Хрещення частини русичів за князів Аскольда і Діра, тобто перше хрещення наших пращурів по 860 р., достеменно відоме з візантійських джерел та вітчизняних літописів впродовж віків цікавило вчених, істориків дослідників тої доби в історії рідної церкви, нашого народу. Воно знайшло свою наукову інтерпретацію в працях професорів Михайла Грушевського, Олександра Цинкаловського, новітніх вітчизняних дослідників ХХ ст., як і в їх попередників.
Отже, йдіть, навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця і Сина, і Святого Духа. (Мф. 28: 19)
Хрещення частини русичів за князів Аскольда і Діра, тобто перше хрещення наших пращурів по 860 р., достеменно відоме з візантійських джерел та вітчизняних літописів впродовж віків цікавило вчених, істориків дослідників тої доби в історії рідної церкви, нашого народу. Воно знайшло свою наукову інтерпретацію в працях професорів Михайла Грушевського, Олександра Цинкаловського, новітніх вітчизняних дослідників ХХ ст., як і в їх попередників. Всі вони УДК 281.96 однозначно констатували факт такої події в історії нашої церкви і народу. – Так само немає причини відкидати звісток, – писав Михайло Грушевський, – про навернення на християнство якогось значнішого числа русинів по поході 860 р., заходами візантійського правительства і ієрархії. Охрестився мабуть і сам князь Аскольд. Патріарх Фотій каже висиланнє на Русь єпископа… Від 860-х рр. можемо датувати існування в Києві якоїсь більшої громади християнської Руси, що не лишилося без значення в пізнішим розвою християнства і християнської культури. Справедливо вказують, що дуже швидкий розвій християнства, духовної верстви, слов’янського письменства від Володимирових часів не можемо собі і представити без попереднього – без значніших християнських громад в Х ст. Наша повість згадує церкву св. Іллі в Києві на Подолі над Почайною в першій половині Х ст. Цікаво, що ся Київська церква присвячена якраз тому святому, що в релігійнім світогляді слов’ян і Руси заступив місце бога-громовика Перуна: се вказує на певне приладженнє нового релігійного світогляду до давнього [1, с.511-512].
Такі думки знаходимо в професора Михайла Грушевського, які його опоненти нічим не можуть заперечити. Професор Олександр Цинкаловський дослідив і проаналізував свої та своїх попередників археологічні знахідки предметів християнського культу VIII – IX ст. знайдені ним на території в межах колишньої Великоморавської архієпархії і знайшов в них спільні візантійські корені з подібними в інших регіонах України та висловив такі думки: кам’яні хрестики належать трьом відокремленим великою віддалю місцевостям (Херсонес, Київ, Дрогичин (над західним Бугом), мають однакову зовнішню форму і що головне – подібність каменю, матеріалу з чого зроблені. [2, с. 490]. Отож, археологічні знахідки предметів християнського культу VIII – IX ст. знайдені на території України мають не лише спільне візантійське походження, а й спільні хронологічні витоки доби хрещення за князів Аскольда І Діра та Св. Мефодія. [3]. Темах Хрещення русичів за київських князів Аскольда і Діра та створення Митрополії Руси залишалося актуальною і для українських істориків нашої церкви в західній діаспорі, зокрема професорів Наталі Полонської-Василенко, Івана Власовського, митрополита Іларіона, Семена В. Савчука і Юрія Мулика-Луцика та інших. Видатний історик Наталя Полонська-Василенко досить докладно висвітлює в своїй праці «Історія України» причини і наслідки першого хрещення Руси за князів Аскольда і Діра, називає і аналізує доступні їй історичні вітчизняні і візантійські джерела, залишені її попередниками, приходить до думки, що після походу 860 року русичів під керівництвом київського князя Аскольда на Царгород та тим чудом, що відбулося там з ними, дало безпосередній повід для хрещення Руси. Похід на Царгород 860 року, – наголосила авторка, – зв’язаний з дуже важливим питанням про охрещення Руси. Патріарх Фотій в “Окружному посланні” до патріарха Сходу року 867 оповідав, що руські князі, настрашені чудом у Царгороді, повернулися до Києва, виявили бажання охреститися. Цісар Михайло ІІІ вислав єпископа та священиків і на Русі засновано єпархію [4, с. 91].
