Вітальне слово на день випуску

Ваша Святосте, ваші Преосвященства, всечесні отці, шановні гості і, звичайно, дорогі випускники, Слава Ісусу Христу!!!

Ваша Святосте, ваші Преосвященства, всечесні отці, шановні гості і, звичайно, дорогі випускники, Слава Ісусу Христу!!!
Знову і знову сьогоднішня подія збирає всіх нас у цьому залі. Знову усмішки, радість і трепетні хвилювання, знову прощання і знову зустрічі. Та в будь-якому випадку – це знову свято; свято усіх, хто тут зібрався, і в першу чергу моїх колег-випускників, тому це вітальне слово присвячене, перш за все, вам, дорогі випускники!
Ось і наступила ця мить, котра легкою рукою перегортає перед нами сторінки пройденого і одразу ставить запитання: «А що далі?». І справді? – Які перспективи окреслив для себе кожен випускник? Чи були враховані в цих кар’єрних ескізах корективи життєвих реалій?  
І перед цією цариною невідомого ми лише можемо обмежитись мовчанкою. Та хай це мовчання не буде просто статичною безмовністю, а тією динамікою, котра включатиме в себе: з однієї сторони – щире усвідомлення своєї праці, як інтелектуальної, так і фізичної, протягом цих п’ятьох років навчання, і з іншої – благоговійне прийняття того, що пропонує (для нашої ж користі) Божественне провидіння. І з таким налаштуванням свідомості перед нами «ніби у тьмяному дзеркалі», як говорить апостол Павло, відкриватимуться горизонти подальшої діяльності.
Безсумнівно, що всі, хто складав вступні іспити на перший курс до цього навчального закладу, бачили єдиним логічним завершенням свого навчання – стати священиком. Але багаторічний досвід життя духовної школи говорить про те, що дуже малий відсоток випускників приймає священство. Про що це свідчить? З однієї сторони – це брак сміливості прийняти на себе труднощі, пов’язані з священичим служінням, пошук чогось більш перспективного, розчарування, але з іншої – незалежно від того чи прийме людина сан, чи працюватиме при духовній структурі хоч і мирянином, чи взагалі обере працю не пов’язану на перший погляд з церковною сферою, проте у всіх цих випадках вона повинна виконувати основну свою діяльність – нести у світ місію, являти в своїй особі через правильний спосіб життя образ Христовий. І ось у цих стінах  кожен з нас отримує цю закваску, це зерно, цю проекцію становлення себе як особисті, котра має реалізуватися, котра має прорости у нашому повсякденному житті на будь-якій сфері життєдіяльності і принести прибуток у кілька разів як у відомій притчі про таланти.
Бачимо, що в нашій Альма Матер береться курс, ініційований Його Святістю патріархом Філаретом і Його Преосвященством владикою-ректором Епіфанієм, на отримання і утримання більш якісного складу студентів, ніж кількісного, особливо ці вимоги стосуються до кандидатів на вступ до аспірантури. Минули ті часи, коли катастрофічно бракувало кадрів і священство приймали люди без класичної семінарської освіти чи гірше – люди далекі від духовності. Тепер у вік глобалізації, комп’ютерних технологій, перенасиченості інформації і, звичайно, вік бездуховності людство потребує лідерів з відповідними якостями, а саме: по-перше, священик – це людина духовна чи та, яка принаймні намагається виховувати в собі духовні властивості; по-друге,  – це інтелектуал, який зможе будь-які явища або події, що відбуваються в світі чи повсякденні турботи пропустити крізь призму Божественного промислу; по-третє, – це людина вихована, з набором елементарних правил етикету. Ось такий синтез зможе принести плідний результат.
Це зробити важко! Безумовно, проте особиста праця кожного, як студента, так і викладача, ніби по цеглині закладатиме міцний фундамент нашої порівняно ще молодої школи. А підмурком слугуватиме відкритість і доступність викладачів та віддача і присвята молитві і навчанню студентів.
Формувати образ, так би мовити, універсального воїна Христової Церкви можна, звичайно, довго, але кожен з нас усвідомлює як теорія дуже часто йде врозріз з практикою, або ж породжує крайнощі та фанатизм, коли один елемент стає на місце цілого. Тому, безумовно, що нам не потрібні грубо кажучи, чудотворці, інтелектуальні генії чи педанти. Ні, звичайно, все це може містити в собі вихованець духовної школи, але тільки в тому випадку, коли все сприйматиметься комплексно і під керівництвом нелукавого смирення.
Виховати особистість надзвичайно важко. Я не перечислюватиму тут фактори, котрі на це впливають. Єдине, що я скажу – це те, що ріст і розвиток особистості відбувається лише в умовах свободи. Одними заборонами з людини можна зробити  лише асоціальну і неадаптовану істоту, а кому як не священику потрібно бути особистістю в повні цього слова: людині публічній, лідеру, пастирю, тощо.
Безумовно, що на певному етапі деякі обмеження необхідні для того ж становлення, як закони Мойсеєві в Старому Завіті. Але і вони, як відомо, не спасають. Потрібен Новий Завіт! І оскільки нас не так уже й багато, то думаю, що і вище керівництво Академії та інспекція можуть собі позволити індивідуальний підхід до кожного студента.
Ми – заклад закритого типу. Так! Але це не означає, що ми повинні відмежовуватися від світу мурами, а навпаки – ми повинні бути зі світом, в той же час, відмежовуючи мурами свої власні душі від гріха та різних секулярних впливів.
Академія – це не гетто і ми повинні інтегрувати в суспільство, черпаючи в нього, що є добре для обопільної користі, адже все має слугувати плацдармом для Христової місії.
Частково це починає набирати обертів. Свідченням цього послужить створення на базі Академії Наукового студентського товариства ім. митр. Даниїла (Чокалюка), котре попри ряд різних завдань покликане і навести контакти, перш за все з іншими духовними закладами і деякими світськими для обміну інформації, досвіду тощо.   
З огляду на все це можна зробити логічний висновок, що ми ростемо, але попереду ще далекий і тернистий шлях.
Хочеться, щоб все, що було сказане і запропоноване не залишилося лише пустим коливанням повітря, а щоби дало поштовх і запал кожному з нас прикластися до клопіткої, але дуже необхідної справи – відновлення духовності і набуття любові. І все це можливе та лише в тому випадку, коли нашим орієнтиром і нашою метою буде Христос.
Тому дякуємо, перш за все Господу і всім, хто став у Його руках інструментом Божим для спільної праці у формуванні «нового творіння» і здобуття Царства Божого вже в цьому житті і цієї миті!