Проповідь єпископа Переяслав-Хмельницького і Бориспільського Епіфанія, ректора КПБА, у третю Неділю після П’ятдесятниці.
В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!
Дорогі браття і сестри!
Господні слова є світильником, який освітлює шлях у життя вічне. У сьогоднішньому євангельському читанні ми чули прекрасне повчання Спасителя, у якому Він говорить, що для того, щоб спастися, ‒ потрібно шукати не земних скарбів, не земного щастя, а Царства Небесного. Кожна людина належить до двох світів: світу матеріального і світу духовного, і залежно від стану душі тяготить до того чи іншого. Перша людина була створена Богом досконалою. В раю Адам володів всіма можливими благами, якими тільки могла володіти людина, не пошкоджена гріхом. Блаженна людина не відчувала своєї наготи: світло непорочної чистоти, живе пізнання свого Творця і Бога, невимовна радість синівської любові до Нього ‒ ось нерукотворні ризи, які покривали людину і перевершували пишність царської порфіри. Весь, премудро влаштований Творцем світ, був у її підпорядкуванні. Насолоджуючись всім тим, перша людина не мала потреби в матеріальному світі, точніше кажучи, була рівновага між цими світами. Та в результаті гріхопадіння рівновага цих світів порушилася.
«Наслідки первородного гріха, ‒ говорить святий праведний Іоан Кронштадський, ‒ достойні сліз особливо тому, що людська плоть стала панувати над душею, чого не мало бути. Гірше стало панувати над кращим, тіло почало схиляти душу до гріха, а душа ‒ Божественне дихання ‒ замість того, щоб панувати над плоттю, сама стала жити згідно з гріховними пристрастями плоті». Людина була вигнана із раю, і духовне начало в ній померкло. Таким чином, людина приблизилася до матеріального світу, турботи про їжу, одяг, тепло і затишок стають основою її життя. Дуже часто людина, занурюючись в житейські турботи, не лишає місця для Бога, адже ці турботи переповнюють повністю її душу і серце.
Спаситель, бажаючи показати, що в серці людини не можуть вжитися піклування про те, щоб угодити Богу, і турбота про багатство, говорить: «Ніхто не може двом господарям служити: бо або одного полюбить, а другого буде ненавидіти; або одного триматиметься, а другим, знехтує. Не можете служити Богові і мамоні» (Мф. 6: 24).
«Бог, ‒ повчає з цього приводу святитель Іоан Золотоуст, ‒ колись назавжди сказав, що служіння Богу і мамоні не може бути поєднане в одне ціле. Бо мамона наказує красти чуже, а Бог велить віддати своє; Бог наказує вести життя цнотливо, а мамона ‒ блудно і розпусно; Бог наказує ставитися з презирством до земного багатства, а мамона ‒ приліплюватися до них». Саме тому Спаситель говорить сьогодні до нас: «Не піклуйтеся для душі вашої, що вам їсти чи пити, ні для тіла вашого, у що вдягнутися. Чи душа не більша за їжу, а тіло за одяг?» (Мф. 6: 25).
Коли слухаємо ці слова, з одного боку видається, що справді це просто. Хіба не можливо так жити? Скинути з себе відповідальність і турботи, які так нас мучать, не дають спокійно жити. Та з іншого боку це заперечує інше почуття, яке говорить: це ж неможливо! Неможливо жити сьогоднішнім днем, не турбуючись ні про що. А якщо завтра голод чи холод, чи щось інше? Потрібно ж бути готовим до всього. Та мало хто турбується про найважливіше: а якщо завтра смерть; з чим, з якими скарбами ми підемо до Господа, що принесемо Йому в замін за душу свою?
