У перші сторіччя свого існування Християнська Церква мала велику кількість традицій звершення богослужіння, свідченням чого є численні згадки у творах святих отців і вчителів Церкви, а також у працях сучасних їм нехристиянських авторів.
У перші сторіччя свого існування Християнська Церква мала велику кількість традицій звершення богослужіння, свідченням чого є численні згадки у творах святих отців і вчителів Церкви, а також у працях сучасних їм нехристиянських авторів. Слід зазначити, що особливого розвитку і трансформації християнське богослужіння, центром якого була Євхаристія, зазнало у ІV-V ст. коли Церква спочатку здобула легалізацію, а потім і статус державної релігії. Богослужбові чини, що в Донікейський період базувались, головним чином, на харизматичній творчості, почали замінюватися фіксованими формами. Первісно це торкнулося анафори (євхаристійного канону), а потім і інших елементів Літургії.
За свідченнями, що збереглися дотепер, дослідникам вдалося нарахувати наявність на межі IV-V ст. близько сотні анафор, що побутували у місцевих Церквах. Проаналізувавши тексти зазначених анафор, літургістам вдалося здійснити їхню класифікацію. Так стародавні анафори було поділено на два основних класи: Західні і Східні. В свою чергу, Літургії східного типу були розмежовані на наступні групи: Єрусалимсько-Антіохійську (Візантійську), Олександрійську (Єгипетську) та Персидську (Месопотамську). До останньої групи належить Літургія апостолів Фадея і Марія (Аддая і Марі). Ця Літургія, батьківщиною якої вважається Месопотамія (міжріччя Тигру і Євфрату), що тривалий час входила до складу Персидської держави, виникла в середовищі східно-сирійських християн, вірних Церкви Сходу, більш відомої під назвою «Ассирійської» або «несторіанської». Згідно з переказом, що зберігається Церквою Сходу, зазначена Літургія має давнє походження і була сформована Аддаєм та Марієм, котрі були благовісниками віри Христової в Едесі, Селевкії-Ктезифоні та навколишніх поселеннях. Цей переказ базується на розповіді, що міститься у творі «Вчення Аддая», який дослідники датують 2-ю половиною ІІІ ст. [18. c. 3-5] Там, зокрема, мовиться, що цар Едеси Авгар Чорний, почувши про чудеса, які творив Христос, через своїх посланців ублагав Спасителя відвідати його і зцілити від тяжкої хвороби, на що отримав лише обіцянку, яка була виконана лише після Вознесіння, коли один із Його 72 учнів, на ймення Фадей (за сирійською традицією Аддай) був відряджений апостолом Фомою до Едеси, щоб зцілити царя. Аддай і його учень Марій (у сирійській традиції Марі) після зцілення правителя навернули самого Авгара і його підданих у християнство і, таким чином, в Едеському царстві (Осроені) виникла Церква.
Крім того, за твердженням переказу, апостоли сформували Літургію, що пізніше була названа їхніми іменами. Вірогідно, що нині не існує більш ранніх документів, ніж «Вчення Аддая», які могли б підтвердити правдивість цього переказу. Проте про досить раннє походження християнства у Месопотамії (Бет Нахрейні) свідчить беззаперечний факт відрядження до Едеси, яка була вже центром християнської держави Осроени, єпископа Палута, що отримав хіротонію від архієпископа Антіохійського Серапіона (192-193). Природно, що християни Едеси та навколишніх міст повинні були найменувати існуючу в них літургію на честь Аддая і Марі лише тоді, коли серед них вже панувало сприйняття цих святих мужів саме як засновників, «апостолів» їхньої Церкви. До того ж, самі послідовники Церкви Сходу приписують остаточне редагування тексту Літургії Аддая і Марі їхньому патріархові Ішо-Ябу ІІІ д’Адіабене (649 660), що жив у VII ст. [18. c. 6] Що ж стосується сучасної інтерпретації постатей згаданих апостолів самою Церквою Сходу, то її представники стверджують, що Мар-Аддай, з числа так званих «72 учнів», которий проповідував у Північній Месопотамії між 37-65 рр. н.е., спричинився до першого у світовій історії прийняття християнства як державної релігії в Едесі (Урхаї), столиці невеликої сирийської держави Осроена при царі Абгарі V Укамі. Учні Мар-Аддая, Мар-Аггай (65-87 рр. н.е.) та Мар-Марі (88-121 рр. н.е.) продовжили його місіонерську діяльність на території Месопотамії і саме за Мар-Марі відбулося утвердження Церкви Сходу в столиці парфянського Ірану Селевкії-Ктесифоні. Тому багато хто вважає його, разом із його вчителем Мар-Аддаем, істинним покровителем християнського Сходу і засновником престолу Церкви Сходу (ассирійської, халдейської) – однієї з найдавніших Церков.
До II-III ст. пращури сучасних ассирійців – «сирійці» (не слід плутати з арабами сучасної держави Сирія) у своїй переважній більшості прийняли християнство, знайшовши в ньому унікальну можливість ідентифікуватися і відштовхнутися як від греко-римського язицтва на Заході, в Сирії та північно-західній частині Месопотамії, так і від зороастризму, що панував на Сході, в Ірані. Первісно християнство на Сході розвивалось за відносно спокійних умов, якщо порівняти їх із тими гоніннями на християн, которі мали місце на римському Заході в перших сторіччях нашої ери. Однак зі втратою Едесою політичної незалежності в 216 р. н.е. та приходом до влади в Ірані персидскої династії Сасанідів у 226 році в житті християн Сходу настали тяжкі часи гонінь і преслідувань. Первісно гоніння на християн почались ще за царя Бахрама II (276-293 рр.), але особливо тяжкий сорокарічний період гонінь на християн по всьому Ірану почався за царя Шапура II в 339 р. і тривали аж до його смерті в 379 р. До цього періоду належить широко відомий у християнському, в тому числі й православному, світі факт мучеництва Селевкійського католикоса МарШимуна (Симеона) Бар-Саббае (328-341) та наближених до нього єпископів, священиків і мирян. [8. c. 5-7] Первісно Церква Сходу була невід’ємною складовою Вселенської Церкви Христової, маючи спілкування у богослужінні та єдність віровчення з іншими місцевими Церквами. Однак політичні обставини, в яких вона перебувала у ІІ-VI ст.ст., надзвичайно ускладнювали, а часом унеможливлювали, її зв’язок із «Заходом», тобто із греко-римським християнським світом. Суперництво різновірних Візантії та Персії за території Близького Сходу й Закавказзя створювали серйозну перепону у підтримці взаємин Церкви Сходу з Церквами християнської імперії, котрі болісно сприйняли процес христологічних суперечок. Останні, в свою чергу, були використані для зведення політичних рахунків у самій Візантії. Так після осудження на Ефеському Соборі (431 р.) вчення Константинопольського архієпископа Несторія, яскравого виразника антіохійського богослів’я, багато його прибічників, рятуючись від державних репресій за часів імператора Зенона (474-496), який шукав політичної прихильності монофізитів (більшості населення Єгипту, Сирії, Вірменії), втекли з Візантії до Персидського царства, де й знайшли собі пристановище у місцевій християнській Церкві, яка була далекою від знання тонкощів телогічних суперечок «західних» співбратів. Тому Церква Сходу, центр якої знаходився у персидському місті Ктесифоні, з легкістю перейняла «несторіанську» (власне давньоантіохійську) богословську доктрину.1 До того ж ворожість до візантійського імператора схвалювалась і заохочувалась персидськими, а згодом і арабськими правителями, що завоювали Персію в VII ст. Тому у Церкві Сходу, особливо ж у її керівництва, не було ні змоги, ні якихось стимулів для порозуміння з греко-римським християнським світом. Попри панування іновірців, Церква Сходу зазнала розквіту і, завдяки успішній місіонерській діяльності, змогла поширити свою присутність по всій Азії, включно з Індією, Монголією та Китаєм. Але після розгрому, вчиненому войовничим Тамерланом наприкінці XIV ст., її осередки збереглися лише у гірському Курдистані, на Малабарському узбережжі Індії та островах Кіпрі і Сокотрі. Від XVI ст., коли в наслідок успішної діяльності католицьких місій в Азії була утворена уніатська Халдейська Католицька Церква, на підставі уній (1552 та 1681 рр.) між латинянами та частиною Церкви Сходу, то її літургійна традиція була адаптована до богословських поглядів Римської Церкви. Подібні зміни відбулися і в колишній митрополії Церкви Сходу на Малабарі (Індія), де давньосирійське богослужіння зазнало реформування в наслідок постанов унійного Синоду, що відбувся у Діампері 1599 р.
Згодом значна частина індійських уніатів розірвала стосунки з Римом, однак у 1662 р. унія з Католицькою Церквою була відновлена. Через це і в тамтешній СироМалабарській Католицькій Церкві Літургія Аддая і Марі зазнала змін в бік латинізації. [12. c. 25-27; 148-150; ] Що ж стосується самої структури Літургії (Qurbana Qaddisha – «Святе жертвопринесення») Аддая і Марі, то вона умовно поділяється на дві частини: а) “літургія оголошених” – триває до жертвопринесення, коли непросвічені залишають храм, б) “літургія вірних” – триває від початку жертвопринесення до відпусту. Перша частина літургії складається з Малого Славослів’я, молитви Господньої «Отче наш» із додаванням особливих giyaura, подібних до структури латинського Sanctus, Вхідного змінюваного псалма (marmitha), змінюваних антифонів Святилища (unitha d’qanki), котрі співаються почергово священиком і дияконом, Трисвятого, Молитви кадіння, 3 або 5 читань зі Священного Писання (а) Закону, б) Пророків, в) Діянь Апостольських, г) Послань апостола Павла, д) Євангелія), двох благальних молитов за оголошених і тих, що каються, заклику до виходу оголошених з храму. Елементами другої частини цієї літургії є: антифони, дещо змінений Нікейський Символ віри, прохальна ектенія (karuzuyta), три таємні молитви, поцілунок миру, друга ектенія, таємні молитви до Господа Бога, до Діви Марії, молитва фіміаму, анафора, особлива ектенія, таємна молитва, причащання мирян, подячна ектенія, подячна молитва, молитва Господня «Отче наш», відпуст (hutama), причащання духовенства, три подячні молитви. Структура анафори (євхаристійного канону) Літургії Аддая і Марі є насправді унікальною. Вона разюче відрізняється від анафор Єрусалимсько-Антіохійської та Олександрійської традицій.
Невід’ємними складовими євхаристійного канону, за визначеннями літургістів, є: 1) Префацій («передпочаток») – подяка Богу за викуплення у Христі; 2) Санктус – славослів’я, що йде після Префація й містить слова «Свят, Свят, Свят»; 3) Анамнезис – свідчення про те, що священнодія звершується на спомин спасительних страждань, смерті й воскресіння Христових, в очікуванні на Його друге пришестя; 4) Епіклезис – закликання благодаті Божої (в більшості відомих анафор – молитва про зіслання Святого Духа) на принесені дари; розповідь про встановлення Ісусом Христом Євхаристії, що має запроваджувальні слова, тобто промову Христа на Таємній вечері над хлібом і чашею; 5) Інтерцесія – прохальна молитва за Церкву, за живих і померлих. Саме Інтерцесія є головною ознакою в класифікації великих літургійних груп, тому що у різних чинах вона має неоднакове розташування. Якщо у літургіях Візантійського типу вона знаходиться наприкінці євхаристійного канону, опісля Епіклезису, а в чинах Олександрійського типу – майже на початку (одразу після Префація та перед Санктусом), то у службах Месопотамського типу її місце знаходиться між Анамнезисом і Епіклезисом. Особливістю анафори Літургії Аддая і Марі є те, що вона має подвоєну Інтерцесію, тобто зазначений євхаристійний канон виглядає так: Префацій – Санктус – Інтерцесія – Анамнезис – Епіклезис – Інтерцесія. Отже, в анафорі Аддая і Марі після Префація і Санктуса одразу містяться слова молитви: «З цими небесними силами…», котрі не виражають спомин Таємної вечері, як це властиво для єрусалимсько-антіохійських (візантійських) анафор. Таким чином, далі має місце не Анамнезис, а одразу Інтерцесія: «Господи, Боже Саваофе … прийми це принесення за Святу Соборну Церкву і за всіх благочестивих і праведних отців, що догодили Тобі, і за всіх пророків та апостолів, і за всіх мучеників і сповідників, і за всіх, що плачуть, за пригноблених і хворих, і за всіх, що зазнають скруту та утиски, і за всіх померлих, що відійшли від нас…». Лише потім йде дивний Епіклезис – фактично без молитви про перетворення Дарів: «… нехай зійде, Господи, Дух Твій Святий, і нехай перебуває на цьому жертвопринесенні Твоїх рабів, яке вони приносять, і благословить, і освятить його, щоби воно було нам, Господи, на відпущення провин і прощення прогріхів…». Далі цей Епіклезис переходить у прохальну молитву (Інтерцесію), цього разу – завершальну: «Христе, Ти є миром для тих, що вгорі, і спасінням для тих, що внизу: вчини, Господи, щоб мир і спасіння сталися від краю до краю землі, особливо ж у Церкві Твоїй Святій, Вселенській, приборкай повстання і розбрат на поверхні землі, розпорош народи, які прагнуть війни, втихомир усіх силою Твоєї благодаті і об’єднай священство з царством, щоб у спокої й тиші пожили всі в усілякій доброчесності, чистоті й страсі Божому…». [7]
Характерною рисою Літургії апостолів Аддая і Марі є те, що у її анафорі відсутні установчі слова, тобто фрази Спасителя, промовлені на Таємній вечері: «Прийміть, споживайте – це тіло Моє» і «…це кров Моя». Через це багато літургістів (особливо у Римо-Католицькій Церкві) вважали її недійсною. Однак у 2001 р. після вивчення цього твору, Єпископський Собор РКЦ і Конгрегація Доктрини Віри (очолював її кардинал Ратцингер, нині папа Бенедикт XVI) засвідчили, що Літургія Аддая і Марі є дієвою і що римські католики в Іраку можуть отримувати Євхаристію в Ассирійській Церкві, якщо не можливо для них знайти рідну Церкву. Ця декларація була затверджена папою Іоаном Павлом ІІ. Причини, з яких католицькі богослови знайшли можливим визнати дієвість даної літургії, наступні. По-перше, зазначена літугрія походить з часів Ранньої Церкви. По-друге, Церква Сходу, так чи інакше, зберегла православну віру стосовно Євхаристії і священних чинів. По-третє, установчі слова містяться в цій літургії не явним чином, але присутні у розпорошеному вигляді у молитвах похвали, подяки та в Інтерцесії.[3] Досить тривалий період часу богослужіння і богословські традиції Церкви Сходу були невідомими і незрозумілими для православного світу і лише у ХІХ ст. Про них дізнались завдяки дослідженням, здійсненим представниками Російської духовної місії, що діяла на Близькому Сході.
