Паломництва та відвідування святих місць здавна приваблювало небайдужих людей.
Паломництва та відвідування святих місць здавна приваблювало небайдужих людей. Монастирі й собори, церкви й каплиці – наче невсипущі сторожі давнини дивляться на нас крізь віки.
25 грудня, субота, особливий день, адже ми, вихованці недільної школи разом із своїми викладачами: Олександром Шмуригіном, Михайлом Омельяном, Аліною та Ігорем Андрусенко вирушили до святої Чернігівської землі.
Зібралися біля Володимирського кафедрального собору. Ось-ось розпочнеться наше паломництво. Олександр Шмуригін дає останні настанови і ми рушаємо.
За вікном автобуса шумів грудневий вітер, а паломники тихо й трепетно промовляли слова Господньої молитви, на душі було тихо та спокійно.
Першим містом, яке ми відвідали – став Козелець. Розкішний старовинний храм просто вражає своєю красою. Виконаний у стилі українського Бароко змушує замислитися, яка могутня велич Сили Господньої, що змогла збудувати його. Всередині храм також не менш ошатний. Величний восьмиярусний іконостас (таких в Україні зовсім небагато) привертає до себе увагу не лише духовенства та громади, а й кожного, хто завітає сюди.
Помолившись перед святими образами та поставивши свічечки, вирушили далі.
Славне місто Чернігів, ще здалеку нагадало про себе. Величний кафедральний собор святої великомучениці Катерини зустрів нас сяянням своїх золоточолих бань. Собор спорудили на честь героїзму козаків Чернігівського полку, проявленого під час штурму турецької фортеці Азов у 1696 році під командуванням чернігівського полковника, наказного гетьмана Якова Лизогуба. Він був освячений у 1715 р. на честь святої Катерини, яку в Україні шанують із давніх часів.
Тут священики, викладачі, а також вихованці недільної школи відслужили акафіст та змогли прикластися до мощей нещодавно канонізованого святого Меркурія Бригинського. Священики радо вітали нас у храмі та дякували, що саме молодь є активним учасником православного життя в Ураїні. Розповівши про житіє святого Меркурія, вони побажали нам нових духовних звершень та перемог.
Далі ми відвідали Свято-Преображенський собор – один із найдавніших храмів України. Будівництво собору було розпочато приблизно у 1033 – 1034 роках за розпорядженням першого відомого за літописами чернігівського князя Мстислава Володимировича. Вперше літописи згадують про «церкву святого Спаса» у 1036 році, коли князь Мстислав раптово помирає. На цей час стіни собору височіли на рівні вершника, який стоїть в стременах, піднявши руку (близько 4-х метрів). Вірогідно, після смерті Мстислава будівництво припинилося, і храм був добудований при наступному чернігівському князеві — Святославі Ярославичі.
Спаський собор будувався за візантійськими архітектурними традиціями. Знавці архітектури називають планувально-просторове рішення собору унікальним, оскільки подібної конструкції не має жоден з відомих давньоруських храмів. В ньому поєднується візантійська хрестово-купольна схема з елементами романської базиліки.
Головну увагу в храмі нині привертає бароковий іконостас, споруджений в кінці ХVІІІ ст., на місці попереднього, пошкодженого пожежею 1750 року. Кафедральний Спаський собор з найдавніших часів був князівською усипальнею. В 1036 році в храмі знайшов спокій його засновник – князь Мстислав Володимирович, тут же були поховані його дружина Анастасія та син Євстафій. В соборі поховали князя Святослава Ярославича, потім Гліба Святославича (1078) і Олега Святославича (1115). В 1150 році Святослав Ольгович переніс в Чернігівський Спас мощі убитого в 1147 році в Києві князя-ченця Ігоря Ольговича, пізніше канонізованого. Знайшли в соборі останній прихисток герої «Слова о полку Ігоревім» Всеволод Святославич та князь Ярослав Всеволодович. Письмові джерела донесли до нас свідоцтво про те, що до 1572 року в церкві Святого Спаса зберігались мощі убитого в Орді князя Чернігівського Михайла, перевезені пізніше до Московського Кремля. З 1896 року собор став місцем перебування мощей св. Феодосія Чернігівського.
Цей собор завжди був головною святинею Чернігово-Сіверської землі, її своєрідним суспільно-політичним центром. В епоху Київської Русі тут укладалися договори і оголошувалися князівські укази. Храм був настільки шанованим, що його обов’язково відвідували всі монархи і члени імператорської родини, що приїжджали до Чернігова, не кажучи про різних вищих державних сановників та діячів вітчизняної культури.
Починаючи з ХІХ ст. пам’ятник всебічно вивчається істориками, архітекторами та археологами.
Нині Спасо-Преображенський собор входить до складу Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній».
Наступним нашим кроком – стало відвідування собору святої Параскеви, який також називають П’ятницьким. Затишний і гарний храм з усіх сторін прикрашений іконами та святими образами. Особливо приємним було те, що ми сподобилися прикластися до мощей святого апостола Андрія Первозваного та Першомученика Степана. Дивовижно, що Господь сподобив нас мати ці святині.
Наостанок, прибули до Чернігівської єпархії. Єпископ Чернігівський та Ніжинський Іларіон радо вітав паломників та побажав нам нових звершень.
Помолившись та відчувши радість взаємного та щирого спілкування, вирушили додому. Минуло так небагато часу, та й не всі храми вдалося відвідати, проте наші душі переповнені радістю. Радістю від того, що маленький вогник віри у наших серцях став більшим та яскравішим. І навіть найбільший вітер не зможе згасити цей вогонь, бо його запалив Христос.
Костянтин Гордейчук,
студент 5-го курсу ВМУРоЛ “Україна”
{gallery}/2011/Novunu/Palomnutstvo_4ernigiv{/gallery}