1-го вересня 2009 року у Київській Православній Богословській Академії, як і скрізь, розпочалося навчання. З цієї нагоди до Академії завітав Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет. Урочистості розпочалися молебнем про дарування благословення Божого на новий навчальний рік.
як і скрізь, розпочалося навчання. З цієї нагоди до Академії завітав
Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет. Урочистості
розпочалися молебнем про дарування благословення Божого на новий
навчальний рік. Ранок першого вересня був сонячним. На дзвіниці
Михайлівського монастиря згурдилися семінаристи, які розглядали
перехожих. Удари дзвону змусили їх стрепенутися. У підрясниках молоді
богослови пробігли через двір монастиря і зникли в Трапезній Церкві.
Перший у навчальному році святковий молебен повинен був відбутися саме тут. У невеликому приміщенні храму святого Апостола і євангелиста Іоана Богослова тихо. Ліворуч стоять першокурсники – їх можна впізнати за темними костюмами і білими сорочками, адже підрясники їм поки не благословили. Позаду скубчилися батьки, молодші сестри і брати. Рівно о дев’ятій в академічному храмі з’являється Святійший Патріарх Філарет і починається молитва.
Наприкінці молебну Патріарх благословив студентів та викладачів Академії на навчання, окроплюючи їх святою водою.
Після богослужіння урочистості продовжилися в актовій залі, де вступне слово виголосив Ректор Богословської Академії митрополит Димитрій, який нагадав про важливість і відповідальність пастирського служіння у сучасному світі. Також до слова були запрошені: єпископ Євстратій (Зоря), професори Дмитро Степовик та протоієрей Петро Зінич.
Напередодні 31 серпня 2009 року відбулося засідання Вченої Ради Академії, яке очолив ректор, митрополит Переяслав-Хмельницький Димитрій. Завжди перед початком навчального року Вчена Рада розглядає декілька питань: підводить підсумки вступних іспитів, розглядає розподіл навчальних предметів і годинне тижневе навантаження для професорсько-викладацького складу. З першого питання доповідав безпосередньо сам ректор, який оголосив підсумки вступних іспитів до Академії. Як зазначали ЗМІ цього року зріс конкурс бажаючих здобути богословську освіту. До 1-го курсу КПБА було прийнято 32 студенти, а на 5-ий курс (магістратура) 31 студент. Відповідно на заочний сектор до 1-го курсу Академії було прийнято 18 студентів, які є вже переважно у священному сані, а на 5-ий курс 17 студентів. Крім того до аспірантури КПБА було прийнято 12 аспірантів. Також митрополит Димитрій оголосив про кадрові зміни у професорсько-викладацькому складі.
Засідання Вченої Ради Академії продовжилось у присутності Святійшого Патріарха Філарета. Головно розглядалося питання покращення навчального процесу у КПБА. Також обговорювались поточні проблеми життя Академії.
Слово митрополита Переяслав-Хмельницького Димитрія, ректора КПБА на урочистому акті з нагоди початку нового навчального 2009/2010 року.
Ваша Святість! Шановні викладачі, дорогі студенти та гості. Браття й сестри!
Пора року, яка зараз настає, традиційно заставляє нас подумати про врожай не тільки цього року, але й про врожай наступного. Нива дозріла. Господь викликає женців на працю. Нам також можна подумати про те, що ниву ми вже приготували, але скоріше для того, щоб, як і це буває восени, засіяти для збирання нового майбутнього врожаю. Тут на думку мені спадають слова нашого давнього літописця, який так охарактеризував роль благовірного князя Ярослава Мудрого: «Бо як ото хто-небудь землю зоре, а другий засіє, а інші пожинають і їдять поживу вдосталь, так і сей. Отець бо його Володимир землю зорав і розм’якшив, себто хрещенням просвітив, а сей великий князь Ярослав, син Володимирів, засіяв книжними словами серця віруючих людей, а ми пожинаєм учення приймаючи книжнеє».
У цьому контексті на початку навчального року моє перше слово до професорсько-викладацького складу. Чи не здається вам, що ми десь так само викликані бути подібними до благовірного князя Ярослава Мудрого, який займав велике становище в державі й викликався бути співпрацівником Бога на Його ниві? Викликався бути женцем. Чого в такому випадку хоче від нас Бог? Кожний із нас має конкретне завдання по відношенню до студентів. У діяльності князя Ярослава Мудрого освіта була одним із напрямків його праці по утвердженню християнства на теренах Київської Руси-України. Бог від нас вимагає, щоб світло наше світило перед людьми, щоб люди бачачи наші добрі діла, прославляли і величали Отця нашого Небесного. Отже студент у викладачеві повинен бачити світло, носія богословських і церковно-історичних знань, і тоді студенти, бачачи в нас ці знання будуть намагатися й тягнутися до того, щоб і самим бути такими, щоб знову ж таки, вдосконалюючись у Христовій науці, ствердно стояти у істині.
