Проповідь єпископа Переяслав-Хмельницького і Бориспільського Епіфанія, ректора КПБА, у восьму неділю після П’ятдесятниці.
В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!
Дорогі браття і сестри!
З року в рік, з покоління в покоління людство читає Святе Євангеліє і кожного разу в нових контекстах і при нових обставинах – історичних і особистих. Кожного разу, читаючи один і той же уривок із Євангелія, ми розуміємо його по-різному. Деякі із нас, чуючи або читаючи про дивні чудеса Господні, інколи відчувають непорозуміння і, навіть, сумнів. Причиною всього цього є приземленість наших почуттів і думок. Ми через своє гріховне життя стали приземленими, а в момент доторкання до світу таємного стаємо чужими йому, бо духовний світ стає все далі і далі від нас.
Сьогодні ми вже вкотре чуємо з євангельського благовістя розповідь про благість і любов Божу до людей. Євангеліє, прочитане за богослужінням, розповідає нам про чудесне насичення п’яти тисяч людей (без жінок і дітей) п’ятьма хлібами і двома рибинами. Але перед тим, як повіствує нам святий апостол і євангелист Матфей, «Ісус, побачивши тих людей, які ішли за Ним, змилосердився над ними і зцілив недужих їхніх» (Мф. 14: 14). Зціливши тілесні недуги людей, Спаситель не залишив їх і Свого божественного вчення, духовної їжі.
А як настав вечір, ученики приступили до Ісуса і просили Його відпустити людей, щоб вони пішли у найближчі села і купили собі якоїсь їжі, бо місце було пустинне і всі вони зголодніли. Люди слухали Господа з великою уважністю і не хотіли розлучатися з Ним «навіть тоді, коли їх примушував зробити це голод», – каже святий Іоан Золотоуст. Але Ісус як Добрий Пастир, наситивши Своїх овець духовно, не хотів їх відпускати голодними. «Хоч місце тут пустинне, – повчає святитель Іоан Золотоуст, – але тут Той, Хто годує вселенну, хоч час уже пізній, але з вами говорить Той, Хто не підлягає часу. Але погляньте на мудрість Учителя, – продовжує той же святитель, – як прямо Він веде їх всіх (апостолів у тому числі) до віри. Він не сказав апостолам: «Я нагодую їх»; бо цьому вони не скоро б повірили… Не сказав: «Я дам», але «дайте ви» (Мф. 14: 16)». Апостоли, звичайно, ж здивувалися, адже у них було лише п’ять хлібів і дві рибини. Тоді Спаситель звелів принести їх Йому. І, звелівши народу возлягти на траву, Спаситель підняв очі на небо, благословивши і переломивши, дав ученикм, а ті народові. Святий Іоан Золотоуст каже, що «Христос поглянув на небо і благословив для того, щоб запевнити людей, що Він посланий від Отця і рівний Йому. Рівність Свою з Отцем Він доказує тим, що все зробив з владою; а тому, що посланий від Отця, не повірили б, якщо б не поступав з великим смиренням… Господь поглянув на небо в підтвердження Свого посланництва від Отця і для повчання нам, що перед тим, як приступати до трапези, потрібно воздати хвалу Тому, Хто подає нам їжу».
Закінчилась ця дивовижна трапеза, всі наситились, і Спаситель звелів зібрати всі залишки, щоб нічого не пропало. І назбирали залишків дванадцять повних кошиків (Мф. 14: 20). Господь наситив п’ять тисяч людей і наказав ученикам зібрати залишки хліба для того, щоб ніхто не подумав, що це чудо було ілюзією, як буває із чудесами антихриста.
Святі отці в цьому чуді бачать не що інше як прообраз найвеличнішого, найбільшого і найголовнішого таїнства – таїнства Євхаристії. Чудо, яке сотворив Господь – це прообраз Святого Причастя, яким Господь духовно насичує Свою Церкву і всіх, хто живе в Ній. Дивне примноження хлібів було наглядним зображенням таїнства Причастя, в Якому Агнець Божий, Ісус Христос, під виглядом хліба і вина розломлюється і розділяється, завжди споживається і ніколи не вичерпується, а причасників освячує (молитва на розломлення Агнця на літургії свт. Іоана Золотоустого). У цій події можна визначити три важливих моменти.
