Слово на першу пасію Святого і Великого посту
Ось лежить Цей на падіння і на піднесення багатьох
(Лк. 2: 34)
В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!
Дорогі браття і сестри!
Святі і божественні дні Великого посту вже вкотре подають нам взірці покаяння і спонукають нас до нього. Ось і нині Свята Церква у чині Пасії показує нам тяжкі страждання Христа Спасителя, які Він перетерпів задля нашого спасіння. Минуло вже майже двадцять століть, а події Гефсиманського саду, суд у Пилата і Голгофські страждання не втрачають своєї актуальності і у нинішній час. Всі ми називаємо себе християнами, не задумуючись повною мірою над тим, що це означає, не знаючи, яких страждань зазнав Божественний Спаситель для того, аби ми це збагнули. Творець людського роду і Суддя вселенної стоїть нині немов розбійник перед неправдивими суддями – своїм творінням, своїми рабами – і піддається їхньому осудженню. Той, Хто одягається світлом, наче ризою (Пс. 103: 2), одягнений сьогодні у багряницю, Цар, Який так чудово прикрасив землю квітами і рослинами, увінчаний терновим вінцем. Жодним словом не можливо описати Божественний стан Спасителя із тим станом, в який поставили Його лукаві раби. Впіймали, немов розбійника, в злобі і ненависті плювали в обличчя Тому, Хто був світлом для світу, сонцем правди, джерелом вічної Божественної любові, руками били Того, перед поглядом Якого тремтіли і жахалися біси. Але на цьому не закінчуються Його страждання, а тривають ще більшим болем Його серця, адже Він терпить біль і катування не від язичників, а від власного обраного народу, від своїх співвітчизників, до яких прийшов і які Його не прийняли. Його серце огортає сум, адже жоден, кого Він навчав, зціляв і воскрешав із мертвих, не став на Його захист. Але Він не потребував свідків, бо Сам свідчив про істину (Ін. 18: 37), свідчив про те, що «так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне (Ін. 3: 16). Постає запитання! Чому Христос Спаситель терпів страждання, невже неможливе було звершення спасіння людського роду іншим чином? Блаженний Августин говорить: «Ніде так не вражає мене велич і святість Господа Ісуса, як тут. Я не знав би всієї величі Його благодіянь, якби Він не відкрив мені, скільки це вартує Йому». Ми не зрозуміли б усієї величі і важливості жертви Христової, якби не знали про те, що Він переніс під час страждань. Господь виконав усе, щоб примирити стражданнями Боже правосуддя і приготувати всі необхідні засоби для нашого спасіння, показати своїми стражданнями приклад для наслідування. Постає й інше запитання: чому народ, який нещодавно викликував «осанна Синові Давидовому! Благословен, Хто йде в ім’я Господнє! Осанна у вишніх» (Мф. 21: 9), сьогодні кричить: «Розіпни Його» і «Кров Його на нас і на дітях наших» (Мф. 27: 25). А тому, що юдейський народ не здатний був глибоко аналізувати і правильно розуміти ворожнечу фарисеїв до явлення Чудотворця і Вчителя. Він схильний був сліпо коритися своїм вождям. Тому і виявився здатним повстати навіть на Того, Хто творив тільки добро, перед Ким він благоволів, Кого збирався проголосити своїм царем. Ось у цьому полягає причина, чому юдейський народ повстав на свого Месію і Спасителя, пришестя Якого було провіщено пророками. Люди заглушили в собі вищі духовні потреби, не впізнали у новому Вчителеві Спасителя світу і за намовою своїх вождів віддали Його на ганебну і жорстоку смерть. Сталося жахливе – люди розіп’яли свого Творця і Господа, а Він, висячи на хресті, просив: «Отче, прости їм, бо не відають, що чинять» (Лк. 23: 34). Щоразу, коли ми згадуємо ці жахливі події, сум повинен огортати душу за вчинені гріхи. Адже ізраїльський народ не знав істини, а ми знаємо, ми хрещені і просвітлені Духом Святим, розрізняємо добро і зло, але водночас, знаючи це, свідомо йдемо дорогою гріха. Ми викуплені хресними стражданнями Спасителя, але, чинячи гріхи, немов знову розпинаємо Господа, пробиваючи списом гріхів Його ребра. Усвідомлюючи це, ми щоденно повинні взивати до Господа: «Господи, яку нам принести подяку Тобі, як відплатити за наші провини». Вдумаймося тільки в останні слова Спасителя: «Отче, прости їм, бо не відають, що чинять». Помираючи на хресті, Господь не лихословить, а возносить молитву, молитву за ворогів, за тих, що розіп’яли, і у стражданнях проливає потік Божественної любові до гріховного світу. Подібно до Христа кожен з нас повинен служити не тільки власному спасінню, а робити все необхідне й для спасіння своїх ближніх через повне самозречення; стояти твердо у вірі, прирікаючи себе на скорботи і навіть до смерті. Тільки так ми зможемо наслідувати Спасителя, Який до смерті не відрікся від викупительного подвигу. Подумки впадімо перед хрестом Спасителя і поклонімось Його Божественним ранам, якими зцілений світ. Споглядаючи на розіп’ятого заради нас і нашого ради спасіння Господа, благаймо Його, щоб Він подав нам силу терпеливо зносити все те, що випаде на нашому земному шляху, щоб наслідувати спасіння. Амінь!
ЕПІФАНІЙ
архієпископ Переяслав-Хмельницький
і Бориспільський