У статті на основі аналізу практики грецьких православних Церков та Української Православної Церкви досліджується питання про те, що знаходиться у Чаші на Літургії Раніосвячених Дарів: вино чи Кров Христова. Ключові слова:богослужіння, літургія, Православна Церква, Святі Дари, Тіло і Кров Христові.
Наші предки прийняли з Візантії від греків християнство і разом із ним богослужіння. Про те до цих пір можна зустріти багато розбіжностей у богослужбових практиках грецьких Церков і Української Православної Церкви. Однією з відмінностей у богослужінні в нас і греків є ставлення до рідини в Чаші під час звершення Літургії Ранішосвячених Дарів. За грецькою традицією вважається, що із зануренням Ранішосвяченого Святого Агнця в Чашу вино освячується і стає, через доторкання зі Святим Хлібом справжньою Кров’ю Христовою, тобто за цією версією відбувається освячення рідини без освячувальних молитов. Чи насправді так є, і чи вірною є така думка?
Згідно з Уставом Святої Православної Церкви під час Великого посту не прийнято щоденно звершувати повну Літургію. З іншого боку, маючи на увазі звичай древніх християн причащатися Христових Таїн щодня, Церква встановила звершення особливої служби, яка отримала назву Літургії Раніш Освячених Дарів. Саме на цьому богослужінні християни мають можливість приймати Причастя пречистих Тіла і Крові Господніх [12, с.76]
У сучасному слов’янському служебнику міститься особливий коментарій, що має назву «Изъявление о некиих исправлениях в служении преждеосвященния Литургии». Саме ця додана в ХVII столітті стаття внесла у звершення Літургії Раніш Освячених Дарів значні зміни. Похідним пунктом для приписів «Изъявления» служить думка, що в Святій Чаші на Літургії Ранішосвячених Дарів буває лише освячене вкладанням часточки Святих Таїн «вино», але аж ніяк не Свята Кров. Відповідно до такого погляду «Изъявление» приписує нести дискос і потир (чашу) одному лише священику, дискос – біля голови, а потир з вином – в лівій руці. А диякон з кадилом йдучи попереду часто кадить. «Изъявление» скасовує слова «повнота Духа Святого» при покладанні в чашу частинки Святого Хліба і слова «теплота віри повна Духа Святого» на вливання туди теплоти. На прийняття священнослужителями Святого Хліба «Изъявление» поєднує слова причащання і Святого Тіла і Святої Крові. І, нарешті, споживання священнослужителями з чаші повинно проводитись мовчки. Причому диякон причащаючись зовсім не п’є з Чаші, це він може робити лише після заамвонної молитви під час споживання Святих Дарів. Так само повинен чинити також ієрей, якщо служить один. Думка, що в чаші міститься лише освячене вино, окрім викладених приписів, тягне за собою не мало важливе обмеження також для мирян. Беручи за основу ці приписи, наші священнослужителі відмовляються причащати на Літургії Раніш Освячених Дарів маленьких дітей. Однак слід зазначити, що «Изъявление» внесене в наш служебник порівняно недавно, в 1676 році при патріархові Іоакимі. Воно стосувалось звершення Великого входу і причастя священнослужителів. Його призначенням було підкреслити, що хоч і священним є через покладання частини Хліба вино, але не перетворюється на Чесну Кров Христову, оскільки над ним слова священні не читаються, як це буває на повних Літургіях святителів Василія Великого та Іоанна Золотоустого. Це підкреслювалось незвичайним порядком звершення входу на котрому нести дискос і чашу самому ієрею, «нічого не промовляючи», у мовчазному зануренні в чашу частини ІС та вливанні теплоти у формулі причащання: «Чесні Святі Тіло Кров Господа і Бога…», та в забороні тому, хто має споживати Святі Дари пити з чаші, мотивуючи це тим, що в ній знаходиться не свята Кров, а вино, хоча й освячене. У виданнях служебника до 1676 року про Великий вхід, і причащання священнослужителів на Літургії Ранішосвячених Дарів говорилось так: «І приносять Святі Дари за звичаєм, – і творить (ієрей) за звичаєм святе причастя Божественних Дарів». За відсутністю особливих пояснень до цих відміток їх, очевидно, слід розуміти в тому сенсі, що порядок і великого входу, і причастя на Літургії ранішосвячених Дарів не повинний відрізнятися від порядку, прийнятого на повній Літургії. Розмірковуючи послідовно, слід розуміти, що в чаші знаходиться не просто освячене вино, але Сама Чесна Кров Христова. Московські дониконівські друковані служебники також вказують творити Великий вхід на Літургії ранішосвячених Дарів за чином повної Літургії, не виключаючи і поминань «Всіх вас нехай пом’яне» та інше. Про причащання ці служебники говорять доволі виразно: «І причащаються (священнослужителі) пречистих Таїн за послідовністю служби Іоанової». Інколи зустрічаються рукописні служебники з детальним уставом причастя священнослужителів на Літургії ранішосвячених Дарів, де вміст Чаші прямо і рішуче сповідується Божественною Кров’ю [3, с. 347].
