Хвали душе моя Господа
З нагоди ювілею Київських духовних шкіл (380-річчя) та 20-ліття відродження Київської духовної Академії та Семінарії, з благословення Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України ФІЛАРЕТА, з благословення архієпископа Переяслав-Хмельницького і Бориспільського ЕПІФАНІЯ, ректора КПБА, у листопаді-грудні 2012р. відбулася серія концертів хору Київської Православної Богословської Академії, регенти Надія Купчинська та свящ. Петро Бойко, у храмах Києва – св.-Михайлівському Золотоверхому соборі, св.-Георгіївському соборі Києво-Видубицького монастиря, церкві св. Миколи (Притиска), св.-Володимирському кафедральному соборі. Заключний концерт був присвячений ювілею Миколи Лисенка (170-річчя з дня народження та 100-і роковини).
У програмі концертів прозвучали українські духовні піснеспіви різних епох. Ці твори, серед іншого, по праву складають скарбницю української музичної культури, вимагають професійного виконання. Продовжуючи давні традиції, хор Академії на високому мистецькому рівні презентував духовну музику, її особливу життєдайну силу. Хористи, студенти й аспіранти, успішно поєднують навчання та богослужбові обов’язки, розкривають свої таланти. Як майбутні священики, вони усвідомлюють, що музика – це найближча дорога до Бога, вона дає унікальний ключ до розуміння гармонії Всесвіту та людської душі, вічного і миті життя.
Успішні концерти хору Академії, як результат наполегливої праці, своєрідний творчий звіт, знайшли відгук у вдячних слухачів. Адже саме в храмі можлива душевна розмова від серця до серця.
Безумовно, важливим є особисті якості та професіоналізм регента, зокрема, п. Надії Купчинської (і як диригента, і як співачки). Особливо відчувається підтримка і піклування про хор ректора Академії архієпископа ЕПІФАНІЯ.
Історія хору налічує кількасот років, має багато яскравих сторінок, визначних імен. Серед них Максим Березовський, Артемій Ведель, Олександр Кошиць та багато ін. Про це написав у своєму ґрунтовному дослідженні «Спів і музика в Київській Академії за 300 років її існування» Пилип Козицький, останній регент хору, на завершення навчання в Київській Духовній Академії навесні 1917 р. Автор, пізніше відомий український композитор, музикознавець, педагог та музично-громадський діяч, переконливо показав визначну роль Духовної Академії у становленні професійного музичного мистецтва, виконавства, музичної освіти як в Україні, так і за її межами.
За традицією регентів обирали хористи з-поміж своїх. Регенти-студенти, фанатично старанні у своїй праці, вирізнялися особливим творчим натхненням молодих душ. Саме тому хор був найкращий, і не лише в Києві, мав багато шанувальників, часто брав участь у публічних концертах.
Свою сторінку в історію хору Академії вписав Олександр Кошиць. За його регенства (1898-1901) хор досяг вершини слави. Окрасою репертуару були старовинні концерти Артемія Веделя, випускника Академії, талановитого співака і регента. Кошиць свідомо підтримував культ Веделя. Високий професіоналізм виконання музичних творів видатного українського композитора зацікавив відомого психіатра Івана Олексійовича Сікорського, який спеціально відвідував академічний Братський храм протягом року, а згодом написав доповідь про психологічні мотиви творчості А.Веделя. В травні 1901 р., у конгрегаційній залі, в присутності численної публіки, з великим успіхом відбулася імпреза, лекція-концерт за участю Василя Григоровича Петрушевського, регента хору 1888-1891 рр. (доповідь „Про особистість та церковно-музичну творчість Веделя”), професора І.О.Сікорського та хору Духовної Академії під орудою О.Кошиця.
Того ж року Кошиць успішно завершив навчання як дипломований кандидат богослів’я.
М. В. Лисенко дуже високо цінував мистецький хист і талант молодого диригента. „Кошиць родом з Київщини, з священичої родини, закінчив Духовну Академію, співав у хорі семінарському, диригував академічним хором з великим успіхом. Здібний , талановитий чоловік, тепер у мене в школі учиться по” спеціальному класу теорії і композиції. По моїй рекомендації чорноморський отаман козаків, маючи на меті позбирати з усього чорноморського козацтва пісні і видати їх, покликав його, і він за добрі гроші два роки об’їздив Чорноморцю, позбирав велику силу співочого матеріалу, записав його і гармонізував на хори, оддавши отаманові до друку, а все те ж собі лишив і в концертах виконує. Тепер він состоїть диригентом хору студентів Київського університета і роз’їздить з їм по різних містах, збираючи з концертів гроші в касу бідних студентів. Розвідки його мають добру вартість. Він дуже добре керує хорами.” (з листа М.В.Лисенка до Г.І.Маркевича, 20 лютого 1910 р.)
