«Коли переказуємо житія святих , ми прославляємо Господа у вірних рабах Його»
«Коли переказуємо житія святих , ми прославляємо Господа у вірних рабах Його»
Святитель Висилій Великий
7 грудня (24 листопада за старим стилем) – день пам’яті святої великомучениці Катерини, так само шанованої, як Православною, так і Католицькою церквою. Ця великомучениця за Христа подає нам яскравий приклад того, що земне наше життя позбавлене сенсу, якщо воно буде без Бога, без Його благодаті і благословення. Читаючи житіє святої Катерини, перед нами відкривається не лише біографія великомучениці, але й сенс її життя, вказівка на важливість у людському житті гарячої віри і любові до Бога, і готовність ввідати за Нього життя. Важливо не лише вчитатися у слова з життя святої великомучениці, але й зрозуміти головну думку. Своїм прикладом вмчц. Катерина дає зрозуміти, що потрібно жити так, аби не боятися зустрічі з Богом вже сьогодні. Пам’ятаймо про дочасність нашого земного життя, адже його рамки дуже мізерні у порівнянні з вічністю.
Про життя св. вмчц. Катерини, як і про життя переважної більшості мучеників перших століть християнства, нам відомо дуже мало. Основними джерелами життєпису святої є «Мучеництво», яке приписують особі на ім’я Афанасій (Анастасій), який називав себе стенографом і слугою Катерини. Мучеництво святої складене Симеоном Метафрастом, а також «Похвальне слово Катерині», яке написав Анастасій Протасикрит. На їх основі, пізніше, були написані численні агіографічні твори, присвячені великомучениці, причому її життєпис варіювався, доповнювався новими деталями (наприклад, опис заручення Катерини з Небесним Нареченим з’явився в її житії лише в XIV ст.).
Відомо, що Катерина постраждала за Христа між 305 і 312 рр. і що на той момент їй було 18 років, тому дата народження святої – між 287 і 294 рр. У III ст. Олександрія була знана в усьому світі, як центр язичницької культури і «просвітництва». Саме тут, у Єгипетській столиці, в родині правителя Конста, народилася великомучениця Катерина й жила за часів правління імператора Максиміана (305-313 рр.). Живучи у столиці – центрі еллінської науки – одержала блискучу освіту, опанувавши вчення кращих античних філософів та вчених – Гіпократа, Платона, Плутарха. Не виключено, що серед предків великомучениці були грецькі царі Єгипту. Грецьким є і її ім’я [грец. Αἰκατερίνη, Αἰκατερῖνα] – що дослівно означає «завжди чиста».
Її врода і живий розум вражали! І багато хто просив руки дівчини, але нікого вона не визнавала гідним бути її чоловіком. «Лише той, хто буде знатніший і розумнішим за мене – стане моїм нареченим» – сказала вона батькам. Праведна душа діви прагнула пошуків Істини буття світу. Знайти її для праведниці допоміг святий муж-відлюдник, до якого Катерину відвела мати, яка була таємною християнкою. Вислухавши Катерину, старець сказав, що він знає Жениха, котрий перевершує її в усьому, тому що «краса Його світліше сонячного сяйва, мудрість Його керує всім творінням, багатство Його розливається по всьому світі, але це не зменшує Його, а множить, висота роду Його – невимовна». Образ Нареченого Небесного родив у душі святої діви гаряче бажання побачити Його. Істина, до якої поривалася її душа, відкрилася їй. На прощання старець вручив Катерині ікону Божої Матері з Немовлям Ісусом на руках і велів з вірою молитися Цариці Небесній – Матері Ісуса про дарування бачити Її Сина.
