В статті досліджено місіонерську діяльність святих рівноапостольних братів Кирила та Мефодія серед слов’ян; на основі древніх пам’яток розкрито місію святих братів в Хазарії та Моравії, створення алфавіту і перекладу Священного Писання та богослужбової літератури на слов’янську мову, що мало велике значення для християнізації слов’янських народів, зокрема українського. Ключові слова: Кирило та Мефодій, брати, рівноапостольні, житіє, місія, хазари, слов’яни, Моравія.
Життя та місіонерська діяльність святих рівноапостольних братів Кирила та Мефодія знайшли своє відображення у значній кількості джерел, які умовно можна поділити на три групи: грецьку, латинську і слов’янську. Говорячи про першу, грецьку, групу джерел потрібно сказати, що до нашого часу не збереглося жодного візантійського документа, де б згадувалося про діяльність Кирила та Мефодія. Немає свідчень про солунських братів і в листах їхнього сучасника Константинопольського патріарха Фотія. Деякі відомості на грецькій мові ми можемо отримати з двох творів: “Просторового житія Климента”, складеного в XI – XII століттях болгарським архієпископом Феофілактом (“Болгарська легенда”) і “Короткого житія святого Климента”, написаного в XIII ст. архієпископом Димитрієм Хоматіаним (“Охридська легенда”), однак написані твори значно пізніше, ніж представлені в них події. До групи латинських джерел відносяться важливі документальні пам’ятки, що говорять про події кінця IX ст. і пов’язані з іменами Кирила та Мефодія. Сюди відносяться послання римських пап, які пов’язані з діяльністю солунських братів. Збереглося послання папи Іоана VIII, в яких містяться достовірні факти, пов’язані з діяльністю Мефодія, і послання папи Стефана V, який після смерті Мефодія забороняє в Моравії слов’янське богослужіння. Також до наших часів дійшов також лист архієпископа Теотмара Зальцбургського та інших представників баварського духовенства до папи Іоана IX (бл. 873 р.), що відомий в історії як “Звернення баварців і хорутан”.
В листі йдеться про те, що там, де діє св. Мефодій, припинилося читання Євангелія і виконання обрядів на латинській мові. До цієї групи можна також віднести листи Анастасія Бібліотекаря до папи Адріана II і єпископа Гаудеріха Веллетрійського. У них св. Кирило характеризується як муж “апостольського життя”, “мудрий”, “незвичайний” іт. п. Він розповідає і про похорони Кирила в Римі, які супроводжувалися почестями. Потрібно згадати і про “Житіє і перенесення мощей святого Климента” Гаудеріха Веллетрійського (т. зв. “Італійська легенда”). Воно було написане не пізніше 882 р. Проте текст легенди зберігся лише в обробці поч. XII ст. Лева Острійського. “Італійська легенда” розповідає про свв. Кирила та Мефодія і перенесення ними мощей святого Климента з Херсонеса до Риму. Слов’янська група джерел. Про життєвий шлях і просвітницьку діяльність свв. Кирила та Мефодія в слов’янських землях нам говорять т. зв. “Панонські легенди” – просторові житія Кирила та Мефодія. Основні біографічні факти про життя і діяльність двох братів, що містяться в Панонських легендах, підтверджуються і доповнюються іншими творами, у тому числі і реальними історичними документами. До Панонських легенд відносяться: 1) “Просторове житіє Костянтина (Кирила) Філософа” складене у Великій Моравії відразу після його смерті, імовірно між 869 і 882 роками. Особливістю цього “Житія” є включення в нього фрагментів творів самого Кирила: молитов, віршів, полемічних трактатів; 2) “Просторове житі . Мефодія” створене в кінці IX – початку X ст. Як і просторове “Житіє Костянтина Філософа”, “Житіє Мефодія” анонімне. Воно збереглося в шістнадцяти списках; 3) “Похвала блаженному отцю нашому і вчителю слов’янському Кирилу Філософу” і “Похвальне слово Кирилу і Мефодію” були написані Климентом Охридським (бл. 830 – 916 рр.); 4) Короткі житія Кирила і Мефодія, що отримали свою назву за книгою “Прологи”, у складі якої вони знаходяться. Древні списки “проложських” житій відносяться до XIII ст.; 5) “Сказання про письмена” чорноризця Храбра було написане в кінці IX ст. Основна мета “Сказання” – довести переваги слов’янського алфавіту над грецьким в слов’янському богослужінні; 6) “Успіння Кирила” є скороченим “Житієм Костянтина Філософа”. Написане було на території Болгарії, ймовірно, незабаром після того, як туди приходять учні Кирила і Мефодія. В “Успінні Кирила” були зроблені важливі для болгар додатки: звістка про те, що Кирило був болгарином, що матір його звали Марією і що він до моравської місії хрестив болгар [10].
