22 жовтня 2016 року Українська Православна Церква Київського Патріархату відзначає 21-ту річницю інтронізації свого Предстоятеля – Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета.
З нагоди свята у Володимирському кафедральному соборі столиці відбувся ряд богослужінь. 22 жовтня відбулося Всенічне бдіння, яке очолив Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет у співслужіння єпископату УПЦ Київського Патріархату.
{gallery}016/10/23intronizacija21{/gallery}
23 жовтня зранку у Володимирському соборі відбулася урочиста Божественна літургія. Як і напередодні, Предстоятелю співслужив єпископат Церкви і численне духовенство Києва та інших єпархії України.
Під час літургії Святійший Владика рукоположив у дияконський сан іподиякона Миколу Лоя.
Під час причастя духовенства до вірних зі словом звернувся секретар Священного Синоду, архієпископ Чернігівський і Ніжинський Євстратій. Владика підніс Богу подяку за Його дари до нашої Церкви та всієї пастви: “Якщо згадаємо ті давні роки, то Церква наша була подібна до плачучих і ридаючих, які йшли хоронити єдиного сина вдови, про що ми чули сьогодні в Євангельському читанні. Але Господь доторкнувся до нашої Церкви. Господь відкрив Свою волю, ласку і милість, і підняв нас з цього ложа, воскресивши до служіння Українському Народу, поставивши нам правдивого Архіпастиря, правдивого світильника й служителя, який є дійсним Патріархом, котрий веде нас шляхом правди, настановляючи не тільки своїми словами, а й своїм життям. У сьогоднішній день ми будемо ще і ще раз підносити молитви, щоби Господь оберігав нашого Патріарха, зміцнював нашу Церкву, зміцнював усіх нас – єпископів, священиків і всіх вірних – у творенні правди й у виконанні заповідей».
Наприкінці літургії було звершено подячний молебень, який очолив Предстоятель Церкви. Завершуючи молебень, Святійший Владика помолився з духовенством та вірними до Всевишнього Бога про визволення України від ворогів.
Після святкового богослужіння Патріарха Філарета від імені Священного Синоду та всієї повноти Київського Патріархату привітав Патріарший намісник, ректор Київської православної богословської академії, митрополит Переяслав-Хмельницький і Білоцерківський Епіфаній.
Вітальне слово Патріаршого намісника та ректора Київської православної богословської академії митрополита Переяслав-Хмельницького і Білоцерківського Епіфанія Святійшому Патріарху Київському і всієї Руси-України Філарету в День інтронізації
Ваша Святосте!
21 рік тому волею усієї повноти Української Православної Церкви Київського Патріархату Ви були обрані на древній Київський першосвятительський престіл – Ви стали Патріархом Київським і всієї Руси-України.
У чому полягає сутність патріаршого служіння? Що означає бути Патріархом Української Церкви?
Своїм ревнісним і відданим служінням Ви повною мірою показуєте, що патріарше служіння – це, найперше, постійне звершення богослужінь, у тому числі загальноцерковних і загальноукраїнських. Це любов до особистої, приватної молитви. Це постійне благоговійне сповідання перед Богом. Це заохочення усіх вірних до благодатного життя у таїнствах Церкви.
Патріарше служіння – це й безперестанна проповідь. Ви, подібно до старозавітних пророків та новозавітних сповідників віри, стали совістю української нації. Ваше повчальне, а іноді й викривальне слово лунає й до тих, хто носить меч влади, так само, як і до простого народу.
Бути Патріархом означає й бути для всіх повсякчасним духовним наставником. Мабуть немає такого ієрарха, до якого міг би зайти будь-який віруючий зі своїми нагальними потребами, як Ви, Ваша Святосте. Кожному Ви вділите увагу й кожного настановите до праведного побожного християнського життя.
Носити зовнішні ознаки патріаршої гідності означає й нести повсякчасний тягар обмеження себе у всьому, а найперше у відсутності вільного часу. Кожний ваш день розписаний ледь не похвилинно, хоча немає жодної такої справи, яка не була б Вами розглянута.
Своїм подвигом архіпастирського служіння Ви показуєте, що бути Патріархом – це безмежно любити свій народ, свою паству. Це задля нас Ви жертвуєте собою.
Особливим чином ця любов виявляється зараз, під час неоголошеної війни з підступним й лукавим агресором – Російською Федерацією.
