Проповідь Високопреосвященнійшого архієпископа Переяслав-Хмельницького і Бориспільського Епіфанія у третю неділю Великого посту – Хрестопоклонну.
Проповідь Високопреосвященнійшого архієпископа Переяслав-Хмельницького і Бориспільського Епіфанія у третю неділю Великого посту – Хрестопоклонну.
В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа
Дорогі браття і сестри!
Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, і за Мною йде (Мк. 8, 34). Такими словами, звертається Господь у сьогоднішому євангельському благовістуванні до народу і своїх учнів. В чому ж полягає зміст Його слів, чому Божественний Спаситель вимагає від нас відречення? Невже іншим чином не можливо спасти свою душу? Насправді ж цими словами Господь дає нам пораду, вказуючи яким чином можна Його наслідувати. Святитель Іоан Золотоуст пояснює це так: «Я, — говорить Господь, – не примушую, але застерігаю і пропоную це власній волі кожного. Тому і говорю: «якщо хто хоче». Я запрошую на добре діло, а не на зло, не на страту і муки, до яких потрібно було б примушувати. Діло це, саме може вас притягти до його виконання. Говорячи так, Господь ще більше спонукав до наслідування».
Ми, послідовники Христові, тому повинні йти шляхом, вгодним Йому та пам’ятати, що Господь будучи безгрішним постраждав за нас, а якщо нам й випаде постраждати то тільки за вчинені гріхи що є корисно для спасіння. Саме тому і нам потрібно невідворотно нести свій хрест за Спасителем. Господь взяв на себе гріхи світу, перетерпів важкі страждання, тому жодні людські страждання не перевершать страждань Господніх. Будучи втіленим Богом, Він ніс хрест від народження, від ясел до хресної смерті. Цього Він вимагає й від нас, пропонуючи три умови, які необхідно виконати, щоб осягнути спасіння, та стати не своїм, а Божим.
Господь говорить, про необхідність зречення себе, взяти хрест свій, та іти слідом за Ним.
Що ж означає «зректися себе»? Це не означає не дбати про душу і тіло, бо і душа безцінна (Мк. 8, 36 — 37), і про тіло слід піклуватися (Еф. 5, 29). Заповідь «зректися себе», — означає відректися від того, що пропонує нам наша чуттєва людина, зректися всього того, що стоїть на заваді нашому спасінню. Всеціле зречення веде до ненависті гріха і пристрастей, які так багато нам обіцяють і нічого не дають. Очистившись ж від пристрастей, християнин цілком віддає себе у руки Господні, творить вже волю не власну, а Отця Небесного.
Заповідь «нести свій хрест» — означає не нарікати на спокуси, труднощі, біди і випробування а також страждання, що зустрічаються на нашому духовному шляху, а терпеливо і покірно все зносити. Святитель Ігнатій Брянчанінов говорить: «взяти свій хрест — означає з покірністю і смиренням піддаватися тимчасовим скорботам і бідам, які благоугодно попущені нам Божественним Промислом для очищення наших гріхів. Тоді хрест служить людині ліствицею від землі на небо».
Заповідь «йти за Христом» — вимагає від нас любові до вчення Христового, до законів які потрібно свято зберігати. Все своє життя ми повинні спрямовувати до жертовної любові. «Йти за Христом» — означає любити тих, хто ненавидить нас, благословляти тих, хто проклинає нас, віддати за необхідності своє життя за ближніх своїх.
Наступні слова Спасителя дають нам розуміння можливості виконання цих трьох заповідей. Господь говорить: «бо хто хоче душу свою спасти, той погубить її…». Мабуть у кожного із нас виникало запитання: «як можна спасти душу, погубивши її»? Але на це є дуже проста відповідь. Кожен із нас складається із душі і тіла. Якщо до гріхопадіння душа керувала тілом, то після гріхопадіння у нашій душі оселився чуттєвий Адам, який замість духовного тяжіє до тілесного і земного. Таким чином тепер тіло керує душею, пристрасті диктують свої умови, а ми виконуємо їх, отримуючи за це одні лиш страждання. Ми призвичаєні до тілесного життя, зжились з гріхами, вони робляться нашими природними членами і дедалі дужче вкорінюються в нас. Ми любимо тимчасове гріховне життя, боїмось засмутити свою плоть; в гонитві за чуттєвими насолодами забуваємо божественне благородство своєї душі, забуваємо, що вона дорожча за весь світ, з його скарбами. Саме тому Господь і говорить, що нам потрібно умертвити цього чуттєвого Адама, який не хоче творити волю Отця Небесного; йому легше піддатися спокусам, чинити гріх і таким чином все нижче і нижче падати і віддалятися від Бога. Господь вимагає від нас погубити, скинути з себе цю чуттєву душу, повну тління, щоб спасти свою справжню душу, зробити її чистою, позбавленою від пристрастей і гріхів. Спаситель додає: «а хто погубить душу свою заради Мене і Євангелія, той спасе її». Якщо ми відмовимось від всього, що обтяжує нашу душу, скинемо з себе тягар гріхів і зробимо це заради Нього і Євангелія а, отже, заради спасіння, то для нас Царство Небесне буде відкрите і ніщо не зможе нам перешкодити оселитися в нім.
Дорогі браття і сестри! Звичайно, у наш час тяжко це все зробити, тяжко відмовитись від того, без чого, на наш погляд, життя не можливе, але не забуваймо слів Божественного Спасителя, якими Він кличе нас: «прийдіть до Мене всі струджені і обтяжені і Я заспокою вас; візьміть ярмо Моє на себе і навчіться від Мене, бо я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим; бо ярмо Моє — благо, і тягар Мій легкий» (Мф. 11, 28 — 30). Господь втішає нас і говорить, що якщо ми все будемо робити з любов’ю до Нього, і з користю для спасіння, то не буде нічого не можливого для нас. Всі тягарі життя: біль, сльози, приниження… стануть для нас нагородою. Христос терпів муки, робив це для світу, для всього людства, а ми робитимемо для самих себе, для нашого спасіння, тому муки і страждання стануть нам нагородою. На закінчення хочеться сказати словами святого апостола Павла, який втішає нас у наших скорботах, кажучи, що « не бачило око, і вухо не чуло, і на серце людини не приходило те, що Бог приготував тим, хто любить Його (1 Кор. 2, 9). Амінь!