Великий внесок у вивчення історії, богослужіння та побуту ассирійців, тобто вірних Церкви Сходу, здійснив преосвященний Софонія (Сокольський), єпископ Туркестанський. Цей святитель (у світі Сокольський Стефан Васильович) народився в с. Есько Тверської губернії у родині священика. По завершенні навчання у Тверській Духовній Семінарії він поступив до СанктПетербурзької Духовної Академії, яку закінчив 1827 р. Того ж року прийняв чернецтво і був відряджений на посаду професора Тверської Семінарії, де викладав загальну історію, грецьку мову та богослів’я. У 1829 р переведений на посаду інспектора Вологодської Семінарії. В подальшому був ректорм ряду Духовних Семінарій: Орловської (1831-1839), Кам’янець-Подільскої (18391844), Ярославської (1844-1845), Тверської (1845-1847), Могильовської (1847-1848). У 1848 р. його було призначено настоятелем посольської церкви у Константинополі, а у 1855 р. – у Римі. 1863 р. о. Софонія був посвячений на єпископа Миргородського, першого вікарія Херсонської єпархії. На початку 1860-х років, ще до архієрейської хіротонії, за рекомендацією св. Філарета (Дроздова) архімандрит Софонія звершив тривалу подорож до Закавказзя з метою вивчення питання про можливість приєднання до Російської Православної Церкви «сирійських несторіан та яковитів», котрі висловили відповідне прохання.
Це завдання о. Софонія виконав блискуче, зібравши безцінні матеріали щодо згаданих релігійних спільнот, чимало з яких було викладено у його самобутньому творі «Современный быт и литургія христиан инославных иаковитов и несториан с кратким очерком их иерархического состава, церковности, богослужения и всего, что пренадлежит к отправлению их церковных служб, особенно же их литургии», виданому у 1876 р., коли його автор вже був єпископом новоствореної і найбільшої за територією ТуркестанськоТашкентської єпархії (1871-1877). Подорож архімандрита Софонії до Еріванської губернії, де ще від 1820-х років мешкали ассирійці, що втекли з Персії до новоприєднаних російських територій, була довготривалою. Емісар Святішого Урядуючого Синду впродовж двох поїздок (листопад 1861 – серпень 1862 рр. та серпень 1864 – березень 1865 рр.) через ассирійців, що мешкали в Ерівані та Тифлісі й у більшості своїй стали православними, вивчив “сиро-халдейську” мову, зібрав необхідну документальну інформацію про «несторіан» і “яковитів” Персії й Туреччини, яку надісав до Синоду Російської Церкви. Однак з багатьох причин питання об’єднання ассирійців з Російською Церквою не вирішувалось упродовж наступних трьох десятиріч. [17. с 26.]
Саме у зазначеній праці святителя Софонії було подано переклад чину «Літургії блаженних Апостолів…» зі давньосирійської на зрусифіковану церковнослов’янську мову, лише якою було дозволено публікувати богослужбові тексти у Російській імперії. Український переклад тексту цієї священнодії зроблено нами з метою ознайомлення вітчизняних читачів з цією унікальною пам’яткою християнської давнини.
У силі Господа нашого Ісуса Христа починаємо писати Чин літургії блаженних Апостолів, що є літургія перша.2 Священик і диякон, увійшовши до храму, моляться: Увійду в дім Твій і у всепаленнях масних піднесу хваління вуст моїх; не згадуй, Господи Боже, гріхів наших та провин батьків наших, ані відплачуй нам за злобу сердець наших. Потім вони читають п’ять псалмів (кожний – повністю): 1. Які любі оселі Твої, Господи сил… (Пс. 83), 2. Господи, Ти змилувався над землю Твою… (Пс. 84), 3. Прихили, Господи, вухо Твоє… (Пс. 85), 4. Вірував я, тому промовив…(Пс. 115), 5. Господи, взиваю до Тебе, вислухай мене…(Пс.140). Далі повторюють: Не згадуй, Господи Боже, гріхів наших та провин батьків наших, ані відплачуй нам за за злобу сердець наших. Кіріє елейсон. Кіріє елейсон. Кіріє елейсон.3 Опісля цього читають: «Отче наш», «Я сказав: Господи, помилуй мене, зціли душу мою, бо я згрішив перед Тобою. Примнож, Господи, велич Твою і втіш рабів Твоїх, що звертаються до Тебе» (Пс. 70.21), «Нехай буде, Господи, милість Твоя на нас, бо ми надіємось на Тебе» (Пс. 32.22), «Священики Твої, Господи, зодягнуться в правду і преподобні твої зрадітимуть» (Пс. 131.9), “Очисти, Господи, від моїх потаємних, і від чужих помилуй раба Твого” (Пс. 18.13), “Господи, почуй молитву мою, і крик мій до Тебе нехай дійде” (Пс. 101. 1-2). Священик: Мир усім. Диякон: І духові твоєму. Помолимось. Священик, схиливши голову, промовляє: Прихили, милосердний Боже, вухо благовоління Твого і почуй молитви наші, щоби ми, достойно звершивши перед Тобою святу тайнодію, полюбили Тебе любов’ю неминаючою. Боже, і помисли наші, і всі бажання наші відомі Тобі, і нічого нема таємного перед Тобою: очисти ж серця наші вилиттям у них Святого Духа, щоб сподобилися любити Тебе досконало і з гідністю визнавати Тебе. Милосердний Боже, зігрій вогнем благодаті Твоєї наші серця і утроби та очисти їх, щоби ми послужили Тобі у чистоті тілесній та душевній. Молимось Тобі, Господи, щоб Утішитель, що від Тебе походить, осяяв наші думки, і щоб Він настановив нас на всяку істину, як обіцяв Син Твій, Господи, Боже, благаємо Тебе, щоб задіяла в нас жива сила Духа Твого, нехай очистить серця наші милосердно і нехай збереже нас від усякого зла. Боже, Ти завжди осяюєш душі віруючих і просвітлюєш благодаттю Духа Святого: дай і нам, Господи, щоб і Тим самим Духом ми просвітилися і ствердилися у правовір’ї, щоб знайшли спасіння і вічне життя. Господи, до Тебе кличемо, очисти помисли наші, щоб коли прийде до нас Господь наш Ісус Христос, то нехай знайде в нас оселю приготовану і гідну Його вічного Божества, Йому ж і належить царство вічне разом із Тобою, Боже, і зі Святим Духом, на віки віків. Амінь. Далі священик входить до ризниці (сосудосховища),4 де вмиває руки і промовляє: Зміцни, Господи, руки мої, щоб ними відкинути всіляку нечистоту, аби зміг я послужити у чистоті тілесній і душевній Тобі, Отче, Сину і Духу Святий, на віки. Амінь. Звершується одягання священничого облачення. Коли на голову одягається сануарта5 священик промовляє: Поклади, Господи, на голову мою шолом спасіння, нехай відпадуть і зникнуть усі підступи ворожі, Отче, Сину і Духу Святий. Амінь. Далі одягається коніта6 зі словами: Вибіли мене, Господи, і очисти серце моє, щоб коли вибілюся у крові Агнця, став я причетним до блаженства і радощів нескінчених, Отче, Сину і Духу Святий. Амінь. При одяганні зунари7 промовляється: Підпережи мене, Господи, підперезанням непорочності, щоб зникли в мені напади пожадань, і дай мені духа чистоти й стриманості, Отче, Сину і Духу Святий. Амінь. 8 Потім одягається урара9 зі словами: Поверни мені, Господи, одяг безсмертя, який згублено у злочині прабатька, щоб сподобився я нескінченної радості, якщо і недостойно приходжу до Твоїх святих таїн, Отче, Сину і Духу Святий. Амінь. Далі одягається піна10: Господи, Ти сказав: “Ярмо Моє благе і тягар Мій легкий”, зміцни волю мою, щоб я з радістю поніс їх і знайшов милість Твою, Отче, Сину і Духу Святий. Амінь. Священик входить до вівтаря11, де диякон вже приготував святі сосуди, покрівці, речовину (хліб, вино, воду) та все, що потрібно для звершення літургії. Священик: Увійду до жертовника Божого, до Бога, котрий звеселяє юність мою. Ставши перед престолом12, священик чинить доземний уклін і молиться: Увійду в дім Твій, поклонюся храму святому Твоєму. Боже милосердний, прости мені провини мої і відпусти прогріхи мої! Далі священик цілує Трапезу, бере обома руками хліб13 і молиться: Господи, Боже, Ти прийняв жертву Авелеву на пагорбі, Ноєву – в ковчезі, Авраамову – на висотах гірських, Давидову – на току Євусеєвому та Іллєву – на горі Кармілі, ще ж і дві лепти, що були покладені вдовою до скарбниці; прийми з моїх негідних і немічних рук цю жертву, яка підноситься до Тебе на спомин живих і померлих. Священик кладе хліб на дискос і молиться: Вчини, Господи, святиню цю у приготованій оселі Твоїй, яку створили руки Твої. Господь царюватиме вічно і повік. Диякон: Амінь. Він подає вино14, яке священик вливає до чаші, промовляючи: І це вино, що є для нас образом крові, яка витекла з ребра улюбленного Сина Твого, Господа нашого Ісуса Христа, покладаю до цієї чаші, яка є чашею спасіння. Коли священик вливає вино до потиру, роблячи над ним знак хреста, то промовляє: В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Диякон: Амінь. (Після цього подає воду). Священик, вливаючи воду до тієї самої чаші, каже: І воду цю, що є для нас образом води, яка витекла з ребра улюбленного Сина Твого, Господа нашого Ісуса Христа, покладаю до цієї чаші, яка є чашею спасіння. Вливаючи воду до чаші і роблячи над нею знак хреста, священик промовляє: В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа. Диякон: Амінь.15
Літургія святих Апостолів
Свяшеник, ставши біля престолу, чинить доземний уклін, цілує Трапезу і промовляє: В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа, на віки. Слава Богу на висоті, слава Богу на висоті, слава Богу на висоті і на землі мир, у людях благовоління, нині і повсякчас, і на віки віків. Клір16: Амінь. “Отче наш”.17 Священик, схиливши голову, промовляє: Слава Отцю і Сину, і Святому Духу, нині і повсякчас, і на віки віків. Клір: Амінь. Диякон: Помолимося, мир з нами. Священик читає одну з трьох молитов, залежно від дня, в який звершується служба. На повсякденній службі: Нехай буде оспіване, хвальне, вельми пошановане, прославлене, сповідуване, і благословенне на небі й на землі гідне поклоніння і слави ім’я найславнішої Трійці Твоєї, Владико усього, Отче, Сину і Духу Святий, на віки.
На воскресній службі та у дні пам’яті святих18: Зміцни Господи, Боже наш, Твоєю благодаттю неміч нашу, щоби ми звершили святу тайнодію, яка щедротами улюбленого Сина Твого передана нам для відновлення і оновлення впалої природи нашої, Владико усього, Отче, Сину і Духу Святий, на віки. На святкових службах на честь Господа і Діви Марії19: Зміцни, Господи, Боже наш, тих, хто істинно вірять в ім’я Твоє, і неухильно дотримуються православного сповідання, щоб звершити святе тайнодійство для Твого умилостивлення і для освячення душ і тіл наших, і щоб ми послужили Тобі серцями чистими та розумами вільними від помислів марнотних, підносячи Тобі хвалу за спасіння, що через велику милість щедрот Твоїх, створив і твориш повсякчас із нами, Владико усього, Отче, Сину і Духу Святий, на віки.
