13 березня 2011 року, ввечері, єпископ Переяслав-Хмельницький і Бориспільський Епіфаній звершив Пасію (з читанням страсного Євангелія від Матфея) у Свято-Михайлівському храмі Видубицького монастиря.
{gallery}/2011/Novunu/Pasii/Pasiya_1{/gallery}
Після прочитання страсного Євангелія єпископ Епіфаній звернувся до віруючих з архипастирським словом:
В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!
Слава Ісусу Христу!
Дорогі браття і сестри!
Святі і божественні дні Великого посту вже вкотре подають нам приклади покаяння і спонукають нас до нього. Ось і сьогодні Свята Церква у чині Пасії показує нам важкі страждання Христа Спасителя, які Він перетерпів задля нашого спасіння. Пройшло вже майже двадцять століть, а події Гефсиманського саду, суд у Пилата і Голгофські страждання не втрачають своєї актуальності і у сьогоднішній час. Всі ми називаємо себе християнами, не задумуючись повною мірою над тим, що це означає, не знаючи, які страждання перетерпів Божественний Спаситель для того, щоб ми це осягнули.
Творець людського роду і Суддя вселенної стоїть сьогодні немов розбійник перед неправдивими суддями – своїм творінням, своїми рабами – і піддається їхньому осудженню. Той, Хто одягається світлом, наче ризою (Пс. 103: 2), одягнений сьогодні у багряницю, Цар, Який так чудово прикрасив землю квітами і рослинами, увінчаний терновим вінцем. Жодним словом не можливо описати Божественний стан Спасителя із тим станом, в який поставили Його лукаві раби. Впіймали, немов розбійника, в злобі і ненависті плювали в обличчя Тому, Хто був світлом для світу, сонцем правди, джерелом вічної Божественної любові, руками били Того, перед поглядом Якого тремтіли і жахалися біси.
Але на цьому не закінчуються Його страждання, а продовжуються ще більшим болем Його серця, адже Він терпить біль і катування не від язичників, а від власного обраного народу, від своїх співвітчизників, до яких прийшов і які Його не прийняли. Його серце огортає сум, адже жоден, кого Він навчав, зціляв і воскрешав із мертвих, не став на Його захист. Але Він не потребував свідків, бо Сам свідчив про істину (Ін. 18: 37), свідчив про те, що «так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне (Ін. 3: 16).
Постає запитання! Чому Христос Спаситель терпів страждання, невже неможливе звершення спасіння людського роду іншим чином? Блаженний Августин говорить: «Ніде так не вражає мене велич і святість Господа Ісуса, як тут. Я не знав би всієї величі Його благодіянь, якщо б Він не відкрив мені, скільки це вартує Йому». Ми не зрозуміли б всієї величі і важливості жертви Христової, якщо б не знали про те, що Він переніс в час страждань. Господь виконав все, щоб примирити стражданнями Боже правосуддя і приготувати всі необхідні засоби для нашого спасіння, показати своїми стражданнями приклад для наслідування.
Постає й інше запитання: чому народ, який нещодавно кричав «осанна Синові Давидовому! Благословен, Хто йде в ім’я Господнє! Осанна у вишніх» (Мф. 21: 9), сьогодні кричить: «Розіпни Його» і «Кров Його на нас і на дітях наших» (Мф. 27: 25). Сталося жахливе – люди розіп’яли свого Творця і Господа, а Він, висячи на хресті, просив: «Отче, прости їм, бо не відають, що чинять» (Лк. 23: 34).
Щоразу, коли ми згадуємо ці жахливі події, сум повинен огортати душу за вчинені гріхи. Адже ізраїльський народ не знав істини, а ми знаємо, ми хрещені і просвічені Духом Святим, розрізняємо добро і зло, але водночас, знаючи це, свідомо йдемо дорогою гріха. Ми викуплені хресними стражданнями Спасителя, але, чинячи гріхи, ми немов знову розпинаємо Господа, пробиваючи списом гріхів Його ребра. Усвідомлюючи це, ми щоденно повинні взивати до Господа: «Господи, яку нам принести подяку Тобі, як відплатити за наші провини». Вдумаймося тільки в останні слова Спасителя: «Отче, прости їм, бо не відають, що чинять». Помираючи на хресті, Господь не злословить, а возносить молитву, молитву за ворогів, за тих, що розіп’яли, і у стражданнях проливає потік Божественної любові до грішного світу.
Подібно до Христа кожен з нас повинен служити не тільки власному спасінню, а робити все необхідне й для спасіння своїх ближніх через повне самозречення; стояти твердо у вірі, прирікаючи себе на скорботи і навіть до смерті. Тільки так ми зможемо наслідувати Спасителя, Який до смерті не відрікся від викупительного подвигу.
Подумки впадімо перед хрестом Спасителя і поклонімось Його Божественним ранам, якими зцілений світ. Споглядаючи на розіп’ятого заради нас і нашого ради спасіння Господа, будемо молити Його, щоб подав нам силу терпеливо зносити все те, що випаде на нашому земному шляху, щоб наслідувати спасіння. Амінь!
Єпископ Переяслав-Хмельницький і
Бориспільський ЕПІФАНІЙ
За матеріалами сайту Переяслав-Хмельницької єпархії