Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа

Сповнивши наше спасіння і з’єднавши земних  з небесними, вознісся Ти у славі, Христе Боже наш, не розлучаючись, але невідступно перебуваючи і взиваючи до тих, що люблять Тебе: «Я з вами і ніхто проти вас»

 

Такими словами Свята Православна Церква прославляє свято Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа. Назва свята відображає суть події – це Вознесіння на Небо Господа нашого Ісуса Христа, завершення Його земного служіння. Це свято святкується завжди в 40-й день після Великодня, в четвер 6-го тижня після Пасхи. Число 40 – не випадкове. У всій Священній історії це був час закінчення великих подвигів. За Законом Мойсея в 40-й день діти повинні були приноситись батьками в храм, до Господа. І тепер у сороковий день після Воскресіння, як би після нового народження, Ісус Христос повинен був увійти до небесного храму Свого Отця як Спаситель людства. Перемігши смерть, цей страшний наслідок гріха, і давши тим самим можливість воскреснути в славі, Господь підніс у Своїй Особі людську природу, включаючи тіло людини. Тим самим Господь відкрив кожній людині можливість після загального Воскресіння піднестися у вищу обитель світла до самого Престолу Всевишнього. Про подію Вознесіння розповідають нам євангелисти Марк і Лука, особливо докладно можна прочитати про це в книзі Діянь Святих Апостолів у 1 розділі. Після Воскресіння Господь наш Ісус Христос сорок днів залишався на землі. Він мав зійти на небеса відразу, але Він залишився на землі, щоб переконати всіх в істинності Свого Воскресіння. Святим апостолам Він «…являв Себе живим з багатьма вірними доказами, протягом сорока днів являючись їм і говорячи про Царство Боже» (Діян. 1, 3). Христос возноситься на небо з гори Єлеонської, де так часто проводив ночі в молитві, де зрадив Його Іуда, звідки починався Його голгофський шлях. Христос возноситься на небо, де належить Йому бути і де Він повинен приготувати місце для нас: «…Я йду приготувати місце вам» (Ін. 14, 2). Як у Старому Завіті первосвященик входив у святая святих, щоб просити за людей перед Богом, так і Христос возноситься на небо, «…щоб заступатися за них» (Євр. 7, 25). Уже самої Його присутності на небі достатньо для нас, тому що Той, Хто освятив і підніс у Його Особі людську природу, покриє милістю і тих, заради кого Христос прийняв людське єство. Отже, «Хто зійшов, Той же і піднявся вище всіх небес, щоб наповнити все» (Єф. 4, 10). Христос був піднесений на небо Своєю божественною силою. Хмара, що приховала Його від очей апостольських, була не засобом перенесення, а почестю Божества, як і слава Бога Ізраїлева у вигляді хмари наповняла скинію. «І покрила хмара скинію зібрання, і слава Господня наповнила скинію» (Вих.. 40, 34). Місце Його після Вознесіння — місце «вище всіх небес».    Чому ж апостоли після Вознесіння, розлучившись із Христом, повертаються до Єрусалима без суму, а з радістю? Вони запам’ятали насамперед обіцяння Христове: «Я з вами по всі дні до кінця віку. Амінь» (Мф. 28, 20). Він, всюдисущий і всенаповняючий, завжди з нами і Своїм Божественним і людським єством: у світі, у Церкві, в Євхаристії, у житті, в душі. Вознесіння Христове зміцнює нашу віру, яка і полягає в тому, щоб вірити в невидиме. Великою заслугою апостолів було те, що вони через видиме людство Ісуса Христа увірували в Його Божество. Але ще більша заслуга тих, котрі вірують у Нього, не убачивши: «Блаженні ті, що не бачили й увірували» (Ін. 20, 29).Вознесіння Христове зміцнює нашу надію. Вже той факт, що Христос людську природу возніс на небо, дарує нам надію, що й ми там будемо. Крім цього, Сам Христос говорив: «І коли піду і приготую вам місце, прийду знову і візьму вас до Себе, щоб і ви були там, де Я» (Ін. 14, 3).І після Вознесіння Христос не раз являвся людям: Він з’явився на шляху в Дамаск, щоб із Савла, гонителя Церкви, зробити апостола народів. Являвся Він багатьом святим угодникам. Побачимо і ми Його при кінці світу, коли Він прийде судити живих і мертвих.Тому, головною справою для нас має бути те, щоб у той останній день показати праведному Судді і засвідчити перед Ним, що Його Вознесіння дійсно стало для нас зміцненням віри, утвердженням надії і взаємної любові. Якщо так буде, тоді ми почуємо з вуст Божественного Спасителя: «Прийдіть…наслідуйте Царство, уготоване вам від створення світу» (Мф. 25, 34). Амінь.