Ціллю нашого життя є спасіння душі. Господь дав нам безліч шляхів, які ведуть до цієї цілі і всі вони благословенні, але на кожному із них трапляються і спокуси і страждання, якими випробовується наша віра
Дорогі браття і сестри!
Кожен із нас повинен перенести ношу, свій хрест аж до самої смерті, перенести повинен сам, а щоб віра наша не ослабла, Господь дав нам величезну кількість святих, які задля спасіння своєї душі терпіли набагато більші муки. Господь дав нам велику кількість святих для того, щоб на шляху спасіння кожен із нас, дивлячись на їхню віру і праведне життя наслідували їхній подвиг і надихались їх богоугодним житієм. Церква одразу ж після заснування увінчалась святими мучениками і сповідниками, які почувши слова Спасителя: «якщо хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе та за Мою йде» (Лк. 9: 23), не боялись ніяких мук і страждань, бо знали, що через них отримають спасіння. Кров мучеників християнських стала насінням, з якого виросло безліч нових християн, які теж сміливо проповідували Христа, а коли виникла потреба, то й самі йшли за Нього на муки і смерть.
Серед святих Церкви Христової, немеркнучим вінцем слави увінчаний і святий великомученик і цілитель Пантелеймон, пам’ять якого ми сьогодні святкуємо. Народився святий великомученик і цілитель Пантелеймон у кінці ІІІ століття, в місті Никомидії (Мала Азія) в сім’ї знатного язичника Євсторгія і був названий Пантолеон (що означає «у всьому лев»), так як батьки бажали бачити його мужнім і безстрашним юнаком. Мати, свята Еввула, виховувала хлопчика в християнській вірі. І хоч рано закінчила своє земне життя, проте вона встигла посіяти в серці свого сина віру в Бога і любов до людей. Пізніше батько віддав Пантолеона в язичницьку школу, а потім навчав його медицині у знаменитого в Никомидії лікаря Євфросина. Відрізняючись красномовством, гарною поведінкою і незвичайною красою, юний Пантелеймон був представлений імператору Максиміану (284 – 305), ‒ великому гонителю християн, який захотів залишити його придворним лікарем.
У цей час в Нікомидії таємно проживали священномученики пресвітери Єрмолай, Єрмип і Єрмократ, які спаслися під час спалення 20 тисяч християн в Никомидійській церкві у 303 році. Святий Єрмолай неодноразово бачив благовидого юнака і прозорливо передбачав в ньому посудину вибрану благодаттю Божою. Саме він і зробив хлопця християнином.
Одного разу, повчаючи Пантелеймона, пресвітер Єрмолай сказав йому: «Добрий юначе, я скажу тобі істину: боги, яких шанують твій батько та інші язичники, не боги, а ‒ омана для нерозумних. Істинним же і всемогутнім Богом є єдиний ‒ Ісус Христос, в Якого якщо ти віритимеш, то зцілятимеш всякі хвороби Його ім’ям і Його силою. Бо Він сліпим повертав зір, прокажених очищав, мертвих воскрешав, а бісів, яким язичники поклоняються, виганяв із людей одним словом».
Одного разу, повертаючись від учителя, юнак побачив лежачу на дорозі мертву дитину, укушену єхидною, яка звивалася тут же поруч. Сповнившись співчуття і жалості, Пантелеймон став просити Господа: «Господи Ісусе Христе, хоч я і недостойний звертатися до Тебе, але якщо Ти хочеш, щоб я став Твоїм рабом, вияви Твою силу і зроби так, щоб у Твоє ім’я дитина ожила, а єхидна загинула». Він твердо вирішив, що в разі виконання його молитви стане християнином і прийме святе Хрещення. І по дії Божественної благодаті дитина ожила, а єхидна розлетілася на шматки на очах здивованого Пантелеймона.
