Проповідь єпископа Переяслав-Хмельницького і Бориспільського Епіфанія, ректора КПБА, у двадцять восьму неділю після П’ятдесятниці, святих праотців.
Блаженний, хто споживатиме
хліб у Царстві Божому!
(Мф. 14: 15).
В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа
Дорогі браття і сестри
Всі люди, які живуть на землі, покликані нашим Творцем і Богом до вічного життя, покликані ввійти в таїнство безкінечної любові – Царство Небесне. Господь створив світ для того, щоб розділити з людьми вічну Божественну радість, але люди не тільки не сприйняли цього, а навіть знехтували і відкинули, навівши на себе прокляття гріха і смерті. Пізніше Бог послав у світ Свого Єдинородного Сина, щоб спасти людей від прокляття та знову дати можливість спасіння і вічного життя, але і це не було сприйняте людьми. Господь дав нам все необхідне для нашого спасіння, і кожен має можливість засвоїти для себе ті благодатні дари, які вилив Всемилостивий Отець на грішний світ. Хто ж зуміє засвоїти все це – стане учасником вічних благ, тому що і притча, яку ми чули у сьогоднішньому євангельському читанні, дає нам яскравий приклад цього.
Один чоловік, – говорить Господь, – справляв велику вечерю і запросив багатьох знатних і багатих людей, щоб вони розділили з ним трапезу. Коли ж все було готове, він послав свого раба, щоб той покликав усіх. Але всі запрошені, ніби змовившись, почали вибачатися і відмовлятися. Звернімо увагу на те, що всі вони знехтували запрошенням через свої земні мотиви. Жоден з них не сказав, що не поважає господаря або не хоче йти, а приводили кожен свої причини, і всі вони зводились до земного. Перший сказав, що купив землю і повинен піти оглянути її, другий – купив п’ять пар волів і повинен випробувати їх у полі, третій же одружився і не хотів переривати весільного настрою, тому теж відмовився. На перший погляд немає нічого поганого чи гріховного в тому, що люди трудяться і піклуються про себе і свою сім’ю, але в цьому випадку люди протиставляють земне і тимчасове Божественному і вічному. Вони нехтують запрошенням, бо свої земні інтереси ставлять вище. І ось господар, приготувавши багату трапезу і все необхідне для належного прийому гостей, дізнається від свого раба, що всі покликані відмовились прийти. Тоді, розгніваний такою поведінкою своїх друзів, господар наказує слугам піти по вулицях і провулках міста і покликати всіх, хто буде їм зустрічатись, на цю трапезу. І привели слуги вбогих, калік, кривих і сліпих, у яких не було ні поля, ні волів, ні якихось інших турбот, і наповнився дім гістьми, але ще залишилось багато місця. І тоді чоловік цей знову посилає своїх рабів на роздоріжжя і загороди, щоб вони умовляли всіх, кого побачать, прийти і розділити його радість і наповнити його дім. Бо кажу вам, – говорить він, – що ніхто з тих запрошених не покуштує моєї вечері, бо багато покликаних, та мало обраних (Лк. 14: 16 – 24).
Ця притча, дорогі браття і сестри, не потребує особливого пояснення. Чоловік, який приготував трапезу, – Бог Отець, вечеря – Царство Небесне, яке Творець приготував нам від створення світу і відкрив спасительними стражданнями Свого Єдинородного Сина. Звичайно, що ця притча адресувалася сучасним Господу Ісусу Христу юдеям, які впродовж багатьох століть і тисячоліть готувались прийняти Спасителя і ввійти в Церкву Христову, та через своє невір’я і жорстокосердя не захотіли прийти на Божественну трапезу Сина Божого. Під рабом, якого відіслав господар запросити всіх покликаних, за вченням святих отців, треба розуміти Господа нашого Ісуса Христа, Який спочатку був посланий до загиблих овець дому Ізраїлевого (Мф. 15: 24), найперше покликаних у Царство Боже, але вони відмовились від своєї участі. Саме тому після того, як покликані не удостоїлись прийти на вечерю Господню, слуга Божий кличе на трапезу всіх, хто зустрічається йому: убогих, кривих, сліпих, тих, хто відгукнувся на його заклик і прийняв запрошення. Під цими людьми треба розуміти всіх тих, хто прийняв Христову віру від Самого Спасителя і Його послідовників, які проповідували Христове благовістя по всьому світу.
Серед всіх покликаних Господом до Царства Божого і спасіння є і ми, дорогі браття і сестри, але чи всі ми є тими обраними? Чи кожен із нас цінує блага і все те, що дане нам Спасителем, і турбується про спасіння своєї душі? Мабуть не кожен. Серед нас трапляються і такі люди, які володіють добрими якостями і достоїнствами і навіть чеснотами, проводять час у трудах і заняттях, але серед всього цього забувають про Бога і про свої обов’язки перед Ним. В гордому упованні на свою праведність вони вважають, що не потребують милості і благодаті Божої, відмовляються від діл самозречення і послуху волі Божій, залишаючись глухими до будь-якого заклику до спасіння. Прив’язаність до земних насолод, багатства і задоволення заглушає в людині заклик до Царства Божого. Чи можуть бути серед таких обрані? Мабуть, що ні! Обрані Господом – це ті, які твердо дотримуються євангельського вчення, слухають слово Боже і виконують його (Лк. 11: 28), це ті, які твердою вірою і щирою любов’ю з’єднані з Христом Ісусом і перебувають у спілкуванні з Ним у молитвах і таїнствах Церкви, ті, які не дозволяють собі зробити ніякого гріховного вчинку і думки, ті, які ведуть достойне і богоугодне життя, але ніколи не виставляють це на показ іншим. Одним словом, це ті, хто намагається жити за законом Божим, а якщо і трапляється в їхньому житті якийсь гріх, то вони одразу ж чистосердечно каються і вдосконалюються, щоб не допустити більше цього.
Дорогі браття і сестри! Шлях спасіння важкий і тернистий, але всім під силу пройти його достойно, потрібно тільки докласти зусиль. Царство Небесне відкрите для всіх, але не всі йдуть до нього. Люди надто обтяжені повсякденними потребами і турботами про земне. Шлях, яким іде переважна більшість людей, любителів тимчасового, веде у вічну загибель, адже надмірна прив’язаність до земного робить людину байдужою до всього, окрім себе. Земна людина у всьому намагається отримати те, що цікавить її, для земного блага і тимчасових насолод, а на духовне і небесне не вистачає часу. Спаситель ж сказав, щоб ми шукали спершу Царства Небесного і правди його, а все інше додасться нам (Мф. 6: 33). Однак людина, не довіряючи Богу, приймає на себе турботи про все і марнує час, який так необхідний для спасіння душі. Саме тому і сказав Господь, що багато покликаних, та мало обраних (Лк. 14: 24). Важко християнину досконало виконати все те, до чого покликаний, але якщо від всього серця виконувати все, що нам під силу, і просити допомоги Божої у здійснені цього, то не буде нічого неможливого. Блаженні ж ті, які є обранцями Божими. Вони живуть у простоті і смиренні без слави і честі, але Господь бачить їхні старання і віддасть щедру нагороду у Царстві Своєму. Амінь.
ЕПІФАНІЙ,
єпископ Переяслав-Хмельницький
і Бориспільський