісія (Валединскього)?
В опозиції до плану митр? Діонісія стояла концепція архиєп? Холмського і Підляського Іларіона (Огієнка)? 8 серпня 1941 р? на зборах Товариства православних українських богословів було заслухано постанову президії Товариства про відродження УАПЦ? План архиєп. Холмьського і Підляського Іларіона (Огієнка) передбачав: 1? Утворення УАПЦ з патріаршим устроєм? 2? Для впорядкування церковного життя до скликання Всеукраїнського Собору передбачався Адміністратор? яким на думку Товариства повинен стати сам архиєп? Іларіон? Вадою цього «Меморіалу» була побудова Церкви тільки з погляду «національної рації»? без посилання на церковні канони? Вселенські Собори та твори Святих Отців?
Владика Іларіон розробляв план очолення Київської катедри і поширював її серед українського духовенства і громадян? Православна Церква повинна була стати державотворчим чинником? Церковний устрій повинен був бути соборноправний? а Церква – автокефальною? «Мусимо конче виконати всенародній заповіт нашого великого митрополита Петра Могили: Українська Церква мусить нарешті стати Патріярхією з Патріярхом на чолі? Всі сусідні Церкви – Московська? Румунська? Сербська? Болгарська – Патріярхії? і тому вже наша Церква не може бути нижчою від них» – писалося в «Меморіалі церковних установ Холмсько-Підляської єпархії від 31 серпня 1941 р? Усі інші церкви – «тихонівська»? «живоцерківська» і «липківська» повинні були зліквідуватись? а замість них утворитись єдина УАПЦ? Український Патріярхат мав складатися з кілької Митрополій – Київської? Харківської? Полтавської? Волинської? Херсонської? Чернігівської та ін? Собор Єпископів повинен складатися з 20-25 єпископів?
Оскільки вся «звільнена» німцями територія залишалася в цей час без єпископів? Адміністратора Української Православної Церкви повинен був призначити уряд? Кандидатом міг стати тільки «добре знаний всій Україні довголітній робітник на ниві відродження Української Православної Церкви і Українського Народу»? Згідно думці укладачів «Меморіалу» таким кандидатом міг бути тільки архиєп? Іларіон (Огієнко)? Пізніше архиєп? Іларіон відмовився від назви «Адміністратор»? погодившись на заміну «Першоієрархом»?
Під час зустрічи архиєп? Олексія (Громадського) з архиєп? Іларіоном (Огієнком) 16-18 листопада 1941 р? виник новий варіант упорядкування церковного життя на території Райхскомісаріату Україна? Владика Олексій запропонував Іларіону Київську Катедру і ІІ Почаївський Собор Єпископів Автономної Церкви 25 листопада 1941 р? вибрав Іларіона кандидатом на Архиєпископа Київського?
8 грудня 1941 р? Собор Єпископів Автономної Церкви прийняв ухвалу в якій говорилося: “Церковне життя столиці України??? налагоджується? але помічається? що беруть гору у тому житті самосвяти? Вони засіли в Церковній Раді? вони захопили Андріївський собор і готуются взяти в свої руки й інші історичні святині м? Києва??? самосвяти пішли б на згоду? коли б на Київській катедрі тепер же опинився єпископ? переповнений високими національними почуттями і відомий своєю довголітньою працею на користь Української Православної Церкви? крім того вчений? знаний у всій Україні”? Тому Собор вважає найбільш підходящою кандидатурою Владику Іларіона (Огієнка)?
До кінця 1941 р? Владика Іларіон був певний? що саме він посяде Київську митрополичу катедру? В листі до Української Православної Церковної Ради в Києві архиєп? Іларіон писав 18 грудня 1941 р?: «Дорогі брати у Христі! Ва¬шо¬го ва¬ж¬ли¬во¬го ли¬с¬та від 27 ли¬с¬то¬па¬да 1941-го р? я одер¬жав??? і за¬раз же на ньо¬го від¬по¬ві¬даю. Сер¬де¬ч¬но дя¬кую Вам за лю¬бо¬в¬не брат¬сь¬ке за¬про¬шен¬ня ме¬не до се¬бе, до Свя¬то¬го Ки¬є¬ва. Я всі¬єю ду¬шею да¬в¬но вже рву¬ся до зо¬ло¬то¬вер¬хо¬го Ки¬є¬ва, але ні¬як не мо¬жу ді¬с¬та¬ти до¬зво¬лу, щоб по¬бу¬ва¬ти у Вас. Так са¬мо не мо¬жу до¬бу¬ти до¬зво¬лу й на при¬їзд мо¬го по¬сла¬н¬ця. Як тіль¬ки до¬зво¬ла до¬бу¬ду — не¬гай-но при¬їду до Вас, — і по¬ті¬шу всіх Вас у Хри¬с¬ті, по си¬лі сво¬їй дам по¬ра¬ду, і сам я ду¬шею спо¬чи¬ну між Ва¬ми… Кли¬чу Бо¬же бла¬го¬сло¬вен¬ня на всіх Вас та на Ва¬шу пра¬цю. Сми¬ре¬ний богомолець за кра¬щу до¬лю Укра¬їн¬сь¬ко¬го На¬ро¬ду Іларіон, Архиєпископ Холмський і Підляський»?
