Юрій Борис, студент КПБАМи створені за образом Божим, забуваємо хто ми є такі. Ми не думаємо про моральний наш стан, про духовне вдосконалення, про любов, віру, надію, лагідність до ближнього, скромність, стриманість. А перетворюємося немовби на роботів
“Господи і Владико життя мого, дух лінивства, безнадійності,владолюбства й марослів’я не дай мені.
Дух же доброчесности, смиренномудрости, терпіння й любові даруй мені, рабу твоєму.
Так, Господи Царю, дай мені бачити провини мої і не осуджувати брата мого, бо Ти благословен єси на віки віків. Амінь”.
(Молитва Святого Єфрема Сиріна).
Сьогодні, коли світ досягає неймовірних висот у області науки і техніки, прогрес ми бачимо практично в усьому. Ми створені за образом Божим, забуваємо хто ми є такі. Ми не думаємо про моральний наш стан, про духовне вдосконалення, про любов, віру, надію, лагідність до ближнього, скромність, стриманість. А перетворюємося немовби на роботів.
Святитель Григорій Богослов говорить: “Блага життя – є чужими для людини. Чесноти – це є зміст, який складає життя”.
Знаючи, що совість – це голос Господній, ми не чуємо його і навіть не докладаємо зусиль, щоб почути, стаємо глухими, до поклику Господнього. Забуваємо дорогу до храму, і покладаємо надію тільки на свої власні зусилля. Ми уподібнюємося Євангельському нерозумному багачеві, який говорив: душе їж пий і веселися, бо всього у тебе є доволі. Але що Господь говорить йому: нерозумний, сьогодні увечері душу твою заберу. А нас на превеликий жаль, це не насторожує. Ми живемо і все. Збираємо тільки матеріальне і тлінне, яке не приносить нам користі і в іншому світі не буде нам виправданням, чи досягненням.
Прикро що храми, які побудовані щирою любов’ю і працею наших дідів і прадідів стають пустими, а на противагу їм концерти так званих “зірок” естради збирають під час великих християнських свят та святих постів тисячі і мільйони людей, що у світ прийшла ера безчинства і неправди, що різні тоталітарні секти травмують свідомість нашого нового покоління.
Жаль, що сьогодні наше суспільство у більшій його мірі перебуває у такому становищі. Тому велика відповідальність на сьогоднішній день покладається на священнослужителів Церкви Христової. Вони, як ніхто повинні старатися докладати максимум зусиль, щоб їх повчання несли завжди моральні настанови і спонукали до благородного і благочестивого життя на цій землі – життя з Богом.
Багато Святих Отців Церкви закликають нас стяжати чесноти. І не тільки закликають, але вказують на шляхи подолання багатьох пороків та гріхів.
Звичайно, що кожен із православних християн скаже, що найбільшою із чеснот є чеснота любові. Але Святі Отці, у любові бачать кінцеву мету життєвого подвигу, а шляхом до її здобуття ставлять смирення, яке є матір’ю всіх чеснот.
За вченням Отців Церкви: “Хто навчився смиренню, той сам буде вислуханий і сміливо предстане перед Розіп’ятим Господом”. Бо Розіп’ятий Христос Сам “був слухняний аж до смерти, і смерти хресної” (Фил. 2, 8), [10, с. 36].
Саме смирення, за вченням подвижників Христового благочестя, це та чеснота без якої не можуть бути досягнуті інші, і без якої немислиме духовне вдосконалення православного християнина. Сам Христос Спаситель заповіді блаженства розпочинає згадкою про смирення: “Блаженні убогії духом, бо їхнє є Царство Небесне” (Мф. 5, 3). Убогії – це не значить в розумінні бідні матеріально, а убогі духовно, бо багато є серед людей бідних матеріально п’яниць, злодіїв, наркоманів.
Все добре, що є в людині все дароване нам Господом, а погане усе – виходить від самої людини. Про це повинен пам’ятати кожен із нас, що він без допомоги Божої і без Його милості не може створити ніякого діла. Бо коли людина творить справи без смирення, вона завжди впаде у гординю, а ми знаємо, що: “Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать” (Як. 4, 6). Смиренна та людина, яка є послушна Богові і людям. Бо послух – це є корінь правдивого чернечого життя, і не тільки чернечого але і мирського.