Перш ніж приступити до нашого основного питання потрібно коротко розглянути житіє святих слов’янських просвітителів. Отже, брати Костянтин (нар. бл. 827 р.) і Мефодій (нар. бл. 815 р.) походили із знатної грецької сім’ї, що жила в місті Солуні (Фессалоніки). У сім’ї було семеро синів, з яких Мефодій був старшим, а Костянтин – молодшим. Спочатку Мефодій вибрав світський життєвий шлях і досягнув на цьому шляху чималих висот – він, маючи військове звання, став правителем в одному з підлеглих Візантійської імперії слов’янських князівств, де й вперше вивчив слов’янську мову. Але через десять років, як повідомляє “Житіє Мефодія”, він змінив “суєту мирського життя і морок земних турбот” і прийняв чернецтво в одному з монастирів на горі Олімп в Малій Азії поблизу Мармурового моря [11, с. 303]. Костянтин же навчався у кращих вчителів Константинополя, зокрема у знаменитих Лева Математика і філолога Фотія, майбутнього Константинопольського патріарха. Знання, отримані Костянтином, були різноманітні – філософія, діалектика, геометрія, арифметика, риторика, астрономія, музика, а також мови – грецька, латинська, арабська, єврейська. Вже в ці роки Костянтин за свій розум і видатні пізнання отримав ім’я Філософа. Закінчивши навчання, Костянтин прийняв сан священика і став бібліотекарем в патріаршому книгосховищі при соборі Святой Софії в Константинополі. А незабаром він вже викладав філософію в Константинопольській школі. Будучи знавецем Священного Писання, Костянтин брав участь в різних богословських диспутах. В одній із суперечок йому вдалося перемогти єретика-іконоборця Аннія.* У 851 р. Костянтин у складі візантійського посольства побував в арабських країнах, де вів богословські суперечки з арабськими мудрецями про сутність Святої Тройці і теж отримав перемогу. Але прагнення до благовірного життя спонукало Костянтина відректися від світу. Якийсь час він жив в самотності і безмовності, а потім віддалився в монастир до свого брата Мефодія на Олімп. Варто відмітити, що місіонерська діяльність серед північно-західних слов’ян не тільки могла відкривати імперії нове поле для широкої політичної і церковної місії, але в той же час завдати удару домаганням Західної імперії і поставити межу розповсюдженню латинської Церкви в збиток правам Константинопольського патріархату. Пошук Візантією союзників увінчався успіхом завдяки святим братам Костянтину та Мефодію.
Новим подвигом святих братів була місія до хазар. Говорячи про хазарів, потрібно сказати, що вони в середині IX ст. панували на території від Каспійського моря і гирл Волги до Кавказу, Дону, Чорного моря з частиною Тавриди або Криму і на північному заході до Дніпра і Києва. Самі хазари були тюрськими племенами, але у складі їхнього населення були і слов’янськіплемена. Відомими центрами володінь хазарів були Ітиль, столиця головного кагана в гирлі Волги, фортеця Саркел на Доні і Босфор або Керч, де володарював васальний каган, залежний від ітильського. Різноманітності населення відповідала різноманітність релігії, обумовлена також політичними відносинами хазар і віротерпимістю їхніх каганів. Християнство проникало сюди з Чорноморського прибережжя, Тавриди і Візантійської імперії через полонених християн і через вплив торгових і політичних відносин хазар з імперією. Мусульманство прийшло в Хазарію з Багдадського халіфату під час воєн та союзів і трималося особливо у військовому класі. Проте найбільше розповсюдження серед хазар отримало юдейство, що стало з останньої чверті VIII ст. релігією самих каганів та їхніх вельмож. Прийнявши юдейство, кагани залишалися віротерпимими, схильними, проте, бачили необхідність панування однієї віри, як державної. Звичайно, неминучою була і боротьба між представниками різної віри. В житії Костянтина розповідається, що до імператора Михаїла ІІІ прийшли посли хазарів, які сказали: “ Ми від початку віруємо в Бога Єдиного і молимося Йому, поклоняючись на схід, але маємо деякі ганебні звичаї. І ось євреї почали переконувати нас, щоб ми прийняли їхню віру, тому багато хто з наших вже пішов, а сарацини преклоняють до своєї, стверджуючи, ніби вона краща з усіх тих, що існують на землі. В таких обставинах, за старою дружбою з Вами ми прийшли просити у Вас корисної поради і сприяння: пошліть до нас якого-небудь вченого мужа, який би зміг змагатися з євреями і сарацинами. І, якщо він осоромить їх, тоді ми приймемо Вашу віру” [3, с. 271].