Але незважаючи на таку сильну підтримку своїх намагань? архиєпископ Іларіон так і не зміг поїхати до Києва? оскільки існувала заборона єпископам Генеральної Губернії в?їздити в межі Райхскомісаріату Україна?
Друга УАПЦ впродовж 1941-1944 рр. не зуміла дістати канонічного визнання інших помісних Церков. Її єпископат залишив Україну через загрозу наближення Червоної Армії. Парафії УАПЦ на кінець Другої світової війни було або закрито, або передано у підпорядкування РПЦ на чолі з владикою Сергієм (Страгородським). Українські архиєреї утворили структури УАПЦ у вигнанні та зосередилися на пастирській опіці православної частини діаспори.
Друге відродження УАПЦ в Україні було нетривалим, проте саме цей період відкрив украй важливі для майбутнього перспективи. УАПЦ 1940-х дистанціювалася від низки реформ Церкви 1920-х років, зумівши утворити єпископат традиційним для Східної Церкви способом. До того ж цей єпископат був збережений за кордоном, а отже в принципі готовий у слушній нагоді повернутися в Україну.
УАПЦ 1940-х виступила категоричним опонентом комунізму, а також поклала початок осмисленню нової моделі пошуку власної тотожності. Якщо УАПЦ митрополита Василя Липківського насамперед спиралася на народну побожність та ідею розбудови національної Церкви без огляду на визнання інших православних спільнот світу, то автокефальний рух 1940-х років був прямим наслідком визнання Константинополем Польської Церкви як правонаступниці давньої Київської митрополії, незаконно приєднаної до РПЦ у ХVІІ столітті. Саме Церква 1940-х поклала початок втілення ідеї українського православного Патріархату – у 1944 р. у Варшаві українські єпископи проголосили митрополита Діонісія „патріархом всієї України” .
Третє відродження УАПЦ в Україні почалося 1989 р. Утворений кількома священиками та мирянами Ініціативний комітет набув популярності в Галичині, де починається масовий перехід парафій з-під юрисдикції Московської Патріархії під омофор митрополита УАПЦ у вигнанні Мстислава (Скрипника). Цей рух відразу прагнув здобути підтримку Константинопольського Патріарха – до Стамбулу передаються численні звернення, телеграми, направляються делегації.
Проте офіційного визнання УАПЦ не відбулося, і поєднана з діаспорною частиною автокефальної Церкви українська спільнота проголосила утворення власного Патріархату. Предстоятелем єдиної УАПЦ у світі став владика Мстислав (Скрипник) – архиєрей, що був висвячений 1942 р. та символізував спадковість тієї УАПЦ з сучасною.
У 1989 р. в Західній Україні одночасно почали відроджуватися Українська Автокефальна Православна Церква і Українська Греко-Католицька Церква, а Український Екзархат Російської Православної Церкви катастрофічно втрачав свої позиції і православне духовенство опинилося в складній ситуації поставлене перед вибором. Посилилося протистояння між православними і греко-католиками, які також проголосили нечинними «добровільні» рішення Львівського церковного Собору 1946 р. Греко-католики першими вийшли з підпільного існування впродовж 1988-1989 рр. на хвилі перебудови і проголошеного курсу на демократизацію суспільства. Одночасно відродився рух за повернення із небуття автокефальної Церкви, причому саме УАПЦ 1921 р. на чолі з митрополитом Василем Липківським з потрактуванням її як «репресованої за Віру і Україну».
На початку 1989 р. утворилася громадська група по відродженню УАПЦ – Олександр Ткачук, Лариса Лохвицька, Анатолій Битченко, Микола Будник, Сергій Набока , які розпочали агітацію у справі відродження УАПЦ 1921 р. З 15 лютого 1989 р. в Києві починає діяти Ініціативний комітет (Анатолій Битченко, Микола Будник, Лариса Лохвицька, Тарас Антонюк о. Богдан Михайлечко) по відродженню УАПЦ, який опублікував «Звернення до Президії Верховної Ради СРСР та УРСР, до міжнародної християнської громадськості», де закликав українські парафії залишити Український Екзархат Московського Патріархату і переходити до УАПЦ, що проголосила преємство від знищеної радянською владою у 1930-х рр. УАПЦ о. Митр. Василя Липківського.
