Проповідь у страсну середу
В ім’я Отця і Сина, і святого Духа.
Слава Ісусу Христу.
«Іуда простягнув руки до беззаконних; блудниця шукала відпущення гріхів, а цей взяв срібники. Грішниця принесла миро для помазання Господа; ученик погоджувався з беззаконними. Вона раділа, тратячи миро дорогоцінне; цей піклувався продати Неоціненного. Вона Владику пізнавала, а цей від Владики віддалявся. Вона звільнялася від гріха, а той потрапляв в його полон» – говорить святитель Іоан Золотоустий.
Сьогодні день зради Господа, день похмурий і сумний, тому і свята Церква ознаменувала його на рівні із днем смерті Спасителя. Бо ті, що розпинали Господа не знали Його як належало. А тут хто зраджує? Той, хто три роки ходив із Ним, слухаючи проповіді і повчання, той, хто бачив всі чудеса, які створив Ісус заради нього, той, кому Спаситель омив ноги на вечері і подав Тіло і Кров Свою.
Нещодавно ми всі разом, як і ті люди, що зустрічали Господа, який входив на осляті в Єрусалим говорили: «осана у вишніх» (Мф. 21: 9), але через кілька днів на суді у Пилата ті ж люди кричали: «розіпни, розіпни Його» (Мф. 27: 22; Мк. 15: 13; Лк. 23: 21; Ін. 19: 6). Сьогодні ми також як Іуда чуємо, що через два дні буде Пасха. І від нас залежить чи ми подібно до апостолів підійдемо до Господа і скажемо: «де хочеш, щоб ми приготували їсти паску?» (Мф. 26: 17). Чи підемо і продамо Христа як зробив це Іуда?
Справді для нас Пасха повинна починатися із Великої п’ятниці, коли Церква згадує неправедне осудження Синедріоном і Пилатом Господа Ісуса Христа, Його страждання, розп’яття на хресті, смерть і покладання Його тіла в гріб. Бо починати святкувати Пасху в Неділю – це те ж саме, що прийти на банкет, коли вже трапеза завершилась.
Зі слів сьогоднішнього богослужіння ми чули те, що Господь може простити все, все зцілити, а також те, що між нами і Богом можуть бути дві перешкоди. Одна – це внутрішнє зречення від Нього, це відвернення від Нього, це втрата віри в Його любов, це втрата надії на Нього…
Апостол Петро відрікся від Христа; Іуда Його зрадив. Двоє могли б розділити ту ж долю: або спастись, або загинути. Але апостол Петро чудом зберіг впевненість, що Господь знає наші серця; знає, що незважаючи на його відречення, на малодушність, на страх, на клятви, у нього збереглася любов до Бога – любов, яка тепер роздирала його душу біллю і стидом, але любов.
Іуда зрадив Христа, і коли він побачив результат своєї дії, то втратив всяку надію; йому здалося, що Бог його вже пробачити не може, що Христос від нього відвернеться так, як він сам відвернувся від свого Спасителя.
Він мав свободу: він зробив вибір. Зрада Іуди розкриває нам сутність Божественної любові, бо Христос говорить йому: Іди і роби, що зібрався!.. Ні слова осудження; тільки звернення до учеників словами, пронизаними біллю: Краще було б тій людині не народитися, яка видає Сина Божого… (Мф. 26: 24).
І ми сьогодні бачимо інший образ. Тільки що ми чули одне, що нас може відділити від Бога наше, і тільки наше зречення від Нього, невіра в Його любов, в Його вірність. Але є інше, що нас може відділити від Бога; про це ми чуємо в ці дні: це – неправда і лицемірство.
Одного подвижника запитали, як він може жити з такою радістю на душі, коли знає, що він грішник? Він відповів: Коли я стану перед Богом, Він мене запитає: Чи вмів ти Мене любити всією душею твоєю, всіма помислами, всім життям? І я відповім: Ні, Господи! Він мене запитає: Чи навчився ти того, що тебе могло спасти, чи читав Моє слово, чи слухав настанови святих? І я відповім Йому: Ні, Господи! І Він тоді мене запитає: Чи старався ти хоча б трохи прожити достойно свого людського покликання? І я відповім: Ні, Господи. І тоді Господь з жалістю подивиться на моє скорботне лице, подивиться в сокрушенність мого серця і скаже: Одне ти робив добре – ти залишався правдивий до кінця; увійди в оселю Мою!
В Євангелії ми чули про те, як блудниця наблизилась до Христа: не покаявшись, не змінивши свого життя, а тільки будучи враженою дивною, Божественною красою Спасителя; ми чули як вона припала до Його ніг, як вона плакала над собою, викривленою гріхом, і над Ним, таким прекрасним в такому страшному світі. Вона не каялась, не просила прощення, вона нічого не обіцяла – але Христос, за те, що в ній була така здатність любити, любити до сліз, об’явив їй прощення гріхів, за те, що вона возлюбила багато що.
Ось такі два шляхи сьогодні лежать перед кожним із нас. Чи ми виберемо життя з Богом, яке завжди пов’язане із готовністю пожертвувати, віддати ближньому те, що дороге для нас; чи виберемо життя без Бога, де все направлено до того, щоб жити тільки для себе, і частіше за все, за рахунок інших людей.
Наблизимося і ми до Христа як блудниця, як Марія Магдалина: зі всіма нашими гріхами, і разом з тим відкликнувшись всією душею, всією силою, всією неміччю на святиню Господню, повіримо в його страждання, в Його любов, віру в нас, і будемо надіятися такою надією, яка нічим не може бути сокрушенною, бо Бог прийшов не судити, а спасти світ.
Прийдімо ж до Нього і ми грішні, і Він помилує, і спасе нас. Амінь!
Михайло Омельян, аспірант КПБА