Імператор пригадав Костянтина Філософа, викликав його з Олімпу, передав йому слова хазар і сказав: “Йди, філософе, до цих людей, дай їм відповідь і слово про Святу Тройцю з Її допомогою. Ніхто не може зробити цього так, як ти”. З Костянтином побажав йти і Мефодій. Сталося це в 60-х рр. ІХ ст. Святі брати відправилися Чорним морем, висадилися на берег Тавриди і прибули до Херсонеса. Тут вони зупинилися на досить довгий час, щоб приготуватися до подальшого шляху і до своєї місії. Далі в житії говориться, що в Херсонесі Костянтин знайшов “євангеліє і псалтир, писані руськими письменами, знайшов і мужа, що говорить руською бесідою, і розмовляв з ним, і зрозумів зміст цих слів, і, порівнявши її зі своєю мовою, розрізнив букви голосні і приголосні, і, творячи молитву Богу, невдовзі почав читати та викладати їх, і багато здивувалися йому, славлячи Бога”. Не дивним є те, що Кирило так швидко освоїв руське письмо, адже в Солуні, де він народився, значну частину населення складали слов’яни, які розмовляли древньоболгарською. Ця обставина дає привід припускати, що книги були написані на мові, відомій Костянтину. Це не дивно, адже у середині IX ст. слов’яни нерідко відвідували, а багато з них навіть жили в Криму [5, с. 273]. Будучи в Херсонесі, говорить італійська легенда, Костянтин, як допитливий дослідник, почав у місцевих жителів старанно вивідувати про мощі блаженного Климента. На переконання Костянтина, херсонський архієрей Григорій, клір і деякі з народу, після молитов, 30 січня 861 р. вранці відправилися з ним на судні при тихій погоді до острова біля берега моря, де, за переданнями, приховані були мощі св. Климента. Після довгих пошуків і розкопок були відкриті св. мощі, які урочисто з церковним співом були перенесені до міста [3, с. 272]. Прибувши в Хазарію, Костянтин і Мефодій успішно сперечалися з юдейськими мудрецями. Мефодій “молитвами, а Філософ словами пересилили тих і осоромили”, – повідомляє “Житіє Мефодія” [11, с. 303]. Йдучи з Хазарії, Костянтин відмовився взяти багаті дари, які йому запропонував хазарський каган, але отримав дозвіл вивести близько двадцяти полонених греків. Після повернення в Константинополь Костянтин і Мефодій відзвітували імператору і патріарху про свою місію.