Ви не лише словесно надихаєте наших воїнів, молитеся за них, допомагаєте матеріально, заохочуєте церковними нагородами, а й самі безпосередньо відвідуєте місця бойових дій.
Супроводжуючи Вас у візиті в місця проведення антитерористичної операції, було видно наскільки Ви вболіваєте за свою малу батьківщину – Донбас, де Ви народилися й виросли. Ви не лише самі вірите й знаєте, що ця земля була, є й буде українською, але й надихаєте до цього інших, насамперед захисників нашої держави.
Широко відомою є Ваша участь як державотворця та дипломата у міжнародній діяльності. Кожного року Ви звершуєте десятки закордонних візитів не лише до парафій, а й у різноманітні міжнародні інституції. Майже щотижня Ви відстоюєте позиції українського православ’я й держави перед послами багатьох країн світу.
А скільки Ви їздите по Україні? Мабуть немає такого місяця впродовж року, в який би Ви не здійснили архіпастирський візит в одну з єпархій Київського Патріархату. Інколи й за тиждень Ви їх звершуєте кілька.
За роки Вашого патріаршого служіння Українська Православна Церква Київського Патріархату настільки зросла, що ми вправі не просити, а вимагати визнання нас автокефальною Церквою у родині Вселенського православ’я.
Як ректор Київської православної богословської академії та голова Синодального управління у справах духовної освіти з синівською любов’ю дякую за неоціненну підтримку як Київської академії, так і духовної освіти й науки в цілому.
Без Вашого благословення ми не мали б ні ліцензії, ні акредитації, ні свого сьогоднішнього статусу, ні всього того, що ми сьогодні маємо і за що Вам щиро дякуємо.
Ваша Святосте!
Нині триває 22-ий рік Вашого патріаршого служіння. Усі ми – архіпастирі й пастирі, працівники синодальних установ й викладачі, чернецтво й миряни – уся ваша паства – просимо Всещедрого Бога дарувати Вам міцного здоров’я та кріпості сил у звершенні патріаршого служіння!
Іс полла еті Деспота
Владика Епіфаній подарував Його Святості просфору та букет квітів.
До присутніх з подячним словом звернувся Святійший Патріарх Філарет.
«Ваші преосвященства. Всечесні отці, дорогі браття і сестри.
Насамперед я хочу подякувати вам за те, що ви завжди приходите до Володимирського собору і разом з нами молитеся Богу і за мене грішного, і за Український Народ, і за нашу паству Київського патріархату.
Вислухавши слова владики Епіфанія, я подумав і згадав слова святих отців: якщо ти подумаєш, що ти такий, яким тебе хвалять, то підеш у пекло. Тому що в дійсності ти не такий. Навіть якщо ти й зробив щось добре, то згадай свої добрі справи і свої гріхи, і порівняй, скільки гріхів, а скільки добрих справ. Тоді ти прийдеш до висновку, що недостойний такої похвали.
Дорогі браття і сестри, ми повинні молитися один за одного, щоб Господь простив нам наші гріхи. Особливо ми повинні молитися за те, щоб Господь простив гріхи нашому народу. Бо Господь дав нам незалежну державу, а тепер випробовує, чи достойні ми мати її, або ж повинні бути в складі іншої держави, бути в неволі. Наш народ доводить, що він достойний мати свою державу. Доводить тим, що віддає життя за свободу і незалежність Української Держави. Доводить і тією гуманітарною допомогою, яку волонтери дають людям, які постраждали і, насамперед, воїнам, які захищають нашу землю.
Це добре, що ми хочемо мати свою незалежність. Але не треба забувати про наші гріхи. А їх в України багато. Адже горезвісна корупція до цього часу не переможена. Ось за ці та інші гріхи Господь і карає нас.
Тепер згадаємо пророка Мойсея. Ізраїльський народ після визволення з рабства, замість того, щоб дякувати Богові за визволення, створив собі золотого тільця і кланявся йому як богові. А ми хіба не так робимо? Замість того, щоб дякувати Богові за те, що Він дав нам державу, ми поклоняємося тому ж золотому тільцю у вигляді грошей. Бо в основі корупції лежать гроші. І ми покланяємося цьому ідолу. Після цих подій Мойсей звернувся до Бога і просив Його: «Господи, викресли мене з Книги Життя, але народ помилуй». Ми не можемо порівнювати себе з Мойсеєм і не можемо дійти до такого стану, щоб просити Господа викреслити нас із Книги Життя, не давати нам Царства Небесного, але простити наш народ. Проте молитися Богові, щоб Він простив гріхи нашого народу, ми можемо. Тому ми й повинні просити, щоб Господь простив грішних і напоумив грішників, щоб вони залишили дороги беззаконня і стали на дорогу правди.