Перший: люди, які йшли за Спасителем, втомились, вони не взяли з собою ні їжі, ні пиття, і під вечір їх почали мучити голод і спрага. Це – образ нашого покаяння, образ посту і говіння перед Святим Причастям. Господь привів людей у пустинне місце для того, щоб показати нам, що для покаяння потрібна безмовність. Нам необхідно хоч би на короткий час залишитись наодинці з собою, переосмислити прожитий період часу від попередньої сповіді і Причастя, позбавитись думок про світ і неначе вийти із нього. Але треба пам’ятати, що покаяння – це не одномоментний акт, покаяння – це процес, який триває впродовж всього життя. А тому наше покаяння не має бути коротким, сухим. Воно повинне бути образом Страшного Суду Бога над людиною. Тільки в покаянні нас судить не Бог, а наша совість. «Перший шлях до покаяння, – вчить святий Іоан Золотоуст, – це осудження своїх гріхів. Осуди і ти свої гріхи: цього достатньо Господу для твого оправдання, тому що той, хто осудив свої гріхи, не так скоро наважиться знову впасти в них».
Другий: ми ясно бачимо, що після того, як були насичені всі присутні, апостоли назбирали дванадцять повних кошиків залишків. Залишок трапези набагато більший від попереднього запасу. Ось, дорогі браття і сестри, образ тієї любові, яка не вичерпується, а, навпаки, виливаючись вповні на інших, примножується і багатіє. Господь в таїнстві Причастя не тільки подає нам благодатні сили для нашого спасіння, а дає Самого Себе, при цьому не розділюючись і не вичерпуючись. З Причастям Святих Таїн ми отримуємо здоров’я і кріпкість, спасіння і освячення душі і тіла. Господь подає нам радість і веселість, позбавлення від гріхів і омертвління пристрастей, позбавляє і зберігає від всякого діла і слова душетлінного, дарує мир і укріплення душевних сил, віру неосудну, любов нелицемірну і примножує божественну благодать.
Третій: пустинне місце, в яке відвів Спаситель людей для того, щоб звершити чудо, – це прообраз того світу, тієї пустелі, в яку віддаляється наше серце і душа, коли ми уникаємо трапези Господньої. Наше тіло без їжі тілесної може загинути, відповідно, і душа наша спрагла і голодує без духовної їжі і насичення. Але якщо тілесною їжею можна перенасититись і впасти у спокусу черевоугодництва, то від духовної їжі, якою є Тіло і Кров Господа і Спаса нашого Ісуса Христа, ми укріплюємось духовно, єднаємось із Богом і отримуємо сили для боротьби із гріхом і всіма підступами диявольськими. Тільки через Причастя ми стаємо учасниками безсмертного життя і майбутнього воскресіння для вічного блаженства у Христі Ісусі. Ми стаємо спадкоємцями вічних благ, придбаних викупительною жертвою Спасителя.
Дорогі браття і сестри! Святе Причастя – це великий дар, який Господь Бог дав людям з повелінням: «Це чиніть на спомин про Мене» (Лк. 22: 19). Свята Євхаристія – це найвеличніше благодіяння Господа людям, це прояв Його невимовної любові до нас. Господь сказав: «Шукайте ж спершу Царства Небесного і правди його, і все інше додасться вам» (Мф. 6: 33). Але без прийняття Святих Таїн ми не зможемо увійти в Царство Небесне, бо сказав Ісус: «Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, в мені перебуває, і Я в ньому» (Ін. 6: 56). Тільки через Святе Причастя ми у повній мірі єднаємось із Богом, адже приймаємо Його у своє єство. Наша душа і серце вкриті страшними ранами і виразками, які завдає їм гріх, і чим частіше ми приступатимемо до таїнства Євхаристії, тим менше ран залишатиметься в душі. Святитель Димитрій Ростовський говорить: «Бог тобі не ворог, а лікар: чому ж ти втікаєш від лікаря, залишаючи рану свою невилікуваною».
Просімо ж у Господа достойного і неосудного прийняття Святих Таїн, щоб через це споживання на віки з’єднатись із Ним у Царстві Його. Амінь.
ЕПІФАНІЙ,
єпископ Переяслав-Хмельницький
і Бориспільський
За матеріалами Переяслав-Хмельницької єпархії