В київських служебниках чин причастя священнослужителів на Літургії ранішосвячених Дарів викладений зі всіма звичними формулами і молитвами, у такому ж вигляді, як він подається на Літургіях святителів Василія Великого та Іоана Золотоустого. На Русі така практика зберігалась до середини ХVII століття. У своєму уставі про Чашу на службі ранішосвячених Дарів руські рукописні і стародруковані служебники суворо наслідували передання Грецької Церкви. Існування в Грецьких Церквах вірування, що на Літургії ранішосвячених Дарів, вино, яке міститься в Чаші через занурення в нього частини Святого Тіла перетворюється в Святу Кров, за беззаперечними, ясними і авторитетними свідченнями можна прослідкувати майже до Х століття. Існує послання невідомого Константинопольського Патріарха, якомусь Павлу, обраному на єпископа Калліополя, про чин проскомидії і про Літургію Ранішосвячених Дарів. Патріарх пише: «В останню неділю сирної седмиці, при звершенні повної Літургії Святі Хліби приготовляються не в звичайній кількості, але в більшій. Після причащання вони зберігаються до п’ятниці в особливому ковчезі, причому Свята Кров не вливається в них, бо в пісні дні щоденно при звершенні Літургії ранішосвячених Дарів приготовляється і освячується Чаша, в котру вкладається освячений раніше Хліб, піднесений і переломлюваний. І яка потреба примішувати Святу Кров до Божественного Хліба? Тому що Літургія Ранішосвячених звершується лише заради освячення Чаші [8, с. 95].
Далі Патріарх роз’яснює, що Божественний Хліб напоюється Святою Кров’ю лише для домашнього причащання пустельників, які не бажають порушувати своєї безмовності, потім – для відвідування хворих. Для цієї цілі запасні Дари, за словами Патріарха, залишаються після кожної Літургії і зберігаються до наступного ранку. Рекомендована в цьому посланні практика належить соборній церкві Константинополя – Святої Софії. Такий звичай вважався характерною особливістю соборного храму і зберігалась там довгий час. В ХІІ столітті Константинопольський Патріарх Михаїл Оксійський в «Спові щенніцарю» [2, с. 253] також зазначає що «дещо раніше святого причащання диякони доторкаються Святих Чаш (що стоять на престолі) і запрошують не як на повній Літургії – «Доповни, владико», але – «Благослови владико», і після того як священик відповість: «Благословенний Бог наш…», вкладається ранішосвячений і раніше звершений Святий Хліб в таємничу Чашу і вино, що міститься в ній, перетворюється на Святу Кров Господню і визнається перетвореним». До ХІІ століття можна віднести цікаву думку, наведену в якості схолії в Костянтина Арменопула в «Скороченні божественних і священних правил» [4, с. 176], котру той присвоює «блаженному Іоанну». В схолії написано: «правильніше не напоювати раніш освячених Дарів за допомогою лжиці Кров’ю Господньою». Така думка пропонує освячення Чаші через уложення в неї частини Святого Тіла. З іншої сторони, і напоєння ранішосвяченого Хліба Божественною Кров’ю, на думку візантійських церковних письменників, зовсім не позбавляло Святу Чашу на Літургії ранішосвячених Дарів того значення, яке вона мала при Святому Хлібі, не з’єднаному зі Святою Кров’ю. Навіть при такій умові те, що знаходилось в чаші, визнавалось істинною Кров’ю Господньою, а не просто освяченим вином. Блаженний Симеон Солунський, маючи на увазі раніш освячену службу зі Святим хлібом напоєним Святою Кров’ю, писав: «Ми не творимо на ранішосвяченій службі повторно проскомидійної молитви при з’єднанні вина і води. Чому ж? Тому що Хліб звершений, священнодійственний, освячений, піднесений і з’єднаний з Божественною Кров’ю: в священну Чашу без всякої молитви вливається вино і вода, щоб після роздроблення Божественного Хліба і після того, як в неї за звичаєм порядку вложена буде частина, яка