У 1796 році Джордж Белл в лондонському журналі напророкував падіння «антихриста» (Папи Римського) в 1797 або в 1813 році. Його пророцтво було засновано на тлумаченні 1260 днів.
У 1796 році Джордж Белл в лондонському журналі напророкував падіння «антихриста» (Папи Римського) в 1797 або в 1813 році. Його пророцтво було засновано на тлумаченні 1260 днів. Через деякий час відбулося неймовірне – Папа був взятий у полон французькими військами і був змушений відправитися у вигнання. Багато хто сприйняв це як чітке сповнення біблійного пророцтва. 1798 рік почали вважати кінцем передбачених 1260 днів, а 1799-й початком кінця.
Європейські політичні катаклізми початку XIX століття породили новий сплеск прогнозів. Серед «пророків» був англієць на ім’я Джон Акила Браун. На початку 1800-х років він надрукував пояснення 2300 днів з Дан. 12, доводячи, що вони закінчаться в 1844 році. У 1831 році «батько» адвентизму Міллер запозичив у нього цей рік, призначив явлення Спасителя на 22 жовтня 1844 року, правда після довгих коливань між 21 березня 1843 р. і 21 березня 1844 р. Послідовники його не відставали від свого основоположника. Х. Едсон скорегував дату кінця світу, перенісши її на 1914 р. Потім на 1932-1933 рр. Останнє пророцтво адвентистів призначало Апокаліпсис на 1995 рік.
Подібне відбувалося неодноразово в сектах хлистів, скопців, молокан та ін. Але повернемося до «Товариства вартової башти». Друге Пришестя, на думку Свідків Єгови, буде відбуватися за їхньої діяльної участі. «І скоро відбудеться «одкровення синів Божих». У Армагедоні брати Ісуса будуть відкриті людям в їх небесній славі як ті, хто знищить ворогів Єгови» [90, 1992. – №6, c. 20]. Цього часу єговісти повинні «жадати». У вченні «Вартової башти» існують декілька дат, пов’язаних з цією передбачуваною подією [77, c. 331].
Вони мають свою передісторію, яка уходить корінням в минуле. Вже згаданий вище Джон Акила Браун є винуватцем виникнення дати – 1914 рік, причому, отримує її так само, як згодом керівництво Свідків Єгови. Вперше Браун опублікував своє тлумачення «семи часів» з Дан. 4 в 1823 році. Згідно його методу, ці «сім часів» перетворюються на 2520 років таким самим чином, як в сьогоднішніх публікаціях «Вартової башти». Правда, Браун почав відлік з 604 року до Р.Х., тому «дні» закінчувалися в 1917 році по Р.Х., коли «повна слава царства Ізраїлю знайде свою досконалість». Подальша корекція привела до виправлення цієї дати. Після того, як пророцтво про 1844 рік не виконалося, відбувся розкол різних груп руху Другого пришестя, більшість з яких встановили нові дати повернення Христа. Одна з таких груп сформувалася навколо Н. Х. Барбора з міста Рочестер (штат Нью-Йорк). Барбор вивчив роботи Брауна, прийняв більшість його тлумачень, але змінив початок відліку 2520 днів на 606 рік до Р.Х., отримавши в результаті 1914 рік (насправді він помилився в розрахунках, оскільки додав лише 2519 років). У номері свого журналу «Вісник ранку» від липня 1878 року Барбор заявив, що «Часи язичників» закінчуються в 1914 році.
В цей час помічником редактора згаданого журналу руху Другого пришестя став Ч. Т. Расселл, який пізніше в своїй статті, поміщеній в номері «Вартової башти» від 15.07.1906 року, і не приховував факт співробітництва з Барбором, запозичення його хронології, багато що в якій у свою чергу було запозичено у Джона Акили Брауна.
Тлумачення «семи часів» і дати 1914 року, прийняті Расселлом, були пов’язані з 1874 роком, що мав першорядне значення в очах Барбора і його прихильників (до 1914 року були ще десятки років, а 1874 рік тільки що пройшов). Вони вважали, що 1874 рік відзначав кінець 6000 років людської історії, і чекали цього року повернення Христа. Іноді призначалася інша дата входження людства в сьоме тисячоліття, «тисячоліття Царства Бога» – 1872 рік. «У цьому розділі ми представимо біблійний доказ, який підкреслює, що шість тисяч років, починаючи з творіння Адама, закінчилися в 1872 р. після Р.Х. і, отже, з 1872 року хронологічно ми увійшли до сьомої тисячі років або тисячоліття, початок якого представляє «День Господній», «день Скорботи», щоб засвідчити про знищення царств цього світу» [92].
Далі послідував 1874 рік як час Другого Пришестя, але після цієї дати довелося намітити ще одну, наступну за нею через 3,5 роки, тобто в 1878 році «Єдина мета цієї дії відзначити паралельну точку часу цих жнив, коли Він насправді повинен прийняти царствене положення і владу. Ця дата припадає на весну 1878 року, тобто три з половиною роки після Свого Другого пришестя, на початку періоду жнив в 1874 році» [92]. Коли названі терміни минули, настало чергове розчарування. В цей час один з членів руху Другого пришестя Б. У. Кит виявив, що в одному з перекладів Нового Завіту – «Емфатичній діаглотті», у віршах про повернення Христа замість слова «пришестя», вживалося слово «присутність». Кит подав Барбору ідею про те, що Христос дійсно повернувся в 1874 році, але невидимо, і що Він незримо «присутній», виконуючи справу суду.
Таким чином, поняття «невидимої присутності» дозволило адвентистам, пов’язаним з Барбором, сказати, що врешті-решт їх «дата (1874 рік) виявилася вірною, але очікування у зв’язку з цією датою були невірними» [77, c. 219]. Це пояснення було прийняте і запозичене Расселом. Пізніше він змінив дату на 1914 рік: «…око людини не побачить Його під час Другого пришестя, і що Він не прийде у плоті… Ісус Христос зійшов на Царство у 1914 році після Р.Х., але невидимо для людей…».
Вчення про невидиме повернення Господа на землю і реалізацію Його волі в діяльності «Товариства Вартової башти» протирічить чітко вказівкам Священного Писання, які свідчать про видиме Друге Пришестя: «бо, як блискавка виходить зі сходу і з’являється аж до заходу, так буде пришестя (hJ parousia) Сина Людського… і побачать Сина Людського, Який гряде на хмарах небесних з силою і славою великою» (Мф. 24, 27-30). Сьогодні «Свідки Єгови» дотримуються приведеної вище думки Ч. Рассела, що слово «parousia» означає не «пришестя» («coming»), а «присутність» («presence»). У Новому Завіті це слово вживається і в інших місцях. Наприклад Святий Апостол Павло пише: «Я радий приходу Стефана» (cairv de’ ejpi’ th[/parousia/ Stefana]) (1 Кор. 16, 17). Слово «parousia» явно означає тут саме прибуття Стефана, який був у іншому місці і прийшов до Святого Апостола Павла, а не незримо присутній з ним в дусі. Parousia Господа нашого Ісуса Христа буде абсолютно явною, бо Він «прийде так само, як … бачили Його, коли Він сходив на небо» (Діян. 1, 11).