Крім того, ми повинні дякувати Богові, що Він зміцнив нашу Церкву і з гірчичного зерна виростив її до великого дерева. Зараз уже всім видно, що Київський патріархат став найбільшою в Україні Православною Церквою. А згадайте, якою була наша Церква у 1992 році. Вона виросла до такого великого дерева, що тепер охоплює всю Україну. І це все завдяки благодаті Божій. За це ми повинні дякувати Богові, що Він милостивий до нас, не зважаючи на наші гріхи.
Ми молимося і робимо все для того, щоб створити в Україні одну Православну Церкву. Ми переконані, що в Україні буде єдина Православна Помісна Церква. І, не зважаючи на всі перешкоди, які були і до цього часу є, Господь переможе їх, як переміг перешкоди, які дотепер стояли на шляху Київського Патріархату. Як ми стали найбільшою в Україні Церквою, так само прийде час, коли Київський патріархат буде визнаний вселенським православ’ям як Помісна Українська Церква. Але треба набратися терпіння. Досі ми терпеливо переносили всі перешкоди й страждання, і Господь увінчав наше терпіння перемогою. Так і в даному випадку треба потерпіти, але йти прямою дорогою.
У чому полягає пряма дорога: є держава – мусить бути в цій державі незалежна Церква. Це є аксіома. Всі держави, які виникали після розпаду імперій, завжди отримували незалежну Церкву: і Греція, і Румунія, і Болгарія, і Сербія, і інші. Хіба може бути Україна виключенням? Не може. Тому дорога Церкви вірна і пряма, а всі інші дороги – криві, ведуть не до тієї мети, до якої треба.
Тому ми, дорогі браття і сестри, повинні молитися Богу і не ворогувати зі своїми супротивниками. Чому не ворогувати, коли вони ворогують проти нас? Тому що завтра вони будуть з нами. І чим менше буде ворожнечі, тим швидше відбудеться об’єднання.
Нас звинувачують в тому, що ми силою захоплюємо храми. Це неправда. Про нас розповсюджують неправду таку саму, коли й говорять, що ми розкольники. Не ми розкольники, а вони розкольники. Але, не зважаючи на ці наклепи, треба їх перетерпіти. Вони закінчаться, коли ми об’єднаємося. Ніколи не слід забувати, що Бог – непереможний і правда, і любов – непереможні. Гріх перемагається, а чесноти, добрі справи – непереможні. Тому ми повинні йти дорогою правди, чинити добрі справи, не тільки допомагати воїнам і постраждалим, а допомагати один одному, виявляти ту християнську любов, яку заповідав Господь Ісус Христос: «Полюби Бога всім серцем і ближнього, як самого себе».
Ось ви уявіть, якщо людина виконує цю заповідь Божу, але спотикається і на цьому шляху грішить. Як ви думаєте, невже Господь не зглянеться на цю людину і не допоможе їй? Який батько не допоможе своїй дитині, коли вона хоче робити добро? Допоможе. Ви ж це знаєте із власного життя. А Бог безмежний в любові, тому допоможе. А оскільки нам допоможе Бог, то ми не повинні упадати у відчай. Тому що відчай – страшний гріх. Нехай Господь дає нам силу перемогти цю людську неміч.
Будемо вірити і прийде час, коли ми будемо святкувати і перемогу над агресором, і визнання Київського Патріархату, і будемо святкувати об’єднання всього Українського Православ’я. Ось за це нам треба молитися, просити Господа, щоб Він привів нас до цієї мети не нашою мудрістю, а Своєю премудрістю і Своєю Божественною благодаттю. Йому слава на віки віків. Амінь».
Козацьким многоліттям Святійшого Владику привітали Патріаший хор, кліросний хор Володимирського собору та хор Київської православної богословської академії, які прикрасили цього дня богослужіння своїм співом.
Також протягом дня до резиденції Святійшого Патріарха приходили численні гості з вітаннями та побажаннями Предстоятелю Української Церкви многолітня.
{gallery}016/10/23intronizacija21-2{/gallery} Церква.інфо