30 жовтня 2011 року виповнюється 23 роки з дня кончини київської монахині Аліпії (Авдєєвої).
30 жовтня 2011 року виповнюється 23 роки з дня кончини київської монахині Аліпії (Авдєєвої). Наразі в УПЦ (МП) розглядається питання можливості чи неможливості її канонізації – зарахування до сонму святих. Постать монахіні Аліпії дійсно постає дуже неоднозначною. «Релігія в Україні» вже писала про те, що митрофорний протоієрей УПЦ (МП) Михаїл Бойко, духівник Київської єпархії (помер у 2003 р.), який свого часу служив у Вознесенській церкві на Деміївці, куди ходила ця монахіня, не тільки заперечував її святість, але й вважав її такою, що навмисно вдавала з себе юродиву Христа ради.
Редакції «РвУ» вдалося розшукати ще одного священика, який служив у Вознесенській церкві на Деміївці протягом 1982-1989 років і особисто знав «матушку» Аліпію – отця Іоанна Київського (це його прізвище). Нині він митрофорний протоієрей УПЦ Київського Патріархату, клірик кафедрального Свято-Володимирського собору м. Києва й духівник Київської єпархії УПЦ КП. Ми попросили його поділитися спогадами та висловити свою думку з приводу можливої канонізації монахині Аліпії. Подаємо свідчення священика Іоанна в його авторській редакції.
Шанування цієї жінки як угодниці Божої зустрічається, на жаль, і серед віруючих УПЦ Київського Патріархату. Кажу «на жаль», бо переконаний, що так звана «матушка» Аліпія була не Христа ради юродивою, як багато хто вважає, а провидицею, яких у наш час багато.
Я був тоді ще молодим священиком і не одразу зрозумів це. З півроку я придивлявся до неї, кілька разів запитував її про спасіння душі, але у відповідь чув щось незрозуміле. Якось мене попросили повінчати молоду пару без запису в книзі реєстрації, тобто таємно. Я не відразу погодився, бо цю пару могло прислати КДБ, і тоді мене позбавити би права служити (як мого попередника, о. Петра Здрелюка). Я все міркував про це, хвилювався, і раптом прийшов помисел, що ось якби тут була «матушка» Аліпія, про яку говорять люди, що вона Божа людина, прозорлива, то можна було б у неї запитати. І ось через кілька хвилин Аліпія несподівано прийшла до Деміївської церкви, і коли я почув її голос та повернувся, то вона, пильно дивлячись на мене, ствердно кивнула головою. Я тоді витлумачив це так, що можна погоджуватися на вінчання. І дійсно, «пронесло», то не було перевіркою від КДБ.
Потім, згадуючи цей випадок, я задавався питанням: а звідки прийшов той помисел, на який нібито відповіла Аліпія? Відомо, що біси та їхні слуги не можуть читати думки людей. Але вони можуть їх навіювати або вгадувати й підлаштовувати тоді «відповіді» на ці думки, якщо бачать в людині готовність сприйняти будь-яке співпадіння чи незвичайне явище як божественне. Саме тому святі Отці наголошували на необхідності бути пильними щодо помислів, і не вважати всі підряд помисли своїми власними.
Хочу зауважити, що кожний раз при зустрічі «матушка» мене нахвалювала, говорила, що я світлий, чистий. І не тільки мене, а багатьох, і особливо молодих священиків вона хвалила, а це могло призвести до зростання гордині.
У лісовій хатинці Аліпії
Якось я запитав «матушку» Аліпію, де вона живе і чи можна прийти до неї. Вона дозволила і описала ознаки якоїсь місцевості. З її слів я не зміг второпати, де це, довелося запитати в парафіян. Виявилось, це зовсім близько, — у Голосіївському лісі. Коли я прийшов, у її будиночку було кілька людей і дитина віком 7-8 років. У кімнатці було брудно, неохайно, купа старого одягу діставала майже до стареньких паперових ікон під стелею, які місцями повідклеювались від стін і звисали. На цій купі одягу валялися засохлі просфори, усюди бігали коти, яких було в неї дуже багато. Посеред кімнати стояв стіл, «матушка» всіх посадовила, поставила залізні кухлі, дістала пляшки з горілкою і кагором та поналивала всім, навіть дитині і собі теж (!). Це мене шокувало і я її вже ні про що не запитував, а сама вона щось незрозуміле говорила, запитуючи в ікон. Людям невдовзі стало зле, і всі вибігли на вулицю, а сама «матушка» поклала голову на стіл і захропіла. На мене все це справило гнітюче враження.
Згодом, коли я зрозумів, що її «пророцтва» не від Бога, то запитував шанувальників «матушки», як таке може бути, якщо вона Божа людина. Люди не відкидали самого факту напування людей горілкою і вином, але сказали, що так вона виганяє злі чари з тих, кому пороблено (і з себе теж?!) і лікує хвороби. Жоден святий в історії Церкви не додумався до такого способу лікування.