У Константинополі Кирил прийняв похвалу за успішно виконане завдання. Він висловив Фотію ідею перекласти Священне Писання слов’янською мовою, на що патріарх відповів благословенням і підтримкою. Кирило упорядкував і удосконалив букви, що бачив у Херсонесі, наблизивши їх до грецької орфографії. Хазарську місію святих рівноапостольних Кирила і Мефодія деякі дослідники ставили у зв’язок з історією хрещення росів. Академік В. Ламанський на підставі критичного розбору Паннонського житія святого Кирила прийшов до висновку, що знаменита хазарська місія святих братів була насправді руською місією. На думку В. Ламанського, святі Кирило і Мефодій побували в 861 р. в Києві, і під впливом їхньої проповіді київські роси, які недавно ще хвилювали Константинополь, прийняли хрещення. Точку зору В. І. Ламанського розділяв А. Карташов. Наявність зв’язку між походом росів на Константинополь, місією до хазар Костянтина Філософа і хрещенням росів, що згадується в “Окружному посланні” св. патріарха Фотія 867 р., відзначає академік Б. Рибаков. Однак інші дослідники таку думку відкидають і тому питання про те, чи були святі брати в Києві з проповіддю досі залишається відкритим [7]. Наступною місією Кирила та Мефодія після хазарської була місія моравська. Велика Моравія в середині IX ст. була однією з найбільших європейських держав. До її складу входили Моравія, Словаччина, Мала Польща, Лужиця, землі бодричів. Столицею було місто Велеград. У Великій Моравії до цього часу було введено християнство за римським звичаєм. Богослужіння проходило на латинській мові, якої місцеве населення не розуміло, а церковна влада знаходилася в руках баварського духовенства. Залежність від нього заважала моравському князю Ростиславу проводити свою зовнішню і внутрішню політику: в цей час він вів боротьбу з королем Людовіком ІІ Німецьким, якого підтримувало баварське духовенство. У 863 році Людовік уклав союз з Болгарією, тому Ростиславу необхідно було знайти союзника. Ним стала Візантія. Ростислав приймає рішення про створення з її допомогою власної церковної організації і про введення слов’янської мови в богослужіння. В 863 році Ростислав відправляє своїх послів до візантійського імператора Михайла III з такими словами: “Земля наша охрещена, а нема в нас учителя, який би нас учив, і повчав, і витолкував святії книги. Не розумієм бо ми ні грецької мови, ні латинської. Ті ж нас учать так, а інші – інакше, тому-то не розуміємо ми написання букв, ані значення їх. Пришліть нам учителів, які можуть нам розказати про книжні слова і їх суть” [9]. У тому ж 863 році брати Костянтин і Мефодій відправилися до Моравії з проповіддю християнства. Три роки вони проповідували Священне Писання і учили моравців богослужінню на слов’янській мові. В ці ж роки Кирило і Мефодій переклали на слов’янську мову богослужбові книги: Євангеліє, Апостол, Псалтир. На богослужіннях у самому Велеграді і в моравських селах вони читали послов’янськи Євангеліє та інші перекладені ними книги. За допомогою Ростислава святі брати обрали собі учнів і старанно навчали їх слов’янської азбуки та церковним службам на слов’янській мові. А у вільний від занять час продовжували перекладати на слов’янську мову привезені грецькі книги. Поступово морави все більше звикали в церквах до рідної мови. За це німецькі єпископи, що були у той час в Моравії, звинуватили братів в єресі тримовності. У Венеції зібралися проти братів численні супротивники, які звинуватили їх в тому, що вони створили письмена, яких не було раніше. Діяльність солунських просвітителів викликала занепокоєння Риму. Папа Миколай І викликав братів на суд. Шлях до Риму пролягав через древню Панонію. Там Кирило і Мефодій відвідали Блатенське князівство (сучасна західна Угорщина), де жили хорутани. Князь Коцел прийняв Кирила і Мефодія як друг і союзник: у них сам навчився слов’янській грамоті і дав їм близько 50 учнів для навчання. Якийсь час Кирило і Мефодій працювали в Блатенському князівстві, а потім відправилися далі – до Риму.
З собою до Риму Кирило і Мефодій привезли знайдені мощі свт. Климента Римського. Просвітителі не застали папу живим. Новий папа Адріан урочисто зустрів братів, вийшов їм назустріч з усіма городянами, несучи свічки. Житіє Кирила розповідає, що брати принесли в Рим перекладені ними слов’янські книги. Папа, прийнявши книги, освятив і поклав їх у церкві Святої Марії. У Римі Костянтин захворів, прийняв чернецтво з ім’ям Кирило. Перед смертю Кирило сказав братові Мефодію: “Ось, брате, ми з тобою орали одну борозну, і я, дійшовши борозну, падаю, свій день закінчивши. А ти хоч дуже любиш гору, але заради гори не залиш учительство своє, бо чим іншим можеш ти краще досягти спасіння?” [12, с. 97]. Коли Кирило помер, йому було сорок два роки. Папа Адріан наказав усім грекам, які були в Римі, і всім римлянам співати над ним зі свічками, і такі похорони зробити йому, як роблять папі. Кирила хотіли поховати в соборі Святого апостола Петра, але брат його Мефодій умовив покласти гріб в церкві Святого Климента. “Іпоклали його з правого боку від вівтаря, написали ікону його і почали палити лампаду день і ніч, і стали відбуватися чудеса на його могилі”, – розповідається в Житії [11, с. 296 – 297].
