Архієпископ Епіфаній: Апостол стає зрадником, а блудниця причислюється до лику жінок-мироносиць
В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!
Дорогі браття і сестри!
Кожен день Страсної седмиці несе в собі містичне співпереживання тих страждань, які перетерпів Спаситель в останні дні Свого земного життя. І сьогодні ми з вами згадуємо той день, коли Господа зрадив один із Його учеників. Зрадив Христа той, хто три роки ходив із Ним, слухаючи проповіді і повчання, той, хто бачив всі чудеса, які створив Ісус заради нього, той, кому Спаситель омив ноги на вечері і подав Тіло і Кров Свою. Зрадив Господа той, хто знав, що це не самозванець, не богохульник, а справді Син Божий, Цар і Спаситель світу. Святі євангелисти Матфей і Марк описують цю подію. Коли на вечері в домі Симона прокаженого до Ісуса приступила жінка з алавастровою посудиною дорогоцінного мира і зливала Йому на голову, ученики почали ремствувати і говорили, що те миро можна було б продати більше ніж за триста динаріїв і роздати бідним. Тоді Христос заспокоїв їх, сказавши, що вона добре діло зробила, бо приготувала Його до погребіння, додавши, що всюди, де тільки буде проповідане Євангеліє, буде сказано про те, що вона зробила в пам’ять про неї. І тоді, як описують євангелисти, пішов Іуда до первосвящеників і радився з ними, як би видати їм Господа Ісуса (Мф. 26: 6 – 16, Мк. 14: 3 – 11).
Мабуть, кожного із нас турбує запитання: що спонукало Іуду до такого страшного злочину? Потрібно розуміти, що ця думка виникла в нього не раптово. В його серці таївся пагубний гріх гордості і користолюбства, який і призвів до падіння та переміни з апостола на зрадника. Святий апостол Яків говорить: «Кожен спокушається, захоплюючись і зваблюючись власною похіттю; похіть же породжує гріх, а вчинений гріх породжує смерть» (Як. 1: 14 – 15). Іуда, потьмарений похіттю грошолюбства, не мав сили протистояти їй, що і призвело до того, що за тридцять срібників він продає свого Учителя. «Увійшов сатана, ‒ каже святий апостол Лука, ‒ в Іуду, званого Іскаріотом, що був з числа дванадцятьох, і він пішов і говорив з первосвящениками та начальниками, як Його видати їм» (Лк. 22: 3 – 4). Важко нам це чути!
Водночас постає й інше запитання: чому ж Господь, знаючи, що Іуда зрадить Його, обрав його Своїм апостолом? Адже те, що вчинив Іуда, було провіщене пророком Давидом більше ніж за тисячу років до Різдва Христового. Христос обирає Іуду Своїм апостолом для того, щоб збулося Писання. Іуда був потрібен як знаряддя зради і смерті Господа нашого Ісуса Христа. Таким був фараон, який не хотів відпустити ізраїльський народ з Єгипту; таким був цар Навуходоносор. Таким став і Іуда. Але потрібно розуміти, що не для того Іуда народився, щоб стати грішником, він не народився злим, а став ним тому, що обрав шлях зла. Бог ніколи насильно нікого не приводить до Себе, не змушує служити Йому зі страху. Іуда ж добровільно обрав такий шлях. Христос знав про це від початку, тому і міг викрити його, але чекав, що, можливо, в його серці погасне думка про зраду, що він розкається і попросить прощення. Але, як бачимо, серце його не знайшло в собі сили для цього. Більше того, він не соромився навіть разом з іншими учениками запитати: «Чи не я, Учителю?» (Мф. 26: 25). Але і тепер Ісус не викрив його, а промовив до нього: «Ти сказав» (Мф. 26: 25) «І, вмочивши хліб, подав Іуді. З цим хлібом увійшов у нього сатана» (Ін. 13: 26 –27). Відтепер серце його стало обителлю сатани, адже сатана не може відразу ввійти в серце людини, а спокушає її на зло, готуючи собі місце. Ті ж, хто спокушається, виконуючи його злу волю, впускають його у свою душу і стають обителлю зла.
Дорогі браття і сестри! Свята Церква сьогодні пропонує нам два приклади: приклад жінки-блудниці і приклад Іуди. Останній був близький до Царства Небесного, блудниця ж ‒ до пекельного вогню і мук. Але що ми бачимо? Апостол стає зрадником і жертвою пекла, а жінка грішниця ‒ причислюється до лику жінок-мироносиць. Пристрасть заполонила серце апостола, згубивши його, а розкаяння спасло блудницю від пекельних мук. Але не тільки зрадою згрішив Іуда, але ще більше вчиненим самогубством. Покаяння могло б змінити його, як змінило апостола Петра, який став найбільшим серед апостолів.
Покаяння і нас приводить у вічні оселі Господні. Тільки завдяки постійній духовній боротьбі та через покаяння ми маємо змогу піднестися до Бога, з’єднатися з Ним, тому що без покаяння можливе падіння й для праведника. Покладімо ж початок покаянню у нашому житті, адже «Царство Боже силою береться» (Мф. 11: 12). Просімо ж у Господа сили для боротьби з гріхами і пристрастями, а Господь, бачачи наші старання і чуючи наші молитви, не залишить нікого без допомоги, а приведе у Своє Царство. Амінь.
ЕПІФАНІЙ,
єпископ Переяслав-Хмельницький
і Бориспільський