Мемуари Кошиця, нащадка давнього роду священників, живі спогади про навчання в Богуславській бурсі, Київській Семінарії та Академії, про викладання у Тифліській, Ставропольській та Київській семінаріях, про подальшу творчу діяльність, сповнені щирого гумору та любові, мають особливу цінність. О.Кошицю судилося понести славу української пісні, хорового співу, церковної музики далеко у світ широкий.
„Хор – це найдосконаліший музичний інструмент”, – стверджував Микола Лисенко. Його активна диригентсько-хорова діяльність, одна з найважливіших сторінок творчості, багатовимірна і ще до кінця не осмислена, поки що не досліджена. Як професійний музикант, Лисенко глибоко розумів значення українського народного хорового співу, його традиції, силу мистецького впливу. Він усвідомлював, що хор є потужна колективна творча енергія.
Ще за часів навчання у Київському університеті Св. Володимира Лисенко розпочав активну фольклорно-етнографічну та диригентсько-хорову діяльність, очолив студентський хор (поч. 860-х рр.) Довкола Миколи Лисенка завжди гуртувалася співоча молодь, і взагалі українська громада. В його хорах брали участь студенти, курсистки, семінаристи, робітники, службовці ( „вільна публіка”). Більшість студентів і курсисток були духовного походження. Так першим помічником у хоровій справі Лисенка став Порфирій Демуцький, який навчався тоді у Київській духовній семінарії (1877-1880), а згодом на медичному факультеті Київського Університету (1880-1888). Після нього старостою хору був Яків Гулак-Артемовський (1889-1906), службовець Південно-Західної залізниці.
Музичними помічниками, субдиригентами, були Яків Яциневич (1891-1906), регент хору Св.-Михайлівського Золотоверхого монастиря, а також юний Кирило Стеценко (1899-1903), Арсен Бакалінський – вихованці Київської духовної семінарії. З 1905 р. – Олександр Кошиць.
Серед помічників у нелегкій хоровій справі Лисенка були також Олекса Коваленко, К.Гончар, Дмитро Ревуцький.
Всі, кому пощастило брати участь в аматорських хорах М.Лисенка, зазначають про особливу методику праці зі співаками, про особливий дар володіти людським гуртом. Композитор часто цитував слова Пирогова: «Люблю й шаную молодість, бо пам’ятаю свою».
Сучасники відзначали високий професіоналізм аматорських хорових гуртів під орудою Миколи Лисенка. Кількість співаків іноді доходила до 90 чол.
Особливий резонанс мали хорові концертні подорожі М.Лисенка по Україні (від поч. 1890-х). їх значення надзвичайно важливе для української справи, подальшого культурного розвитку і становлення професійного музичного мистецтва XX ст., розвою громадянського суспільства. Зокрема з огляду на те, що діяв неоголошений Емський указ (1876), жорстку царську цензуру, абсолютно несприятливі обставини тогочасного суспільно-політичного життя. Всупереч заборонам і перешкодам, хорові подорожі мали величезний успіх. Відтак піаніст-віртуоз, майстерний хоровий диригент і композитор Микола Лисенко очолив альтернативний філармонійний рух.
Автором перших ґрунтовних досліджень на ці теми був Дмитро Ревуцький, видатний науковець енциклопедичних знань, інтелектуал. Його фундаментальна монографічна праця про життя і творчість М.В.Лисенка, свого духовного Вчителя, заклала основи лисенкознавства. Молодший сучасник, живий свідок багатьох важливих подій (з 1898), Дмитро Ревуцький ґрунтовно опрацював архівні матеріали, рукописи, творчу спадщину М.В.Лисенка, Важливий інформаційний та аналітичний матеріал викладено у розвідках про хорову діяльність М.Лисенка (1930-і рр.)
На щастя, збереглися унікальні фото, як живий документ часу – Микола Лисенко з хором під час концертних подорожей, 1899 та 1902 рр.
