Звершення всенічної за всіма вимогами Типікону – зі співом, наприклад, цілого 103-го псалма (з приспівом до кожного вірша), всіх 8-ми псалмів 1-ої кафізми, протяжним співом двох великих полієлейних псалмів або великого 118-го псалма, особливо ж зі співом 120-ти ірмосів і тропарів канону, не говоримо вже про безліч стихир, сідальних, тропарів і т. п., – звершення всенічної з такою масою піснеспівів, та ще з 7-ми читаннями, може здатися рішуче нездійсненним.
З книги – Скабаланович М. Толковый Типикон: обьяснительное изложение типикона с историческим введением.
Звершення всенічної за всіма вимогами Типікону – зі співом, наприклад, цілого 103-го псалма (з приспівом до кожного вірша), всіх 8-ми псалмів 1-ої кафізми, протяжним співом двох великих полієлейних псалмів або великого 118-го псалма, особливо ж зі співом 120-ти ірмосів і тропарів канону, не говоримо вже про безліч стихир, сідальних, тропарів і т. п., – звершення всенічної з такою масою піснеспівів, та ще з 7-ми читаннями, може здатися рішуче нездійсненним.
А застосування багатоголосся в Руській Церкві XVI – XVII ст., тобто в епоху, коли всенічна закінчила свій розвиток, мабуть, й історично підтверджує таку думку. І ось як би для фактичного спростування такої згубної для Типікону думки, нещодавно у Київській Духовній Академії був зроблений досвід такої всенічної, ймовірно, перший і єдиний в Росії після XVII ст. (Відомо, що в жодному руському монастирі нині не співається в цілісному вигляді канон, а тропарі його читаються, так само як не співається ніде вся 1-ша кафізма, полієлей або Непорочні). Думка про таку всенічну зародилася ще два роки тому одночасно у двох професорів Академії – проф. літургіки свящ. В. Д. Прилуцького та автора цієї книги (проф. М. Скабалановича – авт.). Обговоривши питання, вони вирішили, що здійснення цього наміру потребуватиме витрат мінімум в 300 руб. на два хори (які по ідеї антифонного співу, на якому побудоване все наше богослужіння, повинні бути абсолютно однакової гідності) і не менше двох місяців напруженої підготовки (репетицій). Коли згадані професори поділилися цими мріями зі своїм однодумцем з літургічної області єп. Аккерманський Гавриїлом (Чепуром), він докорив їм в наївності і сказав, що це буде коштувати 3000 руб. і 2-а роки підготовки.
Таким чином думка, яка перебувала в повітрі про ідеальну всенічну запала в душу двом благоговійним студентам IV-го курсу: священику З. Т. Сапліну (куряк) та І. А. Лаговському (костромич; вищеперелічені особи: рязанець, литовець і херсонець). Вони вирішили зробити з цієї всенічної щось обітне і знайшли серед студентівспівців близько 20 осіб, які висловили готовність, з чималим ризиком для горла, співати хоча б всю ніч, з 6 год. вечора до ранку. 7 людей із цих 20-ти були студенти IV курсу, потім за кількістю слідували студенти I-го курсу, потім II-го і, нарешті, III-го; в кількісному відношенні виконавці розподілялися приблизно порівну між великоросами і малоросами. Всенічна передбачалася спочатку на 5 грудня, як день пам’яті св. Сави Освяченого, але з різних міркувань для неї вибрали 10 – 11 листопада, неділя з 1 гласом, музично найбагатшим. Репетиція тривала 1? місяці. Місцем для всенічної обрана мала, Свято-Духівська, церква Братського монастиря (на території якої знаходиться Академія). Церква уздовж всіх стін була заставлена лавами. Ректор Академії єп. Інокентій, з великим співчуттям поставившись до справи, висловив згоду, – щоб не заважати повному здійсненню вимог Типікону, як відомо, він не передбачає участі архієрея у всенічній, – зайняти в церкві лише положення настоятеля і обмежитися призначеними в Типіконі функціями останнього (його сану віддана була честь у церкві лише після закінчення всенічної співом іс полла й провідним дзвоном). Він зайняв місце на середині храму біля стіни, в мантії. Служили всенічну студент IV-го курсу ієромонах Антоній (Романовський) і студент IV-го курсу ієродиякон Нектарій (Трезвінський).
