Павло (Олмарі), архиєп. Фінляндський
Павло (Олмарі), архиєп. Фінляндський
У духовному житті Православної Церкви проблеми “віри і добрих справ” немає. Співвідношення між вірою і добрими справами стає “проблемою” тільки тоді, коли виправдання розуміється зовні, як юридичні відносини між Богом і грішною людиною. Тоді люди починають боятися, що добрі справи встануть “між” душею і Христом, або навпаки, вважають справи заслугою перед Богом. Згідно з православним розумінням, добрі справи є не самоціллю, але спасительним знаряддям для перетворення зіпсованої людської природи в “нове створіння” (2 Кор. 5:17). Тому і євангельські заповіді Христові не є законом, проте благодаттю і милосердям. Вони суть немов би ліки, без яких ми не можемо видужати. Візьмемо будь-яку з чеснот, якої навчає нас Євангеліє, наприклад, смирення: яким іншим чином ми могли б зростати в смиренні, покірності, якби практично не упокорювали себе? Тому в богослужінні часто повторюються слова 118 псалма: “Благословен єси, Господи, навчи мене постанов Своїх”.
Через свою зіпсовану природу людина не може інакше проявити свою подяку і любов до Христа, зокрема як прагнути в своєму житті виконувати дані їм заповіді, які ведуть людину до спасіння. “Якщо любите мене, збережете мої заповіді” (Ін. 14:15). Виконання цих Христових заповідей, що містяться в Євангелії, — молитва, піст, служіння ближньому, упокорювання і стриманість від засудження — можна порівняти з листям духовного дерева. Дари Святого Духа — любов, радість, мир, довготерпіння, милосердя, доброта, вірність, лагідність і самовладання — подібні до плодів дерева. Вони є ознаками очищеного серця. Мудрість і труднощі духовних подорожей полягають в тому, що не слід приймати листя за плоди: не потрібно також думати, що можна виростити плоди без листя — неможливо здобувати дари Духа без зусиль (Гал. 5:22).
Джерело: Православний апологетичний портал