Наталія Полонська-Василенко в своїй праці також наголосила, що факт хрещення Руси за князя Аскольда був довершеним і жодних сумнівів про це не може бути, вона підкреслила це ще й такими своїми думками по старанному аналізі різних джерел, що народна традиція та літопис зберегли пам’ять про Аскольда і Діра, як християн. Літопис оповідає, що Олег наказав забити обох князів, як узурпаторів; Аскольда поховано на Угорській горі, і над його могилою Ольма збудував церкву, а Діра поховано в іншому місці, за Св. Ориною [5, с. 92-93]. Професор Наталя Полонська-Василенко своїми науковими дослідженнями внесла цілий ряд нових думок у тему Хрещення Руси за князів Аскольда і Діра і що ця подія в нашій історії є незаперечною аксіомою. Професор Іван Власовський в своїх наукових працях неодноразово звертався до цієї теми, висвітлював місце і роль в історії охрещення України-Руси саме першого хрещення за князя Аскольда по 860 році. Його окреме наукове дослідження “Християнство на українських землях до охрещення України-Руси” внесло нові думки про хрещення частини Руси за князів Аскольда і Діра. Як і Наталя Полонська-Василенко, професор Іван Власовський глибоко проаналізував наявні візантійські, чеські, вітчизняні історичні джерела – ствердив, що до охрещення всієї України-Руси за Володимира Великого 988 року значна частина русичів, і то не лише в Києві а й на теренах Волині, Галичини, які були в складі Великоморавської держави, і одночасно у Великоморавській архієпархії Св. Мефодія, сповідувала віру Христову, яка принесена була з Візантії. І не треба наголошувати, що лише варяги з князівської дружини були хрещені, серед русичів їх був значний прошарок, особливо тих, які побували у Візантії, слухали служби Божі в храмах Царгороду, а це – купці, подорожуючі, воїни, серед яких було багато і русичів, сприйняли християнство як складову частину своєї, своїх рідних, близьких, духовності [6, с. 6].
Автор цієї наукової розвідки, проаналізувавши вітчизняні літописні джерела, ствердив факт хрещення за князів Аскольда і Діра в історії християнської України та визначив місце і значення його у всеукраїнському хрещенні 988 року. Постать князя-християнина Аскольда описана не лише в літописних джерелах, а й збережена в народних переказах і саме це підкреслив професор Іван Власовський в своєму досліджені такими думками: – …про Аскольда, який за літописним оповіданням, ходив з Діром року 860 на самий Царгород, заховалось передання, що він прийняв християнство з ім’ям Миколи, чому й на могилі його було поставлено церкву на честь Святого Миколая Чудотворця… [7]. Слід підкреслити, що й до сьогодні зберігся в Київській топоніміці термін “Аскольдова Могила”. Одначе в своїй монументальній праці “Нарис історії Української Православної церкви” в чотирьох томах, п’яти книгах професора Іван Власовський у першому томі відвів цій важливій події в історії християнізації України-Руси небагато місця, проте ствердив сам факт такого хрещення за князів Аскольда і Діра після їх походу на Царгород 860 року, констатував на основі літописних джерел, що за князювання Олега і його сина Ігоря в Києві, інших містах було багато християн. [8,с.20-21].