Потім священик читає два стихи з 14-го псалма: Господи, хто перебуває в оселі Твоїй, або хто оселиться на святій горі Твоїй? Той, хто ходить у непорочності і чинить правду. Далі: Вчини, Господи, щоб стали ми перед вівтарем Твоїм у чистоті помислів. Хваліть Бога у святих Його, хваліть Господа всі народи. Слава Отцю і Сину, і Святому Духу, нини і повсякчас, і на віки віків. Диякон: Амінь. (Читає три інших стихи з 14-го псалма). Той, хто не улещує язиком своїм, не чинить ближньому своєму зло і не слухає наклепів на ближніх своїх. Той, в очах якого лукава людина є нікчемною, а в пошані ті, що бояться Господа; той, хто дає клятву ближньому і не відмовляється від неї. Хто не дає срібла свого на нечистий прибуток і не приймає підкупу за неповинного. Хто так чинить, той не захитається повіки. Слава Отцю і Сину, Святому Духу, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Потім диякон повторює початок того самого псалма, додаючи: Яке любе і славне святилище Твоє, Боже, що все освячуєш. Мир із нами. Після цього священик промовляє одну зі змінюваних молитов. На повсякденній службі: За всі Твої добродійства і щедроти незліченні, що є на нас, прославляємо Тебе, Господи, і в Церкві Твоїй увінчаній та сповненій дарів і добра всілякого, підносимо Тобі хвалу повсякчас, бо Ти є Владика і Творець усього, Отче, Сину і Духу Святий. Амінь. На постовій службі: Коли відчуємо благодатну солодкість від пахощів Твоєї благодаті й любові, Господи, Боже наш, коли душі наші, очищені постом, засяють через пізнання Твоєї істини, тоді ми сподобимося вийти на зустріч Улюбленого Твого, що йде з небес, і у Церкві прославленій та сповненій винагород і добра нескінченного будемо невпинно підносити Тобі сповідання і славослів’я, бо Ти є Владика і Творець усього, Отче, Сину і Духу Святий. Амінь. На службі на честь святих: Тобі, найславніша Трійце, належить, щоб за щедроти Твої, Господи, які пролив Ти на рід наш, прославили, поклонились, піднесли славослів’я імені Твоєму, високому й страшному, святому й блаженному, нині і повсякчас, Владико усього, Отче, Сину і Духу Святий. Амінь.
На службі воскресній або на честь великих свят: Перед гідним пошани троном трисяйного Божества Твого, перед горнім місцем Твоєї недосяжної величі, перед страшним престолом Твоєї влади незрівнянної, перед жертовником умилостивлення, що його спорудила Твоя воля, і перед невидимою оселею слави Твоєї, Господи, ми люди Твої і вівці пасовища Твого, прихиляємося з тисячами ангелів, слуг Твоїх, і молимось Тобі, і прославляємо Тебе, нині і повсякчас, Владико усього, Отче, Сину і Духу Святий. Амінь. Священик, цілуючи престол посередині і по краях, виголошує: Тобі, Владико усього, сповідуємося, і Тобі, Ісусе Христе, підносимо хвалу, бо Ти є Воскреситель тіл наших і Спаситель душ наших. Диякон на повсякденних службах: Умию в неповинності руки мої і обійду жертовник Твій, Господи. На воскресних і святкових службах: Добре є прославляти Господа і оспівувати ім’я Твоє, Вишній.
Священик, удруге цілуючи Трапезу, повторює: «Тобі, Владико усього…». Диякон: Слава Отцю і Сину, і Святому Духу, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь. Священик втретє цілує престол і повторює: «Тобі, Владико усього…». Диякон: Помолимось, мир із нами. Священик, здійнявши руки, виголошує: Воістину, Ти є Господь і Воскреситель тіл наших, і Спаситель душ наших, і повсякчасний Дарувальник життя нашого: Тобі бо належить похвала, поклоніння і подяка, нині і повсякчас, Владико усього, Отче, Сину і Духу Святий, на віки. Диякон: Амінь. Піднесіть голоси. Клір співає тричі, а на Господських і святкових службах – п’ять разів: Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас. Слава Отцю і Сину, і Святому Духу, Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас. Нині і повсякчас і на віки віків. Амінь і амінь. Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас. Диякон: Помолимось, мир із нами. Священик, піднісши руки, читає молитву Трисвятого: Найсвітліший, Всесильний, Безсмертний, Святий і Той, що у святих перебуваєш, молимось Тобі, Господи, зглянься милостиво, змилуйся над нами і помилуй, як зазвичай і чиниш, нині і повсякчас, Господи усього, Отче, Сину і Духу Святий. Клір: Амінь. Якщо літургія звершується на одне з великих Господських свят, то після Трисвятого йде курузайта («читання книг»). Тоді анагност (читець)20, або диякон стає біля лівого кліросу обличчям до людей і виголошує: Сидіть у тиші! Пророцтво пророка Ісаї (або іншого пророка). Владико, благослови!
Священик, сідаючи збоку від престолу, промовляє: Христос нехай благословить тебе! По завершенні читання зі Старого Завіту, а якщо останнього не передбачено, то після третього Трисвятого, диякон бере книгу Апостол21 і підходить із нею до священика, котрий молиться, виголошуючи: На постових службах та в дні пам’яті святих: Господи, Ти є Невичерпний Скарб, від Тебе походить усіляка допомога і всі блага. Ти премудро напоумляєш і дивно оберігаєш вірних Твоїх: тому смиренно молимо Тебе, зглянься на нас, допоможи нам і помилуй нас, Владико усього, Отче, Сину і Духу Святий, на віки. На святкових і воскресних службах: Осяй, Господи, Боже наш, порухи думок наших, щоб сприймали старанно і щоб відчули солодкість виконання Твоїх божественних і животворчих заповідей, і вчини, Господи, щоб через Твою благодать і милість, перейняли від них усе, що є корисним для душ і тіл, щоб впевнитися нам у надії, любові і спасінні, і щоб підносити Тобі невпинне славослів’я по всі часи, Владико усього, Отче, Сину і Духу Святий, на віки. Потім, звертаючись до диякона, священик благословляє його, а диякон, схилившись на одне коліно, цілує руку священика, виходить на середину храму і стає обличчям до присутніх, праворуч від Царських воріт22(коли ж нема читань зі Старого Завіту, то ліворуч) і промовляє: Послання святого апостола Павла до Коринф’ян (чи інше). Владико, благослови.
Священик, повернувшись обличчям до народу, відповідає: Христос нехай благословить тебе і настановить тебе у Його святому вченні, щоб був ти світлим взірцем для тих, хто слухає тебе. Після прочитання диякон виголошує: Слава Владиці апостола Павла! Алілуя, алілуя, алілуя. Стійте мовчазно й у тиші! Сказавши це, диякон кладе ладан у кадильницю і підносить її до священика, промовляючи: Благослови, Владико. Священик, благословляючи кадильницю, не промовляє молитов, а лише рукою знаменує самого диякона, котрий, поцілувавши руку і вчинивши поясний уклін перед Трапезою, одразу ж виходить із вівтаря, щоби кадити священика під час читання Євангелія. Клір тим часом співає: Алілуя. Священик, беручи з престолу Євангеліє, промовляє: Господи, Ти є Сяйво слави Отчої й Образ іпостасі Його, Ти явився у тілі людства нашого і осяяв розуми наші світлом Твого животворчого Євангелія. Приносимо Тобі подяку, поклоніння і славослів’я, нині і повсякчас, Владико усього, Отче, Сину і Духу Святий. Диякон: Амінь. Священик, повертаючись до народу зі святим Євангелієм, продовжує: Відкрий мені, Господи, Твою святу істину і дай мені, щоб я бездоганно послужив Тобі і зберіг Твої божественні й животворчі слова. Священик виходить з вівтаря і, ставши посеред храму обличчям до народу, благословляє його Євангелієм і каже: Мир вам. Диякон: Тобі і духові твоєму. Клір і всі диякони23, що співслужать, стають перед священиком і співають: Матфей, Марк, Лука та Іоан нехай захистять нас своїми молитвами від усіх думок лукавих, щоб були ми готові до слухання святого Євангелія, яке нам читається тепер. (У Господські свята далі співаються гімни,24 що пояснюють євангельський текст).
Священик відкриває Євангеліє і промовляє: Святе Євангеліє Господа нашого Ісуса Христа. Він чинить рукою знак хреста спочатку над читаним текстом, а потім – на собі. Після цього – цілує Євангеліє і виголошує: Від святого (ім’я євангеліста) читання. Якщо служба повсякденна і не передбачено читання Пророцтв, то священик, благословивши народ Євангелієм, стає не посередині, навпроти воріт ,а праворуч від них, а клір і диякони не оточують священика і не співають нічого; сам же священик виголошує: Святе Євангеліє Господа нашого Ісуса Христа (і далі все інше, що зазначено вище).
Після прочитання Євангелія клір співає: Слава Христу, нашому Владиці.25 Священик повертається на звичайне місце у вівтар і, здійнявши руки, молиться: Господи, Боже Саваофе, Тобі молимося і Тебе просимо, вчини з нами через милість Твою: вилий на нас дари Твої, відпусти гріхи людей Твоїх і заблудження овець отари Твоєї, яких обрав Ти через Твої щедроти й милості, Владико усього, Отче, Сину і Духу Святий, на віки. Диякон: Амінь. Схиліть голови ваші й моліться за того, хто отримав рукопокладення священства, щоб прийняти вам через нього благословіння. Священик, ставши навколішки,26 молиться таємно: Господи, Боже Саваофе, Свята Соборна Церква викуплена безсмертними стражданнями Христа Твого: вона ж бо – Твоя, вона є стадо пасовища Твого; у ній, через благодать Святого Духа, співвічного Твоєму гідному поклоніння Божеству, роздаються, через рукопокладення, різні ступені істинного священства: одним зі ступенів цих сподобив Ти, Господи, і нашу неміч, щоб були ми у великому тілі Твоєї Вселенської Церкви як одна з тих відомих частин, що їх подаєш Ти для роздавання віруючим дарів духовних. Тим-то, Владико, Господи, доповни в нас Твою благодать і примнож у руках наших дари Твої, милість же і щедроти Божества Твого нехай будуть на нас і на людях Твоїх, яких і обрав Ти на віки. Вставши, священик підносить вгору руки і виголошує: Вчини, Господи, через благодать Твою, щоб по всі дні життя нашого всі ми гідно ходили перед величчю Божества Твого, маючи успіх у справах правди Твоєї, і щоб підносили Тобі славу, пошану, хваління і подяку, нині і повсякчас, Владико всього, Отче, Сину і Духу Святий. Клір: Амінь.
Диякон: Хто не прийняв хрещення – нехай вийде! Священик: Хто не прийняв знака життя – нехай вийде! Диякон: Хто не прийняв знака цього – нехай вийде, хто слухає це27 – вийдіть, щоб пильнувати за дверима! Під час цих слів зачиняється завіса, 28 самі ж двері не зачиняються. Священик, піднісши руки, співає: Благословлю Господа повсякчас: благословенний Великий Архієрей, що відпустив гріхи наші принесенням у жертву Тіла Свого. Диякон: І благословенне ім’я слави Його на віки. Благословенний Великий Архієрей, що відпустив гріхи наші принесенням у жертву Тіла Свого. Помолимося, мир нам. Священик, бере складеними навхрест руками чашу і дискос, підіймає над головою і промовляє: Славослів’я і подяку приносимо Тобі, Найславніша Трійце, нині і повсякчас, і на віки віків. Христос, що приніс Себе за наше спасіння, і заповів нам чинити спомин про Його страждання, смерть, поховання і воскресіння, Сам, через милість Свою і через щедроти Свої, нехай прийме принесення це з рук наших, нині і на віки. Клір: Амінь. Священик, опускаючи чашу і дискос на престол, промовляє: Нехай покладається на святий вівтар Христів і хай підноситься ця Святиня, Славна, Животворча і божественні тайни до другого і славного пришестя Його, нині і повсякчас, і на віки віків. Диякон: Амінь. (Відчиняє завісу).
Священик накриває великим воздухом дискос і чашу, виголошуючи: Слава Отцю і Сину, і Святому Духу. На святому вівтарі цьому нехай буде пам’ять про Діву Марію – Матір Христа.29 Диякон: Нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь. Амінь. Апостоли Сина і Друзі Єдинородного, моліться, щоб був мир у всесвіті. Священик: Нехай скажуть всі люди: «Амінь. Амінь.». І за всіх віруючих, і тих, хто відійшов у надії на воскресіння Твоє: воскреси їх, Господи, у славі Твоїй. Диякон: Нехай змилостивляться молитвою, постом і смиренням духа Христос із Отцем і Духом Святим.
Священик: Віруємо у Єдиного Бога. Клір продовжує співом Символ віри:30 Отця, Вседержителя, Творця неба і землі, видимого ж усім і невидимого. І в Єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, Єдинородного, що від Отця народився перше всіх віків: Нествореного, Бога Істинного від Бога Істинного, Єдиносущного Отцю, Яким створені віки і вчинено все. Що заради нас, людей, і заради нашого спасіння зійшов із небес і тіло прийняв від Духа Святого і став людиною і зачатий був, і народився від Марії Діви. І страждав, і розіп’ятий був при Понтійському Пилаті і був похований. І воскрес третього дня, за Писанням. І зійшов на небеса, і сидить праворуч Отця. І знову прийде судити живих і мертвих. І в Духа Святого, Духа істини, що від Отця походить, Духа Животворчого. В Єдину Святу, Соборну і Апостольску Церкву. Визнаємо єдине хрещення на відпущення гріхів, воскресіння наших тіл і життя на віки віків. Амінь. Диякон виголошує першу карузуйту (ектенію)за всіх віруючих, живих і померлих: Помолимося, мир з нами. Помолимось, споминаючи святих отців наших, патріархів, єпископів, пресвітерів, дияконів і всіх, що спочили і відійшли від світу цього в православ’ї, всіх наших отців, братів, синів і дочок, усіх царів, що вірили у Христа і любили Його, всіх пророків, апостолів, мучеників і сповідників, що тут і повсюди перебувають, нехай увінчає їх Господь Бог у воскресінні померлих, а нам усім нехай подасть добру надію успадкувати життя вічне у Царстві небесному. Ще помолимось, щоб було прийняте це святе принесення як пахощі запашні, нехай освятиться воно Словом Божим і Духом Святим, нехай буде нам на допомогу, спасіння і життя вічне у Царстві небесному, благодаттю і щедротами Христа Спасителя нашого, на віки віків.