лежить зверху на дискосі, те що містилось в чаші цим освятилось і щоб потім ієрей за звичним порядком причастився Святого Хліба і Чаші сам і подав тим хто мав потребу в причасті, – або священнослужителям за звичайним для них чином, або для мирян – за допомогою лжиці… Таким чином, те, що міститься в Чаші, освячується на Літургії ранішосвячених Дарів не закликанням Святого Духа і не благословенням, але спільністю і єдністю з животворчим Хлібом, істинним Тілом Христовим і з’єднаним з Кров’ю». Блаженний Симеон не називає вміст Чаші прямо Святою Кров’ю, але освячення вина через з’єднання зі Святим Тілом на Літургії ранішосвячених Дарів він ставить нарівні з освяченням чаші через закликання святого Духа і благословення священнослужителя на повній Літургії [11, с. 375].
Віра у перетворення вина в Кров Христову за допомогою поєднання цього вина з Тілом Христовим була присутня не лише в Грецькій Церкві. Яків, єпископ Єдеський (+708 р.), писав: «Свята чаша зберігається або заради хворих, тих що знаходяться в очікуванні смерті, або заради тих, хто постить до глибокого вечора. Окрім цих двох випадків зберігати чашу для майбутнього часу не слід. Бо якщо є святе Тіло, то священику залишається лише звершити благословення чаші». Майже всі особливості звершення Великого входу і причащання священнослужителів на Літургії ранішосвячених Дарів, котрі ми знаходимо в слов’янських рукописних і стародрукованих служебниках, одинаково зустрічаються і в грецьких джерелах до найпізнішого часу. Так, деякі грецькі рукописи ХVI століття і навіть друковані євхології XVI- XVII століть вказують на Літургії ранішосвячених Дарів звершувати Великий вхід за звичайним порядком з виголошенням «Нехай пом’яне всіх вас Господь Бог». При вкладанні частини Святого Хліба в чашу грецькі рукописи вказують промовляти або «Повнота Духа Святого», або ж, як вказує Патріарх Михаїл: «Благословен Бог наш». Древній Устав великої константинопольської Церкви, виходячи з прийнятого цією церквою погляду на Святу Чашу при Літургії ранішосвячених дарів, вказує і на особливий порядок приготування в такому випадку чаш. До Великого входу «один з пресвітерів, йдучи до сосудохранительниці, вкладає в чаші частини Святого Хліба, а вслід за ним головний іподиякон зі словами «Благослови, владико» вливає в чаші вино з теплотою. Священик при цьому говорить: «Єдність Духа Святого». Виняток робиться для першої і другої чаші, які наповнюються самим Патріархом, а під час його відсутності – першим священиком»[9, с. 38]. Думка, яка виражає погляд на те, що вміст Святої Чаші на Літургії ранішосвячених Дарів є лише освяченим вином, – західного і не зовсім древнього походження. Перше свідчення, котре суперечить древньому східному віруванню, відноситься до ІХ століття, коли західний літургіст Маларій Менський під час свого перебування в Римі у 831році мав бесіду з римським архідияконом Феодором про причастя в Велику П’ятницю. Архідиякон йому сказав: «На богослужінні, за котрим папа цілує хрест, ніхто не причащається. Той, хто освячує згідно з «Уставом» вино поєднанням Хліба і вина, не дотримується церковного передання, про яке говорить папа Інокентій І, що в ті два дні, тобто в П’ятницю і Суботу Страсної седмиці таїнство Євхаристії не звершується». Підтвердження його слів знаходимо в 52 правилі Трульського собору: «У всі дні посту святої Чотиридесятниці, окрім суботи та неділі і святого дня благовіщення, свята літургія нехай не інша, як Ранішосвячених Дарів»[6, с.73] та 49 Лаодикійського: «Неподобає у Чотиридесятницю приносити святий Хліб, хіба що тільки у суботу й у день недільний»[6, с.133]. Пізніше середньовічні латинські богослови послання на церковне передання замінили догматичним обґрунтуванням: «Ніколи меса не звершувалась без слів: «Це є Тіло