Пантелеймон тоді прийняв хрещення від пресвітера Єрмолая і став християнином. Він зціляв хворих не тільки завдяки медицині, але і молитвою, ім’ям Ісуса Христа і Його Божественною благодаттю. Одного разу до Пантелеймона привели сліпого, якого ніхто не міг вилікувати. Пантелеймон сказав сліпому: «Світло твоїм очам поверне Отець світла, істинний Бог. В ім’я Господа мого Ісуса Христа, який просвічує сліпих, стань зрячим!». Сліпий негайно ж прозрів, а разом з ним духовно прозрів і батько святого ‒ Євсторгій, і обидва з радістю прийняли святе Хрещення. Чутки про чудесні зцілення дійшли до імператора. Звелівши привести святого, він почав вмовляти його, щоб Пантелеймон відмовився від Ісуса і приніс жертву богам, яким поклонявся імператор. Пантелеймон відмовився і за це правитель віддав його на страшні муки. Великомученика повісили на дереві і рвали тіло залізними кігтями, обпалювали свічками, розтягували на колесі, кидали в кипляче олово, кидали в море з каменем на шиї. Однак у всіх катуваннях мужній Пантелеймон залишався неушкодженим і з сміливістю викривав імператора. Святий Пантелеймон переміг своїх мучителів духовно, помер від меча й увійшов у вічне Царство Христове.
Господь дарував святому великомученику Пантелеймону благодатну силу і після смерті зціляти хворих, які звертаються до нього з молитвою і вірою в Ісуса Христа.
Ми бачимо, дорогі браття і сестри, яку винагороду отримав святий великомученик Пантелеймон за свою віру, а особливо за те терпіння яке виявив у житті. Звичайно, що Господь не вимагає від нас йти на муки. Не такого терпіння вимагає від нас і свята віра. Вона потребує від нас терпіння, як доброго і щирого подвигу, який ми проходили б, не нарікаючи на Бога, з постійною досконалою відданістю волі Божій, яка і карає і милує нас. Святий Тихон Задонський так повчає нас з цього приводу: «Терпіння є добродійство, яке у будь-якій скорботі і муках віддається волі Божій… зміцнює серце в подвигу і зберігає його від нарікань… Терпіння полягає не в тому, щоб багато терпіти і переносити багато бід і скорбот, а в тому, щоб ці скорботи зустрічати великодушно, а переносити терпеливо… І злі, і добрі приймають образи на інших, але добрі, тим, хто образив їх прощають і не бажають помсти; злі ж не терплять цього і на образу відповідають образою. Справжнє терпіння полягає не тільки в тому, щоб не мстити, але і щоб не хотіти цього робити, навіть якщо серце і хоче цього…». Звичайно, що таке терпіння ‒ це високий подвиг. Але слід пам’ятати, що терпіння ‒ це найкращі ліки проти будь-яких скорбот. Терпінням полегшуються всі страждання.
Ті, хто терпеливо несуть свого хреста стають улюбленими дітьми Божими і Господь завжди перебуває з ними. «Близько Господь до скорботних серцем, і смиренних духом Він спасає» (Пс. 33: 19), ‒ каже святий пророк Давид.
Дорогі браття і сестри! «Терпінням вашим спасайте душі ваші», ‒ говорить Господь. Як бачимо без терпіння неможливе наше спасіння, бо тільки той, «хто витерпить до кінця, той спасенний буде» (Мф. 10: 22), ‒ говорить Святе Писання. Святий великомученик і цілитель Пантелеймон своїм життям показав нам прекрасний приклад терпіння і любові. Коли його віддали на страшні муки, то святий молився і взивав до Господа: «Господи Ісусе Христе! Явись мені в цю хвилину, дай мені терпіння, щоб я до кінця міг перенести ці муки!» І коли молився ‒ почув голос: «Не бійся, Я з тобою». Святий молився і отримав силу і мужність від Господа, а як часто людина в часі спокус і скорбот, замість того, щоб молитися до Бога і взивати: «Господи Ісусе Христе! Дай мені терпіння, щоб я міг перенести все це до кінця», опускає руки і нарікає на Господа, Він покинув її у найважчий для неї час. Ніколи Господь наш не залишає нас, а якщо не відповідає на наші молитви і прохання, то значить випробовує нас: нашу віру, нашу любов і терпіння.
Просімо ж у Господа і Спасителя нашого терпіння і сили для перенесення життєвих спокус, і Він подасть нам все необхідне для нашого спасіння. Амінь!