У 6-ий час при закритих царських вратах почалося кадіння вівтаря. Попередньо ректор запропонував присутнім сісти (на жаль, далеко не всім вистачило сидінь). Після кадіння вівтаря відкрилася завіса і св. двері, перед якими ще раніше зайняв місце студентпослушник в чернечому вбранні з високою свічкою в руці, який виконував обов’язки параеклісіарха. У момент відкриття св. дверей він виголосив: «Востаньте». З св. дверей вийшов з кадилом ієромонах (без диякона, в мантії і єпитрахілі). При мертвій тиші, яка порушувалась лише брязкотом кадила, звершено було кадіння всього храму з трьома нефами, яке тривало довго, причому виконавці кадіння описали шестичастинну хвилеподібну лінію (уздовж кожної сторони стін і колон), кінець якої привів їх до притвору; коли вони вийшли з нього після кадіння, параеклісіарх виголосив: «Господи благослови». Ті, що кадили пішли до св. дверей і, зробивши там як потрібно заключне кадіння головних ікон, священик зробив початковий виголос. Виконував обов’язки еклісіарха (свящ. В. Д. Прилуцький) заспівав solo «Амінь, Прийдіть поклонімся …», і початок 103-го Пс. з приспівом. Псалом співали по віршу на 2 хори з приспівами після кожного вірша Бахметівским наспівом. В той час після воголосу царські врата були закриті, і священик вийшов й став на правому кінці солії перед аналоєм та іконою, де і стояв майже цілу всенічну. Повільний спів псалма з незкінченним, здавалося, повторенням кожного з трьох приспівів до нього, при не відволікаючим нічим (навіть кадінням) уваги, відкривало розуму все нові й нові думки в кожному вірші. На вірші 24-го псалма («все Премудрістю створив єси») священик підійшов до царських дверей для читання світильних молитов. На всіх обличчях сяяло захоплення. Псалом був закінчений в 6 год. 35 хв. «Блажен муж» співався теж Бахметівським наспівом з потрійним алилуя після кожного вірша, однак спів 1-ї Слави, тобто 1, 2 і 3-го псалма, зайняло лише близько 10 хвилин; це завдяки живому антифонному співу: другий хор починав свій вірш, коли перший ще закінчував свій. Друга і третя Слави 1-ї кафізми, тобто псалми 4 – 8, співалися на тропарний наспів 1-го голосу (звичайний), тобто як співаються на літургії зображальні псалми.