Сьогодні більше дванадцяти мільйонів Свідків вважають, що невидима присутність Христа почалася в 1914 році. Проте протягом майже п’ятидесяти років «Товариство Вартової башти», виступаючи в ролі пророка, відносило цю очікувану подію до 1874 року [92].
У 1922 році на конвенції в Сидар Пойнт було ухвалено рішення про те, що Христос офіційно почав правити Своїм Царством у 1914 році. До цього десятиліттями Вартова башта вчила, що це відбулося у 1878 році.
Сучасна точка зору Корпорації на початок воскресіння помазаних християн, які померли з часів Христа до наших днів, вказує на дату 1918 рік. Раніше стверджувалося, що відбулася ця подія у 1881 році.
З дня свого заснування Вартова башта вчила, що «жнива» будуть відбуватись з 1878 до 1914 року, а в 1914 році будуть зруйновані всі установи цього світу, створені людиною. Зараз цей початок «жнив» відносять до 1919 року.
Падіння «світової імперії лжерелігії», «Вавилону великого», спочатку призначалося на 1878 рік, але внаслідок невиконання було перенесено на 1914, а потім на 1918 рік, втім, з тим же результатом.
Отже, виходячи із старих випусків «Вартової башти», починаючи з 1879 року, можна побачити переконаність членів товариства в тому, що в 1874 році Христос почав Свою невидиму присутність, тобто увійшов до правління Своїм Царством. Очікувався швидкий перехід в небесне життя, після якого для людей зникне можливість стати частиною «невісти Христової». Вся смута повинна закінчитися до 1914 року, коли будуть ліквідовані всі людські системи правління, які замінить Христове Правління: «…сроки жнив єврейських і євангельських часів паралельні не тільки за своїм початком, але і за тривалістю; жнива єврейського часу продовжувалися всі 40 років… Наші жнива, почавшись в 1874 році, завершаться разом з кінцем «дня гніву» і кінцем «часів язичників». [77, c. 221]. У додатковій статті, яка має назву «Чи довго, Господи?», повідомлялося: «…перехід з природнього в духовний стан настане в першій половині або до осені поточного 1881 року. …святі перейдуть в духовний стан, і двері у високе покликання закриються до 1881 року» [77, c. 224]. Зрозуміло, очікування «помазаних християн», які належать до «класу невісти», не здійснилися. Не дивлячись на це вони продовжували вважати, що Христос почав Своє досконале Правління у 1878 році: «Дійсна присутність Господа як жениха і женця – жовтень 1874 року н.е. Влада і титул царя, прийняті через 3,5 роки – 1878 рік н.е. Номінальний християнський дім відкинутий, очищення духовного храму. Повне руйнування номінального християнства, яке відбулося через 37 років після відкидання або через 40 років після початку жнив, – 1914 рік н.е.» [80, c. 239]. У 1911 році Вартова башта все ще стверджувала, що «Вавилон великий» впав у 1878 році, а його «повний кінець» прийде в жовтні 1914 року. Проте, закриття небесних дверей відклали: «…двері в зібрання небесних спадкоємців ще не зачинені, вони залишаються відкритими на деякий час для того… щоб інші увійшли прийняти свої вінці…» [77, c. 229].
Кінцева дата 1914-го року була тепер близька. Від цього терміну чекали дуже багато чого. У книзі «Час наблизився», випущеною за 25 років до 1914 року, виділено сім дуже цікавих моментів:
«У цьому розділі ми представимо біблійний доказ, що закінчення часів язичників, закінчення їх права на владу наступить у 1914 році; і що крім цього, ця дата буде межею правління недосконалих людей. І, зверніть увагу, якщо це буде твердо засновано на Священному Писанні, тоді відбудеться і буде відомо, що:
1. Цей рік буде початком Царства Божого, бо Сам наш Господь вчив молитися кажучи: «Нехай прийде Царство твоє». Царство Боже в цей час буде повністю всім управляти, твердо буде засновано на землі.
2. На нашій землі правління візьме в свої руки новий правитель землі… але впродовж значного часу до цієї дати, він скине всі земні уряди і створить замість них Своє праведне правління.
3. Якийсь час перед закінченням 1914 року останній член божественно-визнаної церкви Христа, «царственого священства», «тіла Христового» буде прославлений з главою Христом, бо кожен член повинен царювати з Христом, будучи співспадкоємцем Царства.
4. Від 1914 року і надалі Єрусалим не буде більше зневажений язичниками, але повстане з пороху приниження до честі, бо часи язичників закінчаться.
5. З того часу припиниться озлоблення Ізраїля, бо їх озлоблення живе до часу, «поки увійде повне число язичників».
6. Час великої скорботи, якої не було з початку світу і не буде, досягне своєї кульмінації у всесвітньому пануванні анархії.
7. Будуть зруйновані і розкидані «вся влада» (громадянська і церковна) – залізо і глина» [92].
Подібні висловлювання не були поодинокими, вони постійно з’являлися в публікаціях Товариства. У книзі Рассела «Час наблизився», яка вийшла в 1889 році, ми читаємо наступне: «…протягом найближчих 26 років всі існуючі уряди будуть повалені і розпадуться… В світлі сильного біблійного свідчення про часи язичників, ми вважаємо встановленою істиною те, що остаточне падіння царств цього світу і повне встановлення Царства Божого здійсниться до кінця 1914 року н.е.» [80, c. 79]. Через два роки після публікації цієї книги, у 1891 році, була видана ще одна книга Рассела «Нехай прийде Царство Твоє», де на стор. 153 ми читаємо: «…до кінця 1914 року повністю піде те, що Бог називає Вавилоном, а люди – християнським світом..» [92]. У наступному 1892 році, у випуску за 15 січня, «Вартова башта» стверджувала, що «дата завершення «боротьби» безумовно вказана в Писанні як жовтень 1914 року» [77, c. 243]. Коротка стаття з випуску «Вартової башти» за липень 1894 року розкриває, що політичне положення того часу розглядалося як явний доказ того, що світ ось-ось повинен увійти до стану агонії. Причому затверджувалося, «що це Божі терміни, а не наші … що 1914 рік означає не початок, а кінець часу бід» [77, c. 245].
З наближенням 1914 року прогнози ставали все більш обережними. Якщо раніше Рассел наполягав, що буря бід і загальна анархія вибухнуть до початку жовтня 1914 року, то у випуску журналу за 1904 рік він писав: «Тепер ми вважаємо, що анархічна кульмінація великого часу бід, яка передує тисячолітньому благословенню, відбудеться після жовтня 1914 року н.е. – ми вважаємо, що це відбудеться дуже скоро, – «в одну годину», «раптово» [77, c. 245].
Далі послідували ще більш обережні висловлювання. Якщо раніше, в 1894 році Рассел стверджував, що дати, які приводяться, були «Божими термінами, а не нашими», то за сім років до початку 1914 року він раптом заявив, «що ми ніколи не оголошували свої підрахунки непогрішимо вірними… ми завжди стверджували, що вони засновані на вірі» [77, c. 247]. Таким чином, вийшло, що якщо хтось виражав сумнів у зв’язку з хронологією Товариства, то ставилася під сумнів не ця хронологія, а віра і відносини з Богом того, хто сумнівається.
