Вже традиційно початок нового навчального року в стінах столичної духовної школи супроводжується святковим молебном, який очолює Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет. На урочистому богослужінні в храмі св. Апостола і євангелиста Іоана Богослова цього дня йому спіслужили ректор Академії Високопреосвященніший Архиєпископ Переяслав-Хмельницький Димитрій, проректор з виховної роботи протоієрей В’ячеслав Стрельцов та викладачі у священному сані.
Після молебних прохань до усіх присутніх звернувся Святійший Владика, який пояснив відмінність здобуття світської та духовної освіти, зазначивши, що духовна освіта відкривається людині Богом, і через те є істинною, в той час як світська освіта полягає у вивченні здобутків людського розуму, який є обмеженим. Тому студентам, майбутнім богословам, потрібно просити у Всемогутнього Бога благодаті, яка б освятила людську душу для сприйняття істин Божественного Одкровення.
За уставним звичаєм, кожний викладач та студент були окроплені, після цілування Чесного Хреста, свяченою водою.
Урочистий Акт з нагоди початку навчального року відкрив ректор Київської Православної Богословської Академії Архиєпископ Димитрій, звернувшись до присутніх:
« Ваша Святість! Всечесні отці! Шановні викладачі! Дорогі студенти! Новий навчальний 2006-2007 рік відкриває перед нами і нову сторінку в історії наших столичних духовних шкіл. В цьому році ми розпочали реформу духовної освіти від якої очікуємо багато, але цю реформу ми побачимо в дії по плодах праці перш за все професорсько-викладацького складу Православної Богословської Академії. З кожним днем ми все більше відчуваємо, як конкуренція в галузі освіти замахнулась і на богослів’я. Поява багатьох богословських закладів і особливо сьогоднішня перспектива їх акредитації ставить перед нами чимало проблем, які межують із впертою боротьбою за справжню богословську православну освіту і так званою «світською теологією». Самим прикрим є те, що за справу навіть такої теології беруться люди невіруючі, які ніякого поняття не мають про Церкву, та її вчення.
Таке становище не може нас поставити в ряд збайдужілих. Адже ми є спадкоємницями класичної духовної богословської освіти. І тому реформа наших духовних шкіл ззовні провадиться з прицілом на майбутню можливість акредитації справжнього богословського православного навчального закладу. Але ми були б до кінця нечесними і наша справа дуже вигляділа б меркантильно, якби тільки так ми ставили питання. Очевидно ми переслідуємо зовсім іншу мету і полягає вона в тому, щоб ми могли виховати в цих стінах, в огорожі цієї святині, справжніх православних богословів (теологів), щоб ми могли виховати високоосвічені священичі кадри нашої Помісної Святої Православної Церкви. Ми повинні стати справжньої науковою богословською установою, а її професорсько-викладацький склад повинен засвітити свічку богослів’я так само, як в далекому минулому її високо несли острожці і києво-могилянці.
Нам здається, що найбільшою проблемою сьогодення є певне духовне зубожіння і втрата церковності тими, хто навчає і навчається богословським наукам. Так ось в цей святковий урочистий день хотілося б на цьому зупинитись і нагадати ті вимоги, які зв’язані з покликанням богослова-викладача і студента, який в майбутньому отримає диплом про вищу богословську освіту. В цьому відношенні незаперечними для нас є отці-пустинножителі. І ось серед них преподобний Макарій Єгипетський говорить: «Хто веде розмову про духовне, і не спожив того сам, то такий уподібнюється людині, яка під час денної спеки йде пустельним полем і, томлячись спрагою, мріє про джерело води, зображаючи себе такою, що п’є цю воду, тоді як у неї вуста і язик висохли від невгасимої спеки, – або, – каже він далі, – людині, яка говорить про мед, що він солодкий, але не споживала його сама і не знає сили солодкості».
Теми покликання і звання богослова часто торкався і святитель Григорій Богослов, нагадуючи одночасно тим хто навчає і навчається, якими якостями вони повинні володіти: «Любомудрувати про Бога можна не всякому – так, – повторює він, – не всякому! Це набувається недешево і не тваринами, що ходять по землі! Додам ще: можна любомудрувати не завжди, не перед усяким і не всього торкаючись, але потрібно знати, коли, перед ким і скільки. Любомудрувати про Бога можна не всім, тому що придатними до цього є люди, які випробували себе, які провели життя в спогляданні, і перш за все очистили хоча б душу і тіло. Бо дійсно потрібно очиститись, щоб розуміти Бога. І тому говорити про Бога необхідно з тими, хто займається цим скрупульозно, а не на одному рівні з тими, хто приходить це слухати після кінських ристалищ, зрілищ, і пісень до схочу наївшись».