Під час виголошення дияконом цієї карузуйти священик таємно промовляє три молитви, чинячи перед першою три доземні поклони і три цілування престолу в трьох місцях (посередині й обабіч), а перед другою і третьою – по одному поклону і по одному цілуванню трапези. Молитва перша (Несторієва):31 Хвала Тобі, Заступнику загиблих, хвала Тобі, Збирачу розпорошених, хвала Тобі, Об’єднувачу розділених, хвала Тобі, що навертаєш заблудлих до пізнання істини, Хвала Тобі, Господи, мій Господи, що і мене покликав у Царство Твоє через Твою благість та приєднав до числа членів великого тіла Твоєї Святої, Вселенської Церкви, щоб приносив Тобі жертву живу, святу і вельми приємну, яка є спомином страждань, смерті, поховання і воскресіння Господа нашого і Спасителя Ісуса Христа, через Котрого зволив Ти дарувати відпущення гріхів нам і всім людям. Молитва друга: Так, Господи! Так, Господи! Не зважай на безліч гріхів наших і не відкидай нас від лиця Твого, через безліч беззаконь наших, що засмучують велич Твою, але через невимовне милосердя Твоє освяти жертву цю і дай їй силу та дію відпускати й прощати нам усі наші неправди, щоб, коли в кінці всіх часів явиться Христос у прославленому тілі людському, отримали ми від Тебе милість і благодать, і сподобилися славити Тебе з безліччю розумних сил. Молитва третя: Дякуємо Тобі, Господи, Боже наш, за безліч щедрот Твоїх для нас: Ти через безмірну милість Твою, нам, справжнім грішникам, дозволив бути служителями святих таїн Тіла й Крові Христа Твого. Молимося ж Тобі, надай допомогу Твою для зміцнення душ наших, щоб у дусі правдивої віри й любові вседосконалої, ми принесли Тобі дари, які Ти дав нам. Священик чинить доземний уклін, цілує престол у трьох місцях і, здійнявши руки, виголошує: Приносимо Тобі, Господи, славу, пошану, подяку і поклоніння, нині і повсякчас, і на віки віків. (Чинить на собі знак хреста). Клір: Амінь.
Священик, повернувшись обличчям до народу і, благословляючи його рукою, промовляє: Мир вам. Клір: І духові твоєму. Священик, торкаючись рукою чаші і дискоса, промовляє: Браття, дайте взаємний поцілунок миру в дусі любові Христової! Священик руку диякону, котрий, поцілувавши її, виголошує: Браття, даймо взаємний поцілунок миру, в дусі любові Христової! При цих словах він стає біля самих дверей вівтаря, до яких тоді ж підходить з середини храму один із молільників і, приймаючи від диякона «мир», торкається своїми руками до його рук, і потім, відійшовши до інших молільників, чинить те саме з ними. Диякон, повернувшись до престолу завершує промовлену ним карузуйту, повторюючи її коротко: За спасіння патріархів, єпископів, пресвітерів, дияконів і всього причту, і всіх живих, і тих, відійшли з цього життя, усіх Твоїх рабів і рабинь, Господи, що зараз стоять перед Тобою, нехай буде вельми приємною жертва ця, на віки віків. Амінь. Потім диякон виголошує другу карузуйту: Сповідаймося Господу, просімо й молімо Його, щоб у чистоті серця і зі слізьми стали ми добре і дивились шанобливо на принесене. Страшні тайни освячуються, священик вдається до сумлінної молитви, щоб примножився у вас, через його посередництво, мир Божий. Нехай опустяться очі ваші додолу, а серця ваші нехай піднесуться до неба. Бадьоро і невпинно просіть і моліть цієї години, щоб ніхто не наважився розмовляти; той, хто молиться, нехай молиться у серці своїм; стійте мовчазно й у благословенні, і моліться. Мир із вами. В цей час священик, молячись таємно, промовляє дві молитви до Господа Бога та Діви Марії. Молитва перша: Господи, Боже сил, зміцни через милість Твою неміч мою, силою благодаті Твоєї, і дозволь мені принести Тобі цю священнодію задля спасіння всього світу і на славу Твою, Найсвятіша Трійце, Отче, Сину і Духу Святий, навіки.
Молитва друга: Мати Господа нашого Ісуса Христа, принеси молитву за мене до Сина Твого Єдинородного, щоб відпустив мені мої гріхи і беззаконня, і за Твоїм заступництвом, Найсвятіша Мати, нехай прийме з моїх негідних рук цю покладену жертву, що приноситься на вівтарі цьому. Після прочитання цих молитов священик бере ладан і, покладаючи його до кадильниці, яку тримає диякон, благословляє кадильницю і промовляє молитву Кадильниці: Нехай піднесеться до Тебе, Господи, Боже, задля духмяних пахощів фіміам цей, що здіймається перед цією святою трапезою, і нехай буде він на славу найсвятішого імені Твого та на відпущення гріхів рабів Твоїх, і всього стада Твого, Отче, Сину і Духу Святий, навіки.
Далі священик знімає покрівці з дискоса й чаші та, взявши кадильницю, кадить принесені дари тричі. Потім, обкадивши вівтар праворуч і ліворуч, віддає кадильницю диякону і одразу чинить доземний уклін, тричі цілує престол, підносить вгору руки і виголошує: Благодать Господа нашого Ісуса Христа та любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з нами всіма, нині і повсякчас, і на віки віків. (Промовляючи останні слова, священик благословляє чашу і дискос). Клір: Амінь. Священик: До неба піднесімо серця. Диякон: До Бога Авраама, Ісаака та Ізраїля, Царя слави. Священик таємно молиться, читаючи дві молитви: першу, умилостивлювану, за себе і за Церкву, і другу, похвальну, що відповідає сповіді.32
Молитва перша: Господи, Господи, Боже Сильний, вчини, щоб непосоромленим обличчям і з надією звершив я перед Тобою служіння цієї тайнодії, вчини, щоб були чистими совісті наші від усілякої нечистоти, від усіх підступів, від будь-якої ворожнечі й люті, розпали в нас любов, щоб були ми всі єдиним; Церкву ж Твою Святу, Соборну, яка тут і повсюди є, збережи Твоєю благодаттю і щедротами непорочною, неушкодженою і непорушною на віки. Молитва друга: Достойно є, щоб славилося всіма вустами, щоб визнавалося всіма народами, щоб зазнавало поклоніння і пошани від усіх створінь, найславніше, найвеличніше і гідне поклоніння ім’я Твоє, Найсвятіша Трійце, Отче, Сину і Духу Святий. Бо Ти створив світи, через Твою добру волю, і тих, хто живе у них – через Твою благість. Ти викупив рід людський через Твою милість і виявив до нас смертних безмежну доброту. Перед Твоєю величчю тисячі тисяч вищих розумів співають похвальні пісні, і сотні тисяч ангелів безтілесних та духів вогняних що служать Тобі, прославляють ім’я Твоє, і з усіма святими й світлосяйними Херувимами і Серафимами підносять славослів’я Твоїй божественній владі. Потім священик чинить доземний уклін, тричі цілує престол і виголошує, піднісши руки: Коли ж вихваляють і славлять піснями, невпинно вигукують один до одного прославляючи. Клір: Свят, Свят, Свят, Господь Саваоф, повні небо і земля слави Твоєї, осанна на висоті Сину Давидовому, благословенний, хто йде в ім’я Господнє, осанна на висоті. Під час цього співу священик молиться таємно і читає дві молитви: одну – звичайним чином, другу – стоячи навколішки. Молитва перша: Свят, Свят, Свят, Господь Саваоф, сповнилися небеса і земля величі Твоєї, і вся природа Божества Його і краси – вигляду слави Його. Каже Господь: «Я наповню небо і землю». Ти ж Єдиний Святий, Боже, Отче Вседержителю (цілує престол посередині), Яким все на небесах і на землі започатковано. Святий і Син Твій Єдинородний, Господь наш Ісус Христос (цілує правий бік престолу), через Якого все сталося. Святий і Дух Твій Святий, Дух істини (цілує лівий бік престолу), що завжди існує і Яким все освячується. О, горе, горе мені, жалюгідному, бо я людина, котра має нечисті вуста, але бачив очима моїми Царя Господа Саваофа! Яке страшне зараз місце це, де обличчям до обличчя бачив я Господа! Це не є місце звичайне, але дім Божий, а ці ворота – небесні! Нехай буде, Господи, милість Твоя на нас, бо ми надіємось на Тебе. Очисти нашу нечистоту, освяти вуста і вчини, щоб голоси наші з’єдналися з вигуками Твоїх Архангелів і Серафимів. О, хвала милосердю Твоєму, бо і нас, слабких, чиниш Ти учасниками славослів’я безтілесних! (Цілує престол).
Друга молитва (коліносхильна): З цими небесними силами визнаємо Тебе, Господи. З цими небесними силами визнаємо Тебе Господи і ми, смиренні, вбогі й немічні раби Твої, бо велику і невимовну милість виявив Ти щодо нас, зодягнувшись у наше людство, щоб піднявши нас від падіння, пробачив нам наші провини і гріхи, щоб оживив нас Божеством Твоїм, піднісши смирення наше і просвітивши серця наші, і щоб, послабивши силу ворогів наших, зміцнив нашу немічну природу, щоб нею ми через силу Твоєї благодаті змогли протидіяти всім підступам ворожим. Піднявшись, священик чинить доземний уклін, тричі цілує престол, здіймає вгору руки і виголошує: За всі щедроти й милості Твої, що подаються нам, приносимо Тобі, Господи, славу, похвалу, пошану і поклоніння (благословляє рукою священний посуд) нині і повсякчас, і на віки віків. Клір: Амінь. Диякон, повернувшись обличчям до народу, виголошує: Моліться з нами у серцях ваших у мирі. Потім, повернувшись обличчям до священика, диякон співає: Христос нехай почує молитву твою, Христос нехай вчинить бездоганним священство твоє, Христос нехай зглянеться на принесення твоє і нехай відчує аромат запашний від жертви, яку приносиш за себе і за нас, за весь світ, за всю Церкву, за всіх людей цих, що тут стоять і сподіваються від Господа щедрот і милості на віки. Під час цього співу священик чинить доземний уклін, цілує престол і, ставши навколішки, молиться таємно: Господи, Боже Саваофе, вислухай цього часу голос молитви моєї, почуй зітхання моє перед володарюванням Твоїм і прийми моління від мене грішного за цю безкровну жертву, якою умилостивляю Твоє милосердя. Помилуй, Господи, увесь світ, пробач винуватцям провини їхні, наверни заблудлих, спрямуй до достатку тих, хто у тісноті й скруті, заспокой схвильованих, ствердь добрі наміри тих, що судять у ім’я Твоє, і мене, грішника, помилуй. Так, Господи, Боже Саваофе, прийми це жертвопринесення за святих отців наших, за нашого патріарха (ім’я), що керує в середовищі людей Твоїх33, за нашого єпископа (ім’я), за мого наставника і керівника, і за всю Вселенську Церкву, за священиків, царів і князів, за тих, що потребують і за бідних, за засмучених, за тих, що у розпачу і нечутливості, за всіх, що спочили і в правдивій вірі відійшли від нас, і за всіх, що заповідали нам молитися за них, особливо ж за тих, за котрих нині приноситься ця священнодія, а також і за мою негідність, за мою неміч і жалюгідність. Так, Господи, Боже наш, вчини людям Твоїм і моїй бідності не за гріхами і беззаконнями нашими, але через велику милість Твою і через багатство щедрот Твоїх, і відпусти нам усі гріхи за це найсвятіше Тіло, що приймається з вірою і надією. Амінь.
Священик встає, чинить доземний уклін, цілує престол і знову, ставши навколішки, продовжує молитву: Ти, Господи, через безліч Твоїх невимовних щедрот. Ти, Господи, через безліч Твоїх невимовних щедрот, вчини добру й славетну пам’ять про Приснодіву Марію Христородицю34, за всіх прабатьків, святих і праведних, про котрих ми згадуємо перед Тобою, в час тайнодійства цього Тіла й цієї Крові Христа Твого, що звершується на цьому жертовнику, за Твоєю заповіддю. Господи, Боже наш, дай нам мир і спасіння по всі дні життя нашого, щоб пізнали Тебе всі, хто живе на землі, бо Ти є Бог єдиний і істинний, бо Ти, Отче, послав у світ Господа нашого, улюбленого Твого Сина, Котрий прийшов навчити нас праведного і святого життя пророків і апостолів, мучеників і сповідників, святителів і вчителів, пресвітерів і дияконів, і всіх доброчесних дітей Святої Вселенської Церкви, що були запечатані знаком помазання животворчого у святому хрещенні. Отже і ми, і ми, Господи, смиренні, вбогі й немічні раби Твої, що маємо даний нам гідний наслідування приклад в особі Христа Твого, радіючи, хвалячи і оспівуючи, звершуємо це велике, страшне принесення на спомин страждання, смерті, поховання Господа, Спасителя нашого Ісуса Христа. Після цього диякон, повернувшись обличчям до народу, промовляє: Станьте зі страхом і моліться мовчки, щоб був мир із нами.35
Священик, піднісши вгору руки, немовби показуючи ними сходження Святого Духа на покладені дари, тримаючи одну зверху над іншою, а потім опускає обидві руки рівно і повільно, аж поки не торкнеться правицею лівиці, а лівою рукою – самої чаші, супроводжуючи все це словами: Нехай зійде, Господи, Дух Твій Святий, і нехай перебуває над цим жертвопринесенням, щоб покрити його і освятити, і щоб було воно нам, рабам Твоїм, на відпущення всіх провин, на прощення прогріхів і на примноження надії воскресіння нашого, для життя нового у Царстві небесному з усіма, хто догодили Тобі. Ще ж сповідуємось Тобі, Господи, в Церкві Твоїй, викупленій кров’ю Христа Твого, і прославляємо Тебе повсякчас голосами незмовкними і обличчями осяяними. Сказавши це, священик опускається долілиць і, піднявшись, тричі цілує престол, здіймає руки вгору і виголошує: Приносимо славу, пошану, визнання і поклоніння Твоєму Святому, Живому і Животворчому імені, нині і повсякчас, і на віки.
