22 жовтня 2017 року Українська Православна Церква Київського Патріархату відзначає 22-гу річницю інтронізації свого Предстоятеля – Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета.
22 жовтня 2017 року Українська Православна Церква Київського Патріархату відзначає 22-гу річницю інтронізації свого Предстоятеля – Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета.
Отож з нагоди свята на богослужіння до Володимирського кафедрального соборі столиці прибули архієреї УПЦ Київського Патріархату. 21 жовтня відбулося Всенічне бдіння, яке очолив Його Святість у співслужінні єпископату.
{gallery}2017/10/introniz2017{/gallery}
22 жовтня зранку у Володимирському соборі відбулася урочиста Божественна літургія. Як і напередодні, Предстоятелю співслужив єпископат Церкви і численне духовенство Києва та інших єпархії України.
Наприкінці літургії було звершено подячний молебень, який очолив Предстоятель Церкви. Завершуючи молебень, Святійший Владика помолився з духовенством та вірними до Всевишнього Бога про визволення України від ворогів.
Після святкового богослужіння Патріарха Філарета від імені Священного Синоду та всієї повноти Київського Патріархату привітав митрополит Львівський і Сокальський Димитрій.
“Ваша Святосте!
Милостивий наш патріарше і отче! Сьогодні у 22 річницю Вашого обрання і інтронізації на престол святителів Київських ми зібралися у Свято-Володимирському кафедральному соборі, щоб богослужбово вшанувати цей без перебільшення історичний день для усієї Української Православної Церкви Київського Патріархату.
Кажуть, що святителів обирає Бог і хоча видимою ознакою Вашого обрання на патріарший престол був елекційний Собор, ми віримо, що перст Божий вказав на Вашу святиню ще раніше бажання владик, отців і мирян, усіх делегатів Собору. Він вказав на Вас тоді, коли у Вашому серці запалала по-справжньому іскра Божа, коли Ви вперше переступили поріг храму у своєму рідному селі на Донбасі. Давним давно це було, скажете Ви, але такі ключові моменти життя не можуть стертися з пам’яті, чи це було 80 років тому, чи може 22 роки. Тут стоять владики, отці і просто парафіяни кафедрального собору, які ще добре пам’ятають той складний і суперечливий час, коли Вас обирали на керманича Української Церкви. Українська церковна історія неодмінно ошатно вбере цей день, прикрасить його діамантом, як і все Ваше патріарше служіння є окрасою і буде окрасою для всього українського православ’я.
Оглядаючись на ці 22 роки Вашого патріаршого служіння ми можемо впевнено сказати, що вони не були простими для Української Церкви. Це були роки справжнього становлення Київського Патріархату на чолі якого поденно трудилися Ви і працюючи і служачи, рукополагаючи і освячуючи.
Болем у серці, а разом з тим і Вашою твердою позицією відгукнулася у серцях багатьох війна за незалежність України на Сході нашої Держави. У той час, коли всі наші вельможі і керівники підбирали слова до всього того, що у нас відбувається, Ви ствердно і непідкупно, так як і належить святителю Божої Церкви, говорили у вічі всім правду про героїчний наш народ, про воїнів захисників і про ворогів нашої Держави. За таку тверду і стійку позицію Вас полюбили навіть ті, хто не належить до УПЦ Київського Патріархату.
Зворушеною стала для всіх картина, коли Ви нещодавно перебуваючи у Львові, поставили на могилу Юрка Голуба лампаду вічного вогню, вогню пам’яті за тих, хто захищає Україну від несподіваного ворога. Патріарх Української Церкви, якому скоро виповниться 90 років схилив голову перед загиблим на Сході 18-ти річним юнаком, який не пожалів свого життя і своєї душі за Віру і Батьківщину. Де ми ще побачимо таким справжнім, люблячим батьком Патріарха, як не у цій зворушливій картині.
Ваша Святосте! Всі Ваші роки патріаршого служіння покладені на вівтар розбудови Київського Патріархату. Ви й надалі трудитесь над тим, щоб наша Церква зайняла почесне місце серед багатьох церков у вселенському православ’ї. І хоча це можливо не сама головна Ваша мета, бо вона й так прийде, ми всі віримо і знаємо, що Господь обирає не випадково і не випадкових.
Дозвольте мені від усіх архієреїв, духовенства, духовних навчальних закладів і мирян привітати Вас із таким знаменним днем в житті нашої Церкви. Хай Бог Вам, як щедродайний і милостивий, дарує многії і благії літа!”