Богослов повинен мати певну харизму, знання про божественні речі і особливо дар мови і дар, який подається Духом Святим, виразно говорити про них і навчати божественних словес. Це служіння являло особливу харизму в Церкві. І все таки говорити про Бога – велика справа, але ще більше, говорячи про Бога – очищати себе для Бога.
Богослов, який отримав в Тілі Христовому харизму слова – це посланець представник Бога і Христа, тому повинен бути обережним, щоб не займатися самодіяльністю, а з точністю передавати Слово Боже, як він його сприйняв в Церкві, нічого не додаючи і не віднімаючи. Ніколи він не повинен піддаватися бажанню самоутвердитися, за своїм особистим смаком розмірковувати про той чи інший аспект християнського вчення – він повинен турбуватися тільки про потреби Церкви і всеціло бути на службі в неї. Православний богослов, таким чином, вступає в живий зв’язок з отцями Церкви. Адже до сьогоднішнього дня вони – норма і правило церковної свідомості.
Богослов, не відмовляючись ні від розмірковувань, ні від філософської термінології, повинен користуватись ними в міру.
В богослова постійно повинне бути почуття церковності, яке перш за все заставляє його відчувати ієрархічність Церкви і поважати церковну ієрархію.
Головне завдання богослова полягає в тому, щоб роз’яснити таїнства віри, навчити їх розумінню, розкрити їх значення і показати все багатство, що в них знаходиться в поєднанні з дійсністю нашого буття на землі. Як людина віри, богослов повинен знати і відкрито заявити, що Слово Боже завжди є актуальним, що воно до сьогодні залишається живим і дієвим в Церкві.
Всі ці вимоги до богослова і його якості найкраще підходять монаху, який возведений в священний сан. Я ніяким чином не хочу принизити інших богословів, які блискуче володіли і викладали Слово Боже, але тут хочу виділити саме чернече життя і середовище, як найкращий спосіб придбання цих якостей богослова і історія нам яскраво показує і підтверджує таку думку, що монахи завжди захищали істинне вчення блискуче і безстрашно. Згадати хоча б Максима Сповідника, преподобного Іоана Дамаскіна, преподобного Федора Студита, святителя Григорія Паламу. Монастирське життя підготувало із них богословів в повному розумінні слова. І свій виступ я хотів би закінчити словами святителя Григорія Палами: «Хіба не один у нас наставник – Христос? Так невже ми зачастимо до елінів і єгиптян, щоб вони навчили нас чомусь спасительному? Богом-наставником хвалиться наше богопізнання: ні ангел, ні людина, але Сам Бог нас навчив і спас. Ми знаємо Бога вже не із ймовірності – таким було богопізнання через речі створені, а тепер явилось Життя, яке було в Отця і явилось до нас і сповістило нам, що Бог є Світло, і темряви в Ньому немає ніякої і тих, що повірили в Нього, Він вчинив синами світла».
Ваша Святість! Цього року навчання в Київській Православній Богословській Академії на 5-ти курсах розпочинає 146, а в Київській Духовній Академії – 45 студентів. Всього 191 студент стаціонару. Ми просимо благословити нас на навчання своїм мудрим архіпастирським патріаршим словом…»
Професор КПБА, доктор богословських наук Дмитро Степовик закликав студентів до якнайглибшої праці з книгами, бо від цього залежить якість усіх здобутих знань.
У заключному слові Святійший Патріарх окреслив поняття «реформи» богословської освіти, зазначивши, що істина не потребує реформ, а змінюються лише методи викладання та засвоєння знань, тобто зовнішня сторона освіти. У зв’язку з цим Владика звернувся до викладачів, бо впровадження реформи залежатиме в першу чергу від них.
Урочистості завершились Архипастирським благословенням Предстоятеля, після чого студенти розійшлись по аудиторіям, – навчальний процес розпочався.
диякон Олександр Трофимлюк,
викладач Академії