Проповідь в день випуску КПБА

Безперестанно молiться. За все дякуйте (1 Сол. 5: 17-18). Саме такими словами звертається до християн апостол Павло в одному з своїх послань.

Безперестанно молiться. За все дякуйте (1 Сол. 5: 17-18). Саме такими словами звертається до християн апостол Павло в одному з своїх послань. Св. Микола Кавасила говорить, що молитва полягає в способі життя, що виражається в подяці і славослів’ї, в сповіданні і проханні. Та як часто ми ототожнюємо молитву лише з однією з її граней – з проханням?
Ми весь час щось просимо в Бога і так часто забуваємо дякувати. Дякувати не тільки за не виконані прохання, але й за здійснені. Та апостол закликає: «За все дякуйте»! Як можна дякувати за все: за страждання і скорботи, за падіння і підйоми, за радість і сум? Це ставлення до життя пронизує усе Євангеліє і християнство. Тобто ми повинні придивитись до свого життя, щоб побачити те, що все дар Господній. Всі випробування, що даються – це намагання Бога допомогти нам навернутися до нього, адже Господь є любов, що діє тільки у благо.
Святі апостоли проповідували і за це часто отримували зневагу і побиття та все одно дякували.
Святі мученики були гонимі і катувались та це не перешкоджало їм йти на смерть з радістю і славослів’ям Бога.
Страдальці за віру ХХ ст. відправлялись в концтабори. Були серед них ті, які повернулись і дякували Богу за те, що показав їм цінність життя та любові. Святий Єфрем Сирін каже, що хто відчув, що таке бути з Богом, той готовий тисячі разів бути спаленим лиш би перебувати з Ним. Є духовний закон, який можна вивести з святоотцівської спадщини: «Хто навчився дякувати за скорботи, як за радість – той досягнув святості і смирення». Це ті ідеали, до яких ми повинні прагнути.
Та коли ми придивимось до власного життя, то побачимо наскільки мізерними є наші страждання в порівнянні з іншими. Дійсно, важко дякувати за страждання та як показує практика часто ще важче за благодіяння. Кожен день ми маємо справу з даностями: сонця, повітря, води, їжі і взагалі життя. Та наше завдання в усьому побачити дар Господній. Якщо будемо уважні до всього, що нам дає Бог і люди, то назбираємо наче бджола меду – вдячності. В Євангелії сказано, що Отець любить нас, а любов – це єдине за що неможливо заплатити, за неї можна бути лише вдячним. Ніщо так не закликає до діяльної любові, як вдячність.
Тож і ми, зібравшись сьогодні з усіх куточків України, прийшли на сам перед до храму, щоб єдиними устами і єдиним серцем сказати: «Дякуємо Господеві». Кожному з нас є за що подякувати Богу. Батькам за те, що Господь сподобив їх виховати дітей, що тягнуться до Бога, і хоч часто спотикаються – та все одно прагнуть Його. Випускникам – за те, що Бог дав їм можливість пройти цей шлях духовної освіти і завершити його для продовження здачі головного іспиту під назвою «життя». Семінаристам – за завершення чергового навчального року і милості Божі протягом нього. Викладачам –  за можливість навчати і навчитись на Славу Божу. І нам усім загалом за наданий часу для зустрічі з Богом у Причасті.
Є певні знаменні події та дати, що супроводжують наше життя, і в його швидкоплинності роблять зупинку. Можливо, вони існують для того, щоб ми задумались і подякували Богу за все. Не забуваймо про це!
А звертаючись до випускників, що хочуть пов’язати своє майбутнє життя з священством хотілося б сказати словами Христа: «Хоч у світі зазнаєте скорбот, але мужайтесь – Я переміг світ» (Ін. 16, 33). Амінь.