Поминання на Св. Літургії відбувалися за Вселенського Патріарха Димітрія І. Ці дії активно підтримувалися Народним Рухом України. Дії Ініціативного комітету підтримав священик з Ризької єпархії РПЦ о. Богдан Михайлечко, який був настоятелем Свято-Успенського храму в м. Єлгаві (Латвія). Тоді ж до роботи Ініціативного комітету приєдналися Євген Сверстюк, Ольга Гейко (Матусевич), Тетяна Битченко, Василь Гудзан та ін.
Комітет направив звернення до Президії Верховної Ради СРСР та УРСР, міжнародної християнської громадськості, Вселенського патріарха Димітрія І, УАПЦ в діаспорі і Автокефальних Церков світу з проханням підтримати законні вимоги православних українців.
У березні 1989 р. о. Богдан Михайлечко вперше після ІІ Світової війни українською мовою відправив Божественну Літургію для прихильників УАПЦ в м. Києві у приватному будинку. Але сам о. Богдан недовго підтримував автокефальний рух і скоро відійшов від нього, виїхавши до Німеччини.
Натомість приєднався о. Мефодій Андрушко з Вінничини. На той час він перебував на спокої, але почувши звірнення Ініціативного комітету по західному радіо сказав матушці, що їде до Києва «будувати УАПЦ». Він же і привіз для відправ свій антимінс.
У червні 1989 р. Київська громада УАПЦ подала прохання до Подільського райвиконкому м. Києва про реєстрацію громади та передачу храму Миколи Набережного, але отримала відмову. 19 серпня 1989 р. до цього руху за автокефалії приєднався прот. Володимир Ярема, настоятель Львівського храму Петра і Павла. Він також почав під час богослужіння поминати ім?я Вселенського Патріарха Димітрія І.
Тоді ж у Києві було зареєстровано газету «Наша Віра – Православ?я», перший номер якої вийшов друком у вересні 1989 р. З жовтня редакцію газети очолив Євген Сверстюк. В цій газеті було опубліковано звернення до Українського Екзархату РПЦ «повернутися обличчям до рідного народу» і «припинити його денаціоналізацію». Станом на кінець 1989 р. громади УАПЦ були організовані майже у всіх обласних центрах УРСР.
8 вересня 1989 р. місцеблюститель Київського митрополичого престолу митрополит УПЦ в США. Першоієрарх УАПЦ в діаспорі Блаженнійший Мстислав (Скрипник) направив “Звернення до всечесного духовенства і побожних вірних на Батьківщині і по всьому світу розсіяних”, де доводив законність і канонічність свого місцеблюстительства на Київському митрополичому престолі, закликав вірних до праці та відродження УАПЦ в Україні. Там же містилося розпорядження, згідно якому прот. Богдан Михайлечко призначався духовним адміністратором і координатором дій по відновленню УАПЦ, а його заступником об?явлено прот. Володимира Ярему.
Митрополит Мстислав в листах схвалив також перехід під архіпастирську опіку Вселенського Патріарха Димітрія І. До УАПЦ приєднався колишній єп. Житомирський і Овруцький Іоан (Боднарчук), який на той час знаходився за штатом через хворобу, 2 жовтня 1989 р. у Львові відбувся собор УАПЦ, який офіційно запропонував Іоанну (Боднарчуку) стати на чолі цієї церкви. А вже 16 жовтня єп. Іоан, перебуваючи в Дрогобичі, дав свою згоду бути архипастирем відродженої УАПЦ.
31 жовтня 1989 р. Церковна Рада на чолі з прот. Володимиром Яремою оголосила правила за якими буде здійснюватися перехід до УАПЦ з інших юрисдикцій: 1) визнання засад соборноправності та автокефалії Церкви в Україні. 2) засудження акту 1686 р., 3) засудження тотального винищення УАПЦ формації 1921 р в 30-ті рр. в СРСР. 4) визнання канонічного главенства Мстислава як первоієрарха УАПЦ.
1 листопада 1989 р. єп. Іоанн (Боднарчук) телеграмою сповістив про свій вихід зі складу єпископату РПЦ. Слідом за ним до УАПЦ приєдналися парафії Львівщини, зокрема Успенська церква Ставропігійного Львівського братства ХУІ-ХУІІ ст. разом з прот. Віталієм Політило.