Відомо, що до участі в хорових концертах Лисенко часто запрошував семінаристів, серед яких було багато талановитих співаків і диригентів.
Помічником у Першій (1893) та Другій (1897) хорових подорожах був регент Св.-Михайлівського Золотоверхого монастиря і композитор Яків Яциневич. Серед учасників – 20 семінаристів. Субдиригентом у Третій (1899) та Четвертій (1902) хорових подорожах був юний семінарист і помічник регента Св.-Михайлівського Золотоверхого монастиря Кирило Стеценко. Серед учасників – 21 та 25 семінаристів.
На студійному фото 1899 р. (липень, м. Полтава, urbs natalis – рідне місто (лат.)) – поруч з М. В. Лисенком Гнат Хоткевич (баритон-соліст, співець під кобзу), Флор Влодек (тенор-соліст, навчався в Петербурзькій консерваторій, стипендіат Миколи Фігнера), Іван Васильєв (тенор, студент університету), а також Анатолій Лісовицький (баритон-соліст, семінарист), Розенберг (тенор, семінарист), Іван Гребенецький (бас, семінарист), Мазниченко (бас, архієрейський співак). Можна стверджувати, що ці солісти могли би бути зірками українського оперного мистецтва. 17-літній юнак Кирило Стеценко (субдиригент, тенор, семінарист) та 14-літній і Остап Лисенко. Серед учасників хору – семінаристи Арсен Бакалінський (бас), Микола Кальницький (бас), Гливенко (тенор) , Олекса Гребенецький (бас), Олександр Серговський (бас), Петро Пожарський (бас), Калиновський (2-й тенор), Покровський (тенор), Михайло Липський (тенор), Юрій Березницький (1-й тенор), шестеро невідомих співаків – семінаристів.
На фото 1902 р. (липень, міський сад, м. Прилуки, Полтавщина) – поруч з М. В. Лисенком Євген Костянтинович Горянський (соліст-тенор, артист Великої Московської опери), Михайло Петрович Свириденко (соліст-баритон, артист Великої Московської опери ); 20-літній семінарист Кирило Стеценко (субдиригент, тенор). Серед учасників хору – семінаристи Петро Стеценко (тенор), Потап Терлецький (тенор), Колежинський (тенор), Гливенко (тенор), Щуровський (тенор), Міхневич (бас), Іван Крижанівський (бас), Методій Павловський (бас), Гавриків (тенор), Курносов (бас), Тарасевич (бас), Федір Комарницький (тенор), Андрій Суховольський (баритон), Кость Доманський (бас), Іван Гребенецький (бас), Леонід Баранов (тенор), Михайло Липський (тенор), П.Ожеговський (бас-октава), Андрій Лихнякевич (баритон), четверо невідомих співаків-семінаристів.
«Переїхали ми Полтавщину з великим успіхом. …Нас так сердешно, | радо вітали… Хор у нас добрий, свіжих голосів ЗО душ, два прекрасних солісти» (з листа М.В.Лисенка до Г.І.Маркевича, від 5 липня 1902 р.).
Цікаво, яка їхня доля, чи успішна життєва путь, адже їм пощастило співати в хорі М. Лисенка, брати участь у першокласній капелі, відвідати унікальний майстер-клас. Згадані імена співаків-семінаристів нам відомі, а не залишилися за кадром, завдяки самовідданій багатолітній науковій праці Дмитра Ревуцького. Ще гімназистом у далекому 1899 р., він був на одному з концертів у м. Прилуки на Полтавщині. Надзвичайний успіх та сильні емоційні враження від співу солістів і хору та майстерної гри Гната Хоткевича на кобзі, назавжди залишилися в пам’яті. Саме тому, коли через 30 років з’явилася нагода, Дм. Ревуцький зробив атрибуцію фото, провів дослідження і подав детальну важливу інформацію.
Про все це думалося під час завершального ювілейного концерту хору Київської Православної Богословської Академії у Свято-Володимирському кафедральному соборі. Тут кожне слово, кожна нота, кожний жест звучать особливо. В храмі, Господній оселі промовляє істина. «Благослови, душе моя», – звучала музика. Була неділя, 23 грудня. Символічно… Світ благополучно пережив перехід у світле майбутнє.
Ірина Щербанюк, музикознавець