митрополит Калліст(Уер)А як же нам бути, коли ми не можемо знайти духовного отця? Адже, як зазначалось, у світі мало таких отців, як св. Антоній або св. Серафим
митрополит Калліст(Уер)
А як же нам бути, коли ми не можемо знайти духовного отця? Адже, як зазначалось, у світі мало таких отців, як св. Антоній або св. Серафим.
По-перше, можна звернутися до книг. Ще у XV ст. в Росії прп. Ніл Сорський скаржився на брак кваліфікованих духовних наставників; але наскільки більше їх було на той час, ніж сьогодні! “Старанно шукайте, – наказує він, – надійного і вартого довіри провідника”. І додає: “А якщо такого навчителя знайти не можна, тоді святі отці наказують нам звернутися до Писання і слухати, що говорить Сам Господь”. Оскільки слова Писання ніколи не можна відокремлювати від постійного свідчення Духа в житті Церкви, можна звернутися до книг святих Отців; і передусім до Добротолюбія. Але тут є явна небезпека. Старець пристосовує свої настанови до внутрішнього стану кожного свого учня, тоді як книги дають однакову пораду для всіх. Яким чином можна розпізнати, як цей текст стосується нашої стуації? Навіть якщо ми не можемо знайти духовного отця, у повному розумінні цього слова, то нам потрібно, принаймні, намагатися знайти людину більш досвідчену, яка може наставляти нас у нашому читанні.
По-друге, можна вчитися, відвідуючи місця, де явно проявилась Божа благодать і де, за словами Т.С. Еліота, “була справжня молитва”. Перед прийняттям важливого рішення, якщо немає у кого попросити поради, багато православних християн здійснюють паломництво до Єрусалима або на гору Афон, до якогось монастиря чи могили святого, де вони молитимуться, щоб Господь напоумив їх. Це той шлях, завдяки якому я сам прийняв деякі з найскладніших рішень у своєму житті.
По-третє, ми можемо вчитися у релігійних общин, у яких є усталені традиції духовного життя. Не маючи духовного навчителя, чернече оточення може саме по собі бути “отцем”; ми можемо формуватися за допомогою усталеної щоденної програми, з моментами літургійної та усамітненої молитви, поєднанням фізичної праці, навчання й відпочинку. Очевидно, саме у такий спосіб св. Серафим Саровський здобув свою духовну довершеність. Добре організований монастир включає в себе – у доступній і живій формі – успадковану мудрість багатьох старців. Не лише ченці, а й відвідувачі, що залишаються у ньому на певний час, можуть бути сформовані й керовані досвідом життя общини.
Не випадково цей вид “харизматичного” духовного наставництва уперше з’явився у IV ст.. в Єгипті не серед організованих св. Пахомієм общин, а серед самітників і напівсамітницьких лавр Нітрійської гори та Скитської пустелі. У Пахомієвому koinonia духовне наставництво здійснювалося самим Пахомієм, настоятелями кожного монастиря й головами окремих “домів” у монастирі. Статут св. Бенедикта теж визначає абата як духовного отця і фактично не залишає місця будь-якому ще більш “харизматичному” напрямку. Щоправда, з часом кіновійні общини перейняли багато традицій духовного наставництва, розвинутих серед самітників, але потреба у ньому в кіновіях завжди була меншою саме тому, що цей вид чернецтва передбачає спільне життя й визначається статутом.
Закінчуючи міркування про ситуацію відсутності старця, важливо підкреслити надзвичайну гнучкість стосунків між духовним наставником та учнем. Деякі учні можуть бачити свого духівника щодня або щогодини, молитися, їсти й працювати поряд з ним, а можливо, жити в одній келії, як це часто бувало в Єгипетській пустелі. Інші можуть бачити його раз на місяць або на рік; ще хтось може відвідати духовного отця тільки раз у житті, і цього буде достатньо, щоб спрямувати їх на правильний шлях. Крім того, є багато різних типів духовного отця або матері, і тільки деякі з них будуть чудотворцями, як св. Серафим Саровський. Є багато священників і мирян, яким хоча й не даровано таких видатних здібностей, як у відомих старців, але, безперечно, вони можуть дати іншим потрібну настанову. Завжди варто пам’ятати, що поруч із духовним отцівством і материнством існують також братерство і сестринство. У школі чи університеті ми часто більше дізнаємося від своїх друзів, ніж від учителів; те саме може відбуватися у нашому молитовному житті та в процесі внутрішнього пізнання.
Коли люди вважають, що їм не вдалося знайти духовного отця, то через те, що вони очікують людину якогось особливого типу; вони чекають св. Серафима і тому не бачать навчителів, яких їм посилає Бог. Часто їхні проблеми не такі вже й складні, і насправді вони вже знають у своєму серці відповідь. Але така відповідь їм не подобається, тому що передбачає терпіння й важкі зусилля з їхнього боку; отже, вони шукають dues ex machina, котрий одним чарівним словом раптом усе вирішить. Таким людям потрібно допомогти зрозуміти справжню природу духовного наставництва.