У цьому, здається, була помилка керівника співу: Слід було співати стихирним наспівом, так як тропарний наспів починається на бдінні тільки після «Нині відпускаєш» і далі безроздільно слідує (в сідальних та іпакоях) майже до канону. Зате в спів цих 5-и псалмів введена була зворушлива особливість: на основі стародавнього уставу співу кафизм кожен вірш псалма ділився в співі між двома хорами, тобто правий хор співав першу половину кожного вірша, а лівий – другу. Так як біблійна поезія заснована на паралелізмі членів, тобто в кожному вірші псалма друга половина його завершує паралельну думку до першої, розвиває і доповнює думку першої, то ця манера співу прямо приголомшувала думку несподіваними ідеями і зіставленнями. Наприклад: Правий хор: «Приносьте жертву правди Лівий: і уповайте на Господа. Правий: Многі говорять: «Хто покаже нам благо?» Лівий: Ти явив нам світло лиця Твого, Господи» (Пс. 4: 6, 7). Правий: «овець і волів усіх, Лівий: ще й звірів польових» (Пс. 8: 8). Ектенії після 1 і 2-ї Слави виголошував священик, а після 3-ї диякон. До «Господи взиваю» були запалені свічки перед іконами, і храм відразу прийняв більш урочистий вигляд; досі горіли тільки лампадки, і була напівтемрява. «Господи взиваю», перед яким був виголошений глас, співали великим знаменним розспівом; частини перших двох віршів співалися соло басом, а весь хор приспівували на призначених місцях (частіше, ніж у звичайному наспіві) «Вислухай мене, Господи». Інші вірші псалмів 140 і 141-ий співалися речитативом, як у Києво-Печерській лаврі. Стихири воскресні співалися Бахметівським наспівом, але 6-ть мінейних стихир було заспівано на покладені подібні (лаврським наспівом), через що перед кожною групою був виголошений подібний: перед першою – «Як хоробрість», перед другою – «О преславне чудо». Марно говорити тому, хто не чув цих наспівів, про всю їх красу, велич і зворушливість. Зауважимо тільки, що на слова стихири св. мчц. Стефаниди: «Прив’язана ж двома розділилася єси фініком / і возлетіла єси до Бога як ластівка», припали ноти, так виражали і весь жах цього катування (розривання людського тіла двома нагнутими, а потім випущеними з рук деревами), і всю перемогу над ним великого духу мучениці, що не міг не затремтіти всякий, хто в змозі був почути ці слова і переконатися, як весь їхній жах переданий був музикою. Враження від наспівів посилювалося тим, що стихири, як і всі пісні на всенічній, співалися без канонарха (і в Києво-Печерській лаврі кращі стихири «самогласні», наприклад, на Різдво Христове, Успіння, Благовіщення, співаються без канонарха). На призначеному місці хори зійшлися. Вхід в супроводі двох великих свічок, які несли два ченці в мантіях, здійснений був тільки в 7 год. 35 хв., через, відповідно, півтори години після початку служби, – час, за який при доброму старанні можна відслужити і цілу всенічну. Прокімен, замість проголошення був заспіваний канонархом соло (перед співом його з’єднаними хорами зміненим лаврським наспівом), і вірші до нього теж співалися канонархом, але вже речитативом (слід було б співати, як прокимен).
Вихід на літію (7 год. 43 хв.) зроблений був північними дверима при закритих царських, попереду дві свічки, які несли ченці в мантіях; священик був тільки в єпитрахилі. З’єднавшися хорами і вишикувалися по чотири в ряд співці, йдучи за священиком, співали «Преславна днесь», «Слава і нині» «Царю Небесний» (храмові стихири). Літія вийшла в самий притвор, куди пройшла і велика кількість віруючих (притвор виявився досить вмістким), у тому числі і архієрей. «Господи помилуй» почав один із співців. Стиховні співалися (простим наспівом) з’єднаними і утвореними у півколо перед аналоєм хорами. Царські двері не були відкриті і на благословення хлібів. Псалом 33-й, як і згодом 50-й, був проговорений (слідуючи за вказівкою уставу: «промовляємо») одним з хорів; вийшло дуже ефектно. Після «Благословення Господнє на вас» було «велике» читання. Аналой для читця поставлений був на лівому кінці солії, навскіс до іконостасу і народу. Читалося, як рядове, 2-е послання до Солунян – все. Читав інспектор Академії та професор Нового Заповіту прот. Д. І. Богдашевський (звичайно, без єпитрахилі), намагаючись вкладати з допомогою інтонації в читаний текст (читання, як й інше, велося розмовною мовою, хоча і слов’янською) усе нажите довголітньою науковою роботою його розуміння. Заключне «амінь» послання було вимовлено не ним, а, як вимагає