Чарльз Тейз Рассел, який заявляв, що його вустами говорить Бог, помер у 1916 році. Він залишив після себе багато «пророцтв» про часи, з яких не виконався жодний. Після його смерті залишилися також тисячі обманутих послідовників. У книзі «Light», виданій у 1930 році, ситуація, яка склалася, описувалася таким чином: «Весь Божий народ з радісним нетерпінням чекав 1914 рік. Коли він настав і минув, послідували багато розчарувань, скорбота і печалі, і на Божий народ посипалася безліч докорів. З нього глузували священики і особливо їх союзники, на нього показували із презирством, тому що так багато говорилося про 1914 рік і про те, що повинне було відбутися, а ці «пророцтва» не сповнилися» [93]. Таке становище речей успадкував суддя Руттерфорд. Він був вибраний Президентом Товариства в січні 1917 року. Перед ним стояли два варіанти дій: визнати помилку або спробувати виправдати помилкові пророцтва попередника. Суддя вибрав другий шлях.
Щоб оживити послаблену довіру читачів «Вартової башти», Руттерфорд в екстреному порядку організував видання книги «Розгадана таємниця», яка вийшла в світ у 1917 році.
У книзі були зроблені спроби пересунути деякі з подій, які очікувалися, з 1914-го на 1918 рік за допомогою паралелі з розгромом єврейського повстання римлянами. 1918 і 1920 роки були оголошені часом знищення церков, яке почнеться з Росії і розповсюдиться по всьому світу. На весні 1918 року приписувалося найбільше значення: «У 1918 році, коли Бог зруйнує всі церкви, і мільйони членів церков, всі, хто уникне цього, прийдуть до робіт пастора Рассела, щоб пізнати, що означає падіння «християнства» [92].
У 1920 р. «Розгадана таємниця» була перевидана із підрядковою приміткою, яка стосується дати 1918 р.: «Сповнення цього пророцтва почнеться в Росії у 1918 р.» [65, c. 37].
Грандіозні події повинні були відбутися, на думку автора, і у 1920 році. До цього терміну гігантські революції, які почалися у 1918 році, досягнуть кульмінації, внаслідок чого всякий впорядкований уряд зникне: «Навіть республіки зникнуть осінню 1920 року. Всі царства землі загинуть, їх поглине анархія» [93]. Втім, самому революційному руху, на думку автора, також не повезе: «…він буде повністю зруйнований, весь повністю. Всі його сліди зникнуть в люті світової всепоглинаючої анархії осінню 1920 року» [93].
Не дивлячись на ці грізні, жахливі слова чергового пророцтва, і переконаність читачів, які слухають їх, нічого навіть близько схожого не відбулося ні в цей рік, ні в минулі 1914 і 1918. Величезної біди на християнському світі так і не відбулося, уряди не були повалені, церкви не були зруйновані.
У 1920 році Президент Товариства Вартової башти опублікував брошуру під назвою «Мільйони тих, хто живе тепер не помруть навіки». Ця фраза і до сьогоднішнього дня використовується організацією. Але тоді вона мала зовсім інший сенс, оскільки була прив’язана до нової дати – 1925 рік. Малося на увазі, що багато мільйонів з тих, що живуть у 1920 році доживуть до 1925-го, коли «…минулий порядок, старий світ закінчується і тому швидко загине, що настає новий порядок, що 1925 рік принесе воскресіння достойних праведників древності і початок відновлення, представляється резонним припустити, що мільйони людей, які живуть зараз на землі, все ще будуть на землі у 1925 році. Тоді, грунтуючись на обітницях божественного слова, ми повинні зробити твердий і незаперечний висновок про те, що мільйони тих, що живуть тепер не побачать смерті навіки» [92].
Руттерфорд, втім, не був винахідником ідеї про воскресіння Старозавітних праведників. Ще у 1915-1916 рр. його попередник вперше напророкував про воскресіння патріархів Старого Завіту. «Початок першої фази Царства в кінці 1914 року, як ми розуміємо, полягає у воскресінні святих древності, – від Іоана Хрестителя до Авеля, Аврама, Ісаака, Якова і всіх святих пророків» [92]. Рассел був впевнений, що: «Бог не зробив жодної помилки і Його плани не змінюються» [92], але після його смерті Руттерфорд, як згадувалося вище, переніс це «воскресіння» на 1925 рік.
Як і попередні ці пророцтва не збулися. Але заяви про точність хронології, пропонованої організацією, ставали все більш жорсткими. Нарешті лояльність до «пророцтв» і вчення Рассела перетворилася на загальний заклик. Повністю відмовляючись від старих пророцтв про 1914 рік, його почали представляти з іншого боку. Якщо раніше писалося, що він «…буде початком Царства Божого» [77, c. 235], то тепер з’явилися заяви, що воно (Царство Боже – свящ. К.Ч.) буде встановлено на землі пізніше, правда, «незабаром» і «на розвалинах сучасних інститутів влади» [77, c. 235]. Прославлення «останнього члена покликаної з вище Церкви Христа» [77, c. 235], також вже не було приурочене до 1914 року. Всі нездійснені прогнози замовчувалися, але сумнівів в датах не допускалося. Для їх виправдання використовувалися різні аргументи. Наприклад, «Вартова башта» писала: «У великій піраміді в Гізі збіг одного або двох вимірів з хронологією існуючої істини міг би бути випадковим, але відповідність десятків вимірів доводить, що один і той же Бог створив і піраміду, і план, – і в той же час доводить правильність хронології. Відповідно Писанню, науці та історії, хронологія існуючої істини безсумнівно вірна. Її надмірна надійність підтверджена датами і подіями 1874, 1914 і 1918 років» [77, c. 255].
Під час другої половини президентства Руттерфорда більшість колишніх пророцтв, які так активно відстоювалися в першій половині його перебування у владі, були відкинуті або перенесені в часі.
Початок «останніх днів» був перенесений з 1878 року на 1914-ий. Присутність Христа також була перенесена на 1914 рік, також як і офіційний початок діяльного управління Христа Своїм Царством з 1878 року на 1922-ий. Початок воскресіння був перенесений з 1878 на 1918 рік. Протягом якогось часу навіть стверджувалося, що 1914 рік насправді приніс «кінець світу» в тому розумінні, що Бог «офіційно» відмінив право правління на землі мирських народів. Але від цієї тези незабаром відмовилися, і «завершення системи речей» (за перекладом Нового Світу) було віднесене у майбутнє.
Після смерті Руттерфорда у 1942 році директивним рішенням Організації дата першого зруйнування міста Єрусалиму була перенесена з 606 р. до н.е. на 607 р. до н.е. Немає жодного історичного свідчення, жодної наукової теорії, яка б вважала, що зруйнування Єрусалиму відбулося на рік раніше, ніж це відомо з історії. Керівництво Товариства пішло в цьому випадку на пряму фальсифікацію. Такий вчинок був зроблений у зв’язку з тим, що 2520 років, вираховані з моменту падіння Єрусалиму у 606 р. до н.е., закінчуються насправді у 1915 році н.е., а не в 1914-му, як заявляла Організація протягом більше ніж 60 років. Але прагнення зберегти 1914 рік як дату, значення якої підкреслювалося на сторінках практично всіх видань Товариства, вимагало перенести дату зруйнування Єрусалиму на один рік, що і було зроблено в нових виданнях Вартової башти. В цьому випадку також залишилось поза увагою питання про наявність у керівників організації елементарних арифметичних знань.