По-перше, можна звернутися до книг. Ще у XV ст. в Росії прп. Ніл Сорський скаржився на брак кваліфікованих духовних наставників; але наскільки більше їх було на той час, ніж сьогодні! “Старанно шукайте, – наказує він, – надійного і вартого довіри провідника”. І додає: “А якщо такого навчителя знайти не можна, тоді святі отці наказують нам звернутися до Писання і слухати, що говорить Сам Господь”. Оскільки слова Писання ніколи не можна відокремлювати від постійного свідчення Духа в житті Церкви, можна звернутися до книг святих Отців; і передусім до Добротолюбія. Але тут є явна небезпека. Старець пристосовує свої настанови до внутрішнього стану кожного свого учня, тоді як книги дають однакову пораду для всіх. Яким чином можна розпізнати, як цей текст стосується нашої стуації? Навіть якщо ми не можемо знайти духовного отця, у повному розумінні цього слова, то нам потрібно, принаймні, намагатися знайти людину більш досвідчену, яка може наставляти нас у нашому читанні.
По-друге, можна вчитися, відвідуючи місця, де явно проявилась Божа благодать і де, за словами Т.С. Еліота, “була справжня молитва”. Перед прийняттям важливого рішення, якщо немає у кого попросити поради, багато православних християн здійснюють паломництво до Єрусалима або на гору Афон, до якогось монастиря чи могили святого, де вони молитимуться, щоб Господь напоумив їх. Це той шлях, завдяки якому я сам прийняв деякі з найскладніших рішень у своєму житті.
По-третє, ми можемо вчитися у релігійних общин, у яких є усталені традиції духовного життя. Не маючи духовного навчителя, чернече оточення може саме по собі бути “отцем”; ми можемо формуватися за допомогою усталеної щоденної програми, з моментами літургійної та усамітненої молитви, поєднанням фізичної праці, навчання й відпочинку. Очевидно, саме у такий спосіб св. Серафим Саровський здобув свою духовну довершеність. Добре організований монастир включає в себе – у доступній і живій формі – успадковану мудрість багатьох старців. Не лише ченці, а й відвідувачі, що залишаються у ньому на певний час, можуть бути сформовані й керовані досвідом життя общини.
Не випадково цей вид “харизматичного” духовного наставництва уперше з’явився у IV ст.. в Єгипті не серед організованих св. Пахомієм общин, а серед самітників і напівсамітницьких лавр Нітрійської гори та Скитської пустелі. У Пахомієвому koinonia духовне наставництво здійснювалося самим Пахомієм, настоятелями кожного монастиря й головами окремих “домів” у монастирі. Статут св. Бенедикта теж визначає абата як духовного отця і фактично не залишає місця будь-якому ще більш “харизматичному” напрямку. Щоправда, з часом кіновійні общини перейняли багато традицій духовного наставництва, розвинутих серед самітників, але потреба у ньому в кіновіях завжди була меншою саме тому, що цей вид чернецтва передбачає спільне життя й визначається статутом.
Закінчуючи міркування про ситуацію відсутності старця, важливо підкреслити надзвичайну гнучкість стосунків між духовним наставником та учнем. Деякі учні можуть бачити свого духівника щодня або щогодини, молитися, їсти й працювати поряд з ним, а можливо, жити в одній келії, як це часто бувало в Єгипетській пустелі. Інші можуть бачити його раз на місяць або на рік; ще хтось може відвідати духовного отця тільки раз у житті, і цього буде достатньо, щоб спрямувати їх на правильний шлях. Крім того, є багато різних типів духовного отця або матері, і тільки деякі з них будуть чудотворцями, як св. Серафим Саровський. Є багато священників і мирян, яким хоча й не даровано таких видатних здібностей, як у відомих старців, але, безперечно, вони можуть дати іншим потрібну настанову. Завжди варто пам’ятати, що поруч із духовним отцівством і материнством існують також братерство і сестринство. У школі чи університеті ми часто більше дізнаємося від своїх друзів, ніж від учителів; те саме може відбуватися у нашому молитовному житті та в процесі внутрішнього пізнання.
Коли люди вважають, що їм не вдалося знайти духовного отця, то через те, що вони очікують людину якогось особливого типу; вони чекають св. Серафима і тому не бачать навчителів, яких їм посилає Бог. Часто їхні проблеми не такі вже й складні, і насправді вони вже знають у своєму серці відповідь. Але така відповідь їм не подобається, тому що передбачає терпіння й важкі зусилля з їхнього боку; отже, вони шукають dues ex machina, котрий одним чарівним словом раптом усе вирішить. Таким людям потрібно допомогти зрозуміти справжню природу духовного наставництва.
Друкується за виданням: Калліст (Уер), єпископ. Внутрішнє Царство.-К.: Дух і Літера, 2003.-256 с.