Свій значний внесок в християнську наукову скарбницю України доби князів Аскольда і Діра вніс визначний український вчений митрополит Іларіон (професор Іван Огієнко). В першому томі своєї наукової праці “Українська церква нариси з історії Української Православної церкви” (у двох томах – Вінніпег, 1982. – т.1. – 366 с.) цілий перший розділ присвятив автор висвітленню початків християнства серед українського народу. В першому підрозділі першого розділу митрополит Іларіон насвітив ті перші паростки Віри Христової, яку засівали християнські місіонери в душах наших предків, які жили в межах сучасної України, перші християнські золоті зерна і які поступово проростали та давали свої сходи. Митрополит Іларіон, аналізуючи літописні вітчизняні, візантійські джерела подає, що в грецьких колоніях Причорномор’я були великі громади християн, як також в готів Криму і ці громади мали своїх єпископів. Автор наводить в своїй праці свідчення Блаженого Теодорита про те, що Св. Іван Золотоустий посилав своїх місіонерів до грецьких сусідів, кочівників – скіфів, які жили по Дунаю, і вони проповідували там християнство та закладали церкви. [9,с.21]. В своїй праці митрополит Іларіон подав за літописом і переказ про Апостола Андрія Первозваного – як основоположника Української апостольської церкви. Правдиву науковість своїх цих думок автор підкреслив наведенням уривку з постанови Київського собору 1621 року, в якій знаходилися такі важливі думки: – Святий апостол Андрій – це перший архієпископ Константинопольський, патріарх Вселенський і апостол Український; на Київських горах стояли ноги його, й очі його Україну бачили, а уста благословляли, і насіння Віри він у нас насадив… Воістину, Україна нічим не менша від інших східних народів, бо і в ній проповідував Апостол. Цього канону нашої церкви жоден Собор не відкинув і до сьогодні. [10,с.34].
Митрополит Іларіон в своїй праці подав час і появу християнських місіонерів в ІІ – IV ст. серед українських племен: Уличі, Тиверці, Поляни, які були найближчими сусідами грецьких колоній. Уличі жили між Дніпром і Бугом, Тиверці – на захід від них, по Дністру, на північ від них жили Поляни. Жили Українські племена на цих своїх землях з найдавнішого часу, бо вони входили до складу тієї території, яку населяли слов’яни взагалі – усі ці племена, – знаходимо в праці митрополита Іларіона, – зазнали християнства з найдавнішого часу, можливо, що ще з віку апостольського. Ці три племена наші постійно вели жваву торгівлю з греками, часто їздили до грецьких колоній, грецькі купці часто бували в них, – через усе це в нас мусило рано появитися християнство бодай у невеликому числі вірних. [11, с. 22]. Важливе значення, на думку автора, для ширення християнства на наших землях відіграв шлях «Із варяг у греки», по якому ішла не лише жива торгівля з обох сторін, а й ширення нових ідей в часи взаємного пізнання, зокрема, нової християнської віри. Слід підкреслити, що на тому водному шляху «Із варяг у греки», який пролягав через західний Буг, Прип’ять, Дніпро знаходилося ще у VIII – IX ст. велике число погостів-пристаней: – За княжих часів, – писав професор Олександр Цинкаловський, – пристанями були чисельні “погости” над Прип’яттю і її допливами. Назви “погост” затрималися на Поліссю і до цього дня в назвах чисельних сіл і урочищ [12, с. 6]. Такі погости були і над Дніпром. В них стояли військові залоги, в основному з варягів, де зупинялися з своїми товарами купці греки-християни, подорожуючі на відпочинок, через них на цих територіях засівалися золоті зерна Віри Христової в душі наших далеких предків. По тому водному шляху “Із варяг у греки” припливли й Аскольд і Дір до Києва і стали тут княжити, охрестилися і охрестили по 860 році частину русичів. Митрополит Іларіон, як і попередні дослідники, причиною Аскольдового хрещення, його хід і наслідки базував на вітчизняних літописах, коли то чисельне князівське військо обложило Царгород і, здавалося, грекам ні від кого ждати рятунку, Божа Мати здійснила чудо: постала страшна буря і “безбожних Руси корабля смяте”, – кораблі потопилися, і мало з воїнів князівських вернулося додому у Русь [13, с. 36].
