Патріарх ФіларетЦерква святкує пам’ять святих жон-мироносиць. Вшануймо й ми подячним спомином цих євангельських жінок.
Патріарх Філарет
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі браття і сестри!
Дорогі браття і сестри!
Церква святкує пам’ять святих жон-мироносиць.
Вшануймо й ми подячним спомином цих євангельських жінок. У земному житті нашого Спасителя, навіть у середовищі Його найближчих послідовників, вони посідають почесне місце. Жінка завжди більше, ніж чоловік, прагнула втілити в життя Божественну правду.
Коли пролунали перші священні слова Христа про покаяння, коли рознеслися по всій землі Його заклики до неба, до Бога, до вічності й святості, до спасіння і Царства Божого – жіноча душа чуйно відгукнулася на Його вчення і на чарівну особистість Боголюдини.
Нам відрадно усвідомлювати, що серед ворогів Христових не було жінок. Серед неправди й наклепу, серед заздрості й ненависті, серед тих, хто, об’єднавшись разом, сплели терновий вінець нашому Спасителеві й підняли Його на хрест, серед цих темних сил пекла ми не бачимо жінок. Навіть дружина Пилата піднесла свій голос за Христа. Коли апостоли та інші ученики Христа порозбігалися в страху, жінки супроводжували Його на Голгофу і стояли біля Його хреста до самої смерті Божественного Страдника. Жіночі руки приготували до погребіння і пречисте тіло Його. Жінки були й першими провісницями радості Воскресіння.
У цій чуйності до проповіді Спасителя, в цій сердечній любові до Нього, в цій незмінній вірності Йому виявилася глибока релігійність жіночої душі. Жіноча душа завжди тягнулася до Бога і вміла зворушливо любити Його. Згадаймо, що перша натхненна пісня Богові була складена жінкою – Маріамією, сестрою пророка Мойсея. Через багато віків друга Маріам – Пресвята Діва – теж відкрила свої уста для натхненної пісні. “Величає душа Моя Господа, і зрадів дух Мій у Бозі, Спасі Моїм” (Лк. 1, 46-47).
Кому вперше звістив Христос найвище духовне вчення про Бога і відкрив сутність істинного Богошанування? Жінці-самарянці! Серед слухачів проповіді Христової про те, що “єдине є на потребу людини”, ми бачимо Марфу і Марію. Серед послідовників Христа були жінки, котрі служили Йому своїм майном. Жінки йшли за Ним, залишивши вдома і господарство, і спокійне життя. Вони слухають Його вчення, беруть участь у Його поневіряннях і люблячою душею переживають Його страждання. Серед них ми бачимо і грішниць, що покаялися, і жінку-хананеянку, котра здивувала Христа своєю вірою, і галилейських жінок.
Згадаймо Прискіллу, котру апостол Павло у Посланні до Римлян вітає як співпрацівницю, і Фиву-дияконису в Кенхреях, про яку той самий апостол пише, що “вона була помічницею багатьом і мені самому” (Див.: Рим. 16, 1-4). Згадаймо Моніку – шановану матір видатного Августина, який сам приписує її молитвам, сльозам і любові своє навернення до віри, до Бога і Церкви. Блаженний Августин про свою матір пише так: “Якщо я міркую тільки про істину й невтомно шукаю її одну, якщо люблю її понад усе на світі, то цим я зобов’язаний тобі, мати моя”.
Згадаймо Анфусу – матір святого Іоана Золотоустого, що виховала нам цього великого святителя Церкви. Про неї знаменитий язичницький ритор, ворог християн, змушений був сказати: “О, які великі жінки у цих християн!” Святителі Василій Великий, Григорій Богослов, Григорій Нисський та інші заявляють, що всім світлим, піднесеним і чистим у собі вони зобов’язані своїм матерям і сестрам.
Згадаймо святих мучениць Віру, Надію, Любов, Софію, Єкатерину, Анастасію, Варвару і неосяжний сонм інших мучениць, слабких жінок і дів, що безбоязно і мужньо до смерті сповідували Христа. Згадаймо найвизначніших подвижниць, які заповідали світові приклад самозречення і святості. Згадаймо знамениту угорську царицю Єлизавету; вона без шкоди для себе випила воду після того прокаженого, якому старанно служила, щоб показати йому, що він не відчужений від людей.
Чи потрібно говорити про тих жінок, які присвятили своє життя і труди поширенню християнської віри і тим облагодіяли свої народи? Ось благочестива цариця Єлена в греко-римському світі, ось свята рівноапостольна Ніна – просвітителька Грузії; Феодора – в Болгарії; Людмила – в Богемії; Дамбровка – в Польщі; у нас – свята благовірна княгиня Ольга.