Виконуючи заповіт Кирила, Мефодій продовжив просвітницьку діяльність в слов’янських землях. Рукопокладений папою в сан архієпископа Моравії і Панонії, він, на прохання панонського князя Коцела, був посланий в Панонію. Там разом з учнями він продовжив розповсюдження богослужіння, писемності і книг на слов’янській мові. Але в 870 р. Велику Моравію захопив правитель Східно-франкського королівства Людовик Німецький. Він підтримував прагнення німецьких єпископів включити в Баварську церковну провінцію захоплені ним землі. Тому німецькі єпископи добилися арешту Мефодія і ув’язнили його в Швабії на два з половиною роки. Тільки у 873 р., коли Моравія звільнилася від франкського панування, за наказом Римського папи Іоана VIII Мефодій був звільнений і відновлений в правах архієпископа. В своїй буллі з цього приводу папа говорив: “Письмена, нарешті слов’янські винайденіспочилим Костянтином Філософом, щоб з їхньою допомогою лунала належна похвала Богові, по праву схвалюємо і наказуємо, щоб на цій мові виголошувалася слава діянь Христа Господа нашого, бо ми наставлені святим авторитетом, щоб віддавали похвалу Господу не тільки на трьох, але на всіх мовах” [12, с. 153]. Мефодій знову продовжував свою просвітницьку діяльність серед моравського народу, а також хрестив чеського князя Боривоя і його дружину Людмилу. У 879 р. за неприйняття вчення Римської Церкви про сходження Святого Духа від Отця “і від Сина” Мефодія знову викликали до Риму, де він зумів відстояти Православне читання Символу віри. Останні роки життя провів в столиці Моравії – Велеграді. З допомогою трьох учнів він переклав слов’янською мовою Старий Завіт (окрім Макавейських книг), Номоканон і святооцівські книги (Патерик). Мефодій написав житіє Костянтина-Кирила Філософа. Перед смертю своїм наступником призначив учня Горазда. Поховання Мефодія відбулося в соборній церкві Велеграда. Спадщину Кирила і Мефодія чекала непроста участь. Тодішній моравський князь Святополк постійно вагався між Римом і Константинополем.
Ще в 873 р. він вигнав німецьких єпископів, але в 874 р. знов прийняв їх і почав гоніння на послідовників Кирила і Мефодія. У 884 р. за ініціативою Святополка і німецьких єпископів на Мефодія в черговий раз були зведені звинувачення в єресі, а в 885 році на підставі цих звинувачень Римський папа Стефан V заборонив слов’янське богослужіння. Папські легати, спираючись на буллу Стефана V, почали переслідування учнів солунських братів. Частину з них продали в рабство, інші тікали до Болгарії, Сербії і Хорватії. Традиція слав’яномовного богослужіння збереглася тільки в чеському Сазавському монастирі. Собор Римської Церкви 925 р. оголосив діяльність Мефодія єретичною, 973 року була встановлена заборона на поставлення в єпископи представників болгарської, руської або слов’янської мов. Після розділення Церков в 1054 році Рим остаточно заборонив використання слов’янських мов в богослужінні, Мефодія оголосив аріанином, а в Хорватії слов’янське богослужіння переслідувалося в XI – XIII ст. як аріанське. Центр православної просвіти перемістився до Болгарії, яка в часи царя Симеона переживає бурхливе культурне піднесення, пов’язане з іменами Климента Охридського, Наума та Ангеларія. Саме звідти слов’янське писемне слово поширювалося в інші країни [5, с. 274]. Недивлячись на те, що місія святих Кирила та Мефодія спочатку носила політичний характер, однак Промислом Божим вона стала релігійною. Святі рівноапостольні брати разом зробили надзвичайну роботу – створили алфавіт, фонд письмової культури і школу як умову їх відтворення, які забезпечили збереження слов’янської етнокультурної традиції впродовж тисячоліть [1]. Від них беруть початок і літургія на слов’янській мові, і церковнослов’янська мова, що послужила основою для літературних мов всіх слов’ян, і древньослов’янська література, і перекладацька традиція – все, без чого немислимий подальший розвиток слов’янської культури в усіх її напрямах. За великі заслуги в просвічені слов’ян Церква канонізувала братів в чині рівноапостольних. Тим самим їхні діяння прирівняні до подвигів перших апостолів Христа.