Остаточне моє прозріння, що Аліпія – не юродива Христа ради
Невдовзі ігумен Андріан (білорус за національністю), який служив на одній із сільських парафій Київської області, розповів мені трагічну історію своєї сестри: вона приїхала до «прозорливиці», бо була смертельно хвора на рак, і тому хотіла стати черницею й прописати у своїй квартирі маму. Але Аліпія сказала, що помолиться за неї і вона житиме, а чернецтво приймати не треба, бо скоро вона вийде заміж за одного чоловіка, ім’я якого Аліпія назвала. Але жінка померла. І монахинею не стала, і квартира відійшла державі, а не матері. Ігумен Андріан, який до цього випадку сам шанував Аліпію, став забороняти людям ходити до неї.
Одного разу я читав у церкві псалтир і почув шипіння з правої сторони. Одночасно мене стало лихоманити (як при високій температурі). Коли відірвав погляд від церковної книги, то побачив, що то шипить «матушка»! Я продовжив читати, мій стан нормалізувався, а вона все шипіла. З точки зору Православної Церкви, це одна з явних ознак одержимості бісом.
Після цих подій я став відмовляти людей ходити до «матушки» Аліпії. Мабуть, їй донесли про це або ж вона сама зрозуміла, бо стала відносно мене агресивною: почала в храмі на мене кричати, махала в мою сторону палкою.
Дещо пізніше в мене була розмова про «матушку» Аліпію з ієромонахом Авраамієм (нині архімандрит, духівник Києво-Печерської лаври). Він категорично заявив, що не бачить у її поведінці ніякої святості.
У книзі спогадів про Аліпію – неправдиві свідчення про мене
Між іншим, у книзі автора Некрашевич Л.А. «На пажити Богоматери. Киево-Печерской Лавры монахиня Алипия» (Київ, 2007 р.), виданій за благословенням Блаженнійшого Володимира, Митрополита Київського і всієї України, розміщена неправда про мене. Наведу дослівно.
«Из церкви, которую она посещала (тобто Вознесенської на Деміївці – ред.), приехал священник и направился в келию. Ему сказали, что Матушки нет и что в ее отсутствие в келию заходить она не разрешает. Он, видимо, не поверил и вошел в дом. И сразу же вышел. Обращаясь к присутствующим, спросил: «А что это за женщина в белом платье с длинной косой перед иконами молится?» Ему повторили, что там никого нет, потому что в отсутствие Матушки никто в домик не заходит. «Что вы мне говорите, я же своими глазами видел Женщину, одетую в белое платье, с длинной косой, молящуюся перед иконами».
Рассказали Матушке, она улыбнулась, но кто была эта женщина в белом и с длинной косой, она не открыла.
Во время крестного хода на Пасху Матушка подняла свою палку и погрозила этому священнику: «Смотри, Иванко, смотри!» Впоследствии Иванко пошел в раскол» (С. 139).
Це – про мене. Але такої події не було. Про те, що махала палкою, я вже говорив. Але коли був у неї один-єдиний раз, то бачив тільки те, про що написав вище. Якщо припустити, що автори книги мали на увазі Божу Матір, бо «Женщина» написано з великої літери, то виявляється, що я бачив Божу Матір?! Для чого потрібна була ця відверта неправда авторам книги – незрозуміло.
І якщо я, на їхню думку, в «розколі», то чому тоді преподобний Амфілохій Почаївський, якого я сподобився бачити в 1969 році (мені тоді було 18 років), не попередив мене, що буде «розкол» і я не повинен залишатись у цій Церкві? Я перебував у селі Малі Іловці дві доби і був свідком зцілення Богом по його молитві хворих та впевнився в прозорливості святого Амфілохія.
Не говорила про те, що я буду в «розколі», і прозорлива матушка Олександра (у чернецтві Рахіль), яка жила в київському Флорівському жіночому монастирі, де я служив священиком протягом 1989-1991 років. Навпаки, вона ще на початку 1992 року (через кілька днів після приїзду з Москви Митрополита Володимира Сабодана) сказала мені, що Митрополит Філарет стане Патріархом, і щоб я не відходив від нього ні в якому разі. До матушки Олександри приїздило звідусіль багато людей, яких вона настановляла на шлях спасіння, маючи дар прозріння. Прозорливою вона названа і в книзі «Подвижники 20-го столетия», виданій в УПЦ (МП).
Вважаю, що Київський Патріархат – це не розкол, а той шлях до автокефалії (незалежності), який пройшли багато інших Православних Церков різних народів.
І ще одна цікава деталь. У книзі спогадів про Аліпію на с. 126 є розповідь жінки, яка просила в неї дозволу поїхати до прозорливої матушки Олександри. Аліпія була незадоволена, але дозволила. Після розмови з Олександрою тій жінці протягом цілого року не вдавалося поїхати до Аліпії. Думається, то по молитвах монахині з Флорівського… Але жінка трактує це інакше: то диявол їй перешкоджав приїхати до «матушки» Аліпії.