А скільки їх лишилося невідомими! А скільки матерів, сестер і дружин – святих жінок – своїм благочестям і вірою впливали на навколишнє життя і допомагали процвітанню і поширенню віри Христової і Царства Божого на землі. Не створюючи рукотворних храмів, подібно до рівноапостольної цариці Єлени, Ніни або Ольги, вони не в рукотворних храмах, а в душах людських запалювали світильник віри, вселяли страх Божий, цнотливість, справедливість, любов до ближніх, повагу до старших, милосердя до хворих і тих, хто потребує допомоги й співчуття, благоговіння до святині, любов до Церкви і Вітчизни. Згадаймо народний подвиг матерів, дружин, наречених і сестер у роки Великої Вітчизняної війни.
Що ж? Невже ці історичні приклади виявляться для нас нічого не значущими? Чим темніша ніч, тим яскравіші зірки. У часи випробування віри, в період занепаду духовно-морального життя, коли в багатьох родинах руйнуються його підвалини, слабне віра й збіднюється любов, святі жінки показують усім нам, і особливо сучасним жінкам, приклади тієї поведінки, якої ми повинні дотримуватися в житті. Дивлячись на святих жон-мироносиць, і наші жінки повинні бути благовісницями Христа, насамперед у своїх родинах. У родині, в цій домашній церкві, перші проповіді, перші благовістя про Христа, Його вчення, страждання на хресті заради нашого спасіння, славне Воскресіння повинні належати жіночому серцю! Створюючи сім’ю, жінка-християнка повинна створити в ній релігійне життя. Показуючи дітям приклад молитви, відвідуючи разом з ними храм Божий, прилучаючи їх до таїнств святої Церкви, матері-християнки повинні закладати в юних серцях міцний фундамент благочесного життя, який не змогли б порушити й розхитати ніякі спокуси й житейські бурі.
Любов – найголовніше почуття, яким живе жінка. Підтримуйте його, чоловіки, не тільки щодо себе, своїх егоїстичних чуттєвих бажань, а надайте цьому почуттю любові вищого змісту, спрямовуйте його до Бога, до високої мети християнської сім’ї – і ви врятуєте людство, оздоровите його духовно. Не забувайте, що, як священик у вівтарі, так мати – священнодіє в душі дитини. Вона своїм серцем животворить цю душу і підносить її. Любіть же своїх жінок і бережіть їх!
Амінь!
Вшануймо й ми подячним спомином цих євангельських жінок. У земному житті нашого Спасителя, навіть у середовищі Його найближчих послідовників, вони посідають почесне місце. Жінка завжди більше, ніж чоловік, прагнула втілити в життя Божественну правду.
Коли пролунали перші священні слова Христа про покаяння, коли рознеслися по всій землі Його заклики до неба, до Бога, до вічності й святості, до спасіння і Царства Божого – жіноча душа чуйно відгукнулася на Його вчення і на чарівну особистість Боголюдини.
Нам відрадно усвідомлювати, що серед ворогів Христових не було жінок. Серед неправди й наклепу, серед заздрості й ненависті, серед тих, хто, об’єднавшись разом, сплели терновий вінець нашому Спасителеві й підняли Його на хрест, серед цих темних сил пекла ми не бачимо жінок. Навіть дружина Пилата піднесла свій голос за Христа. Коли апостоли та інші ученики Христа порозбігалися в страху, жінки супроводжували Його на Голгофу і стояли біля Його хреста до самої смерті Божественного Страдника. Жіночі руки приготували до погребіння і пречисте тіло Його. Жінки були й першими провісницями радості Воскресіння.
У цій чуйності до проповіді Спасителя, в цій сердечній любові до Нього, в цій незмінній вірності Йому виявилася глибока релігійність жіночої душі. Жіноча душа завжди тягнулася до Бога і вміла зворушливо любити Його. Згадаймо, що перша натхненна пісня Богові була складена жінкою – Маріамією, сестрою пророка Мойсея. Через багато віків друга Маріам – Пресвята Діва – теж відкрила свої уста для натхненної пісні. “Величає душа Моя Господа, і зрадів дух Мій у Бозі, Спасі Моїм” (Лк. 1, 46-47).
Кому вперше звістив Христос найвище духовне вчення про Бога і відкрив сутність істинного Богошанування? Жінці-самарянці! Серед слухачів проповіді Христової про те, що “єдине є на потребу людини”, ми бачимо Марфу і Марію. Серед послідовників Христа були жінки, котрі служили Йому своїм майном. Жінки йшли за Ним, залишивши вдома і господарство, і спокійне життя. Вони слухають Його вчення, беруть участь у Його поневіряннях і люблячою душею переживають Його страждання. Серед них ми бачимо і грішниць, що покаялися, і жінку-хананеянку, котра здивувала Христа своєю вірою, і галилейських жінок.