*Так в рукописах називали Константинопольського патріарха Іоана Граматика (837 – 842 рр.)
Т. І. ЮРЕЧКО
1. Архиепископ Самарский и Сызранский Сергий. Значение миссии святых Кирилла и Мефодия // http://www. samara.orthodoxy.ru/Arhierey/Statya/07.html
2. Брайчевський М. Утвердження християнства на Русі. – К.: Наукова думка, 1988. – 261 с.
3. Житие святого Кирилла / Пер. П. А. Лаврова // Тахиаос А. Святые братья Кирилл и Мефодий просветители славян / Пер. с новогреч. иеромон. Дионисия (Шленова), иеромон. Леонтия (Козлова) и др.; под ред. иеромон. Дионисия (Шленова), В. Л. Шленова. – Сергиев Посад: Свято-Троицкая Сергиева Лавра, 2005. – С. 256 – 297.
4. Житие и перенесение мощей святого Климента (Итальянская легенда) / Пер. П. А. Лаврова // Тахиаос А. Святые братья Кирилл и Мефодий просветители славян / Пер. с новогреч. иеромон. Дионисия (Шленова), иеромон. Леонтия (Козлова) и др.; под ред. иеромон. Дионисия (Шленова), В. Л. Шленова. – Сергиев Посад: СвятоТроицкая Сергиева Лавра, 2005. – С. 355 – 363.
5. Истрин В. А. Развитие письма. – М.: Издательство Академии Наук СССР, 1961. – 396 с.
6. Малышевский И. Святые Кирилл и Мефодий // http://dugward.ru/library/malyshevskiy/malishevskiy_sv_ kirill_i_mefodiy.html
7. Никон (Лысенко), иеродиак. «Фотиево» Крещение славяно-россов и его значение в предыстории Крещения Руси // http://www.portal-credo.ru/site/?act=lib&id=47
8. Папа Лев XIII. О святых Кирилле и Мефодии // http://www.unavoce.ru/library/grande_munus.html
9. Повість минулих літ // http://www.ukrlib.com.ua/narod/printout.php?id=7&bookid=2
10. Просветительская деятельность Константина (Кирилла) и Мефодия // http://slawianie.narod.ru/str/ pismo/km.html
11. Тахиаос А. Святые братья Кирилл и Мефодий просветители славян / Пер. с новогреч. иеромон. Дионисия (Шленова), иеромон. Леонтия (Козлова) и др.; под ред. иеромон. Дионисия (Шленова), В. Л. Шленова. – Сергиев Посад: Свято-Троицкая Сергиева Лавра, 2005. – 391 с.
12. Флоря Б. Сказания о начале славянской письменности. – СПб.: Алетейя, 2000. – 384 с.
13. Шмеман А., прот. Исторический путь Православия. – Нью-Йорк: Издательство имени Чехова, 1954. – 392 с.
T.I.Yurechko The mission of Saints Equal-to-the-Apostles Cyril and Methodius among the Slavs In the article the missionary activity of Saints Cyril and Methodius among the Slavs is investigated; based on ancient monuments the mission of Saints brothers in Khazaria and Moravia, the creation of the alphabet and translation of the Holy Scriptures and religious literature into Slavic language that was of great importance for the Christianization of the Slavic peoples, including Ukrainian are revealed. Keywords: Cyril and Methodius, brothers, equal-to-apostles, life, mission, Khazars, Slavs, Moravia.