До середини 1940-х років було вирішено, що під час президентства Рассела і Руттерфорда була неправильно вирахувана дата створення Адама. Тому кінець шеститисячолітнього періоду людської історії насправді припадає не на 1874 рік, а на 1975-й. Широкого поширення така ідея почала набувати у 1966 році. Пов’язано це було з тим, що в період з 1960 до 1966 року темпи зростання організації значно знизилися. У цій ситуації «Товариство Вартової башти» випустило нову книгу і встановило новий термін кінця світу. У своїй праці «Life Everlasting in the Freedom of the Sons of God» («Життя Безкінечне в Свободі Синів Божих») (1966 р.) віце-президент Франц (1894-1992 рр.) прийшов до висновку, що осінь 1975 ознаменує початок сьомого періоду людської історії. «Згідно достойної довіри біблійної хронології – 6000 років, рахуючи від створення людини, закінчаться у 1975 році, і сьомий період – 1000 років людської історії розпочне свій відлік осінню 1975 року» [76, c. 29].
У тому ж 1966 році в журналі «Пробудись!» була надрукована стаття під назвою «Як довго це ще буде продовжуватись?». У підзаголовку «6000 років завершуються у 1975 році» говорилося, що тисячоліття – це останні 1000 років в 7000 літньому дні відпочинку Бога. Далі повідомлялося: «Тоді в якому ж році завершаться перші 6000 років Божого відпочинку? У 1975 році. На це варто звернути увагу, особливо з огляду на те, що «останні дні» почалися в 1914 році і що фізичні факти наших днів, пророцтва, які свідчать про виконання, відзначають останнє покоління цього беззаконного світу» [92]. Ці «фізичні факти наших днів» з’являлися у виданнях Товариства постійно. Публікації «Вартової башти» приводили висловлювання відомих людей або «експертів» в будь-якій сфері діяльності, які будь-яким чином згадували 1975 рік. Наприклад, вислів колишнього держсекретаря США Діна Ачесона, зроблене в 1960 році: «Я досить добре знаю, що відбувається навколо, щоб запевнити вас: через п’ятнадцять років з сьогоднішнього моменту на цьому світі буде дуже небезпечно жити» [77, c. 264]. Книга «Голод – 1975!», написана двома експертами з продовольста, цитувалася постійно: «До 1975 року світ зіткнеться з бідою безпрецедентного масштабу. Голод, якого ще не було в історії, обрушиться на нерозвинені народи. До 1975 року громадянські виступи, анархія, військові диктатури, нестримна інфляція, катастрофи транспорту і безладне хвилювання стануть повсякденною реальністю для багатьох голодних народів» [77, c. 265]. Всі ці заяви були спрямовані на підтримку у читачів абсолютно певних надій і уповань. Але і вся історія товариства з самого зародження складалася з того, щоб збуджувати людські надії на певні дати, а потім ці дати минали, а надії не сповнювалися.
«Вартова башта» за 15 серпня 1968 року навіть висловилася про те, що не потрібно занадто серйозно відноситися до слів Самого Христа: «Не час гратися словами Ісуса про те, що «Про день же той і годину ніхто не знає, ні Ангели небесні, а тільки Отець Мій Єдиний» (Мф. 24, 36). Навпаки, зараз кожен повинен добре знати, що кінець теперішньої системи речей швидко йде до свого жахливого завершення. Не сумнівайтеся, досить того, що Сам Отець знає «день і годину» [77, c. 268]. Тут вже авторитет організації стоїть вище за авторитет Священного Писання.
Декілька найпряміших заяв з’явилися із службового відділу штаб – квартири, який випускає щомісячну газету «Наше служіння Царству», призначену тільки для Свідків, а не для широкої публіки. У березні 1968 року ця газета закликала розпочати повночасове проповідницьке служіння («піонерську діяльність»): «Дивлячись на те, що залишилося зовсім трохи часу, ми хотіли б робити це якомога частіше, так часто, як тільки можуть дозволити обставини. Лише подумайте, браття, залишилося всього близько дев’яносто місяців до того, як закінчаться шість тисяч років існування людини на землі» [92]. У номері за травень 1974 року повідомлялося про те, наскільки «мало залишилося часу»: «Є повідомлення, що браття продають будинки і власність, плануючи провести ці дні цієї системи в піонерському служінні. Безумовно, це прекрасний спосіб використовувати короткий час, який залишився до кінця цього розбещеного світу» [93]. Досить багато Свідків саме так і вчинили. Деякі кинули роботу, продали свої будинки, ферми і разом з дружинами і дітьми переїхали служити туди, «де вони були більше потрібні», розраховуючи, що коштів, які залишилися, вистачить до 1975 року. Інші (у тому числі і літні люди) взяли свої гроші по страховці і по цінних паперах, які були у них. Деякі відклали хірургічні операції в надії, що з приходом нового тисячоліття потреби в них вже не буде.
Коли 1975 рік минув, кошти цих людей виснажилися, здоров’я серйозно погіршало, і тепер їм потрібно було справлятися з жорстокою реальністю і починати життя спочатку. У пресі багато говорилося про крах очікувань організації, пов’язаних з 1975 роком, достатньо було розмов і в керівництві. Деякі члени Керівної корпорації заговорили про необхідність зробити заяву, яка б визнала, що організація помилилася, але Фредерік Франц вирішив, що найбільш розумним буде просто про це не згадувати, щоб з часом цей скандальний випадок забувся як і інші. Реакція рядових членів секти була звичною. Почався масовий відтік членів Товариства. Це кількісне падіння більш ніж що-небудь інше мало вагу для членів Керівної корпорації. Нарешті було зроблено заяву, яка визнала, що організація несе відповідальність за допущену помилку. Вона була надрукована у «Вартовій башті» за 15 березня 1980 р., тобто через п’ять років після самої події.
Для чого ж сектантам потрібні ці лжепророцтва? Адже існують абсолютно чіткі слова Господа про часи Другого Пришестя: «Про день же той і годину ніхто не знає, ні Ангели небесні, а тільки Отець Мій один» (Мф. 24, 36). Не дивлячись на ці всім зрозумілі рядки, керівники сект знову і знову призначали конкретні дати, звичайно коректуючи при цьому старі прогнози, які не виконалися. При цьому завжди знаходилося деяке число людей, які були готові їм вірити. Що ж із цього приводу говорить Священне Писання? Бог сказав Мойсею: «Якщо пророк скаже ім’ям Господа, але слово те не збудеться і не сповниться, то не Господь говорив це слово, але говорив це пророк із зухвалости своєї» (Втор. 18, 22) Такого пророка в Старому Завіті наказувалось віддавати смерті (Втор. 18, 20). У наш час торжества гуманізму, звичайно, ніхто не ризикне побивати камінням за помилкову дату кінця світу. Тим паче, що рядові члени різних сект самі прагнуть до того, щоб виявитися обдуреними. Вони поступово приймають в свою свідомість образ думок, використовуваний в конкретній організації, віддаючи при цьому Товариству роки життя, здоров’я і матеріальні кошти. Тому опинившись врешті-решт перед можливістю повного розчарування у вченні товариства, адепти організації виявляються одночасно і перед можливістю краху всього свого життя. Бо «…де скарб ваш, там буде і серце ваше» (Мф. 6, 21). А якщо скарб в «Товаристві Вартової башти», то «Свідки Єгови» готові повірити будь-якому мало правдоподібному аргументу, який зміг би реабілітувати керівництво секти, аби тільки зберегти свої ілюзії.