Нехристиянська і неправославна поведінка Аліпії
Дуже мене шокувало те, що сказав мені колись протоієрей Віталій Медвідь (зараз він в УПЦ МП). За його словами, «матушка» Аліпія напророчила, що одна людина «в 1986 році здохне»! Яку треба мати ненависть у душі, щоб таке сказати про когось! Побожні люди і про тварину не кажуть такого слова, а деякі святі каялись у тому, що ненароком придавили якусь комаху чи квітку. Крім того, це «пророцтво» Аліпії не справдилось…
Одна жінка на ім’я Ганна дуже часто ходила до Аліпії, вважаючи себе найближчою ученицею «подвижниці». Я попередив її, щоби вона була обережною, бо Аліпія – псевдоюродива, служить не Богу. Через деякий час ця Ганна прийшла і сказала, що я був правий, але подробиць розповідати не хотіла. Справа в тому, що Аліпія погрожувала людям, що за «погані» слова про неї буде їм лихо.
На шиї «матушка» завжди носила величезну зв’язку ключів. Призначення цих ключів незрозуміле. Однак відомо, що існує такий магічний обряд, коли з читанням закляття закривають чи відкривають ключем замок. Розповідали, що після смерті Аліпії в її хатині в Голосіївському лісі знайшли книгу з магії.
Не можу пригадати випадку, щоб «матушка» Аліпія причащалась святих Таїн Тіла і Крові Христових. Натомість, вона часто в храмі під час богослужіння викрикувала що-небудь, шуміла, заважала молитись.
Ставлення до можливості канонізації Аліпії
Якщо хто шукає приклади святості часів СРСР, то в Києві були подвижники, яких багато людей знало. Сучасниками «матушки» Аліпії були схимонах Даміан з Києво-Печерської лаври, черниця Ольга з Покровського монастиря і вже згадана послушниця Олександра з Флорівського та інші, яких теж ще за життя вважали людьми Божими і в яких проявлялися дари прозорливості й чудотворіння. Але ці люди, на відміну від Аліпії, не робили й не говорили нічого такого, що суперечило б православному вченню. Недаремно відомий московський богослов протодиякон Андрій Кураєв називає «Житіє Аліпії» апокрифом, тобто сумнівною книгою («Искушения наших дней.» – Украинская Православная Церковь. Полтавская епархия. Спасо-Преображенский Мгарский монастырь. По благословению Святейшего Патриарха Алексия. – 2004. – С. 141-142).
Перенесення останків м. Аліпії з Лісового кладовища столиці в Голосіївський монастир її шанувальники називають обретінням мощей
Особисто я не відкидаю того, що Аліпія була ясновидющою, як, наприклад, болгарська цілителька Ванга. Але Болгарська Православна Церква не збирається канонізувати Вангу і заборонила своїм вірним її шанування. Відомо, що часто через таких людей діють злі духи, а віщування майбутнього суворо забороняється і церковними канонами, і Священним Писанням. У Діяннях Святих Апостолів розповідається, як одна служниця мала духа віщування, і своїм віщуванням давала великий прибуток своїм господарям. «Ідучи за Павлом і за нами, вона кричала, кажучи: «Ці люди – раби Бога Всевишнього, які сповіщають нам путь спасіння». Це вона робила багато днів. Павло, розгнівавшись, обернувся і сказав духові: «Повеліваю тобі іменем Ісуса Христа вийти з неї». І дух вийшов одразу» (Діян. 16, 16-18). Св. Апостол Іоан Богослов пише: «Улюблені! Не всякому духові вірте, але випробовуйте духів, чи від Бога вони, бо багато лжепророків з’явилось у світі» (1 Ін. 4, 1).
Я був прикро вражений повідомленням, що так звану «матушку» Аліпію в УПЦ збираються канонізувати. Бо ні я, ні багато інших священиків, що знали її, ніколи б не подумали, що до цього може дійти. Уже викопали її тіло й перевезли його з кладовища до новоствореного Голосіївського монастиря УПЦ (МП), возять паломників вклонитися останкам «подвижниці». Комісія з питань канонізації УПЦ ще не розглядала питання про канонізацію Аліпії, але вже кілька років тому миряни склали їй акафіст, видали й активно поширюють збірники спогадів її шанувальників.
Багато хто зі священнослужителів, у тому числі і з Московського Патріархату, не вважає «матушку» Аліпію подвижницею. Я знаю, що в київських Флорівському та Покровському монастирях є ще живі черниці, які особисто знали її і можуть підтвердити, що вона свою «прозорливість» мала не від Бога. Вважаю також, що свідчення архімандрита Авраамія та спочилого протоієрея Михаїла Бойка є особливо важливими, і до їхньої думки необхідно прислухатись.
Протоієрей Іоан Київський