Моє»[8, с. 62]. Треба сказати, що Українська Православна Церква майже до середини ХVII століття дотримувалась грецької традиції причащання священнослужителів на Літургії ранішосвячених Дарів за чином Літургії святителя Іоана Золотоустого. Сам святий Петро Могила в Служебнику вказував, що причащання священнослужителів на цій літургії повинно звершуватись за чином Літургії Золотоустової, з тією лише різницею, що пити з чаші належало не тричі, а лише один раз. Хоча у православних греків однократне пиття з чаші є допустимим і на повній Літургії. В ХVII столітті полеміка католиків з православними дійшла і до Церкви Української. В 1627 році вийшла відома книга поборника унії Петра Аркудія: «De concordia Ecclesiae occidentalis et orientalis in septem Sacramentorum administratione»[7, с. 152].
Одна з глав цього твору присвячена православному «зловживанню» з Чашею на Літургії ранішосвячених Дарів. У ній Аркудій засуджував практику звершення Великого входу і радив тільки священику нести і дискос і чашу, а диякону кадити спереду і без різних поминань проходити у вівтар. Незабаром після того як з’явився твір Аркудія (у 1642 році) його критичні замітки про православне богослужіння у розробленому і доповненому вигляді і в різкому полемічному тоні повторив у своїй книзі про єресі Руської Церкви ренегат Касіан Сакович, який до переходу в католицтво був Дубенським архімандритом. Цю незручність, яку знайшов Аркудій у звершенні Великого входу на Літургії ранішосвячених Дарів Сакович прямо обізвав «попівською дурницею» і до цього ще додав прискіпливі нападки на древнє церковне вірування про Святу Чашу в Літургії ранішосвячених Дарів. У відповідь на книжку Саковича в 1644 році святитель Петро Могила митрополит Київський під псевдонімом Євсевія Пимина видав «?????, або Камінь із пращі істини Церкви Святої православної». Розглядаючи критику Саковича «Камінь, мовчазно погоджується з противником у головному пункті – про Святу Чашу, і робить досить цікаве зізнання: «На Літургії ранішосвячених Дарів погрішність в промовлянні слів Святійших Таїн (що властиве іншим звершуваним літургіям), коли з чаші священик вино в Кров Господню неосвячене споживає, як в новому служебнику є викладено: вже це пастирі наші побачивши виправили, там же синівські листи деякі передрукувавши. Про що ти хоч і добре знаєш, однак Каїновим серцем, щоб у збентеження народ руський ввести, неключно баснословиш». Втім, у даному випадку митрополит Петро Могила чинив послідовно: у виданому раніше в 1639 році служебнику він дав пояснення в чисто католицькому дусі, що Євхаристія освячується Христовими словами; узгодити з таким поглядом древнє церковне вірування про освячення Святої Крові за допомогою поєднання зі Святим Тілом є проблематично[10, с. 12-13]. У 1653 році в Києві при архімандриті Києво-Печерської Лаври Йосифі Тризні було випущено четверте видання київського служебника, що являв собою точну копію могилянського видання 1639 року без усяких виправлень в чині Літургії ранішосвячених Дарів. Також подібні передрукування без змін були здійснені у Львові у 1681 та 1692 роках. Але випущений у 1646 році відомий «Євхологій», або Требник Петра Могили серед статей трактату «Про пресвяту і предивну Тайну Тіла і Крові Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа» містить і главу: «Про деякі виправлення у служінні ранішосвячених служби». Київська стаття відрізняється від московського «Изъявления» меншим обсягом, більш суровим міркуванням, значною різкістю, навіть, можна сказати суровими виразами, а також недостатньою послідовністю у своїх вказівках. Требник Петра Могили називає вміст чаші на Літургії раніш освячених Дарів простим вином не тільки на проскомидії або на Великому вході, але й після уложення туди частини Святого Тіла.