Священик благословляє рукою священний посуд, відходить до кута престолу і, вмиваючи руки, читає псалом 50-й, стихи 1-14: «Помилуй мене, Боже… і нечестиві до Тебе навернуться», додаючи: До Тебе, що живеш на небесах, підніс я очі мої. Як очі рабів на руки господарів їхніх і як очі рабині на руки господині її, так очі наші до Господа Бога нашого, аж поки не змилується над нами. Помилуй нас, Господи, помилуй нас, бо ми вельми сповнилися приниження (Пс. 122. 1-3). А також: Простягни руку Твою з висоти, Боже, і спаси мене (Пс. 143.7). Милість Твоя, Господи, на віки, творіння рук твоїх не зневаж (Пс. 137.8 ).
Після вмивання рук священик повертається до престолу і тихо молиться: Христе, Ти є миром для тих, що вгорі, і спасіння для тих, що внизу: вчини ж, Господи, щоб мир і спасіння сталися від краю до краю землі, особливо ж у Церкві Твоїй Святій, Вселенській, приборкай повстання і розбрат на поверхні землі, розпороши народи, які прагнуть війни, втихомир усіх силою Твоєї благодаті і об’єднай священство з царством, щоб у спокої й тиші пожили всі, в усілякій доброчесності, чистоті й страху Божому. Ще ж відпусти гріхи і беззаконня всіх спочилих, і не позбав їх і нас милості й щедрот Твоїх, на віки. Далі священик звершує кадіння принесених дарів, перед яким він промовляє дві молитви: Молитва перша (на вкладання фіміаму): Нехай будуть приємні Тобі, Господи, Боже, наші молитви і моління, і нехай буде Тобі як аромати запашні і ця кадильниця наша, наче кадильниця Аарона в скинії свідчення, щоб оновила вона душі й тіла наші, і щоб умилостивила Тебе, Творче запашного коріння та найкращих пахощів, Владико всього, Отче, Сину і Духу Святий, на віки.
Молитва друга (кадильниці): Приносимо Тобі хваління, найславніша Трійце, нині і повсякчас. Вчини, Господи, Боже наш, щоб був для Тебе приємний фіміам душ наших через аромати Твоєї найсолодшої любові до нас: віджени ним від нас лихий сморід гріхів наших; відпусти ж і мені благодаттю і щедротами Твоїми всі мої провини і всі мої прогріхи, вільні й невільні. Після цього священик бере кадильницю, обкаджує престол з обох боків, віддає її диякону, стає на звичайному місці, піднісши руки, і промовляє: Господи, благослови, Господи, благослови, Господи, благослови! Твоя милість і благодать нехай сподобить нас наблизитись до найславніших, святих, животворчих і божественних таїн. Далі священик поминає батька, матір, братів, сестер, усіх родичів і знайомих, тих, що люблять і ненавидять, усіх живих і померлих.36 Після поминання священик бере двома пальцями обох рук просфору і, піднімаючи її вгору, здіймає свій погляд до неба й промовляє: Хвала Тобі, Боже Отче, бо Ти задля спасіння нашого послав у світ Сина Свого Єдинородного, що перед часом страждань взяв хліб до Своїх найчистіших рук, підніс очі Свої вгору і приніс Тобі хваління, Боже Отче Вседержителю, благословив (благословляє правицею просфору, яку тримає лівою рукою), перетворив і дав Своїм учням, промовивши: “Прийміть, їжте від нього всі (торкається власними ліктями краю престолу, тримаючи, як і раніше, просфору): це є Тіло Моє”. (Покладає просфору на дискос, чинить доземний уклін і, взявши чашу обома руками, продовжує виголошувати). Так само і чашу після вечері, взявши до Своїх найчистіших рук, приніс Тобі хвалу, благословив (благословляє правицею чашу, яку тримає лівою рукою) і подав учням Своїм, промовивши: “Прийміть, пийте з неї всі (також торкається ліктями краю престолу): це є чаша Моєї Крові Завіту нового й вічного, таїнство віри: вона проливається за вас і за багатьох на відпущення гріхів (ставить її на престол, додаючи): скільки разів би не робили це, чиніть на спомин про Мене”.
Потім священик знову бере просфору, як і раніше, підносячи її над головою, промовляє: Слава йменню Твоєму святому, Господи, Ісусе Христе, і поклоніння Твоєму повсякчасному володарюванню: Ти є Хліб Живий і Животворчий, що зійшов з небес, і даєш життя світові; ті, хто їдять цей Хліб у правдивій вірі – не можуть вмерти, але позбуваються гріхів, спасаються, освячуються і живуть на віки. Дещо опустивши просфору і, тримаючи її перед власним обличчям, священик хрестоподібно цілує над нею повітря і промовляє: Слава Тобі, Господи, слава Тобі, Господи, слава Тобі, Господи, за Твій невимовний дар, нині і повсякчас, і на віки віків. Священик надломлює просфору і говорить: Заради імені Твого, Господи, Боже, наближаємося до цих святих таїн, і з вірою ламаючи Тіло Господа нашого Ісуса Христа, позначуємо Його животворчою Кров’ю Його ж, в ім’я Отця і Сина, і Святого Духа. Диякон: Амінь.
Після цього священик розломлює просфору на дві половини, одну з яких залишає на дискосі, а другу підносить до чаші і, хрестоподібно торкається нею Крові, промовляючи: Безцінна Кров Господа нашого Ісуса Христа позначується найсвятішим Тілом Його, в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Клір: Амінь. Священик, зробивши доземний уклін і здійнявши обома руками над головою чашу, говорить: Святі, найславніші і божественні таїнства, принесені окремо, але після звершення і освячення, і зміцнення благословенням, з’єднання через взаємне одне з одним спілкування, і що тепер в ім’я прославлюваної, гідної поклоніння, найбожественнішої Трійці, перебувають нероздільно, нехай будуть нам на прощення наших провин і прогріхів, на примноження надії воскресіння, і на запоруку життя нового в Царстві небесному, і не лише нам, але і всій Святій Церкві Христа, Господа нашого, Котрий вчора, сьогодні і на віки віків. Клір: Амінь. Священик, поставивши чашу на престол і вчинивши доземний уклін, продовжує молитись: Слава Тобі, Господи, бо створив Ти мене через Твою милість. Слава Тобі, Господи, бо покликав Ти мене до Церкви Твоєї через Твоє милосердя. Слава Тобі, Господи, бо призначив Ти мене в ній бути роздавачем дарів Твоїх. Ще ж і за все Твоє невимовно добре піклування про мою негідність, щоб була Тобі слава, пошана, похвала і поклоніння, нині і повсякчас, і на віки віків. Клір: Амінь. Священик чинить три доземних поклони з цілуванням престолу щоразу у трьох місцях, підносячи руки і виголошуючи з особливим благоговінням на розспів: Благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма нами, нині і повсякчас, і на віки віків. (Виголошуючи це, він чинить на собі знак хреста37 і повертається обличчям до народу).
В цей час диякон промовляє: Амінь, – і читає особливу карузуйту: Зі страхом і благоговінням наближаємось до таїнства пречистого Тіла і пречистої Крові Спасителя нашого, і творимо спомин, з вірою і в чистоті серця, Його страждання, смерті й воскресіння; що заради нас Єдинородний Син Божий, Бог Слово, прийняв від нас людей смертне тіло і душу розумну, мислячу і безсмертну. Ще ж і вченням, і заповідями Своїми святими і животворчими Він привів нас від заблуджень до пізнання істини, і звершивши всіляке піклування про нас, став початком природи нашої, постраждав на хресті, воскрес із мертвих, вознісся на небо, і залишив нам святі таїнства Свого Тіла і Крові, щоб служили вони для всіх добродійств, нам дарованих. Нехай же ми приймемо у служінні духу і з повною любов’ю дар життя вічного, і причастимося святих таїн із упокореним молінням, надихаючись надією, що за наші молитви, смирення і жаль через гріхи, сподобимося милості Божої і прощення від Владики всіх провин наших, якщо поспішатимемо відпускати ближнім нашим провини їхні. Клір: Господи, відпусти гріхи і беззаконня рабам Твоїм. Диякон: Очистимо совісті наші, всіляко віддаляючись від розділень, сварок і розколів. Клір: Господи, відпусти гріхи і беззаконня рабам Твоїм. Диякон: Очистимо душі наші від заздрості і злоби, примиримося один з одним серцем і розумом, і будемо однодушними та однодумними у прийнятті святих таїн, щоб були вони нам на освячення Духом Святим, на спасіння душ наших і на воскресіння тіл. Клір: На віки віків. Амінь. Диякон: Помолимося, нехай буде мир із нами. Священик, повернувшись обличчям до престолу, молиться таємно: Відпусти, Господи, гріхи й неправди рабам Твоїм, і освяти благодаттю Твоєю вуста наші, щоб сповістили ми хвалу Твоїй божественній величі з усіма святими. (Далі він промовляє вголос): Сподоби нас, Господи, Боже, повсякчас стояти у непорочності перед Тобою, щоб змогли ми чистим серцем і обличчям бездоганним кликати до Тебе та зі сміливістю промовляти. Клір співає молитву «Отче наш».
Священик після молитви Господньої таємно молиться: Господи, Боже Саваофе, Боже добрий і наймилосердніший, не введи нас у спокусу, але спаси і визволи нас від лукавого та його підступів, бо Твоє є царство, Твоя сила, Твоя влада і держава, на небі і на землі, нині і повсякчас, і на віки віків. Клір: Амінь. Священик, обертаючись до народу, промовляє: Мир усім. Клір: І духові твоєму. Священик: Святе – святим. Клір: Єдиний Отець Святий, єдиний Син Святий, єдиний Святий Дух Святий. Слава Отцю і Сину, і Святому Духу, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь. Диякон: Хваління Йому в Церкві преподобних Його повсякчас, милість же Господня і милосердя на нас на віки віків. Амінь. Священик: Нехай буде прийняте це принесення у царстві, як принесення Авеля, Ноя і Авраама у піднебессі (двічи). Алілуя. Диякон: Благослови, Владико. Священик, благословляючи народ, виголошує: Щедротами Господа нашого Ісуса Христа, Котрий все оживлює, нехай спочине на нас дар благодаті Його на віки віків. Диякон: Амінь. «Тіло Сина прийміть, браття», – Церква промовляє, – «і пийте з чаші Його з вірою за обітницею Царства».
Священик розділяє просфору (тобто одну з двох часток Тіла для причасників, для себе і диякона) на дискосі, за числом тих, хто причащатиметься, і віддає іподиякону38, котрий приймає і тримає його не безпосередньо руками, але через покрівець або воздух, котрим накриваються його плечі й руки, а чашу подає диякону, і потім виходять усі троє з вівтаря і стають: священик з іподияконом – праворуч, а диякон з чашею – ліворуч. Починається причастя мирян таким чином: причасники підходять спершу до священика, котрий бере з дискоса частки Тіла і вкладає хї до вуст молільників; потім причасники йдуть до диякона, котрий подає їм з краю чаші пити Кров. Це причастя супроводжуються співом причасного, який співає клір, а коли кліру нема, то співають диякон з іподияконом. Священик, подаючи частки Тіла, говорить кожному: Тіло святе подається рабу Божому на відпущення гріхів і на життя вічне. Амінь. Після причащення мирян духовенсто повертається у вівтар і диякон, поставивши чашу на престол, виголошує подячну карузуйту: За даром благодаті Духа Святого, сподобившись причаститися цих найславніших, святих і божественних таїн, усі ми разом подякуємо і прославимо Господа Бога, Котрий подає усе. Клір: Слава Йому за Його невимовні дари. Диякон: Помолимося, мир з нами. У відповідь на це священик виголошує подячні молитви і відпуст. Молитви на воскресних і святкових службах. Молитва перша: Належить, Господи, по всі дні, належить, Господи, по всі дні, кожного часу і повсякчас Тобі дякувати, Тобі кланятися і підносити хваління до страшного ймення величі Твоєї, бо Ти, Господи, немічних і смертних за природою людей сподобив не лише прославляти ім’я Твоє разом із безтілесними, але і куштувати солодкість слів Твоїх і прилучатися до найчистіших таїн Твоїх, із повсякчасним принесенням за це голосів похвали й подяки Твоєму Божеству, Владико всього, Отче, Сину і Духу Святий.
Диякон: Амінь. Молитва друга: Христос, Господь і Бог наш, Цар, Спаситель і Оживотворювач, що прощає нам гріхи наші, нині сподобив нас, через Свої щедроти й милості, причаститися Його найчистішого Тіла і всеосвячуючої Крові; тож нехай зміцнить Сам Він, і через ту саму милість Свою, нашу неміч, щоб догоджали Йому словом і ділом, думкою і волевиявленням, щоб була нами прийнята святиня на відпущення наших провин і прогріхів, на примноження надії воскресіння і на запоруку життя нового на небі, яке буде нам з усіма тими, хто догоди Йому, благодаттю і щедротами Його на віки.
