Павло (Олмарі), архиєп. ФінляндськийЯк би ми не відрізнялися один від одного, в розвитку духовного життя все ж спостерігається певна закономірність
Павло (Олмарі), архиєпископ Фінляндський
Як би ми не відрізнялися один від одного, в розвитку духовного життя все ж спостерігається певна закономірність. Тому досвідом інших можливо управлятися і в молитовному житті. Це можна пояснити так. Ми читаємо опис якоїсь далекої країни і нам здається, що ми там самі побували. Коли ж нам надається можливість дійсно побувати в тих місцях, про які читали, ми згадуємо деталі і взнаємо їх. Те ж саме відбувається і відносно молитви і явищ духовного життя взагалі. Ми читаємо про те, що переживали інші і, діючи за їх порадами, можемо випробовувати те ж саме.
Чи не дивно: дані Отцями Церкви поради щодо духовного життя співпадають незалежно від того, коли і де жили Отці. Чудовим пам`ятником, нагадуванням про це лишилась основна праця про молитовне життя і подвижництво — Добротолюбіє. Це велика антологія, яка містить учення Отців з IV по XIV століття, тобто протягом 1000 років. Єдність духу учення Отців порівнюють з відкритим морем, яким безліч кораблів, спрямована одним вітром, пливе в один бік. Той же Дух Божий спрямовував учення Отців, яке ґрунтується не на теорії, а на досвіді. Більш того! Природа людини і основні його проблеми є одні і ті ж самі впродовж всіх часів.
Згідно досвіду молитвеників і порад Церкви, першою умовою для тих, хто хоче навчитися молитися, є регулярність. Для молитви потрібно відводити певний час дня. Таким чином ми привчаємо себе до духовної дисципліни. Ми повинні спонукати себе до молитви — тому молитва є подвигом до кінця нашого життя. Псалмоспівець говорить: “Сім раз денно я славлю Тебе” (Пс. 118:164). Нехай ми і не виділяємо семи моментів в день для молитви, але ранок і вечір є для людини природним часом для молитви.
А якими словами ми молимося? Кожен член Церкви повинен мати книгу, звану молитовником. Вона містить вранішні і вечірні молитви, молитви перед Причастям і для інших потреб. Всі молитви, що увійшли до православного молитовника, написані Святими Отцями. Тому вони є для нас школою молитви. У них ми вчимося наближатися до Бога в правильнім дусі, покірливо і з чистим серцем, так само, як це робили Святі Отці під час своїх молитов.
Окрім вживання молитов, що містяться в молитовнику, ми, звичайно, завжди можемо молитися і своїми словами. Разом з молитвою потрібно завжди читати хоча б главу з Святого Письма.
Щоб навчитися молитися, кожному необхідно мати своє так зване молитовне правило. Це означає, що кожен ранок і кожен вечір ми повинні використовувати для молитви постійний час і читати певні молитви. Прокинувшись, ми приносимо в жертву Богові ті хвилини, які необхідні для прочитання вранішніх молитов. Увечері, перед сном, ми читаємо молитви, що містяться в молитовнику. У цьому і полягає наше молитовне правило. У молитовному подвигу регулярність є важливішою за безліч молитов.
Щоправда, іноді наше серце уподібнюється до давно не топленої печі, в якій потрібно спалити багато дров, доки вона розгориться. Крім Слова Божого, до нашої щоденної духовної поживи повинен входити уривок з якої-небудь книги про духовне життя, написаної яким-небудь православним отцем.
Чи не дивно: дані Отцями Церкви поради щодо духовного життя співпадають незалежно від того, коли і де жили Отці. Чудовим пам`ятником, нагадуванням про це лишилась основна праця про молитовне життя і подвижництво — Добротолюбіє. Це велика антологія, яка містить учення Отців з IV по XIV століття, тобто протягом 1000 років. Єдність духу учення Отців порівнюють з відкритим морем, яким безліч кораблів, спрямована одним вітром, пливе в один бік. Той же Дух Божий спрямовував учення Отців, яке ґрунтується не на теорії, а на досвіді. Більш того! Природа людини і основні його проблеми є одні і ті ж самі впродовж всіх часів.
Згідно досвіду молитвеників і порад Церкви, першою умовою для тих, хто хоче навчитися молитися, є регулярність. Для молитви потрібно відводити певний час дня. Таким чином ми привчаємо себе до духовної дисципліни. Ми повинні спонукати себе до молитви — тому молитва є подвигом до кінця нашого життя. Псалмоспівець говорить: “Сім раз денно я славлю Тебе” (Пс. 118:164). Нехай ми і не виділяємо семи моментів в день для молитви, але ранок і вечір є для людини природним часом для молитви.
А якими словами ми молимося? Кожен член Церкви повинен мати книгу, звану молитовником. Вона містить вранішні і вечірні молитви, молитви перед Причастям і для інших потреб. Всі молитви, що увійшли до православного молитовника, написані Святими Отцями. Тому вони є для нас школою молитви. У них ми вчимося наближатися до Бога в правильнім дусі, покірливо і з чистим серцем, так само, як це робили Святі Отці під час своїх молитов.
Окрім вживання молитов, що містяться в молитовнику, ми, звичайно, завжди можемо молитися і своїми словами. Разом з молитвою потрібно завжди читати хоча б главу з Святого Письма.
Щоб навчитися молитися, кожному необхідно мати своє так зване молитовне правило. Це означає, що кожен ранок і кожен вечір ми повинні використовувати для молитви постійний час і читати певні молитви. Прокинувшись, ми приносимо в жертву Богові ті хвилини, які необхідні для прочитання вранішніх молитов. Увечері, перед сном, ми читаємо молитви, що містяться в молитовнику. У цьому і полягає наше молитовне правило. У молитовному подвигу регулярність є важливішою за безліч молитов.
Щоправда, іноді наше серце уподібнюється до давно не топленої печі, в якій потрібно спалити багато дров, доки вона розгориться. Крім Слова Божого, до нашої щоденної духовної поживи повинен входити уривок з якої-небудь книги про духовне життя, написаної яким-небудь православним отцем.