Проповідь в день випуску КПБА
В ім’я Отця і Сина і Святого Духа
Дорогі браття і сестри!
Слава Ісусу Христу!
Напевно, кожна людина, хоч раз у своєму житті задумувалася: хто я, навіщо живу, чому повинна коли-небудь вмерти і чи є щось після смерті? І, нажаль, більшість людей не шукають відповіді на ці запитання, а зайнятті турботами про «хліб насушний», а хто і про надмірне збирання матеріальних благ, або іншими проблемами цього життя намагаються викреслити питання про Вічне із своєї голови або відкласти його «на пізніший час». Стає страшно, що «пізнішого часу» може і не настати, і як результат люди вмирають не змінюючи свого теперішнього життя від якого залежить Вічне.
Оскільки в сьогоднішній день Свята Православна Церква згадує пам’ять Знайдення голови Великого проповідника і взірця покаяння – Хрестителя Господнього Іоана, то основну увагу проповіді хочеться приділити Православному Покаянню, або по-іншому сказати – істинному.
У святих отців був головний девіз життя – «Думай про смерть і повік не згрішиш». Що ж означає згрішити? Гріх – це віддалення від добра. Коли людина робить погані вчинки, значить тоді вона перебуває в небутті, тобто не існує і не живе.
Звідки ж походить Покаяння? Дивлячись на історію людства, то можна побачити, коли Адам з Євою порушили заповідь Божу, то Господь «вийшов їм на зустріч», щоб вони визнали свою провину і це було б їхнім покаянням. Але їхні серця не були схильні до Божественного, бо зодягнулися тілесною оболонкою і не визнали своєї провини. Замість покаяння Адам виявляє самовиправдання, звинувачуючи в усьому дружину: «…Жінка яку Ти мені дав, вона дала мені від дерева, і я їв» (Бут. 3: 12). Тобто говорить: «Ти дав жінку, Ти й винний…» а жінка в усьому звинувачує змія.
Таким чином вигнав їх Господь з раю, а точніше сказати, що прабатьки вигнали Господа від себе. І коли втратили буття з Богом, то зрозуміли, що їх обманув диявол. Прийшов гріх у світ через прабатьків, які не послухали голос Бога, а почули і сприйняли «нашіптування диявола». Через це почали шукати втрачене життя з Богом, яке є радість і цю радість неможливо повноцінно передати словами, а розуміє її лише та людина яка живе з Господом.
Із цього й починається покаяння, яке так чи інакше властиве всьому людству. Тобто людина, на протязі історії усього свого існування намагається змінювати свій розум і направляти його до виконання Господніх повелінь. Але покаяння стає справжнім тільки з приходом у світ Спасителя. Він сказав: «Я прийшов покликати не праведників, а грішників до покаяння» (Мф. 9: 13), а також «Не здорові потребують лікаря, а недужі» (Лк. 5: 31).
І водночас можемо собі задати запитання: «Як же так? Христос нас спас, а ми далі грішимо і потребуємо покаяння?» Справа в тому, що як Господь не порушив свободу людини до гріхопадіння. Так і тепер не порушує її, щоб людина була істинним образом Божим. І Він спасає нас не без нас. Тобто для нас залишилося найменше – приймати Бога в себе через дію благодаті, яка подається в Таїнствах Церкви. І саме в таїнстві покаяння в Церкві людині посилається благодать яка допомагає їй боротися із гріхом та викорінювати пристрасті.
Церква – це зібрання грішних людей. Особливо потрібно розуміти під Покаянням – тривалий час зміни людини із поганої на хорошу: із грішної (яка не бачить гріхи) на грішну (яка бачить гріхи). За свою історію Церква має багато прикладів святих людей, які були великими грішниками і через покаяння стали великими праведниками. Яскравий приклад покаяння ми бачимо в образі апостола Петра, блаженного Августина Сповідника, преподобної Марії Єгипетської.
Апостол Петро будучи одним із 12-ти апостолів і дивлячись на Ісуса Христа – зрікається тричі від Нього. І через деякий час навертається до Бога і напротязі всього свого земного життя оплакує свій нерозумний вчинок.
Наступну особистість хотілося б назвати блаженного Августина – великого мужа V століття. Він на 32-му році свого життя не міг знайти собі пристановище. Будучи опанований філософськими мудруваннями проводив своє життя в розпусті та гулянні. І лишень в 33 роки приймає Таїнство Хрещення. Тоді змінюється, відбувається «метаноя» в його житті – «зміна розуму», «зміна гріховного життя» на життя з Христом.
Також хочеться підкреслити феноменальний приклад покаяння в житті преподобної Марії Єгипетської. Ми не можемо до кінця зрозуміти і усвідомити дію благодаті Божої, і що людина може її сприйняти настільки, як прийняла – відкрила своє серце для благодаті преподобна Марія. Будучи великою блудницею – стає великим взірцем після своєї смерті для багатьох людей. І маємо розуміти, що людина яка живе на землі постійно має можливість піддатися спокусі і відпасти. І тому дуже важливим є постійне усвідомлення своєї гріховності перед величчю Бога. Прикладом такого визнання своєї недостойності перед величчю Господа Царква показує преподобного Сисоя Великого, який на старості своїх літ казав ученикам: «Не знаю чи поклав початок покаяння».
Отже, дорогі браття і сестри. Церква і сьогодні нас закликає словами святого Іоана Хрестителя: «Покайтесь бо наблизилось Царство Небесне». Нехай всемилостивий Господь дійсно допоможе нам зрозуміти справжнє істинне покаяння і як до нього дійти. Пам’ятаймо, що земне життя тимчасове, а піклуватися і прикладати належних зусиль слід для здобуття вічного – життя із Богом. Якому слава на віки віків. Амінь.
Слава Ісусу Христу!
Артем Бабленюк, випускник КПБА