Автор свої думки про Аскольдове хрещення базує і на візантійських джерелах, зокрема, подає окружний лист патріарха Фотія, в якому знаходяться достовірні історичні дані про цю подію: – І не тільки цей народ (болгари), – цитує владика, – перше нечестя змінив на віру Христову, але й так звані Руси, що перевищують усіх жорстокістю та скверновбивством… І так розгорілося в них бажання та ревність до віри, що прийняли вони єпископа і пастиря, і поважають християн з великою пильністю та усердям [14, с. 36]. Для розкриття і глибокого наукового висвітлення цієї важливої теми в історії Української Православної Церкви, митрополит Іларіон використав чисельні історичні джерела – праці вітчизняних дослідників, візантійських – серед них Збірку листів патріарха Фотія, виданих видавництвом Монтакуція в Лондоні 1651 року. Митрополит Іларіон, як і вище названі дослідники, в своїй праці “Українська церква. Нариси з історії Української Православної церкви”, Вінніпег, 1982. – т. 1. на базі чисельних історичних вітчизняних, візантійських і інших джерел обґрунтовано ствердив, що християнство на українських землях з’являється ще в ІІ ст. і ширення його продовжувалося поступово аж до Аскольдового хрещення, яке започаткувало митрополію Руси по 860 році, і яке пройшла наша церква на історичному її шляху до Всеукраїнського охрещення за Володимира Великого 988 року. Окремі епізодичні фрагменти з Аскольдового хрещення, які носять більш інформативний ніж науковий характер, знаходимо в монументальній праці Семена В. Савчука і Юрія Мулика-Луцика “Історія Української греко-православної церкви в Канаді” в 4 томах.В першому томі цього монументального видання знаходимо згадку про цю важливу подію в історії Хрещення України-Руси і роблять свої посилання на думки митрополита Іларіона, які ми наводили вище [15, с. 26-28]. В дослідженнях української діаспори в США, Канаді, Німеччині з історії Української Православної церкви, як бачимо, чимало місця також відведено темі християнства на українських землях до Володимира Великого, знаходимо в них і переконливі докази, базовані на вітчизняних, візантійських і інших джерелах про хрещення частини русичів за князів Аскольда і Діра по 860 році і створення для охрещених спеціальної окремої церковно-адміністративної одиниці – Митрополії Руси, яка поклала початок організованого церковного християнського життя серед наших далеких предків.
В. Є. Рожко, А. В. Гусак
1. Грушевський М. Історія України-Руси. – Київ, 1991. – Том .1. – С. 511-512.
2. Цинкаловський О. Сліди християнства на Волині до князя Володимимра Великого. – Церква і нарід. – Крем’янець, 1938. – Ч. 12. – С.490.
3. Рожко В. Спільні візантійські витоки Митрополії Руси і Велико-Моравської архієпархії св. Мефодія. Манускрипт автора.
4. Полонська-Василенко Н. Історія України. Київ, 1992. – Т.1. – С.91.
5. Там само. С. 92-93.
6. Власовський І. Християнство на українських землях до охрещення України-Руси. – Українське православне слово. – Бавнд Брук, 1987. – Ч. 10 -12. – С.6.
7. Там Само.
8 Власовський І. Нарис історії Української Православної церкви. – Нью-Йорк, 1955. – т.1. – С. 20-21.
9. Митрополит Іларіон Українська церква. – Вінніпег, 1981. – т.1. – С. 21.
10. Там само. – С.34.
11. Там само. – С.22.
12. Бужанський А. Ріка Прип’ять та її допливи. – Вінніпег, 1966. – С.6.
13. Митрополит Іларіон Українська Церква. – Вінніпег, 1982. – Т.1. – С.36.
14. Там само.
15 Савчук С. і Мулик-Луцик Ю. Історія Української Греко-Православної церкви в Канаді. – Вінніпег, 1984. – С. 26-28.
Volodymyr Rozhko, Andrew Gusak Askold baptism and Metropolis of Rus in the research of the Western Ukrainian Orthodox Diaspora