9 грудня 1989 р. на нараді представників громад УАПЦ в м. Києві було прийнято рішення про створення Всеукраїнського церковного братства ім. Апостола Андрія Первозваного.
Всю весну відбувалися заходи по підготовці і скликанню Собору. Православний Церковний Собор відродженої УАПЦ відбувся 5-6 червня 1990 р. в м. Києві. Учасники Собору помолились біля стін Свято-Софійського собору, а потім великим хресним ходом рушили по вулицям Володимирській, Саксаганського до Будинку Кіно.
На Соборі було присутніх 703 делегати з усієї України. Головував на соборі єп. УАПЦ Іоанн (Боднарчук). Були присутніми 7 єпископів УАПЦ. Делегатами собору були народні депутати С. Головатий, І.Заєць, О.Шевченко, П.Мовчан, а також іноземні гості, представники засобів масової інформації.
Секретаріат Собору складали о. Віталій Політило (спочатку був обраний о. Володимир Ярема, але потім він не входив до складу Секретаріату), прот. Іван Пашуля, Сас-Жураківський.
5 червня 1990 р. головну доповідь робив єп. Іоанн (Боднарчук), в якій йшлося про необхідність проголошення Київського Патріархату. Після його доповіді почалося обговорення порядку денного Собору, коли був запропонований проект програми, до якої вносилися пропозиції делегатів. Далі виступали редактор газети “Наша Віра – Православ?я” Євген Сверстюк, депутат Сергій Головатий, єп. Володимир (Романюк). Головний сенс всіх доповідей стосувався відновлення діяльності УАПЦ в Україні, утворенню Українського (Київського) Патріархату, ідеології УАПЦ, яка є необхідною підвалиною для побудови незалежної Української Держави.
В цей день виступили о. Віталій Політило, який зачитав проект Уставу УАПЦ, який був обговорений делегатами. Піднімалося питання про організацію на українському телебаченні церковно-моральних проповідей. Володимир Ярема виступив з доповіддю про ієрархію і провід УАПЦ. Він запропонував поставити Патріархом Мстислава (Скрипника), а митрополита Львівського і Галицького Іоанна (Боднарчука) – місцеблюстителем (намісником) патріаршого престолу з правом носити дві панагії.
На Соборі виникла пропозиція послати телеграму Вселенському Патріархові Димитрію І з повідомленням про обрання Патріарха Київського і всієї України.
6 червня 1990 р., на другий день Собору були присутні 547 делегатів. Засідання почалося зачитанням митрополитом Іоанном (Боднарчуком) тексту послання від митрополита Мстислава (Скрипника) до Собору. Далі делегатами були обговорені проект листа до Президента СРСР М.С. Горбачова.
Були зачитані тексти привітання до Всеукраїнського Собору УАПЦ від православних українців діаспори, яке підписав голова консисторії УПЦ в США о. Василь Дяків. Потім зачитали лист до Собору від церковної ради і віруючих Свято-Успенської церкви у м. Львові, лист-вітання від православної громади м. Севастополя, лист єп. Константина (собор Святого Володимира в м. Чікаго), настоятеля та голови парафіяльної управи.
Після цього Владика Іоанн (Боднарчук) відповів на запитання членів Собору, які стосувалися зокрема дозволу служити дві Божествені Літургії, а також дозволу переходу з однієї парафії до іншої, який можна давати тільки у виключних ситуаціях. Далі було повідомлено делегатів про те, що віднині єпископа Тернопільського і Бучацького слід іменувати Архиєпископом. Далі був виступ лютеранського пастора з Америки, українця за походженням, Джона (Ярослава) Шепа, який передав для України 500 тис. примірників Біблії та 500 тис. дитячих Біблій.
Після цього був виступ д-ра Дмитра Степовика, який поздоровив Собору УАПЦ від імені академічних кіл України.
Наступний виступ на Соборі був від Дніпропетровської громади вірних – Іван Сокульський доповідав про відношення до греко-католиків. Цього ж стосувалась і наступна доповідь о. Володимира Яреми. Далі відбулося обговорення цієї проблеми делегатами Собору
Потім з доповідями про стан новоутворених єпархій УАПЦ виступили єпископи, які зачитали інформації щодо стану справ у єпархіях. Нововисвячений о. Юрій Бойко виступив з викладом огляду проблем УАПЦ. Далі делегати обговорювали питання про фундацію духовних шкіл, відновлення діяльності монастирів, зокрема Манявського скита та передання його до складу Івано-Франківської єпархії УАПЦ. Були обговорені питання про утворення міжнародного відділу і екуменічних зносин, який повинен очолювати один з єпископів УАПЦ в Києві, про узгодження питання щодо перекладів богослужбових книг, про друковані видання.