Типікон, читцем шестопсалмія, яким був (теж за Типіконом) в якості настоятеля ректор-єпископ (він же раніше прочитав «Сподоби, Господи» і «Нині відпускаєш»). Під час читання послання співцям було дано по просфорі і чашці вина, а народу по просфорі, напоєній вином. З початком читання церква знову занурилася в морок (до «Бог Господь і явився», євр. «Засяяв»). Утреня почалася о 8 год. 40 хв. Велику єктенію виголошував священик. «Бог Господь» виконано було в точності як прокимен. Кафізми читав на середині церкви студент. Сідальні співалися зворушливо-протяжним (які мають щось спільне з страсними наспівами; сідальний 2-го гл., справжнє страсне «Благообразний Йосиф») наспівом Києво-Печерської лаври. Спів їх сидячи («сидячи співаємо») не можна було здійснити через тісноту кліросів. Після 1-ї кафізми і її сідальних ректор прочитав з солії з Феофілактового «Благовісника» тлумачення завтрашнього Євангелія з заголовком «Блж. Феофілакта, архієп. Болгарського, сказання на Євангеліє від Луки». Завдяки стислості Євангелія (про безрозсудного багача), читання виявилося сторінки на 2-і (in folio) разгонистого друку. Решта читання читав студент II-го курсу В. П. Афонський (киянин). Читалося після 2-ї кафізми, полієлею і 3-ї пісні канону тлумачення ап. Павла на завтрашній Апостол; тлумачення займає 5 сторінок дрібного друку in folio в 2-і колонки і, незважаючи на досить швидке читання, було довгуватим, через що довелося відмовитися від початкового наміру читати по 3-й пісні канону із Маргарита, про що Типікон, втім, говорить дуже невизначено.
Читаннями керував автор цієї книжки, якому довелося прикласти чимало праці для того, щоб розшукати потрібні слов’янські видання, а потрібне для читання «Оголошення Студитове» знайшлося тільки ледь не в уніці-рукопису Києво-Печерської лаври, з випискою якої запізнилися, і довелося перевести з російської на слов’янську мову. Родзинкою всенічної виявився полієлей. Заспівані величним, прямо переможним наспівом Києво-Печерської лаври, ці 47 віршів полієлейних псалмів, здавалося, передбачали якийсь нескінченний гімн Творцю і Промислителю. Якоюсь нерозгаданою таємницею віяло від двократної згадки про Oга і Сигона («і Ога, царя Васанського, алилуя, алилуя. Бо повіки милість Його, алилуя»). Запалене панікадило посилювало враження. І при всьому тому, дивно, царські двері все закриті і закриті. І співцям особливо вдався полієлей. За загальним визнанням, всенічна тут перевершила найсміливіші очікування. Захват тих, що молилися досягнув апогею. «Ангельський собор» виконали лаврським радісним, стрімким (як втеча мироносиць до гроба і від гробу) наспівом. Іпакої наспівом сідальних заспівав соло хороший тенор; в храмі оселилася напружена тиша, яка чудово ілюструвала найменування цієї пісні («увага», вірніше, втім, «приспів»). І знову читання. З початком ступеневих відкрили царські двері, і вони стояли відкритими до внесення у вівтар Євангелія на 1-й пісні канону. Ступеневі співали лаврським наспівом, по двічі кожен. Це був величний перегук кліросів. 50-й псалом промовив хором лівий клірос. Особливо сподобалося всім, що Євангеліє для цілування тримав «на грудях» священик серед двох свічок.
Канон почали о 10 год. 45 хв. і закінчили о 12 год. 50 хв. Співали Бахметівським наспівом, а «Відкрию» на сході – лаврським. Особливо ефектно виходили вірші біблійних пісень. Кожна з пісень канону здавалася чимось нескінченним. Коли присутні побачили, що співаються суцільно всі 14 тропарів кожної пісні, у деяких з’явилося побоювання, як би не постраждало горло співців, тим більше, що все зростаюче одухотворення їх, мабуть, змушувало їх співати все голосніше і голосніше. Один солідний слухач благав керівників скоротити цей «небезпечний експеримент». Але це означало б кинути справу при самому кінці. Кондаки, ікос і сідальні, після 3-ї пісні, співалися звичайним тропарним наспівом, бо їх набралося сім штук; так і воскресні кондак з ікосом після 6-ї пісні. Читання після 3-ї пісні занурило знову храм в морок, що стояв до початку 9-ї пісні, коли запалені свічки не гасилися вже до відпусту. При читанні Прологу, що складав 10 сторінок in folio, автор зробив обхід церкви, яка сиділа з метою огляду складу віруючих, «які витримали до кінця». Його вразив значний відсоток студентів Академії та інтелігентних жінок різного віку, від солідних дам до підлітківгімназисток. Чимало було й інтелігентних чоловіків. Усього молільників мало бути близько 200.