Диякон: Амінь. «Отче наш». Благослови, Владико. Священик, повернувшись до народу, чинить відпуст.39 Відпуст для святкових і воскресних служб: Той, що благословив нас усіляким благословенням духовним на небесах у Христі, Господі нашім, (двічі) що прийняв нас до царства Свого і закликав до слави невимовної і до блаженного, невпинного, безкінечного і вічного, про що й обіцяв у святому Євангелії Своєму і промовляв до учнів: «Істинно, істинно кажу вам, що кожен, хто їсть Моє тіло, і п’є Мою кров, у Мені перебуває, і Я в ньому, і на суд не прийде, але перейде від смерті до життя», – Сам Він – Отець Господа нашого – нехай благословить і нехай збереже у повноті цю Свою Церкву і нехай очистить від гріхів усіх, хто у веселості духу прийняв ці святі, найславніші, животворчі і божественні тайни. Живий знак хреста Христового (благословляє народ рукою) нехай зміцнить вас і нехай спасе від усього зла, видимого і невидимого, нині і повсякчас, і на віки віків. Клір: Амінь. Молитви на повсякденних службах. Молитва перша: Слава, пошана і визнання, поклоніння і подяка завжди належать Тобі, найславніша Трійце, бо Ти сподобив нас, Господи, цих найславніших, святих, животворчих і божественних таїн, дарованих нам через Твою безмежну благодать і милість на відпущення гріхів наших, Владико всього, Отче, Сину і Духу Святий. Диякон: Амінь. Молитва друга: Благословенна у наднебессі велич Твоя Христе, надіє природи нашої. Благодаттю Твоїх найславніших, святих, животворчих і божественних таїн Ти відпускаєш нам провини наші і прощаєш прогріхи наші, на віки віків. Диякон: Амінь. Відпуст для повсякденних служб: Господь наш Ісус Христос, найславнішим святим, животворчим і божественним тайнам Котрого ми послужили, нехай Сам сподобить нас прекрасної слави царства Свого і блаженства в зібранні святих ангелів, щоб ми стали праворуч від Нього з відкритим обличчям у Єрусалимі горньому: Його ж благодать і милість нехай перебувають повсякчас у Церкві святій на всіх народжених, і в усьому світі від краю його і до краю, нині і повсякчас, і на віки віків. Клір: Амінь. Відпуст для заупокійної літургії: Тому, Хто спожив Тілом Своїм гріхи наші і Кров’ю Своєю – беззаконня наші, нехай буде вічна слава у Церкві Його. На нас же, людей Божих і овець отари Його, нехай виллє Він милість Свою і щедроти, нехай примножить Свої всеоживлюючі благословення, і нехай покриє вас правицею Своєї благості, нині і повсякчас і на віки віків. Диякон: Амінь. Після цього зачиняється брама, опускається завіса.
Священик і диякон починають причащатися. Спочатку причащається диякон, котрому священик, подаючи з дискоса Святе Тіло, говорить: Святе Тіло Господа нашого Ісуса Христа подається диякону на відпущення гріхів і життя вічне. Амінь. Далі священик подає йому чашу, кажучи: Свята Кров Господа нашого Ісуса Христа подається диякону на відпущення гріхів і життя вічне. Амінь. Потім священик причащається сам в такий саме спосіб, промовляючи ті самі слова, лише замінюючи «диякону» на «священику». Причастившись, священик споживає всі святі дари, не залишаючи нічого, ретельно чистить увесь священний посуд, переносить його до ризниці, де в спеціально влаштованому заглиблені, розташованому у стіні, покладає їх, накривши воздухом і пеленою. Наостанок священик і диякон читають три подячних молитви. Молитва перша: Животворче Тіло Твоє, яке ми спожили, і найчистіша Кров Твоя, до якої ми прилучилися, нехай будуть нам, Господи, не на суд або на осудження, і щоб не стали ми немічними і хворими, а щоб отримали прощення гріхів і прогріхів наших, Христе, надіє природи нашої, на віки віків. Амінь. Молитва друга: Прийняли ми, Господи, Тіло Твоє явно: нехай перебуває в нас благодатна сила Твоя потаємно і щоб вийшли ми на зустріч Тобі, радіючи і співаючи пісню триіпостасну зі святими, що догодили Тобі, Христе, надіє природи нашої, на віки. Амінь. Молитва третя: Прийняли ми Тіло Твоє з дискоса і спожили Кров Твою з чаші, тож сподоби нас, Господи, щоб оспівували ми славу Тобі у раю з розбійником добрим і з усіма преподобними, що виконали волю Твою. Амінь. Священик промовляє відпуст: Як Ти сподобив нас, Господи, зрадіти через святе Тіло Твоє і Твою найчистішу Кров, так і сподоби нас, щоб зраділи ми у невечірньому і в безкінечному дні царства Твого, з усіма обранцями Твоїми, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.40 Промовивши це, священик чинить три доземних поклони, цілуючи за кожним разом престол по тричі. Потім священик і диякон знімають облачення і виходять з храму.
Примітки:
1 До антіохійської богословської традиції Церква Сходу завжди ставилася з пошаною, свідченням чого є вшанування нею пам’яті «трьох грецьких вчителів» – malpane yavnaye – Діодора Тарсійського, Феодора Мопсуетського та Несторія Константинопольського. Першим серед них названий Діодор Тарсійський (+ 392 р.) – видатний учасник Другого Вселенського Собору (381 р.), в постановах якого було визначено критерієм православності власне самий факт євхаристійного спілкування із Діодором. Учень Діодора, св. Іоан Золотоустий, який називав його “своїм отцем”, свідчив, що той (Діодор) «мав життя апостольське, аскетичне й перебував у молитві й служінні слова». Полеміка, розпочата св. Кирилом Олександрійським проти Несторія, була сприйнята Церквою Сходу як напад на все антіохійське богослів’я, що невдовзі й підтвердилось, позаяк св. Кирил оголосив єретиком не лише Несторія, але й Феодора Мопсуетського та Діодора Тарсійського. Через те, що сам св. Кирил пропагував христологічну формулу Аполлінарія Лаодикійського «єдина втілена природа Бога Слова», а Аполлінарій був засуджений на ІІ Вселенському Соборі, Церква Сходу заявила у відповідь про свою відданість Ніко-Константинопольському віровикладу, Діодору Тарсійському і тій традиції, котра була ним започаткована. Через це критика Несторія була визнана безпідставною і до нього склалося ставлення як до постраждалого за істинну віру. В подальшому він, як і інші його попередники по антіохійській богословській традиції, були прославлені Церквою Сходу як «святівчителі». Головний твір Несторія – «Книга Геракліда», написана ним вже у засланні, стала відомою у Церкві Сходу лише в VI ст., за правління католикоса Мар Авви І (540-552). Що ж стосується «єретичності» христології архієпископа Несторія, то про це можуть засвідчити його власні слова: «Той, хто говорить, що в єдності – один Син, один Христос, один Господь, як може він розділяти й казати, що окремо є Син Божий і хтось інший, і тому – два сини? Це не було б єдністю, але кожна природа залишалася б у своєму власному єстві». [4. c. 140]. «Прочитай, о людино, тих, хто є серед свідків твоїх [тобто апостолів, отців Церкви] і не змагайся з тінню. Є дві природи: Бог і людина, але нема двох синів, бо іншою й іншою є складові Господа нашого, але не іншою (якоюсь) і іншою (інакшою), боронь Боже!» [4 c.231]. Подібно була сформульована і постанова Собору Церкви Сходу, що відбувся 554 р. за патріаршества Мар Йосепа: “Визнаємо єдиного Сина істинного, єдиного Бога, Отця Істини. Кожного ж, хто думатиме чи говоритиме про двох христів чи про двох синів, або хто, з тієї чи іншої причини, через той або інакший умисел, підніме питання про четверицю [замість Трійці], такого ми анафемували й анафемуватимемо». [5. c. 98, 365].
2 В богослужбовій практиці Церкви Сходу на даний час використовується три літургії (qurbana): Святих апостолів (звершується найчастіше), Несторія (правиться лише 5 раз на рік: на свято Грецьких вчителів (4-а п’ятниця по Богоявленні), в останній день посту Ніневитян (середа 6-го тижня Великого посту), на свято Іоана Предтечі (1-а п’ятниця по Богоявленні), в день Хрещення Господнього та у Великий четвер) та Феодора Тлумача (служиться від Різдва до свята Входу Господнього в Єрусалим). [11 с.33; 8. с. 56] В давнину також існували літургії Мар Барсауми, Нерсеса та Діодора Тарсійського, текст яких не зберігся. Свідчення про них зробив Абдішо, митрополит Нисибійський, у 1298 р. [19. c. 409]
3 Одне з численних свідчить зв’язку східносирійського богослужіння із візантійською церковною традицією.
4 Ризниці (сосудосховища) в ассирійських храмах розташовані зазвичай у східній вівтарній частині. По різні боки вівтаря влаштовані хрестильна, де знаходиться кам’яна або глиняна чаша для звершення хрещення, та маленька пічка для випікання літургійних просфор, а також ризниця, де, окрім священничого одягу знаходиться сосудосховище, в якому зберігається сакральний посуд.
5 Сануарта – («шолом») – сударіон, головний убір. В теперішній час священиками не використовується.
6 Коніта – білий довгий одяг з рукавами, підризник.
7 Зунара – пояс.
8 У тотожній літургії халдеїв, тобто ассирійців-уніатів, далі одягаються поручі, яких у духовенства Церкви Сходу нема.
9 Урара – єпитрахиль, яка, судячи з усього, сформувалася з ораря.
10 Піна – плащ, верхня накидка, тотожна візантійському фелону.
11 Вівтар (qanki) в ассирійських храмах також розташований у східній частині. У ньому знаходяться престол, який ще виконує функцію жертовника, і два світильники обабіч. Іконографічних зображень нема. Вхід до вівтаря дозволяється лише посвяченим особам, які дотримуються євхаристійного посту. [19. p. 409]
12 Престол (madhb’kha – «місце жертвопринесення») виготовляється з глини або каменя й вкривається оздобленими тканинами. Він завжди знаходиться на підвищені. Його східний бік знаходиться впритул до вівтарної стіни, на якій є велике зображення хреста. Іноді над престолом споруджується балдахін.
13 Євхаристійні просфори являють собою квасний хліб, що зветься malha, тобто «принесення», і який виготовляється з домішками солі та олії. Тісто для просфор готується не на дріжджах, а на залишках від просфор з попередньої служби. В Церкві Сходу обряди, пов’язані з malha, являються окремим таїнством. Дане слово перекладається з сирійської мови як «цар». Кожен священик при рукопокладенні отримує від єпископа частку, що складається з борошна, невеликої кількості води, солі та олії, яка й зветься malkha. Саме від цієї частки вкладається частка до тіста, що готується до випічки літургійних просфор. А раз на рік, у Великий четвер, звершується чинопослідування відновлення malha. Крім того, при приготуванні тіста для літургійного хліба до нього вкладається частка тіста (hmira qaddisha), що була спеціально залишена від тіста для попередньої літургії, і такий ланцюг зв’язків сягає глибини сторіч. Згідно переказу, ця наступність сягає св. апостола Іоана Богослова (Йоханана), у котрого залишилась частка з Таємної вечері. Він передав її св. апостолу Фомі (Тумі), а той – своїм учням Аддаю і Марі, котрі запровадили такий звичай у Церкві Сходу. Самі ж просфори є дуже тонкими; на їхній верхній частині зображається 12 малих хрестиків. [15; 10. c.37]
14 Для євхаристії в ассирійській літургійній традиції використовується вино з виноградного соку, що видушується з плодів руками. [11. с.32]
15 На цьому завершується “приготування”, під час якого виголоси й молитви промовляються стиха.
16 Окрім трьох ступенів священства в Церкві Сходу присутні також посади церковнослужителів, зокрема співці, читці, пономарі, іподиякони. В сучасній практиці Церкви Сходу поширеним явищем є жіночі церковні хори. Слід зазначити, що співці мають спеціальний богослужбовий одяг.