Європейські політичні катаклізми початку XIX століття породили новий сплеск прогнозів. Серед «пророків» був англієць на ім’я Джон Акила Браун. На початку 1800-х років він надрукував пояснення 2300 днів з Дан. 12, доводячи, що вони закінчаться в 1844 році. У 1831 році «батько» адвентизму Міллер запозичив у нього цей рік, призначив явлення Спасителя на 22 жовтня 1844 року, правда після довгих коливань між 21 березня 1843 р. і 21 березня 1844 р. Послідовники його не відставали від свого основоположника. Х. Едсон скорегував дату кінця світу, перенісши її на 1914 р. Потім на 1932-1933 рр. Останнє пророцтво адвентистів призначало Апокаліпсис на 1995 рік.
Подібне відбувалося неодноразово в сектах хлистів, скопців, молокан та ін. Але повернемося до «Товариства вартової башти». Друге Пришестя, на думку Свідків Єгови, буде відбуватися за їхньої діяльної участі. «І скоро відбудеться «одкровення синів Божих». У Армагедоні брати Ісуса будуть відкриті людям в їх небесній славі як ті, хто знищить ворогів Єгови» [90, 1992. – №6, c. 20]. Цього часу єговісти повинні «жадати». У вченні «Вартової башти» існують декілька дат, пов’язаних з цією передбачуваною подією [77, c. 331].
Вони мають свою передісторію, яка уходить корінням в минуле. Вже згаданий вище Джон Акила Браун є винуватцем виникнення дати – 1914 рік, причому, отримує її так само, як згодом керівництво Свідків Єгови. Вперше Браун опублікував своє тлумачення «семи часів» з Дан. 4 в 1823 році. Згідно його методу, ці «сім часів» перетворюються на 2520 років таким самим чином, як в сьогоднішніх публікаціях «Вартової башти». Правда, Браун почав відлік з 604 року до Р.Х., тому «дні» закінчувалися в 1917 році по Р.Х., коли «повна слава царства Ізраїлю знайде свою досконалість». Подальша корекція привела до виправлення цієї дати. Після того, як пророцтво про 1844 рік не виконалося, відбувся розкол різних груп руху Другого пришестя, більшість з яких встановили нові дати повернення Христа. Одна з таких груп сформувалася навколо Н. Х. Барбора з міста Рочестер (штат Нью-Йорк). Барбор вивчив роботи Брауна, прийняв більшість його тлумачень, але змінив початок відліку 2520 днів на 606 рік до Р.Х., отримавши в результаті 1914 рік (насправді він помилився в розрахунках, оскільки додав лише 2519 років). У номері свого журналу «Вісник ранку» від липня 1878 року Барбор заявив, що «Часи язичників» закінчуються в 1914 році.
В цей час помічником редактора згаданого журналу руху Другого пришестя став Ч. Т. Расселл, який пізніше в своїй статті, поміщеній в номері «Вартової башти» від 15.07.1906 року, і не приховував факт співробітництва з Барбором, запозичення його хронології, багато що в якій у свою чергу було запозичено у Джона Акили Брауна.
Тлумачення «семи часів» і дати 1914 року, прийняті Расселлом, були пов’язані з 1874 роком, що мав першорядне значення в очах Барбора і його прихильників (до 1914 року були ще десятки років, а 1874 рік тільки що пройшов). Вони вважали, що 1874 рік відзначав кінець 6000 років людської історії, і чекали цього року повернення Христа. Іноді призначалася інша дата входження людства в сьоме тисячоліття, «тисячоліття Царства Бога» – 1872 рік. «У цьому розділі ми представимо біблійний доказ, який підкреслює, що шість тисяч років, починаючи з творіння Адама, закінчилися в 1872 р. після Р.Х. і, отже, з 1872 року хронологічно ми увійшли до сьомої тисячі років або тисячоліття, початок якого представляє «День Господній», «день Скорботи», щоб засвідчити про знищення царств цього світу» [92].
Далі послідував 1874 рік як час Другого Пришестя, але після цієї дати довелося намітити ще одну, наступну за нею через 3,5 роки, тобто в 1878 році «Єдина мета цієї дії відзначити паралельну точку часу цих жнив, коли Він насправді повинен прийняти царствене положення і владу. Ця дата припадає на весну 1878 року, тобто три з половиною роки після Свого Другого пришестя, на початку періоду жнив в 1874 році» [92]. Коли названі терміни минули, настало чергове розчарування. В цей час один з членів руху Другого пришестя Б. У. Кит виявив, що в одному з перекладів Нового Завіту – «Емфатичній діаглотті», у віршах про повернення Христа замість слова «пришестя», вживалося слово «присутність». Кит подав Барбору ідею про те, що Христос дійсно повернувся в 1874 році, але невидимо, і що Він незримо «присутній», виконуючи справу суду.
Таким чином, поняття «невидимої присутності» дозволило адвентистам, пов’язаним з Барбором, сказати, що врешті-решт їх «дата (1874 рік) виявилася вірною, але очікування у зв’язку з цією датою були невірними» [77, c. 219]. Це пояснення було прийняте і запозичене Расселом. Пізніше він змінив дату на 1914 рік: «…око людини не побачить Його під час Другого пришестя, і що Він не прийде у плоті… Ісус Христос зійшов на Царство у 1914 році після Р.Х., але невидимо для людей…».
Вчення про невидиме повернення Господа на землю і реалізацію Його волі в діяльності «Товариства Вартової башти» протирічить чітко вказівкам Священного Писання, які свідчать про видиме Друге Пришестя: «бо, як блискавка виходить зі сходу і з’являється аж до заходу, так буде пришестя (hJ parousia) Сина Людського… і побачать Сина Людського, Який гряде на хмарах небесних з силою і славою великою» (Мф. 24, 27-30). Сьогодні «Свідки Єгови» дотримуються приведеної вище думки Ч. Рассела, що слово «parousia» означає не «пришестя» («coming»), а «присутність» («presence»). У Новому Завіті це слово вживається і в інших місцях. Наприклад Святий Апостол Павло пише: «Я радий приходу Стефана» (cairv de’ ejpi’ th[/parousia/ Stefana]) (1 Кор. 16, 17). Слово «parousia» явно означає тут саме прибуття Стефана, який був у іншому місці і прийшов до Святого Апостола Павла, а не незримо присутній з ним в дусі. Parousia Господа нашого Ісуса Христа буде абсолютно явною, бо Він «прийде так само, як … бачили Його, коли Він сходив на небо» (Діян. 1, 11).
Сьогодні більше дванадцяти мільйонів Свідків вважають, що невидима присутність Христа почалася в 1914 році. Проте протягом майже п’ятидесяти років «Товариство Вартової башти», виступаючи в ролі пророка, відносило цю очікувану подію до 1874 року [92].
У 1922 році на конвенції в Сидар Пойнт було ухвалено рішення про те, що Христос офіційно почав правити Своїм Царством у 1914 році. До цього десятиліттями Вартова башта вчила, що це відбулося у 1878 році.