Ствердно стояти у істині – це не просто фраза, це повинно стати нашою заданістю й реальністю. Сьогодні світ переважно живе поза християнськими цінностями. Але як ми можемо цьому світові благовіствувати Євангеліє, коли ми самі нерідко залежимо від його реалістичних і сумбурно-раціоналістичних примар. Ми не повинні тут бути лише певними статистами і виступати такими, що лише констатуємо ці проблеми і до певної міри також з несприиняттям відносимось до цього світу. Ми, як теперішня так і майбутня церковна еліта, повинні розуміти, що реальність є саме такою. Світ є таким і до нього потрібно йти з проповіддю.
Кого і що ми покликані донести людям? І якою буде сила нашої проповіді, якщо ми зарання переконані в нашій поразці?
Нам, особливо зараз необхідно визволитися від психології поразки і перейти до впевненості в нашій перемозі. Є в сучасного російського месіонера-проповідника диякона Андрія Кураєва така книга під назвою «0 нашем поражении». Прочитати її треба але діяти з думкою про перемогу й наступати.
Ми повинні стати сіллю й будителями морально зубожілого суспільства, «бо у Бога немає на землі інших рук, окрім наших», – говорив митрополит Антоній Сурожський. Хто це буде робити? Звичайно що ми. Принаймні, в очах віруючих людей, наша Академія є елітним духовним навчальним закладом. Саме тут Церква формує свої кадри, тут зібраний духовний генофонд нашої нації, будівничих Помісної Української Православної Церкви. Хто ж тоді, як не ми будемо тепер і в майбутньому свідчити серед українського народу про Христа. Так ось де є наша схожість з нашими давніми просвітителями. Тому ми просто покликані бути закваскою суспільства, формувати освічених, достойних пастирів.
Нам потрібно дуже часто звертатись до Священного Писання. Ось наприклад у Еклезіаста в 10-й главі читаємо такі слова: «Є зло, яке бачив я під сонцем, це – ніби погрішність, яка йде від володаря: невігластво ставиться на велику висоту, а багаті сидять низько. Бачив я рабів на конях, а князів, які ходять, подібно до рабів, пішки»(Екл. 10, 5-6). Ці слова із Біблії більше можна було б застосувати до тієї епохи, де панувала диктатура пролетаріату і коли пролетаріат намагався керувати людьми благородними й аристократичними. То й час минув, і багато серед вас є таких, які у тоді не жили й навіть не народилися. І зараз я хочу сказати не про це. Ось коли у священнослужителеві немає цього благородства, мудрості, аристократизму, а навпаки переважає чванливість, самолюбство і самозалюбовання, як результат цього всього неприступність – ми тоді програємо. Програє уся Церква. Ми не зможемо йти попереду цього суспільства. Ось для чого молодь приходить до Богословської Академії, а викладачі повинні працювати і подавати їй знання.
3араз настає час сильних, впливових і авторитетних людей. Звичайно сильних духовно людей, які здатні запалити і повести. Нехлюльство моральне убогство і песимізм ми повинні відкидати, як сіль, що втрачає свій смак. Ми повинні раз і на завжди відкинути рабську психологію.
Наша школа, взагалі духовні навчальні заклади, не повинні погрузитися в моральну й інтелектуальну катастрофу. Наша Церква – Помісна Церква українського народу – повинна бути реальною й дієвою. Я тут не промовляю зараз до вас пафосними фразами, бо ми знаємо головний, відносно Церкви вислів Господа Ісуса Христа: Церкву Христову не здолають пекельні ворота. Але ми бачимо з історії чимало прикладів того, як з багатьох й різних причин розвалювались, як карткові будиночки, великі помісні історичні Церкви.
Призначення світла – світити. Призначення солі – робити їжу смачною. Ми повинні не бути подібними до тих нерозумних працівників у винограднику. Тому викладачів я закликаю до праці, а студентів до науки. Щоб те і те разом принесло гарний плід на прославлення Христа Бога нашого. Амінь!
Михайло Сивак