Цікавим є те, що свт. Петро Могила, на відміну від московського «Изъявления», не відміняє звичайних слів при наповненні Святої Чаші і при вливанні у неї теплоти, також він дозволяє диякону споживати з Чаші відразу після причастя Святих Таїн: «Коли ж від Чаші п’єш, або диякону подаєш, нічого не промовляй, бо там є просте вино, а не Владична Кров, тобто заради церемоніального обиходу, вживається, замість полоскання вуст». У Москві нова київська практика звершення Літургії ранішосвячених Дарів вперше проведена була в «Чиновнику архієрейського служіння», який був розглянутий і затверджений на Соборі руських святителів у 1675 році під головуванням Патріарха Іоакима. На полях білового списку «Чиновника» напроти опису Великого входу і причащання священнослужителів на Літургії ранішосвячених Дарів стоять примітки: «виправити і в служебниках», «чин причастя написати і в служебниках». Редактором «Чиновника» був відомий московський справщик, чернець Чудового монастиря Євфимій. Виявлена в «Чиновника» тенденція, і, почасти, вибір посібників, залучених для складання цієї книги, змушують думати, що над редагуванням «Чиновника» Євфимій працював не одноосібно, або, принаймні, не без керівництва і навіювань. У числі посібників, що служили для редагування і справи «Чиновника», був служебник київського друку, про що свідчать позначки в чорновому списку: «списати з київського» або «служебник київський». Ці позначки, потрібно думати, мають на увазі служебник могилянського видання 1639, з яким московський «Чиновник»дуже близько сходиться і за своєю латинською точкою зору на час преложення Святих Дарів [4, с.172]. На даний час існують дві традиції у ставленні до речовини у Чаші під час Літургії ранішосвячених Дарів, єдиної думки щодо цього питання так і не сформовано. Отже питання є поставленим, але досі не вирішеним. Це питання над яким розмірковувало багато богословів і є однією з розбіжностей у нас і греків і ще потребує свого вирішення.
Протоієрей Миколай КАПІТУЛА
1. Біблія. Книги Священного Писання Старого та Нового Завіту. – К.: Видання Київської Патріархії Української Православної Церкви Київського Патріархату, 2004. – 1416 с.
2. Арранц М. Как молились Богу древние византийцы // Суточный круг богослужения по древним спискам византийского евхология. – М., 1979. – 461 с.
3. Дмитриевский А. А. Описание литургических рукописей, хранящихся в библиотеках Православного Востока. – К.,1895. – 912 с.
4. Катанский А., проф. Очерк истории Литургии нашей Православной Церкви. – СПб.,1968. – 214 с.
5. Киприан (Керн), архим. Евхаристия. – Париж, 1947. – 231 с.
6. Книга правил святих апостолів, вселенських і помісних соборів, і святих отців / пер. С. М. Чокалюк.– К., 2008. – 367 с.
7. КунцлерМ. Литургия Церкви. – М., 2001. – 304 с.
8. Мансветов И. Д. Церковный устав (Типик), его образование и судьба в Греческой и Русской Церкви. – М., 1885. –180 с.
9. О литургии Преждеосвященных даров.– М., 1850. – 126 с.
10. Святая Чаша на Литургии преждеосвященных Даров. //Встреча.Трудные вопросы богослужения : Студенческий православный журнал. –2006. – № 1 (22). – С. 11 – 14.
11. Симеон (Солунский). Объяснение православных богослужений, обрядов и таинств. – М.,2009. – 512 с.
12. Шмеман О., протопресв. Великий Піст. – К.: Центр православної книги, 2005. – 192 с.
Archpriest Mykola Kapitula
On the Cup at the Liturgy of the Pre-sanctified gifts In the article on the basis of analysis of the Greek Orthodox Churches practice and the Ukrainian Orthodox Church the question what is in the bowl on the Liturgy of Presanctified Gifts: wine or the Blood of Christ is investigated.
Keywords: worship, liturgy, the Orthodox Church, the Holy Gifts, the Body and Blood of Christ.