Сучасна точка зору Корпорації на початок воскресіння помазаних християн, які померли з часів Христа до наших днів, вказує на дату 1918 рік. Раніше стверджувалося, що відбулася ця подія у 1881 році.
З дня свого заснування Вартова башта вчила, що «жнива» будуть відбуватись з 1878 до 1914 року, а в 1914 році будуть зруйновані всі установи цього світу, створені людиною. Зараз цей початок «жнив» відносять до 1919 року.
Падіння «світової імперії лжерелігії», «Вавилону великого», спочатку призначалося на 1878 рік, але внаслідок невиконання було перенесено на 1914, а потім на 1918 рік, втім, з тим же результатом.
Отже, виходячи із старих випусків «Вартової башти», починаючи з 1879 року, можна побачити переконаність членів товариства в тому, що в 1874 році Христос почав Свою невидиму присутність, тобто увійшов до правління Своїм Царством. Очікувався швидкий перехід в небесне життя, після якого для людей зникне можливість стати частиною «невісти Христової». Вся смута повинна закінчитися до 1914 року, коли будуть ліквідовані всі людські системи правління, які замінить Христове Правління: «…сроки жнив єврейських і євангельських часів паралельні не тільки за своїм початком, але і за тривалістю; жнива єврейського часу продовжувалися всі 40 років… Наші жнива, почавшись в 1874 році, завершаться разом з кінцем «дня гніву» і кінцем «часів язичників». [77, c. 221]. У додатковій статті, яка має назву «Чи довго, Господи?», повідомлялося: «…перехід з природнього в духовний стан настане в першій половині або до осені поточного 1881 року. …святі перейдуть в духовний стан, і двері у високе покликання закриються до 1881 року» [77, c. 224]. Зрозуміло, очікування «помазаних християн», які належать до «класу невісти», не здійснилися. Не дивлячись на це вони продовжували вважати, що Христос почав Своє досконале Правління у 1878 році: «Дійсна присутність Господа як жениха і женця – жовтень 1874 року н.е. Влада і титул царя, прийняті через 3,5 роки – 1878 рік н.е. Номінальний християнський дім відкинутий, очищення духовного храму. Повне руйнування номінального християнства, яке відбулося через 37 років після відкидання або через 40 років після початку жнив, – 1914 рік н.е.» [80, c. 239]. У 1911 році Вартова башта все ще стверджувала, що «Вавилон великий» впав у 1878 році, а його «повний кінець» прийде в жовтні 1914 року. Проте, закриття небесних дверей відклали: «…двері в зібрання небесних спадкоємців ще не зачинені, вони залишаються відкритими на деякий час для того… щоб інші увійшли прийняти свої вінці…» [77, c. 229].
Кінцева дата 1914-го року була тепер близька. Від цього терміну чекали дуже багато чого. У книзі «Час наблизився», випущеною за 25 років до 1914 року, виділено сім дуже цікавих моментів:
«У цьому розділі ми представимо біблійний доказ, що закінчення часів язичників, закінчення їх права на владу наступить у 1914 році; і що крім цього, ця дата буде межею правління недосконалих людей. І, зверніть увагу, якщо це буде твердо засновано на Священному Писанні, тоді відбудеться і буде відомо, що:
1. Цей рік буде початком Царства Божого, бо Сам наш Господь вчив молитися кажучи: «Нехай прийде Царство твоє». Царство Боже в цей час буде повністю всім управляти, твердо буде засновано на землі.
2. На нашій землі правління візьме в свої руки новий правитель землі… але впродовж значного часу до цієї дати, він скине всі земні уряди і створить замість них Своє праведне правління.
3. Якийсь час перед закінченням 1914 року останній член божественно-визнаної церкви Христа, «царственого священства», «тіла Христового» буде прославлений з главою Христом, бо кожен член повинен царювати з Христом, будучи співспадкоємцем Царства.
4. Від 1914 року і надалі Єрусалим не буде більше зневажений язичниками, але повстане з пороху приниження до честі, бо часи язичників закінчаться.
5. З того часу припиниться озлоблення Ізраїля, бо їх озлоблення живе до часу, «поки увійде повне число язичників».
6. Час великої скорботи, якої не було з початку світу і не буде, досягне своєї кульмінації у всесвітньому пануванні анархії.
7. Будуть зруйновані і розкидані «вся влада» (громадянська і церковна) – залізо і глина» [92].
Подібні висловлювання не були поодинокими, вони постійно з’являлися в публікаціях Товариства. У книзі Рассела «Час наблизився», яка вийшла в 1889 році, ми читаємо наступне: «…протягом найближчих 26 років всі існуючі уряди будуть повалені і розпадуться… В світлі сильного біблійного свідчення про часи язичників, ми вважаємо встановленою істиною те, що остаточне падіння царств цього світу і повне встановлення Царства Божого здійсниться до кінця 1914 року н.е.» [80, c. 79]. Через два роки після публікації цієї книги, у 1891 році, була видана ще одна книга Рассела «Нехай прийде Царство Твоє», де на стор. 153 ми читаємо: «…до кінця 1914 року повністю піде те, що Бог називає Вавилоном, а люди – християнським світом..» [92]. У наступному 1892 році, у випуску за 15 січня, «Вартова башта» стверджувала, що «дата завершення «боротьби» безумовно вказана в Писанні як жовтень 1914 року» [77, c. 243]. Коротка стаття з випуску «Вартової башти» за липень 1894 року розкриває, що політичне положення того часу розглядалося як явний доказ того, що світ ось-ось повинен увійти до стану агонії. Причому затверджувалося, «що це Божі терміни, а не наші … що 1914 рік означає не початок, а кінець часу бід» [77, c. 245].
З наближенням 1914 року прогнози ставали все більш обережними. Якщо раніше Рассел наполягав, що буря бід і загальна анархія вибухнуть до початку жовтня 1914 року, то у випуску журналу за 1904 рік він писав: «Тепер ми вважаємо, що анархічна кульмінація великого часу бід, яка передує тисячолітньому благословенню, відбудеться після жовтня 1914 року н.е. – ми вважаємо, що це відбудеться дуже скоро, – «в одну годину», «раптово» [77, c. 245].
Далі послідували ще більш обережні висловлювання. Якщо раніше, в 1894 році Рассел стверджував, що дати, які приводяться, були «Божими термінами, а не нашими», то за сім років до початку 1914 року він раптом заявив, «що ми ніколи не оголошували свої підрахунки непогрішимо вірними… ми завжди стверджували, що вони засновані на вірі» [77, c. 247]. Таким чином, вийшло, що якщо хтось виражав сумнів у зв’язку з хронологією Товариства, то ставилася під сумнів не ця хронологія, а віра і відносини з Богом того, хто сумнівається.
