Cобор трьох святителів
В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!
Дорогі браття і сестри!
Як на небесній тверді Творець поставив світила для того, щоб вони розганяли нічну темряву й освітлювали шлях подорожуючим, так і в духовному світі для всіх, хто прагне спасіння, Господь дарував світила, які вказують правильний шлях до спасіння і життя вічного. І як нічні світила за родом їхнім і за яскравістю поділяються на більші і менші, так і у Церкві Христовій деякі святі отці велично називаються великими і вселенськими, бо свого часу їхнє вчення, їхня праця на духовній ниві поширювалась на весь світ. Такими великими вселенськими учителями і святителями є Василій Великий, Григорій Богослов та Іоан Золотоустий, пам’ять яких молитовно вшановує Церква Христова.
З давніх часів святителі шанувались і прославлялись Церквою, але пам’ять їх згадувалась окремо. Тільки в ХІ столітті, за царювання благовірного царя Олексія Комніна, у Константинополі між християнами сталася велика суперечка стосовно цих трьох мужів: хто з них стоїть вище за своїм достоїнством. Одні вважали Василія Великого вищим за інших святителів, бо він перевершував усіх словом і ділами і був байдужим до всього земного. У ньому вбачали мужа, який мало чим поступається ангелам. За ним ставили божественного Іоана Золотоустого, бо він завжди милував грішників і допускав до покаяння. Інші ж навпаки Іоана Золотоустого прославляли як людину, люблячу і всепрощаючу, оскільки він завжди наставляв усіх на покаяння; тому вони ставили його вище за Василія Великого та Григорія Богослова. Ще інші вважали святителя Григорія Богослова вищим за інших, бо говорили, що він своїм унікальним тлумаченням Священного Писання та зворушливими промовами перевершував усіх найславетніших еллінських мудреців. Через це між людьми виникали сильні суперечки: одні називали себе іоанітами, інші – василіанами, ще інші – григоріанами.
Одного разу ці три святителі явилися побожному єпископу Євхаїтському Іоану. Спочатку кожен окремо, а потім всі троє разом, притому не уві сні, а наяву. Вони сказали єпископу, щоб він втихомирив суперечки між християнами, бо всі вони рівні між собою, і немає між ними ні першого, ні другого, а всі троє мають перед Богом однакове достоїнство. При цьому вони сказали, щоб він з’єднав в один день пам’ять про них і склав їм одну святкову службу для прославлення. Єпископ Іоан відразу ж взявся за втихомирення суперечок і встановив свято Трьох святителів, як повеліли йому святі, і заповів святкувати його з належною урочистістю.
Возвеличуючи цих святителів, необхідно коротко охарактеризувати житіє кожного з них.
Життя святого Василія Великого повністю наповнене дорогоцінними прикладами того, як потрібно жити християнину, щоб досягнути висоти, слави і моральної досконалості. Народився він у 329 році. Це були найважчі для Церкви Христової роки, коли ворог нашого спасіння після безуспішного трьохсотлітнього гоніння на Церкву і її вірних, не досягнув бажаної мети і посіяв серед народу численні єресі у вигляді аріанства, несторіанства, а пізніше монофізитства та інших. Святитель Василій з перших днів свого пастирського служіння став ревним оборонцем Церкви Христової і догматів Православної віри. За його благочестиве життя Церква Христова достойно величає його Великим. Але чим він заслужив це? Яким шляхом він досяг честі і слави не тільки у Бога, а й у людей? Істинна велич християнина досягається тільки шляхом смирення і дієвого служіння ближнім. Цим шляхом йшов до Свого прославлення Спаситель наш Ісус Христос. Він «не для того прийшов, щоб Йому служили, а щоб послужити і віддати душу Свою на спасіння багатьох» (Мф. 20: 28), «тому і Бог звеличив Його і дав Йому ім’я вище над усяке ім’я» (Флп. 2: 9).
Таким шляхом пішов і прославлюваний нині святитель Василій Великий. Він був справді великим не тільки висотою свого розуму і силою своєї волі, а найперше як смиренний архіпастир і служитель Богові і людям. І скільки не намагались принизити і знищити святителя вороги віри, він завжди переможно відбивав всі їхні напади своєю безпристрасністю і правдою, своїм презирством до земної слави і почестей, своєю смиренністю і відданістю справі пастирського служіння. За заповіддю Спасителя, на висоті свого святительства Василій був всім слугою. Великим був цей святитель і відреченням від тих земних благ, в яких люди часто вбачають своє щастя. Цей великий архіпастир, як говорив про нього в надгробному слові святитель Григорій Богослов «щоденно у своєму житті завжди хвалив правило, що помірність є досконалістю у всьому. Багатством для Василія була убогість: не мати нічого, крім наперсного хреста. Розкішністю для нього був піст і молитва. З одягу у нього був лише хітон і одна верхня риза». При такому налаштуванні серця святитель не боявся ні погроз з боку єретичної влади, ні заслання, ні втрати майна, бо говорив, що «тільки той не втрачає, хто нічого не має». Почувши такі слова, свого часу префект імператора Модест сказав імператору: «Переможені ми, царю, предстоятелем цієї Церкви. Це муж, який вищий за погрози, твердіший за доказ і сильніший за переконання».
Проводячи суворе і чеснотливе життя, святитель Василій був суворим і до інших. Про це свідчать численні складені ним молитви і моральні правила, які він залишив Церкві. Однак попри все це святитель служить для нас найвеличнішим прикладом чеснотного життя і того, як велично прославляє Господь Своїх праведників.