17 В теперішній час молитва Господня співається з додаванням особливих віршів: “Отче наш, Ти, що є на небесах, нехай освячується ім’я Твоє, нехай прийде царство Твоє. Святий, Святий, Святий Ти, наш Отець на небесах, бо небо і земля сповнилися величчю слави Твоєї. Ангели і люди викликують до Тебе: «Святий, Святий, Ти Святий!». Отче наш, Ти, що є на небесах, нехай освячується ім’я Твоє. Нехай прийде царство Твоє. Нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим. І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є царство і сила, і слава, на віки віків, амінь. Нехай буде слава Отцю і Сину, і Святому Духу, від віку і до віку, амінь і амінь. Отче наш, нехай освячується ім’я Твоє Нехай прийде царство Твоє. Святий, Святий, Ти Святий, Отче наш, що є на небесах, бо небо і земля сповнилися величчю слави Твоєї. Ангели і люди викликують до Тебе: «Святий, Святий, Ти Святий!».[6]
18 На відміну від візантійського календаря ассирійський церковний рік має значно менше днів пам’яті святих. Ось пам’ятні дні Церкви в календарі за 2006 рік. Січень: 16-18 – пам’ять блаженного Мар Зайя; 20 – Іоана Хрестителя; 27 – апостолів Петра і Павла; лютий: 3 – чотирьох Євангелістів; 10 – першомученика Стефана; 17 – пам’ять Грецьких і Ассирійських Вчителів; 24 – патріарха Мар Авви Великого (+ 552); 27 – патріарха Мар Бен’яміна Шимуна (+ 1918); травень: 7 – Мар Гіваргіса; 8 – раббан Хорміза; 21 – Мар Аддая Апостола; червень – 14 блаженного Мар Зайя; липень: 9 – Мар Йосепа Хнанішо, митрополита; 16 – апостола Мар Тума; 23 – Мар Хазкіеля; 28 – Мар Кур’якуса, матері його Іулити та 72 учнів; 30 – Дванадцяти Апостолів; серпень: 1 – Мар Авраама; 4 – Мар Якуба (Нісибінського) (+ 338); 7 – Ассирійських мучеників; 11 – Мар Марі апостола (+ 82); вересень: 1 – Шмоні та синів; 8 – Мар Шимуна бар Саббае, мученика (+ 340); 14 – раббан Хорміза; 22 – патріарха Мар Папи (+ 320); 27 – Мар Сава та Мар Бішо; жовтень: 1 – Мар Шаліта; 15 – Мар Саврішо (+604) та Мар Давіда; 25 раббан Пітьюна (+ 449); 28 – Мар Юхани Агівтая та Мар Міхаеля «Друга Ангелів»; 31 – Іллі Хіртрського; листопад: 3 – Іллі пророка; 17 – Мар Авгєна Блаженного; 20 – Мар Гіваргіса великомученика; 28 – всіх святих і Мар Авдішо (+ 376); грудень: 2 – Мар Якова Усіченого.
19 Церква Сходу вважає принципово важливим, що Ісус Христос є не лише Бог, не лише людина, але Боголюдина. Поєднання в особі Христа Божества і людства є наріжним каменем таїнства спасіння людей. Тому Церква Сходу у своїх богословських працях стверджує, що Діва Марія народила Боголюдину і називає її «Матір’ю Христа Господа і Спасителя нашого». Ймення «Богородиця» або «Та, що народила Бога» вважав прийнятним навіть архієпископ Несторій [4. с. 345, 7-8]. Такої ж думки був і автор фундаментального твору про Христа «Книга про з’єднання» Мар Баввай Рабба (Великий) (+ 628) [2. c. 100, 4-5], але з неодмінним уточненням: «за людством» або «через з’єднання». Без такого уточнення, як вважають східно-сирійські богослови, ймення «Богородиця» акцентує лише один бік таїнства спасіння і тому вважається по-богословському некоректним. [14]
20 Анагност (читець) – quaruya – церковнослужитель, функції якого на практиці виконує будь-який грамотний парафіянин. Хоча при кожній парафії присутні два обов’язкових причетники: для кліроса та вівтаря, які посвячуються у стихар, тобто отримують хіротесію, яка звершується на амвоні. Окрім постриження волосся та читання молитви, єпископ підперезує їх та вручає книгу читань зі Старого Завіту – Quarayana. [1. с. 81; 11. c. 35]
21 Богослужбова книга «Апостол» у ассирійців являє собою збірку читань із Послань св. апостола Павла, розташованих згідно порядку днів церковного річного кола.
22 У храмах Церкви Сходу вівтар відмежований від центральної частини не іконостасом, а огорожею, як це було первісно у Церквах греко-римської традиції. Ця огорожа має лише один вхід до вівтаря. Іноді ж в огорожах є ще бічні входи до хрестильні та сосудосховища, які відокремлені від вівтаря стінами.
23 В сучасній практиці Церкви Сходу навіть у парафіяльних храмах на одній літургії служать, як правило, більше трьох дияконів.
24 Ці гімни, що звуться turgama, містять в собі пояснення читаних євангельських текстів. Їх виконують на Господські свята.
25 Позаяк у ХІХ ст. богослужіння звершувалося винятково давньосирійською мовою, яка була зрозумілою не для багатьох, то після Євангелія практикувалось читання перекладу або тлумачення священного тексту турецькою чи персидською мовою. На даний час серед ассирійців триває процес відродження рідної мови, проте серед громад діаспори зараз поряд сирськомовним богослужінням побутують англомовні служби. У Індійській митрополії богослужбовою мовою є малаялам.
26 За ассирійським звичаєм коліносхилення звершується з присіданням молільника на власні ноги. [1. с. 352]
27 Тут маються на увазі нехрещені, тобто «оголошені» в грецькій традиції, а також особи, що відбувають покуту за тяжкі гріхи й не допускаються до участі в таїнстві Євхаристії.
28 В ассирійській церковній традиції, на відміну від візантійської, завіса (катапетасма) знаходиться не з боку вівтаря, а з боку церкви, де стоять миряни. На ній присутнє зображення хреста. Іноді завіса складається з двох частин.
29 Матір Христа – imme da mshiha; у халдеїв уніатів даний вираз подано як imme d’alaga – «Матір Божу» (Див. примітку № 18). Чимало храмів Церкви Сходу названі на честь Діви Марії, Яку шанобливо називають Мат Мар’ям – «Владичиця Марія». А над вівтарною аркою багатьох храмів часто присутній напис: «На цьому святому вівтарі звершується пам’ять Марії, Матері Христової». [15]
30 Нікейський Символ віри, на думку дослідників, у цій літургії є досить пізньою вставкою [20. c. 2]
31 Ця молитва є першою і в двох іших літургіях Месопотамського типу: Несторія та Феодора Тлумача (Мопсуетського).
32 У Церкві Сходу сповідь вважається справою особистих відносин віруючого з Богом. Тому покаяння звершується без засвідчення гріхів перед священиком, як у Грецькій Церкві. Воно виражається в особистому розкаянні перед Богом, а зовнішній його аспект виявляються у стоянні на колінах під час читання священиком покаянної молитви. [15]
33 Що стосується титулу патріарха, то у ХІХ ст. на особистій печатці патріарха містився напис: Mhilya Shimun patriarha d’Haldai kursia Maryaya (Смиренний Шимун Патріарх Халдеїв, кафедра Марія) [1. c. 85]. Теперішній титул предстоятеля: «Його Святість Мар (Дінкха ІV) Католикос-Патріарх Святої Апостольської Кафоличної Ассирійської Церкви Сходу». [14. c. 85] У халдеїв-уніатів перед згадуванням патріарха промовляється: «За Верховного Прешосвященика, Главу і Керівника всієї Церкви (ім’я) Папу Римського».
34 У халдеїв-уніатів : «Богородицю».
35 Відбувається освячення принесених Дарів. [1. c. 366]
36 У халдеїв-уніатів: «і всі душі, що перебувають у вогні чистилища та сподіваються, за молитвами Церкви, розради й помилування».
37 Знак хреста або «хресне знамення» у загальносирійській церковній традиції буває трьох видів: 1) «хрест обличчя», коли молільник хрестить лише власне лице, 2) «хрест серця», подібно до грецької традиції, 3) «хрест усього тіла», коли рука молільника торкається верхівки голови, колін та місць за плечима, що знаходяться трохи нижче від лопаток. В даному разі мається на увазі останній вид знаку хреста. Що ж стосується складання пальців при хресному знаменні, то в Церкві Сходу, як і в церквах грецької традиції у давнину (до XVI ст.), побутує «плюралізм». Є свідчення, що вірні Церкви Сходу використовують як одноперстя [11. с. 36], двохперстя [Там само.], так і трьохперстя (використовується в теперішній час вірними Церкви Сходу в єпархії Нухадри та Росії – парафії на теренах СНД). Взагалі знак хреста у Церкві Сходу вважається окремими таїнством. [8]
38 Іподиякон – другий ступінь церковнослужителів. На відміну від читця, на іподияконській хіротерії єпископ одягає йому ораря, який обмотується навколо шиї, а книга читань зі Старого Завіту – забирається. При поставлені диякона орар одягається вже на ліве плече і ставленику вручається книга Апостол. При ієрейській хіротонії орар одягається на шию (як єпітрахіль), після чого накладається фелон, а ставленику вручається Євангеліє. [11. c. 36]
39 Відпуст – hutama – «завершення».
40 У халдеїв-уніатів після цього читається ще перше зачало Євангелія від Іоана «На початку було Слово…», на чому і завершується їхня літургія. [1. c. 379]
2 В богослужбовій практиці Церкви Сходу на даний час використовується три літургії (qurbana): Святих апостолів (звершується найчастіше), Несторія (правиться лише 5 раз на рік: на свято Грецьких вчителів (4-а п’ятниця по Богоявленні), в останній день посту Ніневитян (середа 6-го тижня Великого посту), на свято Іоана Предтечі (1-а п’ятниця по Богоявленні), в день Хрещення Господнього та у Великий четвер) та Феодора Тлумача (служиться від Різдва до свята Входу Господнього в Єрусалим). [11 с.33; 8. с. 56] В давнину також існували літургії Мар Барсауми, Нерсеса та Діодора Тарсійського, текст яких не зберігся. Свідчення про них зробив Абдішо, митрополит Нисибійський, у 1298 р. [19. c. 409]
3 Одне з численних свідчить зв’язку східносирійського богослужіння із візантійською церковною традицією.
4 Ризниці (сосудосховища) в ассирійських храмах розташовані зазвичай у східній вівтарній частині. По різні боки вівтаря влаштовані хрестильна, де знаходиться кам’яна або глиняна чаша для звершення хрещення, та маленька пічка для випікання літургійних просфор, а також ризниця, де, окрім священничого одягу знаходиться сосудосховище, в якому зберігається сакральний посуд.
5 Сануарта – («шолом») – сударіон, головний убір. В теперішній час священиками не використовується.
6 Коніта – білий довгий одяг з рукавами, підризник.
7 Зунара – пояс.
8 У тотожній літургії халдеїв, тобто ассирійців-уніатів, далі одягаються поручі, яких у духовенства Церкви Сходу нема.
9 Урара – єпитрахиль, яка, судячи з усього, сформувалася з ораря.
10 Піна – плащ, верхня накидка, тотожна візантійському фелону.
11 Вівтар (qanki) в ассирійських храмах також розташований у східній частині. У ньому знаходяться престол, який ще виконує функцію жертовника, і два світильники обабіч. Іконографічних зображень нема. Вхід до вівтаря дозволяється лише посвяченим особам, які дотримуються євхаристійного посту. [19. p. 409]
12 Престол (madhb’kha – «місце жертвопринесення») виготовляється з глини або каменя й вкривається оздобленими тканинами. Він завжди знаходиться на підвищені. Його східний бік знаходиться впритул до вівтарної стіни, на якій є велике зображення хреста. Іноді над престолом споруджується балдахін.
13 Євхаристійні просфори являють собою квасний хліб, що зветься malha, тобто «принесення», і який виготовляється з домішками солі та олії. Тісто для просфор готується не на дріжджах, а на залишках від просфор з попередньої служби. В Церкві Сходу обряди, пов’язані з malha, являються окремим таїнством. Дане слово перекладається з сирійської мови як «цар». Кожен священик при рукопокладенні отримує від єпископа частку, що складається з борошна, невеликої кількості води, солі та олії, яка й зветься malkha. Саме від цієї частки вкладається частка до тіста, що готується до випічки літургійних просфор. А раз на рік, у Великий четвер, звершується чинопослідування відновлення malha. Крім того, при приготуванні тіста для літургійного хліба до нього вкладається частка тіста (hmira qaddisha), що була спеціально залишена від тіста для попередньої літургії, і такий ланцюг зв’язків сягає глибини сторіч. Згідно переказу, ця наступність сягає св. апостола Іоана Богослова (Йоханана), у котрого залишилась частка з Таємної вечері. Він передав її св. апостолу Фомі (Тумі), а той – своїм учням Аддаю і Марі, котрі запровадили такий звичай у Церкві Сходу. Самі ж просфори є дуже тонкими; на їхній верхній частині зображається 12 малих хрестиків. [15; 10. c.37]
14 Для євхаристії в ассирійській літургійній традиції використовується вино з виноградного соку, що видушується з плодів руками. [11. с.32]
15 На цьому завершується “приготування”, під час якого виголоси й молитви промовляються стиха.
16 Окрім трьох ступенів священства в Церкві Сходу присутні також посади церковнослужителів, зокрема співці, читці, пономарі, іподиякони. В сучасній практиці Церкви Сходу поширеним явищем є жіночі церковні хори. Слід зазначити, що співці мають спеціальний богослужбовий одяг.