Владика Димитрій подарував Його Святості просфору та букет квітів.
У відповідь Святійший Патріарх Філарет звернувся до присутніх з подячним словом.
“Ваші Високопреосвященства і Преосвященства, Всечесні отці, дорогі браття і сестри! Насамперед я хочу подякувати Вам, владика, за тепле вітальне слово і підкреслити, що за ці 22 роки мого патріаршества, а точніше за 26 років незалежності Української Держави, ми фактично побудували Церкву нездоланну. Почали ми з малого, а сьогодні Київський Патріархат є без перевершення найбільшою в Україні Церквою. Чому це сталося? Сталося це насамперед тому, що така воля Божа, бо без волі Божої цього б не сталося. Оскільки є на те воля Божа, щоб існувала Українська Держава, а в ній Українська Церква, то ми і маємо сьогодні таким великим Київський Патріархат.
Однак воля Божа не тільки в цьому. Воля Божа полягає в тому, що Він хоче щоб усі ми спаслися. Але ж не всі, не тільки ті, які просто слухають Слово Боже, а навіть і ті, які вірять – християни, спасаються. Так і ми, маючи волю Божу на існування Української Держави і на існування в цій Державі незалежної Церкви, повинні розуміти, що і без наших трудів цього б не сталося. Тому святкуючи день інтронізації ми приносимо подяку Богові за те, що Він допомагав нам в нашій праці. І архієреям, і священикам, і мирянам. Тому що і миряни мирян спокушали кажучи: “Не ходіть до цієї церкви, бо це неканонічна церква, це розкольники”. Тому спокуса у вас теж була, але ви подолали цю спокусу і знаєте, що це є правдива Церква Христова. Наше завдання – архієреїв та священиків, не тільки створювати незалежну Церкву в Україні, а вести паству до Вічного життя.
Саме це є наше головне завдання. Якщо ми не приведемо або не ведемо до Вічного життя, якщо ми не служимо спасінню людей, то не виконуємо своїх обов’язків. Тому наше завдання, хоч і друге, але головне, вести людей до спасіння. Усі ми помремо і ми це добре знаємо, але не завжди ми турбуємося про те, куди ми підемо після смерті, якою буде наша участь потім. Ми знаємо, що Вічне життя існує, що Бог створив людину безсмертною, вічною, але знаємо і те, що є блаженне Вічне життя, а є і вічні страждання. Нам про це ніколи не треба забувати, бо земне усе проходить, а вічне – ніколи. Господь не просто сказав: “Спасайтеся”, а Він допомагає кожній людині, щоб вона таки спаслася. І коли ми не хочемо, чи не можемо, то Господь створює такі умови, що ми змушені звернутися до Нього. Тому треба на страждання і випробування дивитися духовними очима, тобто бачити в цьому руку Божу, яка хоче нас спасти для Вічного життя” – сказав Його Святість.
“Хіба ви не бачите, як наші воїни помираючи за нашу Державу, за наш народ, за нашу землю, виявляють жертовну любов? Ми постійно повторюємо в ці дні слова Господа Ісуса Христа: “Немає більше від тієї любови, як хто душу свою покладе за друзів своїх”. Бачимо ми це у житті? Бачимо. І Ми, як церковні люди, усією душею підтримуємо Українську Державу. Бо ми любимо свою землю і якщо не буде незалежної Держави, то не буде і незалежної Церкви. Тому ми разом повинні молитися, щоб Господь благословляв розвиток нашої Держави. Недоліків і гріхів у нас багато, і у державних діячів і у багатьох інших. Але їх треба подолати і очистити себе від усякої скверни і жити на землі правдиво й чесно” – додав Владика.
“Ми повинні покладатися не на свої діла, бо в нас більше гріховних діл, а покладатися на милість Божу. Бог одного чекає від нас, щоб кожний визнав свої гріхи і сказав: “Господи помилуй”. Хіба це так важко? Не важко, а Господь все може очистити, як ми знаємо очистив розбійника. Хіба це не милість Божа, хіба це не безодня любові? Тому покладаючись на цю безмежну любов Божу ми віримо, що Господь надалі допоможе нам і розбудовувати Церкву до такого стану, коли вона буде в Україні єдиною й нерозділеною, і коли ми досягнемо Вічного блаженного життя” – підсумував Патріарх.
{gallery}2017/10/introniz2017-2{/gallery}