Валентин Хом’як
Як описати сльозу, як оспівати її гірке тіло,
Що очі виточують, упускають несміло.
Сумно мені і шкода ті сльози,
За ними стоять страшні бурі й грози
Як описати сльозу, як оспівати її гірке тіло,
Що очі виточують, упускають несміло.
Сумно мені і шкода ті сльози,
За ними стоять страшні бурі й грози.
Та тихо вони упали до долу,
Їх не поверне ніхто вже додому.
Упала сльоза, вмістивши все горе,
Вмістила в собі розбурхане море,
Яке потопило надій кораблі, –
Вони спочивають глибоко на дні.
Втопило це море радість і втіху, –
Лежать в глибині вони вже на віки.
Це море бурхливе, там вітер і грози,
Ніхто не прийде тут в допомозі.
Погибель і смерть мореплавців чекає,
Там буревій ні на мить не стихає.
Немає у нім милосердя й добра,
Ніхто ще до берега там не діставсь.
Один лиш ковчег, подібний як в Ноя,
Може спасти від потопу і горя.
На жаль, я не зміг у нім поселитись,
Тепер доведеться у морі топитись.
Усе оце море в сльозу умістилось,
І це все насправді, мені ж не приснилось.
Страшні оці сльози серце пускає,
Лиш Божа рука їх утирає.
Валентин Хом’як, студент КПБА