Божественний послух – це головна чеснота небесних ангельських сил [9, с. 287]. Сам же послух був основою блаженного життя перших людей у раю. А коли він був утрачений, внаслідок гріхопадіння, то Син Божий – за Своїм найбільшим чоловіколюбством і милосердям – відновив у Собі Самому цю чесноту, бувши послушним своєму небесному Отцеві аж до смерті і смерті хресної. Тому і нам за Його прикладом потрібно коритися один одному, у страсі Божому.
Духовний подвиг християнина ніколи не був легким, йому приходиться боротись не тільки проти явних спокус світу і власної внутрішньої зіпсутості, не проти “крові і плоті”, але: “ проти духів злоби піднебесних” (Еф. 6, 12).
Крім підкріплення, яке православному християнину надає життя в Церкві, йому допомагає ще і досвід тих людей, які пройшли уже через духовну боротьбу і можуть допомогти і підтримати, тобто досвід святих. Духовний досвід багаточисельних подвижників зібраний у писаннях Святих Отців. Із них можна черпати духовну мудрість тоді, коли важко знайти живі приклади, а тим більше наставників для духовного життя, як часто буває у наш час.
Саме тиха радість повчання Святого Отця, коли приходить вона у наш дім, при духовній бесіді, чи при читанні книг, є основою православного благочестивого життя.
Дуже багато закликів до чеснотного і спасенного життя ми черпаємо у святих Отців Церкви Христової. Ось наприклад деякі.
Святий Іоан Ліствичник про чесноти говорить так:
– Чесноти уподібнюються ліствиці Якова. Вони будучи зв’язані одна з одною возводять людину на небо [4, с.105].
– Чесноти здобуваються часом і терпінням (Іов. 14, 11), [4, с.89].
– Тверда віра – є матір’ю відречення від світу.
– Надія – є дверима безпристрасності.
– Любов до Бога – є причиною віддалення від світу.
– Послух народжується від того, що людина хоче пізнати себе і бажає для себе духовного здоров’я.
– Стриманість – є матір’ю здоров’я; а матір стримання є помисли про смерть та пам’ять про оцет і жовч якою напоювали нашого Владику Господа Ісуса Христа.
– Початком мудрості – є безмовність, смирення для плоті – є піст, а ворог скверних і нечистих помислів – є сокрушенне серце.
– Віра і віддалення від світу – є смерть сріблолюбству.
– Щира молитва – є запорукою погибелі відчаю, а пам’ять про страшний суд породжує милосердя [4, с. 215].
Святий Авва Дорофей говорить, що:
– Без терпіння і мужності, ніхто не може здобути ні одної чесноти, тому, що хто не має мужності в душі, той не буде мати і терпіння, а в кого немає терпіння, той нічого не може здобути. Тому і сказано: “Терпінням вашим спасайте душі ваші” (Лк. 21, 19), [2, с. 169].
– Всяка чеснота здобута без смирення, не є чеснотою. Про це, сказано в Отечнику: “Як корабель неможливо побудувати без цвяхів, так і спастися не можна без смирення, кожен повинен робити усі справи із смиренням, щоб смиренням зберегти зроблене” [2, с. 170].
– Велична та людина, яка розумно творить добрі діла. Бо є так, що зробить чоловік добре діло, але від того, що не розумно творить його, сам і губить його [2, с. 171].
– Хто бажає із допомогою Божою досягнути чеснот, не повинен говорити, що вони мені не під силу, і я не можу досягнути їх. Бо хто так говорить, той не надіється на Бога [2, с. 169].
Святитель Феофан Затворник класифікує чесноти за такими ознаками:
– Добрі справи, які Господь после і які кожному зустрінуться з самого ранку до пізньої ночі.
– Добре налаштування людини: смирення, лагідність, стриманість, милосердя, любов, віра, надія.
– Сильна рішучість, і усердність служити Богові усім і в усьому,
до самої смерті. Без цих характеристик людині дуже важко жити у цьому секуляризованому суспільстві [5, с. 63].
Серйозну увагу святитель Феофан звертає на молитву, як засіб спілкування між Богом та людиною, завдяки якому вона досягає досконалості:
– Один Бог є переможець усієї нашої немочі, а сприйняти Його силу можливо тільки молитвою. Вона є початком усякого успіху. Нею набувається ходіння у праведності перед Господом [5, с. 19].