17 В теперішній час молитва Господня співається з додаванням особливих віршів: “Отче наш, Ти, що є на небесах, нехай освячується ім’я Твоє, нехай прийде царство Твоє. Святий, Святий, Святий Ти, наш Отець на небесах, бо небо і земля сповнилися величчю слави Твоєї. Ангели і люди викликують до Тебе: «Святий, Святий, Ти Святий!». Отче наш, Ти, що є на небесах, нехай освячується ім’я Твоє. Нехай прийде царство Твоє. Нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим. І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є царство і сила, і слава, на віки віків, амінь. Нехай буде слава Отцю і Сину, і Святому Духу, від віку і до віку, амінь і амінь. Отче наш, нехай освячується ім’я Твоє Нехай прийде царство Твоє. Святий, Святий, Ти Святий, Отче наш, що є на небесах, бо небо і земля сповнилися величчю слави Твоєї. Ангели і люди викликують до Тебе: «Святий, Святий, Ти Святий!».[6]
18 На відміну від візантійського календаря ассирійський церковний рік має значно менше днів пам’яті святих. Ось пам’ятні дні Церкви в календарі за 2006 рік. Січень: 16-18 – пам’ять блаженного Мар Зайя; 20 – Іоана Хрестителя; 27 – апостолів Петра і Павла; лютий: 3 – чотирьох Євангелістів; 10 – першомученика Стефана; 17 – пам’ять Грецьких і Ассирійських Вчителів; 24 – патріарха Мар Авви Великого (+ 552); 27 – патріарха Мар Бен’яміна Шимуна (+ 1918); травень: 7 – Мар Гіваргіса; 8 – раббан Хорміза; 21 – Мар Аддая Апостола; червень – 14 блаженного Мар Зайя; липень: 9 – Мар Йосепа Хнанішо, митрополита; 16 – апостола Мар Тума; 23 – Мар Хазкіеля; 28 – Мар Кур’якуса, матері його Іулити та 72 учнів; 30 – Дванадцяти Апостолів; серпень: 1 – Мар Авраама; 4 – Мар Якуба (Нісибінського) (+ 338); 7 – Ассирійських мучеників; 11 – Мар Марі апостола (+ 82); вересень: 1 – Шмоні та синів; 8 – Мар Шимуна бар Саббае, мученика (+ 340); 14 – раббан Хорміза; 22 – патріарха Мар Папи (+ 320); 27 – Мар Сава та Мар Бішо; жовтень: 1 – Мар Шаліта; 15 – Мар Саврішо (+604) та Мар Давіда; 25 раббан Пітьюна (+ 449); 28 – Мар Юхани Агівтая та Мар Міхаеля «Друга Ангелів»; 31 – Іллі Хіртрського; листопад: 3 – Іллі пророка; 17 – Мар Авгєна Блаженного; 20 – Мар Гіваргіса великомученика; 28 – всіх святих і Мар Авдішо (+ 376); грудень: 2 – Мар Якова Усіченого.
19 Церква Сходу вважає принципово важливим, що Ісус Христос є не лише Бог, не лише людина, але Боголюдина. Поєднання в особі Христа Божества і людства є наріжним каменем таїнства спасіння людей. Тому Церква Сходу у своїх богословських працях стверджує, що Діва Марія народила Боголюдину і називає її «Матір’ю Христа Господа і Спасителя нашого». Ймення «Богородиця» або «Та, що народила Бога» вважав прийнятним навіть архієпископ Несторій [4. с. 345, 7-8]. Такої ж думки був і автор фундаментального твору про Христа «Книга про з’єднання» Мар Баввай Рабба (Великий) (+ 628) [2. c. 100, 4-5], але з неодмінним уточненням: «за людством» або «через з’єднання». Без такого уточнення, як вважають східно-сирійські богослови, ймення «Богородиця» акцентує лише один бік таїнства спасіння і тому вважається по-богословському некоректним. [14]
20 Анагност (читець) – quaruya – церковнослужитель, функції якого на практиці виконує будь-який грамотний парафіянин. Хоча при кожній парафії присутні два обов’язкових причетники: для кліроса та вівтаря, які посвячуються у стихар, тобто отримують хіротесію, яка звершується на амвоні. Окрім постриження волосся та читання молитви, єпископ підперезує їх та вручає книгу читань зі Старого Завіту – Quarayana. [1. с. 81; 11. c. 35]
21 Богослужбова книга «Апостол» у ассирійців являє собою збірку читань із Послань св. апостола Павла, розташованих згідно порядку днів церковного річного кола.
22 У храмах Церкви Сходу вівтар відмежований від центральної частини не іконостасом, а огорожею, як це було первісно у Церквах греко-римської традиції. Ця огорожа має лише один вхід до вівтаря. Іноді ж в огорожах є ще бічні входи до хрестильні та сосудосховища, які відокремлені від вівтаря стінами.
23 В сучасній практиці Церкви Сходу навіть у парафіяльних храмах на одній літургії служать, як правило, більше трьох дияконів.
24 Ці гімни, що звуться turgama, містять в собі пояснення читаних євангельських текстів. Їх виконують на Господські свята.
25 Позаяк у ХІХ ст. богослужіння звершувалося винятково давньосирійською мовою, яка була зрозумілою не для багатьох, то після Євангелія практикувалось читання перекладу або тлумачення священного тексту турецькою чи персидською мовою. На даний час серед ассирійців триває процес відродження рідної мови, проте серед громад діаспори зараз поряд сирськомовним богослужінням побутують англомовні служби. У Індійській митрополії богослужбовою мовою є малаялам.
26 За ассирійським звичаєм коліносхилення звершується з присіданням молільника на власні ноги. [1. с. 352]
27 Тут маються на увазі нехрещені, тобто «оголошені» в грецькій традиції, а також особи, що відбувають покуту за тяжкі гріхи й не допускаються до участі в таїнстві Євхаристії.
28 В ассирійській церковній традиції, на відміну від візантійської, завіса (катапетасма) знаходиться не з боку вівтаря, а з боку церкви, де стоять миряни. На ній присутнє зображення хреста. Іноді завіса складається з двох частин.
29 Матір Христа – imme da mshiha; у халдеїв уніатів даний вираз подано як imme d’alaga – «Матір Божу» (Див. примітку № 18). Чимало храмів Церкви Сходу названі на честь Діви Марії, Яку шанобливо називають Мат Мар’ям – «Владичиця Марія». А над вівтарною аркою багатьох храмів часто присутній напис: «На цьому святому вівтарі звершується пам’ять Марії, Матері Христової». [15]
30 Нікейський Символ віри, на думку дослідників, у цій літургії є досить пізньою вставкою [20. c. 2]
31 Ця молитва є першою і в двох іших літургіях Месопотамського типу: Несторія та Феодора Тлумача (Мопсуетського).
32 У Церкві Сходу сповідь вважається справою особистих відносин віруючого з Богом. Тому покаяння звершується без засвідчення гріхів перед священиком, як у Грецькій Церкві. Воно виражається в особистому розкаянні перед Богом, а зовнішній його аспект виявляються у стоянні на колінах під час читання священиком покаянної молитви. [15]
33 Що стосується титулу патріарха, то у ХІХ ст. на особистій печатці патріарха містився напис: Mhilya Shimun patriarha d’Haldai kursia Maryaya (Смиренний Шимун Патріарх Халдеїв, кафедра Марія) [1. c. 85]. Теперішній титул предстоятеля: «Його Святість Мар (Дінкха ІV) Католикос-Патріарх Святої Апостольської Кафоличної Ассирійської Церкви Сходу». [14. c. 85] У халдеїв-уніатів перед згадуванням патріарха промовляється: «За Верховного Прешосвященика, Главу і Керівника всієї Церкви (ім’я) Папу Римського».
34 У халдеїв-уніатів : «Богородицю».
35 Відбувається освячення принесених Дарів. [1. c. 366]
36 У халдеїв-уніатів: «і всі душі, що перебувають у вогні чистилища та сподіваються, за молитвами Церкви, розради й помилування».
37 Знак хреста або «хресне знамення» у загальносирійській церковній традиції буває трьох видів: 1) «хрест обличчя», коли молільник хрестить лише власне лице, 2) «хрест серця», подібно до грецької традиції, 3) «хрест усього тіла», коли рука молільника торкається верхівки голови, колін та місць за плечима, що знаходяться трохи нижче від лопаток. В даному разі мається на увазі останній вид знаку хреста. Що ж стосується складання пальців при хресному знаменні, то в Церкві Сходу, як і в церквах грецької традиції у давнину (до XVI ст.), побутує «плюралізм». Є свідчення, що вірні Церкви Сходу використовують як одноперстя [11. с. 36], двохперстя [Там само.], так і трьохперстя (використовується в теперішній час вірними Церкви Сходу в єпархії Нухадри та Росії – парафії на теренах СНД). Взагалі знак хреста у Церкві Сходу вважається окремими таїнством. [8]
38 Іподиякон – другий ступінь церковнослужителів. На відміну від читця, на іподияконській хіротерії єпископ одягає йому ораря, який обмотується навколо шиї, а книга читань зі Старого Завіту – забирається. При поставлені диякона орар одягається вже на ліве плече і ставленику вручається книга Апостол. При ієрейській хіротонії орар одягається на шию (як єпітрахіль), після чого накладається фелон, а ставленику вручається Євангеліє. [11. c. 36]
39 Відпуст – hutama – «завершення».
40 У халдеїв-уніатів після цього читається ще перше зачало Євангелія від Іоана «На початку було Слово…», на чому і завершується їхня літургія. [1. c. 379]
Священик Даниїл КОНДРАТЕНКО,
кандидат богословських наук
кандидат богословських наук
Література:
1. Софония (Сокольський), еп. Современный быт и литургия христиан инославных иаковитов и
несториан с кратким очерком их иерархического состава, церковності, богослужения и всего,
что пренадлежит к отправлению их церковних служб особенно же их литургии. Спб., 1876.
2. Babai Magni. Liber de Unione./ Ed. Vaschalde A. Paris. 1915.
3. Guidelines for admission to the eucharist between the Chaldean Church and the Assyrian Church of
the East.// www.vatican.va
4. Nestorius. Liber Heraclidis de Damas. / Ed. F. Nau. Paris. 1910.
5. Sinodicon Orientale ou Recueil de synodes nestoriens/ Tr. ed. pub. par J.B. Chabot. Paris. 1902.
6. The Order of the Hallowing of the Apostles. /Translation from Arameic by M.G. Bernie. CIRED. 1997.
7. Алымов В. Лекции по Исторической литургике. СПб. 1994-1995. // www.krotov.info
8. Биджамов Р. Централизованная религиозная организация Святой Апостольской Соборной Ас-
сирийской Церкви Востока.// www.assyria.narod.ru
9. Дашевская З. Возникновение и развитие ходатайственной молитвы при совершении таинства
Евхаристии. М. 2005// www.SFI.RU
10. Добрынин М. Сиро-Халдейская Церковь. История воссоединения персидских несториан с Пра-
вославной Церковью. // ЖМП. 1956. № 12.
11. . Петров Л., свящ. Восточные христианские общества. СПб. 1869.
12. Роберсон Р. Восточные христианские Церкви. Исторический справочник. СПб. 1999.
13. Селезнев Н. Ассирийская Церковь Востока. // Большая Российская энциклопедия. В 30-ти то-
мах. М. 2005. Т. 2.
14. Cелезнев Н. Ассирийская Церков Востока. Исторический очерк. М. 2001.
15. Селезнев Н. Церковь Востока в вопросах и ответах. // www.assyrianchurch.ru
16. Стефан (Садо), иером. Православная русская миссия в Урмии (1898-1918). / Доклад на конфе-
ренции «Христианские миссии в XVIII-XX вв.». Москва, 16-18 мая 1995 г.
17. Титов Ф., свящ., К вопросу о присоединениии сиро-халдейских несториан к Русской Православ-
ной Церкви. // Труды КДА. № 4. К. 1900.
18. Coggin J. Liturgy of Addai and Mari. N-Y. 2003.
19. Nestorians.// Encyclopedia Britannica. L. 1911. V.16. p.409.
20. Sarhad Y. Jamo, bishop. Chaldean liturgy. El Cajon. 2006.
1. Софония (Сокольський), еп. Современный быт и литургия христиан инославных иаковитов и
несториан с кратким очерком их иерархического состава, церковності, богослужения и всего,
что пренадлежит к отправлению их церковних служб особенно же их литургии. Спб., 1876.
2. Babai Magni. Liber de Unione./ Ed. Vaschalde A. Paris. 1915.
3. Guidelines for admission to the eucharist between the Chaldean Church and the Assyrian Church of
the East.// www.vatican.va
4. Nestorius. Liber Heraclidis de Damas. / Ed. F. Nau. Paris. 1910.
5. Sinodicon Orientale ou Recueil de synodes nestoriens/ Tr. ed. pub. par J.B. Chabot. Paris. 1902.
6. The Order of the Hallowing of the Apostles. /Translation from Arameic by M.G. Bernie. CIRED. 1997.
7. Алымов В. Лекции по Исторической литургике. СПб. 1994-1995. // www.krotov.info
8. Биджамов Р. Централизованная религиозная организация Святой Апостольской Соборной Ас-
сирийской Церкви Востока.// www.assyria.narod.ru
9. Дашевская З. Возникновение и развитие ходатайственной молитвы при совершении таинства
Евхаристии. М. 2005// www.SFI.RU
10. Добрынин М. Сиро-Халдейская Церковь. История воссоединения персидских несториан с Пра-
вославной Церковью. // ЖМП. 1956. № 12.
11. . Петров Л., свящ. Восточные христианские общества. СПб. 1869.
12. Роберсон Р. Восточные христианские Церкви. Исторический справочник. СПб. 1999.
13. Селезнев Н. Ассирийская Церковь Востока. // Большая Российская энциклопедия. В 30-ти то-
мах. М. 2005. Т. 2.
14. Cелезнев Н. Ассирийская Церков Востока. Исторический очерк. М. 2001.
15. Селезнев Н. Церковь Востока в вопросах и ответах. // www.assyrianchurch.ru
16. Стефан (Садо), иером. Православная русская миссия в Урмии (1898-1918). / Доклад на конфе-
ренции «Христианские миссии в XVIII-XX вв.». Москва, 16-18 мая 1995 г.
17. Титов Ф., свящ., К вопросу о присоединениии сиро-халдейских несториан к Русской Православ-
ной Церкви. // Труды КДА. № 4. К. 1900.
18. Coggin J. Liturgy of Addai and Mari. N-Y. 2003.
19. Nestorians.// Encyclopedia Britannica. L. 1911. V.16. p.409.
20. Sarhad Y. Jamo, bishop. Chaldean liturgy. El Cajon. 2006.