Після себе святитель залишив численні глибоко-богословські і морально-повчальні труди. Але найвеличнішим даром для нас став складений ним чин Божественної Літургії, яким Церква Христова користується до цього часу. У своєму житті святий Василій Великий явив таку ревність і твердість у вірі й у захисті істини, що, за словами сучасників, «був для православних твердою стіною і оплотом, а для єретиків «молотом, який розбиває скелю» (Єр. 23: 29), і «вогнем у сухому терні» (Пс. 117: 12)».
Наступний вселенський святитель і вчитель Церкви – Григорій Богослов – був найближчим другом і соратником святителя Василія Великого. Народився він близько 328 року у благочестивій християнській сім’ї. З молодих років глибоковіруючі батьки привили своєму синові страх Божий, смирення і стриманість від земних пристрастей. Сам святитель говорив про себе: «Для мене найприємнішою їжею є кусень хліба з сіллю, а тверезим питвом – вода. Моє найкраще багатство – Христос». Закінчивши навчання у Афінах, Григорій повернувся у рідний дім, а через деякий час віддалився у пустелю, де подвизався його друг – святий Василій Великий. Та недовго святі отці подвизались у пустелі. Господь приготував для них величніший подвиг – вести до спасіння численне стадо Христове.
Розкриваючи догмати християнської віри і захищаючи православне вчення від лжевчителів, святий Григорій написав багато високих і глибоко-змістовних творів, за що отримав особливе найменування – «Богослов». Але не тільки словом і писанням святитель повчав і утверджував у вірі свою паству; найбільш повчальним було його благочестиве житіє. Щоб припинити розділення і розбрат святий Григорій відмовився від патріаршого престолу і віддалився у своє рідне місто Назіанзен, де і прожив до самої смерті. Ні почестями, ні славою не спокушався він у житті, бо від юності полюбив Христа і Його Церкву, а всякі почесті і славу вважав нікчемністю і говорив, що це перешкоджає людям іти до спасіння.
Все своє життя святитель був ревним борцем проти тогочасних єресей, особливо аріанської. Своїм могутнім словом він ніколи не переставав викривати послідовників аріанства. Він досяг навіть того, що вони позбавлялись будь-яких прав. За це єретики вирішили його вбити. Святитель був доступним для всіх, кожен міг прийти до нього. Знаючи це, аріани підкупили одного нечестивого юнака, який був готовий вбити його, однак, коли він наблизився до святителя, то на нього напав такий страх, що він впав до ніг його і почав благати прощення. Святий Григорій пробачив його і попросив відкинути єретичне вчення і навернутись у Православ’я. Така поведінка святителя привела в умиління всіх його ворогів.
Не менш повчальним для нас є і житіє святителя Іоана Золотоустого. Своїм благочестивим життям святитель подав приклад того, як потрібно жити з Богом, яким чином можна досягнути святості і отримати блаженство на небесах. Народився він в Антиохії в 347 році у родині воєначальника. Отримавши бездоганну освіту та християнське виховання, Іоан ніс адвокатську службу, однак з часом прийняв чернецтво і священство. З цього часу починається його славне проповідницьке служіння. За його надзвичайну красномовність паства ще за життя велично іменувала його «Золотоустим». Даром слова святитель приводив до спасіння не тільки християн, а й язичників, які приходили слухати його з цікавості, однак, будучи зворушені його проповідями, змінювали своє життя.
Слава про святителя Іоана Золотоустого лунала по всьому християнському Сході, і коли після смерті архієпископа Нектарія Константинопольська кафедра овдовіла, то імператор з духовенством одностайно обрали пресвітера Іоана на єпископське служіння. Але й у цьому високому сані святий Іоан не змінив свого попереднього суворого подвижницького і смиренного життя і своєї наполегливої діяльності навчання пастви і утвердження її в істині християнського благочестя. Подібно до святителя Василія Великого, святий Іоан Золотоуст для блага Церкви склав чин Літургії і вніс в неї складені ним молитви. За свою полум’яну ревність, любов до Бога і Його заповідей архіпастир піддався гонінням з боку нечестивців, а особливо з боку цариці Євпраксії, яка наказала неправдиво осудити святителя і вислати в заслання. Промислом Божим у ніч, коли був висланий Іоан, у Константинополі стався сильний землетрус. Причиною його імператриця вважала у тому, що вони невинно засудили праведника, тому наказала повернути святителя знову на кафедру, бо говорила: «Ми вигнали праведника, і за це Господь карає нас! Треба повернути його негайно, інакше ми всі загинемо». Однак через деякий час його знову заслали у вигнання, під час якого святитель мирно відійшов до Господа.
Дорогі браття і сестри! Церква Христова, прославляючи благочестиві житія цих трьох великих учителів і святителів, пропонує кожному християнину приклад того, як можна досягнути досконалості й увійти у Царство Небесне. Всі ми повинні радіти з того, що Господь дарував нам такі світила, таких проповідників християнського благочестя. Все життя цих трьох святителів було наповнене ділами милосердя і живої любові до Бога і ближніх. Вони стали живим доказом того, що тільки благочестивим життям, живою вірою і смиренням ми зможемо прославити Отця Небесного, досягнути духовної досконалості і спастися. Пам’ятаючи про спасительні подвиги кожного з них, намагаймося втілити у своєму житті хоча б якусь частину того, що виконали ці святителі, і просімо їхнього небесного молитовного заступництва, щоб за їхніми молитвами всі ми зуміли стати справжніми християнами, християнами не за назвою, а життям, і удостоїлись бути наслідниками блаженного життя у вічності. Амінь.
ЕПІФАНІЙ,
архієпископ Переяслав-Хмельницький
і Бориспільський