Чарльз Тейз Рассел, який заявляв, що його вустами говорить Бог, помер у 1916 році. Він залишив після себе багато «пророцтв» про часи, з яких не виконався жодний. Після його смерті залишилися також тисячі обманутих послідовників. У книзі «Light», виданій у 1930 році, ситуація, яка склалася, описувалася таким чином: «Весь Божий народ з радісним нетерпінням чекав 1914 рік. Коли він настав і минув, послідували багато розчарувань, скорбота і печалі, і на Божий народ посипалася безліч докорів. З нього глузували священики і особливо їх союзники, на нього показували із презирством, тому що так багато говорилося про 1914 рік і про те, що повинне було відбутися, а ці «пророцтва» не сповнилися» [93]. Таке становище речей успадкував суддя Руттерфорд. Він був вибраний Президентом Товариства в січні 1917 року. Перед ним стояли два варіанти дій: визнати помилку або спробувати виправдати помилкові пророцтва попередника. Суддя вибрав другий шлях.
Щоб оживити послаблену довіру читачів «Вартової башти», Руттерфорд в екстреному порядку організував видання книги «Розгадана таємниця», яка вийшла в світ у 1917 році.
У книзі були зроблені спроби пересунути деякі з подій, які очікувалися, з 1914-го на 1918 рік за допомогою паралелі з розгромом єврейського повстання римлянами. 1918 і 1920 роки були оголошені часом знищення церков, яке почнеться з Росії і розповсюдиться по всьому світу. На весні 1918 року приписувалося найбільше значення: «У 1918 році, коли Бог зруйнує всі церкви, і мільйони членів церков, всі, хто уникне цього, прийдуть до робіт пастора Рассела, щоб пізнати, що означає падіння «християнства» [92].
У 1920 р. «Розгадана таємниця» була перевидана із підрядковою приміткою, яка стосується дати 1918 р.: «Сповнення цього пророцтва почнеться в Росії у 1918 р.» [65, c. 37].
Грандіозні події повинні були відбутися, на думку автора, і у 1920 році. До цього терміну гігантські революції, які почалися у 1918 році, досягнуть кульмінації, внаслідок чого всякий впорядкований уряд зникне: «Навіть республіки зникнуть осінню 1920 року. Всі царства землі загинуть, їх поглине анархія» [93]. Втім, самому революційному руху, на думку автора, також не повезе: «…він буде повністю зруйнований, весь повністю. Всі його сліди зникнуть в люті світової всепоглинаючої анархії осінню 1920 року» [93].
Не дивлячись на ці грізні, жахливі слова чергового пророцтва, і переконаність читачів, які слухають їх, нічого навіть близько схожого не відбулося ні в цей рік, ні в минулі 1914 і 1918. Величезної біди на християнському світі так і не відбулося, уряди не були повалені, церкви не були зруйновані.
У 1920 році Президент Товариства Вартової башти опублікував брошуру під назвою «Мільйони тих, хто живе тепер не помруть навіки». Ця фраза і до сьогоднішнього дня використовується організацією. Але тоді вона мала зовсім інший сенс, оскільки була прив’язана до нової дати – 1925 рік. Малося на увазі, що багато мільйонів з тих, що живуть у 1920 році доживуть до 1925-го, коли «…минулий порядок, старий світ закінчується і тому швидко загине, що настає новий порядок, що 1925 рік принесе воскресіння достойних праведників древності і початок відновлення, представляється резонним припустити, що мільйони людей, які живуть зараз на землі, все ще будуть на землі у 1925 році. Тоді, грунтуючись на обітницях божественного слова, ми повинні зробити твердий і незаперечний висновок про те, що мільйони тих, що живуть тепер не побачать смерті навіки» [92].
Руттерфорд, втім, не був винахідником ідеї про воскресіння Старозавітних праведників. Ще у 1915-1916 рр. його попередник вперше напророкував про воскресіння патріархів Старого Завіту. «Початок першої фази Царства в кінці 1914 року, як ми розуміємо, полягає у воскресінні святих древності, – від Іоана Хрестителя до Авеля, Аврама, Ісаака, Якова і всіх святих пророків» [92]. Рассел був впевнений, що: «Бог не зробив жодної помилки і Його плани не змінюються» [92], але після його смерті Руттерфорд, як згадувалося вище, переніс це «воскресіння» на 1925 рік.
Як і попередні ці пророцтва не збулися. Але заяви про точність хронології, пропонованої організацією, ставали все більш жорсткими. Нарешті лояльність до «пророцтв» і вчення Рассела перетворилася на загальний заклик. Повністю відмовляючись від старих пророцтв про 1914 рік, його почали представляти з іншого боку. Якщо раніше писалося, що він «…буде початком Царства Божого» [77, c. 235], то тепер з’явилися заяви, що воно (Царство Боже – свящ. К.Ч.) буде встановлено на землі пізніше, правда, «незабаром» і «на розвалинах сучасних інститутів влади» [77, c. 235]. Прославлення «останнього члена покликаної з вище Церкви Христа» [77, c. 235], також вже не було приурочене до 1914 року. Всі нездійснені прогнози замовчувалися, але сумнівів в датах не допускалося. Для їх виправдання використовувалися різні аргументи. Наприклад, «Вартова башта» писала: «У великій піраміді в Гізі збіг одного або двох вимірів з хронологією існуючої істини міг би бути випадковим, але відповідність десятків вимірів доводить, що один і той же Бог створив і піраміду, і план, – і в той же час доводить правильність хронології. Відповідно Писанню, науці та історії, хронологія існуючої істини безсумнівно вірна. Її надмірна надійність підтверджена датами і подіями 1874, 1914 і 1918 років» [77, c. 255].
Під час другої половини президентства Руттерфорда більшість колишніх пророцтв, які так активно відстоювалися в першій половині його перебування у владі, були відкинуті або перенесені в часі.
Початок «останніх днів» був перенесений з 1878 року на 1914-ий. Присутність Христа також була перенесена на 1914 рік, також як і офіційний початок діяльного управління Христа Своїм Царством з 1878 року на 1922-ий. Початок воскресіння був перенесений з 1878 на 1918 рік. Протягом якогось часу навіть стверджувалося, що 1914 рік насправді приніс «кінець світу» в тому розумінні, що Бог «офіційно» відмінив право правління на землі мирських народів. Але від цієї тези незабаром відмовилися, і «завершення системи речей» (за перекладом Нового Світу) було віднесене у майбутнє.
Після смерті Руттерфорда у 1942 році директивним рішенням Організації дата першого зруйнування міста Єрусалиму була перенесена з 606 р. до н.е. на 607 р. до н.е. Немає жодного історичного свідчення, жодної наукової теорії, яка б вважала, що зруйнування Єрусалиму відбулося на рік раніше, ніж це відомо з історії. Керівництво Товариства пішло в цьому випадку на пряму фальсифікацію. Такий вчинок був зроблений у зв’язку з тим, що 2520 років, вираховані з моменту падіння Єрусалиму у 606 р. до н.е., закінчуються насправді у 1915 році н.е., а не в 1914-му, як заявляла Організація протягом більше ніж 60 років. Але прагнення зберегти 1914 рік як дату, значення якої підкреслювалося на сторінках практично всіх видань Товариства, вимагало перенести дату зруйнування Єрусалиму на один рік, що і було зроблено в нових виданнях Вартової башти. В цьому випадку також залишилось поза увагою питання про наявність у керівників організації елементарних арифметичних знань.