– Заради Господа – переборюйте себе [5, с. 111].
Преподобний Ісаак Сирін закликає усіх віруючих:
– Той, хто хоче жити чеснотним життям, не може бути без скорбот і печалі [3, с. 149].
– Хто творить добрі діла – виконує закон Господній [3, с. 149].
– Добрі діла потрібно творити не ждучи винагороди [3, с. 287].
– Ніхто не може наблизитися до Бога, якщо не віддалиться від світу [3, с. 2].
– Як сіль для всякої їжі, так смиренність для всякої чесноти [3, с. 199].
Сятитель Григорій Богослов, про чесноти говорить так: “Люблю я чесноти, але це не навчило мене, що таке є чеснота, але звідки вона прийде до мене, коли я так її люблю” [10, с. 37].
Чеснота – є не тільки даром великого Бога, який уславив Свій образ, але і стремління людини. Вона не тільки відтворення твого серця, тому, що потрібна ще більша благодатна сила [6, с. 39].
Блага життя – є чужими для людини. Чесноти – це є зміст, який складає життя [6, с. 99].
Золото випробовується вогнем, а чесноти – скорботами [6, с. 99].
Важко сказати, яка чеснота є найважливішою –говорить Святитель, але чеснотна християнська повинна бути вищою за фарисейську [6, с. 50].
Симеон Новий Богослов говорить нам: “Не тільки монахам, але і мирянам завжди потрібно каятися і плакати над своїми гріхами і просити у Бога прощення і таким чином здобудуться і інші чесноти” [7, с. 76].
Ісаак Сирін, вказує нам, що хто творить добрі діла – той виконує заповіді Господні [8, с. 242].
Святі Отці стверджують, що усі чесноти є хорошими, але потрібно, щоб вони мали і голову і ноги, подібно як тіло людини. І як тілу неможна бути без ніг і голови, так і чеснотам. Ноги чеснот – це смиренномудрість, а голова – любов. Сукупність чеснот можна уподібнити колоні, якої низ служить основою, тобто смирення, а верх (капітель) – є любов, яка є престолом Божим. Під любов’ю знаходяться: співстраждання, молитовність, щедрість, чоловіколюбіє, благодійність, які покликані привести людину до обоження [8, с. 243].
Часто протестанти, та інколи і інших релігійні люди дивляться на чесноти тільки як на вчинене добре діло. При цьому оцінюючи його у розрахунковому порядку. Як би Святим Отцям сказали: “Отці робіть добре діло, бо вам це зарахується”, то вони б напевно розсміялися з цього. І сказали б нам, що ми говоримо від сатани. Протестанти творять добрі справи не як ті, що мають потребу у цьому, а як борг, як обов’язок. Тому і любов у них буває тільки по замовленню, по розрахунку. А на смирення вони дивляться так: смирення – це слабкість, неповага до самого себе.
На відміну від протестанта, православний християнин оцінює смирення, як багатство, як найдорогоцінніший скарб, і найперше вираження любові до Бога. Без смирення – любові до Бога не може бути. Цим саме і характеризується православне вчення про чесноти [11, с. 363].
Старець Паїсій нам говорить, що: “Самої смиренності досить людині, щоб отримати благодать Божу і прийти до обоження” [12, с. 161].
Любов до людини без смирення також неможлива. Усякий прояв гордині, самолюбства, стирають любов Божу до людини і оприділяють любов до самого себе. Смирення любити себе не може [11, с. 363].
Щоб досягнути чеснотного життя, для християнина перше, що повинно бути – це щире покаяння і молитва. Потрібно заглядати у себе, у свою совість і знати тільки себе. І тоді наш життєвий шлях буде завжди із Богом.
Святитель Григорій Богослов говорить: “Блага життя – є чужими для людини. Чесноти – це є зміст, який складає життя”.
Знаючи, що совість – це голос Господній, ми не чуємо його і навіть не докладаємо зусиль, щоб почути, стаємо глухими, до поклику Господнього. Забуваємо дорогу до храму, і покладаємо надію тільки на свої власні зусилля. Ми уподібнюємося Євангельському нерозумному багачеві, який говорив: душе їж пий і веселися, бо всього у тебе є доволі. Але що Господь говорить йому: нерозумний, сьогодні увечері душу твою заберу. А нас на превеликий жаль, це не насторожує. Ми живемо і все. Збираємо тільки матеріальне і тлінне, яке не приносить нам користі і в іншому світі не буде нам виправданням, чи досягненням.