Однак треба зрозуміти, що Ісус Христос не забороняє турбуватися про те, що необхідне нам у житті. Про найнеобхідніше піклувались і всі святі. Господь не сказав: «Склади руки твої і сиди без діла, надіючись на Мою допомогу. Сиди і чекай, а Я подам тобі все необхідне». Навпаки! Він говорить: «Не будь рабом плоті і черева свого, не піддавайся тілесним пристрастям». «Чи душа не більша за їжу, а тіло за одяг?» (Мф. 6: 25), ‒ говорить Господь.
«Невже, ‒ каже святитель Іоан Золотоуст, ‒ Господь не потурбується про тебе, творіння, яке найкраще серед всього творіння і створене для життя вічного? Якщо Бог і траві дає те, що їй зовсім не потрібне, ‒ хіба потрібна вогню її краса? ‒ то як Він тобі не дасть те, в чому ти маєш потребу?». Той, Хто створив тіло, яке має потребу в їжі й одязі, дасть йому все потрібне для життя і спасіння. Звичайно, зовнішнє земне благополуччя саме по собі не несе нічого поганого. Але чи готові ми поступитися цим благополуччям, цими тимчасовими благами заради правди Божої, чи готові ми пожертвувати своїм зовнішнім становищем, своїм місцем в суспільстві, словом, усім тим, що нас прив’язує до світу, заради імені Того, Хто заради нас, будучи довершеним Богом, принизив Себе настільки, що прийняв образ раба, був принижений і помер смертю хресною? Подумаємо, чи не є для нас це земне благополуччя тим золотим ідолом, якому ми служимо? І правильно говорить до нас Господь: «Якщо світло, що в тобі, є темрявою, то яка ж тоді темрява?» (Мф. 6: 23). І як ми можемо думати, що у час панування антихриста витримали б його спокуси, якщо зараз ухиляємося від Господа, спустошуючи свою душу від Його перебування в ній. Ми повинні шукати не тимчасові блага, але дари, необхідні для життя вічного. Ще у Старому Завіті було сказано: «Не допустить Господь терпіти голод душі праведного» (Притч. 10: 3), а пророк Давид додає, кажучи: «Я був молодим і постарів уже, але не бачив праведника покинутим або щоб діти його просили хліба» (Пс. 36: 25).
Ми турбуємось про те, як нагодувати й одягнути тіло, а про душу часто, забуваємо, забуваємо про те, що вона теж потребує їжі, але їжі не тілесної, а духовної. Тіло без їжі і пиття помирає, відповідно без своєї їжі, без Бога, може померти і наша душа. Але пам’ятаймо, що тіло тимчасове, а душа живе вічно, і від нас залежить, де буде жити душа після смерті: в райських оселях чи у вічному пекельному вогні. Якщо світло, що є у нас, стане темрявою, то у вічному світлі ми не зможемо жити.
Дорогі братя і сестри! Бажаючи спасіння кожному із нас, Спаситель різними прикладами, зрозумілими для нашого розуму, показує нам спасительність одного шляху і пагубність іншого. Двома шляхами йти неможливо, як неможливо і двом господарям служити. Але, з любов’ю промишляючи про наше спасіння, Господь премудро влаштовує наш життєвий шлях, закликаючи нас твердо пам’ятати про кінцеву мету і сенс цього земного шляху і в усьому покладатися на Господню милість. Не будьмо тим нерозумним господарем-багачем, який, назбиравши земного багатства, сказав душі своїй: «Душе, багато маєш добра… спочивай, їж, пий, веселись» (Лк. 14: 19). Пам’ятаймо, що було сказано йому Господом: «Нерозумний! Цієї ночі душу твою візьмуть у тебе; кому ж дістанеться те, що ти наготував?» (Лк. 14: 20). А так буває з тими, хто збирає скарби для себе, а не в Бога багатіє (Лк. 14: 21). «Шукайте ж спершу Царства Небесного і правди його, і все це додасться вам» (Мф. 6: 33). Амінь.
ЕПІФАНІЙ,
єпископ Переяслав-Хмельницький
і Бориспільський
За матеріалами Переяслав-Хмельницької єпархії