Згадаймо Прискіллу, котру апостол Павло у Посланні до Римлян вітає як співпрацівницю, і Фиву-дияконису в Кенхреях, про яку той самий апостол пише, що “вона була помічницею багатьом і мені самому” (Див.: Рим. 16, 1-4). Згадаймо Моніку – шановану матір видатного Августина, який сам приписує її молитвам, сльозам і любові своє навернення до віри, до Бога і Церкви. Блаженний Августин про свою матір пише так: “Якщо я міркую тільки про істину й невтомно шукаю її одну, якщо люблю її понад усе на світі, то цим я зобов’язаний тобі, мати моя”.
Згадаймо Анфусу – матір святого Іоана Золотоустого, що виховала нам цього великого святителя Церкви. Про неї знаменитий язичницький ритор, ворог християн, змушений був сказати: “О, які великі жінки у цих християн!” Святителі Василій Великий, Григорій Богослов, Григорій Нисський та інші заявляють, що всім світлим, піднесеним і чистим у собі вони зобов’язані своїм матерям і сестрам.
Згадаймо святих мучениць Віру, Надію, Любов, Софію, Єкатерину, Анастасію, Варвару і неосяжний сонм інших мучениць, слабких жінок і дів, що безбоязно і мужньо до смерті сповідували Христа. Згадаймо найвизначніших подвижниць, які заповідали світові приклад самозречення і святості. Згадаймо знамениту угорську царицю Єлизавету; вона без шкоди для себе випила воду після того прокаженого, якому старанно служила, щоб показати йому, що він не відчужений від людей.
Чи потрібно говорити про тих жінок, які присвятили своє життя і труди поширенню християнської віри і тим облагодіяли свої народи? Ось благочестива цариця Єлена в греко-римському світі, ось свята рівноапостольна Ніна – просвітителька Грузії; Феодора – в Болгарії; Людмила – в Богемії; Дамбровка – в Польщі; у нас – свята благовірна княгиня Ольга.
А скільки їх лишилося невідомими! А скільки матерів, сестер і дружин – святих жінок – своїм благочестям і вірою впливали на навколишнє життя і допомагали процвітанню і поширенню віри Христової і Царства Божого на землі. Не створюючи рукотворних храмів, подібно до рівноапостольної цариці Єлени, Ніни або Ольги, вони не в рукотворних храмах, а в душах людських запалювали світильник віри, вселяли страх Божий, цнотливість, справедливість, любов до ближніх, повагу до старших, милосердя до хворих і тих, хто потребує допомоги й співчуття, благоговіння до святині, любов до Церкви і Вітчизни. Згадаймо народний подвиг матерів, дружин, наречених і сестер у роки Великої Вітчизняної війни.
Що ж? Невже ці історичні приклади виявляться для нас нічого не значущими? Чим темніша ніч, тим яскравіші зірки. У часи випробування віри, в період занепаду духовно-морального життя, коли в багатьох родинах руйнуються його підвалини, слабне віра й збіднюється любов, святі жінки показують усім нам, і особливо сучасним жінкам, приклади тієї поведінки, якої ми повинні дотримуватися в житті. Дивлячись на святих жон-мироносиць, і наші жінки повинні бути благовісницями Христа, насамперед у своїх родинах. У родині, в цій домашній церкві, перші проповіді, перші благовістя про Христа, Його вчення, страждання на хресті заради нашого спасіння, славне Воскресіння повинні належати жіночому серцю! Створюючи сім’ю, жінка-християнка повинна створити в ній релігійне життя. Показуючи дітям приклад молитви, відвідуючи разом з ними храм Божий, прилучаючи їх до таїнств святої Церкви, матері-християнки повинні закладати в юних серцях міцний фундамент благочесного життя, який не змогли б порушити й розхитати ніякі спокуси й житейські бурі.
Любов – найголовніше почуття, яким живе жінка. Підтримуйте його, чоловіки, не тільки щодо себе, своїх егоїстичних чуттєвих бажань, а надайте цьому почуттю любові вищого змісту, спрямовуйте його до Бога, до високої мети християнської сім’ї – і ви врятуєте людство, оздоровите його духовно. Не забувайте, що, як священик у вівтарі, так мати – священнодіє в душі дитини. Вона своїм серцем животворить цю душу і підносить її. Любіть же своїх жінок і бережіть їх!
Амінь!