Прикро що храми, які побудовані щирою любов’ю і працею наших дідів і прадідів стають пустими, а на противагу їм концерти так званих “зірок” естради збирають під час великих християнських свят та святих постів тисячі і мільйони людей, що у світ прийшла ера безчинства і неправди, що різні тоталітарні секти травмують свідомість нашого нового покоління.
Жаль, що сьогодні наше суспільство у більшій його мірі перебуває у такому становищі. Тому велика відповідальність на сьогоднішній день покладається на священнослужителів Церкви Христової. Вони, як ніхто повинні старатися докладати максимум зусиль, щоб їх повчання несли завжди моральні настанови і спонукали до благородного і благочестивого життя на цій землі – життя з Богом.
Багато Святих Отців Церкви закликають нас стяжати чесноти. І не тільки закликають, але вказують на шляхи подолання багатьох пороків та гріхів.
Звичайно, що кожен із православних християн скаже, що найбільшою із чеснот є чеснота любові. Але Святі Отці, у любові бачать кінцеву мету життєвого подвигу, а шляхом до її здобуття ставлять смирення, яке є матір’ю всіх чеснот.
За вченням Отців Церкви: “Хто навчився смиренню, той сам буде вислуханий і сміливо предстане перед Розіп’ятим Господом”. Бо Розіп’ятий Христос Сам “був слухняний аж до смерти, і смерти хресної” (Фил. 2, 8), [10, с. 36].
Саме смирення, за вченням подвижників Христового благочестя, це та чеснота без якої не можуть бути досягнуті інші, і без якої немислиме духовне вдосконалення православного християнина. Сам Христос Спаситель заповіді блаженства розпочинає згадкою про смирення: “Блаженні убогії духом, бо їхнє є Царство Небесне” (Мф. 5, 3). Убогії – це не значить в розумінні бідні матеріально, а убогі духовно, бо багато є серед людей бідних матеріально п’яниць, злодіїв, наркоманів.
Все добре, що є в людині все дароване нам Господом, а погане усе – виходить від самої людини. Про це повинен пам’ятати кожен із нас, що він без допомоги Божої і без Його милості не може створити ніякого діла. Бо коли людина творить справи без смирення, вона завжди впаде у гординю, а ми знаємо, що: “Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать” (Як. 4, 6). Смиренна та людина, яка є послушна Богові і людям. Бо послух – це є корінь правдивого чернечого життя, і не тільки чернечого але і мирського.
Божественний послух – це головна чеснота небесних ангельських сил [9, с. 287]. Сам же послух був основою блаженного життя перших людей у раю. А коли він був утрачений, внаслідок гріхопадіння, то Син Божий – за Своїм найбільшим чоловіколюбством і милосердям – відновив у Собі Самому цю чесноту, бувши послушним своєму небесному Отцеві аж до смерті і смерті хресної. Тому і нам за Його прикладом потрібно коритися один одному, у страсі Божому.
Духовний подвиг християнина ніколи не був легким, йому приходиться боротись не тільки проти явних спокус світу і власної внутрішньої зіпсутості, не проти “крові і плоті”, але: “ проти духів злоби піднебесних” (Еф. 6, 12).
Крім підкріплення, яке православному християнину надає життя в Церкві, йому допомагає ще і досвід тих людей, які пройшли уже через духовну боротьбу і можуть допомогти і підтримати, тобто досвід святих. Духовний досвід багаточисельних подвижників зібраний у писаннях Святих Отців. Із них можна черпати духовну мудрість тоді, коли важко знайти живі приклади, а тим більше наставників для духовного життя, як часто буває у наш час.
Саме тиха радість повчання Святого Отця, коли приходить вона у наш дім, при духовній бесіді, чи при читанні книг, є основою православного благочестивого життя.
Дуже багато закликів до чеснотного і спасенного життя ми черпаємо у святих Отців Церкви Христової. Ось наприклад деякі.
Святий Іоан Ліствичник про чесноти говорить так:
– Чесноти уподібнюються ліствиці Якова. Вони будучи зв’язані одна з одною возводять людину на небо [4, с.105].
– Чесноти здобуваються часом і терпінням (Іов. 14, 11), [4, с.89].
