Подвижник землі волинської

У різні важкі часи для Церкви святі були світильниками живої віри й опорою Православ’я .
Так у ХХ столітті Господь послав волинському краєві преподобного Амфілохія, подвижника Почаївської Лаври. Деякі люди пам’ятають ще за життя  святого, і у своєму серці зберігають його повчання. Завжди просять допомоги в різних справах та отримують її.
Преподобний народився 10 грудня( н. ст.) 1894 року у селі Мала Іловиця Шумського району, Тернопільської області. Із раннього дитинства Яків Головатюк ( мирське ім’я святого) відвідував місцеву церкву і заглиблювався у молитву. Особливо побожною у сім ї Головатюків була мати преподобного – Ганна. Саме вона стала прикладом майбутньому подвижнику. Уже будучи ігуменом святий так говорив про неї» Я вірю, що моя мама в Царстві Небесному». У 1912 році святого було прикликано на військову служу до лав Царської армії. А під час І Світової війни Яків виконував обов’язки фельдшера у місті Томськ. Там преподобний попадає в полон. Німці відводять групу полонених в Альпи. Три роки Яків працював у місцевого фермера.  Бачачи смирення і любов до праці власник господарства хотів  одружити його на своїй дочці. Коли про ці плани довідався майбутній святий, то вирішує тікати. За допомогою добрих людей Яків повертається до рідного села. Красивий зовнішністю, маючи приємний голос  молодий юнак почав думати про одруження, але Бог приготував йому інший шлях. Якось  під час однієї розмови із настоятелем  місцевого храму  у нього промайнули думки про чернецтво.
У 1925 році  Яків Варнавович Головатюк приходить до Почаївської Лаври. Ревно виконуючи різні послухи  в 1932 році з благословення єпархіального архірея Якова було пострижено у чернецтво з іменем Йосиф, а 21 вересня 1933 року єпископом ( згодом митрополит) Антонієм  руположений у сан ієродиякона. Через три роки на свято Воздвиження Чесного Хреста Господнього митрополит Діонісій висвятив отця Йосифа у сан ієромонаха.
У монастирі святий ніс різні послухи: помічник економа, садовод, чергував біля стопки Божої Матері, продав у храмах Лаври свічі, духівник.  
Живучи на монастирському цвинтарі  преподобний, одного разу почув якусь розмову німецькою мовою, оглянувся навколо себе, але нікого не побачив. Через деякий час почалася війна.  Час був непростий. До отця Йосифа почали навідуватися  різні невідомі люди. Але це не зупинило його допомагати усім нужденним. В день могло бути  коло цвинтаря близько ста підвод.
Відомо, що преподобний лікував ранених із військових груп УПА. Згодом, після завершення війни,  до нього приходили представники радянської влади.
Господь дав святому дар виганяти бісів. Майже кожного дня можна було побачити біля нього біснуватих.
Повертаючись з міста Броди у 1962 році старець побачив відряди міліції біля Троїцького Собору. Отець Йосиф підійшов до керуючого  з його рук несподівано вирвав ключі від храму. Відав їх наміснику. Як згадував архімандрит Всеволод, того вечора була сильна гроза, аж побило вікна у келії намісника і вода затопила коридор.  Через тиждень радянська влада прислала за ним «чорний воронок».
Преподобний був у келії, коли благочинний ігумен Владислав постукав у двері. Знаючи,що арештують смиренно відкриває  двері. В келію увірвалося  шість чоловік, котрі повалили на підлогу преподобного. Забрали його до психіатричної лікарні. Під час перебування у лікарні святому давали різні препарати, котрі роз’їдали  шкіру та шкодили його здоров’ю. Усіляко біси через хворих намагалися відімстити за ревне служіння Христу. Але в кінці були переможені преподобним.
Багато духовних чад писало  листи до різних уповноважених, проте ніяких відповідей не було. Господь послав богомольцям Світлану Алілуєву ( дочку Сталіна ), котру колись  зцілив отець Йосиф. Завдяки їй вдалося визволити святого із лікарні. Світлана Алілуєва хотіла забрати преподобного до Грузії, але в аеропорту виникли проблеми із документами. Після цього отець Йосиф поселяється у рідному селі.
Живучи у племінниці до преподобного приходила велика кількість людей. Кожного він вислуховував давав поради й багато творив зцілень. Всі чудеса, котрі відбувалися по його молитвам  намагався приховати. Отець Йосиф кожного дня служив водосвятні молебні перед часовнею. А в часовні читали  неусипаємий Псалтир. Після служб, чи на трапезі преподобний просив співати стихири із служби Успіння Божої Матері.  Один  тракторист  побив святого й кинув у болото. Вранці  родичі знайшли отця Йосифа  і відвезли до Лаври. Того вечора був звершений постриг у велику схиму із іменем Амфілохій. Ніхто не думав , що святий видужає, однак Господь дав йому ще прожити шість років. Проживаючи в Іловиці  преподобний передвістив пору упокоєння. До господа відійшов 1 січня 1971 року, а 4 січня схиігумена поховали на монастирському цвинтарі в Почаєві.
Канонізація і чудесне обретіння святих молей преподобного Амфілохія відбулося 12 травня 2002 року. А 11 липня 2008 року на ювілейному Помісному Соборі Української Православної Церкви Київського Патріархату  було постановлено: занести ім’я преподобного Амфілохія Почаївського занести до місяцеслова і святкувати день пам’яті 12 травня.
Живучи у Почаєві я ще у дитинстві відвідував могилу цього подвижника. Незважаючи на різну погоду, пору дня зажди біля могили можна було побачити людей. Одні  приходили за допомогою, інші з подякою. Ця могила відрізнялася серед інших тим, що постійно горіла лампада, лежали квіти, висіли рушники. Навіть, якщо  людина попала випадково до неї, бачила, що в ній спочиває хтось особливий. Я, коли приходжу до  Лаври завжди поспішаю поклонитися  мощам преподобних Іова  та Амфілохія і  відчуваю благодатну допомогу від них.