Євангельський уривок, який ми читали і чули сьогодні, слідує відразу ж за розповіддю про Преображення Господнє. І не може нас не вразити болючий, страшний контраст між цими двома світами
Євангельський уривок, який ми читали і чули сьогодні, слідує відразу ж за розповіддю про Преображення Господнє. І не може нас не вразити болючий, страшний контраст між цими двома світами.
На Горі Преображення явлений був Христос, Людина у всій славі свого людства, не тільки як така що сяяла первісною благодаттю творіння, але сяюча тією славою, яку ми всі покликані розділити, коли благодать Божа охопить нас, і ми будемо, як Неопалима Купина, горіти і не згорати , світити і сяяти Божественним світлом. На цій же горі учні бачили світ, творіння Боже, яким воно могло б бути, було і стане, коли переможе Господь і коли світ цей буде сяяти славою вічного життя. Вони бачили те, що є таїнством майбутнього віку: преображений світ, охоплений і сіяючий славою Божою. Їм було добре, і не хотілося їм відриватися від цього видіння і позбуватися цього стану. Але Христос їм наказав залишити гору Преображення, залишити це споглядання, залишити цей блаженний стан і спуститися в долину.
І не одних Він їх послав туди, а Сам з ними зійшов, щоб зануритися в морок земного гріховного життя і зустрітися з усією темрявою, з усім жахом пекла: коли вони зійшли в долину, їх зустрів чоловік, син якого був у владі злих, руйнівних , темних сил – сил смерті, і туди покликав Христос і Своїх учнів.
Хіба не той стан і ми відчуваємо часом, коли знаходимося в церкві і нам здається, що все болісне, зле, темне, руйнівне відійшло кудись далеко-далеко, коли стало ясно на душі, спокійно, коли радість нас охоплює, коли мир сходить на нас? Нам тут буває добре, і часом буває боляче і страшно повернутися туди, де ми зустрічаємо хаос, гіркоту, страх, нелюбов, жадібність – все, що руйнує життя, розділяє людей, вбиває душі.
Але нам треба пам’ятати, що Христос нам дає бачення нетварної, всепереможної краси вічності для того, щоб свідоцтво про це ми принесли в світ, який часом такий гіркий і такий важкий. Ми мали б сходити з цієї гори Преображення, як Мойсей зійшов з Синайської гори, з таким світлом в очах, з таким світлом на обличчі, щоб люди дивлячись на нас не могли б споглядати цього сяйва, або, дивлячись на нас, бачили тихе світло вічного життя, що розсіює всяку темряву, приносить мир і радість, надію і спасіння.
Подумаємо про свою відповідальність: скільки нам дано, яким дивним є те, що нам дається, які ми багаті!. І коли ми будемо залишати храм або відриватися від домашньої молитви, тому що Бог кличе нас на інше: на служіння – будемо згадувати, що ми повинні принести в світ, яке світло, яку радість, яку впевненість, яке свідчення! Амінь.
На Горі Преображення явлений був Христос, Людина у всій славі свого людства, не тільки як така що сяяла первісною благодаттю творіння, але сяюча тією славою, яку ми всі покликані розділити, коли благодать Божа охопить нас, і ми будемо, як Неопалима Купина, горіти і не згорати , світити і сяяти Божественним світлом. На цій же горі учні бачили світ, творіння Боже, яким воно могло б бути, було і стане, коли переможе Господь і коли світ цей буде сяяти славою вічного життя. Вони бачили те, що є таїнством майбутнього віку: преображений світ, охоплений і сіяючий славою Божою. Їм було добре, і не хотілося їм відриватися від цього видіння і позбуватися цього стану. Але Христос їм наказав залишити гору Преображення, залишити це споглядання, залишити цей блаженний стан і спуститися в долину.
І не одних Він їх послав туди, а Сам з ними зійшов, щоб зануритися в морок земного гріховного життя і зустрітися з усією темрявою, з усім жахом пекла: коли вони зійшли в долину, їх зустрів чоловік, син якого був у владі злих, руйнівних , темних сил – сил смерті, і туди покликав Христос і Своїх учнів.
Хіба не той стан і ми відчуваємо часом, коли знаходимося в церкві і нам здається, що все болісне, зле, темне, руйнівне відійшло кудись далеко-далеко, коли стало ясно на душі, спокійно, коли радість нас охоплює, коли мир сходить на нас? Нам тут буває добре, і часом буває боляче і страшно повернутися туди, де ми зустрічаємо хаос, гіркоту, страх, нелюбов, жадібність – все, що руйнує життя, розділяє людей, вбиває душі.
Але нам треба пам’ятати, що Христос нам дає бачення нетварної, всепереможної краси вічності для того, щоб свідоцтво про це ми принесли в світ, який часом такий гіркий і такий важкий. Ми мали б сходити з цієї гори Преображення, як Мойсей зійшов з Синайської гори, з таким світлом в очах, з таким світлом на обличчі, щоб люди дивлячись на нас не могли б споглядати цього сяйва, або, дивлячись на нас, бачили тихе світло вічного життя, що розсіює всяку темряву, приносить мир і радість, надію і спасіння.
Подумаємо про свою відповідальність: скільки нам дано, яким дивним є те, що нам дається, які ми багаті!. І коли ми будемо залишати храм або відриватися від домашньої молитви, тому що Бог кличе нас на інше: на служіння – будемо згадувати, що ми повинні принести в світ, яке світло, яку радість, яку впевненість, яке свідчення! Амінь.
митрополит Антоній Сурожський
переклад з російської сайт КПБА