– Тверда віра – є матір’ю відречення від світу.
– Надія – є дверима безпристрасності.
– Любов до Бога – є причиною віддалення від світу.
– Послух народжується від того, що людина хоче пізнати себе і бажає для себе духовного здоров’я.
– Стриманість – є матір’ю здоров’я; а матір стримання є помисли про смерть та пам’ять про оцет і жовч якою напоювали нашого Владику Господа Ісуса Христа.
– Початком мудрості – є безмовність, смирення для плоті – є піст, а ворог скверних і нечистих помислів – є сокрушенне серце.
– Віра і віддалення від світу – є смерть сріблолюбству.
– Щира молитва – є запорукою погибелі відчаю, а пам’ять про страшний суд породжує милосердя [4, с. 215].
Святий Авва Дорофей говорить, що:
– Без терпіння і мужності, ніхто не може здобути ні одної чесноти, тому, що хто не має мужності в душі, той не буде мати і терпіння, а в кого немає терпіння, той нічого не може здобути. Тому і сказано: “Терпінням вашим спасайте душі ваші” (Лк. 21, 19), [2, с. 169].
– Всяка чеснота здобута без смирення, не є чеснотою. Про це, сказано в Отечнику: “Як корабель неможливо побудувати без цвяхів, так і спастися не можна без смирення, кожен повинен робити усі справи із смиренням, щоб смиренням зберегти зроблене” [2, с. 170].
– Велична та людина, яка розумно творить добрі діла. Бо є так, що зробить чоловік добре діло, але від того, що не розумно творить його, сам і губить його [2, с. 171].
– Хто бажає із допомогою Божою досягнути чеснот, не повинен говорити, що вони мені не під силу, і я не можу досягнути їх. Бо хто так говорить, той не надіється на Бога [2, с. 169].
Святитель Феофан Затворник класифікує чесноти за такими ознаками:
– Добрі справи, які Господь после і які кожному зустрінуться з самого ранку до пізньої ночі.
– Добре налаштування людини: смирення, лагідність, стриманість, милосердя, любов, віра, надія.
– Сильна рішучість, і усердність служити Богові усім і в усьому,
до самої смерті. Без цих характеристик людині дуже важко жити у цьому секуляризованому суспільстві [5, с. 63].
Серйозну увагу святитель Феофан звертає на молитву, як засіб спілкування між Богом та людиною, завдяки якому вона досягає досконалості:
– Один Бог є переможець усієї нашої немочі, а сприйняти Його силу можливо тільки молитвою. Вона є початком усякого успіху. Нею набувається ходіння у праведності перед Господом [5, с. 19].
– Заради Господа – переборюйте себе [5, с. 111].
Преподобний Ісаак Сирін закликає усіх віруючих:
– Той, хто хоче жити чеснотним життям, не може бути без скорбот і печалі [3, с. 149].
– Хто творить добрі діла – виконує закон Господній [3, с. 149].
– Добрі діла потрібно творити не ждучи винагороди [3, с. 287].
– Ніхто не може наблизитися до Бога, якщо не віддалиться від світу [3, с. 2].
– Як сіль для всякої їжі, так смиренність для всякої чесноти [3, с. 199].
Сятитель Григорій Богослов, про чесноти говорить так: “Люблю я чесноти, але це не навчило мене, що таке є чеснота, але звідки вона прийде до мене, коли я так її люблю” [10, с. 37].
Чеснота – є не тільки даром великого Бога, який уславив Свій образ, але і стремління людини. Вона не тільки відтворення твого серця, тому, що потрібна ще більша благодатна сила [6, с. 39].
Блага життя – є чужими для людини. Чесноти – це є зміст, який складає життя [6, с. 99].
Золото випробовується вогнем, а чесноти – скорботами [6, с. 99].
Важко сказати, яка чеснота є найважливішою –говорить Святитель, але чеснотна християнська повинна бути вищою за фарисейську [6, с. 50].
Симеон Новий Богослов говорить нам: “Не тільки монахам, але і мирянам завжди потрібно каятися і плакати над своїми гріхами і просити у Бога прощення і таким чином здобудуться і інші чесноти” [7, с. 76].
Ісаак Сирін, вказує нам, що хто творить добрі діла – той виконує заповіді Господні [8, с. 242].