Серед діянь Собору 5-6 червня 1990 р. найголовнішими були проголошення Українського (Київського) Патріархату і обрання Патріархом Київським і всієї України Блаженнійшого Митрополита Мстислава (Скрипника), на час відсутності Патріарха в Україні Собор уповноважив митрополита Іоанна (Боднарчука) керувати Київським Патріархатом і бути намісником Київського патріаршого престолу, возвів в сан митрополита єп. Іоанна (Боднарчука) з титулом «Митрополит Львівський і Галицький», утворив Львівсько-Галицьку митрополію з 2 архиєпископій – Тернопільської та Івано-Франківської, Собор урочисто заявив про уневажнення постанов Першого «Надзвичайного» Собору УАПЦ 28-29 січня 1930 р., якими було здійснено т. зв. «самоліквідацію» УАПЦ під проводом митрополита Василя Липківського, а також звернувся до української влади з вимогою повернення храмів і майна незаконно репресованої УАПЦ 1921 р., окремим рішенням було ухвалено відкриття духовно-навчальних закладів УАПЦ.
При Українському (Київському) Патріархаті було утворено наступні відділи: 1) закордонний, 2) видавничий, 3) господарчий, 4) пенсійний, богослужбовою мовою УАПЦ урочисто було визнано українську мову. Собор також випустив Звернення до українського народу про утворення Київського Патріархату, а також надіслав відповідні телеграми до Вселенського Патріарха Димітрія І, предстоятелям автокефальних церков, на помісний Собор РПЦ у м. Загорськ, Президенту СРСР М.С. Горбачову, Голові Президії ВР УРСР В. Івашку тощо.
Утворена як альтернатива РПЦ нова Українська Церква 1990-х увібрала в себе значну частину ідей своїх попередників. УАПЦ проголошувала віднову української церковної традиції, богослужбовий вжиток рідної мови, очищення від привнесених з РПЦ нашарувань. Нова Церква рішуче засуджувала злочини комуністичного режиму, активно співпрацювала з політиками національно-демократичних поглядів, сприяла утвердженню в суспільстві ідеї незалежної України.
Проте від самих початків УАПЦ 1990-х характеризувалася особливостями, не притаманними попереднім рухам за автокефалію Української Церкви. По-перше, віднова автокефалії знайшла найбільшу підтримку в Галичині, натомість позиції цієї Церкви у центрі та на сході України виявилися дуже слабкими. По-друге, УАПЦ була вимушена визначати стосунки з Українською Греко-Католицькою Церквою (УГКЦ), яка щойно вийшла з підпілля. Офіційно УАПЦ засудила ліквідацію УГКЦ, толерантного ставлення до греко-католиків вимагав і владика Мстислав. Але парафії нової УАПЦ, що діяли переважно на традиційній території УГКЦ, виявилися втягнутими в численні міжконфесійні конфлікти .
Преловська Ірина, к.і.н.
1.Перший Всеукраїнський Православний Церковний Собор УАПЦ 14-30 жовтня 1921 року: документи і матеріали / Упорядники: Михайліченко Г?? Пилявець Л?? Преловська І. – Київ-Львів: «Жовква», 1999. – С. 386-387.
2.Шаповалов Дмитро. УАПЦ: у пошуках моделі творення помісної Церкви // risu.org.ua / Українська / Релігія і суспільство / УАПЦ: у пошуках моделі творення помісної Церкви. 28 лютого 2005 р.
3.Шаповалов Дмитро. УАПЦ: у пошуках моделі творення помісної Церкви // risu.org.ua / Українська / Релігія і суспільство / УАПЦ: у пошуках моделі творення помісної Церкви. 28 лютого 2005 р.
4.Черпак Володимир, протоієрей. Третє відродження УАПЦ та проголошення Київського Патріархату як продовження справи Першого Всеукраїнського Православного Собору // Український церковно-визвольний рух і утворення УАПЦ. М-ли міжнародної наук. конференції в м. Києві 12 жовтня 1996 р. – К., “Логос”, 1997. – С. 197.
5.Шаповалов Дмитро. УАПЦ: у пошуках моделі творення помісної Церкви // risu.org.ua / Українська / Релігія і суспільство / УАПЦ: у пошуках моделі творення помісної Церкви. 28 лютого 2005 р.