До середини 1940-х років було вирішено, що під час президентства Рассела і Руттерфорда була неправильно вирахувана дата створення Адама. Тому кінець шеститисячолітнього періоду людської історії насправді припадає не на 1874 рік, а на 1975-й. Широкого поширення така ідея почала набувати у 1966 році. Пов’язано це було з тим, що в період з 1960 до 1966 року темпи зростання організації значно знизилися. У цій ситуації «Товариство Вартової башти» випустило нову книгу і встановило новий термін кінця світу. У своїй праці «Life Everlasting in the Freedom of the Sons of God» («Життя Безкінечне в Свободі Синів Божих») (1966 р.) віце-президент Франц (1894-1992 рр.) прийшов до висновку, що осінь 1975 ознаменує початок сьомого періоду людської історії. «Згідно достойної довіри біблійної хронології – 6000 років, рахуючи від створення людини, закінчаться у 1975 році, і сьомий період – 1000 років людської історії розпочне свій відлік осінню 1975 року» [76, c. 29].
У тому ж 1966 році в журналі «Пробудись!» була надрукована стаття під назвою «Як довго це ще буде продовжуватись?». У підзаголовку «6000 років завершуються у 1975 році» говорилося, що тисячоліття – це останні 1000 років в 7000 літньому дні відпочинку Бога. Далі повідомлялося: «Тоді в якому ж році завершаться перші 6000 років Божого відпочинку? У 1975 році. На це варто звернути увагу, особливо з огляду на те, що «останні дні» почалися в 1914 році і що фізичні факти наших днів, пророцтва, які свідчать про виконання, відзначають останнє покоління цього беззаконного світу» [92]. Ці «фізичні факти наших днів» з’являлися у виданнях Товариства постійно. Публікації «Вартової башти» приводили висловлювання відомих людей або «експертів» в будь-якій сфері діяльності, які будь-яким чином згадували 1975 рік. Наприклад, вислів колишнього держсекретаря США Діна Ачесона, зроблене в 1960 році: «Я досить добре знаю, що відбувається навколо, щоб запевнити вас: через п’ятнадцять років з сьогоднішнього моменту на цьому світі буде дуже небезпечно жити» [77, c. 264]. Книга «Голод – 1975!», написана двома експертами з продовольста, цитувалася постійно: «До 1975 року світ зіткнеться з бідою безпрецедентного масштабу. Голод, якого ще не було в історії, обрушиться на нерозвинені народи. До 1975 року громадянські виступи, анархія, військові диктатури, нестримна інфляція, катастрофи транспорту і безладне хвилювання стануть повсякденною реальністю для багатьох голодних народів» [77, c. 265]. Всі ці заяви були спрямовані на підтримку у читачів абсолютно певних надій і уповань. Але і вся історія товариства з самого зародження складалася з того, щоб збуджувати людські надії на певні дати, а потім ці дати минали, а надії не сповнювалися.
«Вартова башта» за 15 серпня 1968 року навіть висловилася про те, що не потрібно занадто серйозно відноситися до слів Самого Христа: «Не час гратися словами Ісуса про те, що «Про день же той і годину ніхто не знає, ні Ангели небесні, а тільки Отець Мій Єдиний» (Мф. 24, 36). Навпаки, зараз кожен повинен добре знати, що кінець теперішньої системи речей швидко йде до свого жахливого завершення. Не сумнівайтеся, досить того, що Сам Отець знає «день і годину» [77, c. 268]. Тут вже авторитет організації стоїть вище за авторитет Священного Писання.
Декілька найпряміших заяв з’явилися із службового відділу штаб – квартири, який випускає щомісячну газету «Наше служіння Царству», призначену тільки для Свідків, а не для широкої публіки. У березні 1968 року ця газета закликала розпочати повночасове проповідницьке служіння («піонерську діяльність»): «Дивлячись на те, що залишилося зовсім трохи часу, ми хотіли б робити це якомога частіше, так часто, як тільки можуть дозволити обставини. Лише подумайте, браття, залишилося всього близько дев’яносто місяців до того, як закінчаться шість тисяч років існування людини на землі» [92]. У номері за травень 1974 року повідомлялося про те, наскільки «мало залишилося часу»: «Є повідомлення, що браття продають будинки і власність, плануючи провести ці дні цієї системи в піонерському служінні. Безумовно, це прекрасний спосіб використовувати короткий час, який залишився до кінця цього розбещеного світу» [93]. Досить багато Свідків саме так і вчинили. Деякі кинули роботу, продали свої будинки, ферми і разом з дружинами і дітьми переїхали служити туди, «де вони були більше потрібні», розраховуючи, що коштів, які залишилися, вистачить до 1975 року. Інші (у тому числі і літні люди) взяли свої гроші по страховці і по цінних паперах, які були у них. Деякі відклали хірургічні операції в надії, що з приходом нового тисячоліття потреби в них вже не буде.
Коли 1975 рік минув, кошти цих людей виснажилися, здоров’я серйозно погіршало, і тепер їм потрібно було справлятися з жорстокою реальністю і починати життя спочатку. У пресі багато говорилося про крах очікувань організації, пов’язаних з 1975 роком, достатньо було розмов і в керівництві. Деякі члени Керівної корпорації заговорили про необхідність зробити заяву, яка б визнала, що організація помилилася, але Фредерік Франц вирішив, що найбільш розумним буде просто про це не згадувати, щоб з часом цей скандальний випадок забувся як і інші. Реакція рядових членів секти була звичною. Почався масовий відтік членів Товариства. Це кількісне падіння більш ніж що-небудь інше мало вагу для членів Керівної корпорації. Нарешті було зроблено заяву, яка визнала, що організація несе відповідальність за допущену помилку. Вона була надрукована у «Вартовій башті» за 15 березня 1980 р., тобто через п’ять років після самої події.
Для чого ж сектантам потрібні ці лжепророцтва? Адже існують абсолютно чіткі слова Господа про часи Другого Пришестя: «Про день же той і годину ніхто не знає, ні Ангели небесні, а тільки Отець Мій один» (Мф. 24, 36). Не дивлячись на ці всім зрозумілі рядки, керівники сект знову і знову призначали конкретні дати, звичайно коректуючи при цьому старі прогнози, які не виконалися. При цьому завжди знаходилося деяке число людей, які були готові їм вірити. Що ж із цього приводу говорить Священне Писання? Бог сказав Мойсею: «Якщо пророк скаже ім’ям Господа, але слово те не збудеться і не сповниться, то не Господь говорив це слово, але говорив це пророк із зухвалости своєї» (Втор. 18, 22) Такого пророка в Старому Завіті наказувалось віддавати смерті (Втор. 18, 20). У наш час торжества гуманізму, звичайно, ніхто не ризикне побивати камінням за помилкову дату кінця світу. Тим паче, що рядові члени різних сект самі прагнуть до того, щоб виявитися обдуреними. Вони поступово приймають в свою свідомість образ думок, використовуваний в конкретній організації, віддаючи при цьому Товариству роки життя, здоров’я і матеріальні кошти. Тому опинившись врешті-решт перед можливістю повного розчарування у вченні товариства, адепти організації виявляються одночасно і перед можливістю краху всього свого життя. Бо «…де скарб ваш, там буде і серце ваше» (Мф. 6, 21). А якщо скарб в «Товаристві Вартової башти», то «Свідки Єгови» готові повірити будь-якому мало правдоподібному аргументу, який зміг би реабілітувати керівництво секти, аби тільки зберегти свої ілюзії.
свящ. Костянтин Чорноус