Святі Отці стверджують, що усі чесноти є хорошими, але потрібно, щоб вони мали і голову і ноги, подібно як тіло людини. І як тілу неможна бути без ніг і голови, так і чеснотам. Ноги чеснот – це смиренномудрість, а голова – любов. Сукупність чеснот можна уподібнити колоні, якої низ служить основою, тобто смирення, а верх (капітель) – є любов, яка є престолом Божим. Під любов’ю знаходяться: співстраждання, молитовність, щедрість, чоловіколюбіє, благодійність, які покликані привести людину до обоження [8, с. 243].
Часто протестанти, та інколи і інших релігійні люди дивляться на чесноти тільки як на вчинене добре діло. При цьому оцінюючи його у розрахунковому порядку. Як би Святим Отцям сказали: “Отці робіть добре діло, бо вам це зарахується”, то вони б напевно розсміялися з цього. І сказали б нам, що ми говоримо від сатани. Протестанти творять добрі справи не як ті, що мають потребу у цьому, а як борг, як обов’язок. Тому і любов у них буває тільки по замовленню, по розрахунку. А на смирення вони дивляться так: смирення – це слабкість, неповага до самого себе.
На відміну від протестанта, православний християнин оцінює смирення, як багатство, як найдорогоцінніший скарб, і найперше вираження любові до Бога. Без смирення – любові до Бога не може бути. Цим саме і характеризується православне вчення про чесноти [11, с. 363].
Старець Паїсій нам говорить, що: “Самої смиренності досить людині, щоб отримати благодать Божу і прийти до обоження” [12, с. 161].
Любов до людини без смирення також неможлива. Усякий прояв гордині, самолюбства, стирають любов Божу до людини і оприділяють любов до самого себе. Смирення любити себе не може [11, с. 363].
Щоб досягнути чеснотного життя, для християнина перше, що повинно бути – це щире покаяння і молитва. Потрібно заглядати у себе, у свою совість і знати тільки себе. І тоді наш життєвий шлях буде завжди із Богом.
Джерела
1. Біблія. Книги священного Писання Старого та Нового Завіту в українському перекладі з паралельними місцями та додатками. – К.: Видання Київської патріархії УПЦ КП, 2004. – 1407 с. + іл.
2. Авва Дорофей. Душеполезные поучения и послания. – Калуга, 1895. – 305 с.
3. Авва Исаак Сириянин. Слова подвижнические. – М.,1993. – 432 с.
4. Іоан Лествичник. Лествица. – СПб., 1996. – 352 с.
5. Святитель Феофан Затворник. Письма о христианской жизни: Поучения. – М., 1997. – 444 с.
6. Творения во святых отца нашого Григория Богослова, архиеп. Константинопольского. – Т. 2. – Свято – Троицкая Сергиева Лавра,1999. – 596 с.
1. Біблія. Книги священного Писання Старого та Нового Завіту в українському перекладі з паралельними місцями та додатками. – К.: Видання Київської патріархії УПЦ КП, 2004. – 1407 с. + іл.
2. Авва Дорофей. Душеполезные поучения и послания. – Калуга, 1895. – 305 с.
3. Авва Исаак Сириянин. Слова подвижнические. – М.,1993. – 432 с.
4. Іоан Лествичник. Лествица. – СПб., 1996. – 352 с.
5. Святитель Феофан Затворник. Письма о христианской жизни: Поучения. – М., 1997. – 444 с.
6. Творения во святых отца нашого Григория Богослова, архиеп. Константинопольского. – Т. 2. – Свято – Троицкая Сергиева Лавра,1999. – 596 с.
Література
7. Василий (Кривошеин), архиеп. Преподобный Семеон Новый Богослов (949 – 1022). – Нижний Новгород, 1996. – 436с.
8. Варнава (Беляев), еп. Основы искуства святости. – Нижний Новгород, 1998. – 538 с.
9. Іларіон (Огієнко), митр. Українське монашество. – К., 2002. – 396 с.
10. Павел (Олмари), архиеп. Финляндский. Как мы веруем. – К.: Пролог, 2003. – 150 с.
11. Старец Иеросхимонах Сампсон. – М., 1997. – 432 с.
12. Старець Паїсій Святогорець. Пристрасті і чесноти. – Стрий, 2009. – Т. 5. – 326 с.
Юрій Борис, студент КПБА