Катерина молилася всю ніч і удостоїлася бачити Пресвяту Діву, що просила Свого Предвічного Отрока подивитися на уклінну перед Ними Катерину. Але Він відвертав Свій лик від неї, говорячи, що не може дивитися на неї, тому що вона убога дівчина, яка не прикрасила себез таїнством святого Хрещення і не ознаменована печаттю Духа Святого. Вранці, у глибокій печалі, Катерина знову пішла до старця. Він з любов’ю прийняв її, наставив до віри Христової, заповів зберігати чистоту і цнотливість (Катерина – чиста) і, умивши її у хрещальних водах, приєднав до Церкви Христової. Це відбулося у 304 році і відтоді свята почала проповідувати Ісуса Христа. Після хрещення до неї з’явилась Богоматір і тепер Її Божественний Син з радістю прийняв дівчину. Коли видіння минуло, Катерина знайшла на своїй руці обручку, як свідоцтво любові Небесного Жениха.
В ці дні в Олександрії відзначали язичницьке свято, на яке прибув сам імператор Максиміан. В жертву язичницьким богам приносили не тільки тварин, але й сповідників віри Христової. Свята Катерина, користуючись своїм знатним походженням, звернулась до імператора, заступаючись за них. Промовиця збентежила імператора. Вражений красою і розумом дівчини, Максиміан запропонував їй стати його дружиною, обіцяв багатство і славу. Однак свята лише пожаліла імператора за його безумство і мала до нього виважену мудру промову. Тоді Максиміан велів зібрати мудреців, аби вони переконали дівчину у правдивості поганської віри. Катерина ж, через учення древніх філософів, показала їм, що саме християнське вчення – є істинним. І старці самі проголосили себе служителями Єдиного Бога. Довідавшись про це, імператор засудив їх до страти, а Катерину – віддав на тортури. Після тривалих умовлянь відректися від Христа і перейти до язичників, кати роздягли її і били воловими жилами дві години по плечах і животі. Її дівоче тіло стало суцільною раною. Кров мучениці струменіла і обагряла землю. Святу було кинуто до в’язниці, де тримали її без їжі і води. Імператриця Августа, що багато чула про святу Катерину, побажала бачити її. Умовивши воєводу Порфирія із загоном воїнів супроводжувати її, Августа прийшла у темницю. Імператриця була вражена силою духу святої Катерини, лик якої сяяв Божественною благодаттю. Свята мучениця розкрила Августі християнське вчення і та, увірувавши, навернулася до Христа. Наступного дня мученицю знову привели на судилище, де під загрозою колесування запропонували їй відректися від християнської віри і принести жертву поганським богам. Свята ж непохитно визнала Христа. Кати поклали дівчину поміж чотирьох коліс з гострими зубцями і, обертаючи колеса два праворуч, два ліворуч, почали шматувати її тіло. Та ось ангел Господній зійшов з неба і зробив так, що великомучениця лишилась цілою і неушкодженою, а колеса розлетілись на шматки перебивши багатьох язичників. Ставши свідком цього чуда, імператриця Августа і царедворець Порфирій з 200-ми воїнами перед усіма засвідчили свою віру в Христа, і їм було відтято голови. Максиміан знову спробував спокусити святу мученицю, запропонувавши їй шлюб і знову одержав відмову. Свята Катерина твердо визнала вірність своєму Небесному Жениху – Христу, і з молитвою до Нього підійшла до місця страти, сама поклала голову під меч ката, слізно молячись за всіх людей так:
«Господи Ісусе Христе, Боже мій! Дякую Тобі за те, що Ти поставив на камені терпіння ноги мої і направив стопи мої… Поглянь з висоти Твоєї, Господи, і на цих людей, що тут стоять, і настанови їх світлом Твого пізнання; і прохання тих, хто буде призивати їм я Твоє святеє через мене, сповни на користь, щоб усіма оспівувалась велич Твоя на віки».
З-під меча на землю потекла не кров, а молоко…
Три століття пізніше ченці Преображенського монастиря, побудованого імператором Юстиніаном, мали видіння і піднялися на гору де знайшли нетлінні останки святої Катерини – голову і ліву руку. Впізнали їх по обручці, яка була дана їй Ісусом Христом, і перенесли мощі в обитель.