Світильні співали соло антифонно грецьким тропарним наспівом. Хвалітні стихири – звичайним наспівом, зі сходженням хорів у визначений момент. Славослів’я співали лаврським наспівом. Дивно було бачити на великому славослів’ї і єктеніях після нього закриті царські двері, що відкрилися лише для відпусту на «Премудрість». Після утрені співці рушили слідом за священиком, якому передували дві великі свічки (без диякона), до притвору на літію зі співом «Дух Святий є, завжди нині». Ректор прочитав “Оголошення Студитове” (на піваркуша) – про мету і користь оголошень. Співці подякували прп. Феодору тропарем. Зачитали 1-й час там же. Все закінчилося в 1 год. 50 хв. ночі. Важко передати словами, що відчували слухачі цієї служби, названої кимось «історичною всенічною», і особливо найближчі її учасники. Наскільки все незвичайне було в ній, показує таку обставину: два керівника служби, що можуть проговорити напам’ять весь 2-й розділ Типікону, так би мовити, по черзі за всенічну втрачали голову і повинні були перевіряти один одним себе – чи це слідує далі. Більшість виконавців служби вирішило на наступний день, що вони протягом всенічної були ніби п’яні. Ні про яку втому не могло бути й мови. Один співець заявив, що він міг би, не сходячи з кліросу, заспівати ще таку всенічну. Один студент, який любить поспати, кілька разів йшов з церкви, роздягався, укладався в ліжко, але, не міг заснути від думки, що за кілька кроків йде такий оригінальний, нечуваний концерт, повертався до церкви. Одна студентка до всенічної вивчила всі псалми, стихири, канони і біблійні пісні, які мали співатися. Ті знайомі керівників, яким не було надіслано повідомлення про майбутню всенічну, ледь не посварилися через це з ними і взяли слово, що при повторенні чогось подібного їх сповістять. А повторення можливе… При повторенні передбачається все співати великим знаменним розспівом, що подовжить всенічну на 3 – 4 години.
1. Біблія. Книги Священного Писання Старого і Нового Завіту: В українському перекладі з паралельними місцями / Переклад Патріарха Філарета (Денисенка). – К.: В идання Київської Патріархії Української Православної Церкви Київського Патріархату, 2004. – 1416 с.
2. А. Н. Профессор М. Н. Скабаланович и его вклад в православную Богословскую науку // Журнал Московской Патриархии. – 1973. – № 3. – С. 76 – 80.
3. Мищенко, Ф. Г. Отзыв о сочинении проф. М. Н. Скабалановича «Толковый Типикон. Вып. 1». – Киев: Тип. Барского, 1912. – 26 с. – Отт. из: Труды Киевской Духовной Академии. – 1912.
4. Лозинский Р., протоиерей. М. Н. Скабаланович и его литургические труды. – Загорск, 1960. – 220 с.
5. Скабаланович М. Толковый Типикон: обьяснительное изложение типикона с историческим введением. – М.: Издание Сретинского монастыря, 2004. – С. 730 – 735.
6. Скабаланович М. Воздвижение Чесного и Животворящего Креста Господня. – К.: Пролог, 2004. – 256 с.
7. Скабаланович М. Рождество Пресвятой Богородицы. – К.: Пролог, 2004. – 192 с.
8. Скабаланович М. Успение Пресвятой Богородицы. – К.: Пролог, 2004. – 160 с.
Переклад українською мовою священика Петра Бойка