Перші зображення Катерини, що збереглися, відносяться до VIII-IX ст. На православних іконах мучениця традиційно зображується в царській одежі, з вінцем на голові і хрестом у правій руці. Відомі зображення святої, що спирається на колесо, з пальмовою гілкою в руці. Іконографія «Заручення великомучениці Катерини» склалась в XVIII ст. під впливом західних зразків.
Вперше пам’ять святої Катерини згадується в «Типіконі Великої церкви» IX-XI ст. Її гімнографія сходить до IX ст. Саме тоді преподобний Феофан Нікейський і монах на ім’я Вавил створили на честь великомучениці Катерини кілька чудових пісень, які й понині співаються в день її кончини.
В даний час мощі великомучениці зберігаються в невеликій мармуровій раці у вівтарі головного храму монастиря святої Катерини (так став називатися Синайський монастир після перенесення туди святих останків), на правій стороні престолу. Ще одна частина мощей (палець) знаходиться в мощевику ікони великомучениці Катерини в лівому нефі храму, яка завжди відкрита віруючим для поклоніння. Сьогодні монастир це великий духовний центр, в якому знаходиться стародавній архів і велика бібліотека стародруків та церковних раритетів.
Свято шанували великомученицю і в Київській Русі-Україні. Так відомо, що благовірним великим князем Ярославом Мудрим поруч із двома відомими храмами збудованими після святої Софії – Георгієвським та Ірининським, було зведено ще й храм святої Катерини на сучасній вул. Стрілецькій, який входив до Ярославового Київського Кремля.
Велика колонія грецьких купців постійно була у Києві. 1738 року, не зважаючи на спротив Магістрату, грецька громада збудувала поруч із Магістерською площею, на землі, що належала грецькому купцеві Астаматісові Стіматі, дерв’яну каплицю. В 1739-41 роках замість каплиці збудували цегляну церкву, а років через сім при ній заснували грецький монастир святої Катерини.
Ще значно раніше, до появи окремого монастиря на честь святої великомучениці Катерини, в Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі до головного його храму коштом Петра І та імператриці Катерини з півдня прибудували симетричній до бічного вівтаря святої великомучениці Варвари, бічний вівтар святої великомучениці Катерини. При цьому був розібраний давній Входо-Єрусалимський храмик, а у стінах первісного ядра прорізано широкі арки. Ці перебудови були здійснені під керівництвом московського будівничого Івана Матвієвича. Догляд за цими роботами цар доручив надісланому з Москви князю Олексію Черкаському, який доклав чимало і своїх коштів. Дружина князя пожертвувала до Катерининського бічного вівтаря багату ризницю, чимало грошей надала також і їхня дочка Варвара. За монастирським переказом, Петро І заснував Катерининський бічний вівтар у пам’ять про своє, разом з армією, врятування під час невдалого Прутського походу 1711 року.
З відновленням Свято-Михайлівського Золотоверхого собору, на території якого знаходится Київська православна богословська академія, було відроджено і два його бічних вівтарі на честь святої Варвари і другий на честь святої великомучениці Катерини, які були окремо освяченні у грудні місяці 2000 року. Починаючи з 2011 року щоденні служби, окрім великих свят, звершуються у приділі св. вмчц. Катерини.
В Україні свята Катерина – покровителька вчителів та науковців.
Свята Катерина зберегла своє тіло і душу у незайманій чистоті заради Небесного Жениха – Христа. Її життя до хрещення підтверджувало: знатне походження, багатство, надзвичайна краса, глибокий розум, блискуча освіта – лише тимчасові земні блага. Можна мати все, але не бути щасливою людиною. Наповнимо ж наше життя добрими ділами, вірою, надією та любов’ю – вічними чеснотами, яких ніколи не покидала свята великомучениця, пам’ять якої ми сьогодні світло шануємо!
Свята великомученице Катерино моли Бога за нас!
Іван Сидор, аспірант КПБА