В Євангелії сказано, що “через вісім днів ученики Його знову були в домі, й Фома з ними. Прийшов Ісус, коли двері були замкнені, став посеред них і сказав: мир вам!
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі браття і сестри!
В Євангелії сказано, що “через вісім днів ученики Його знову були в домі, й Фома з ними. Прийшов Ісус, коли двері були замкнені, став посеред них і сказав: мир вам! Потім говорить Фомі: дай палець твій сюди і подивися на руки Мої; подай руку твою і вклади в ребра Мої, і не будь невірним, але вірним” (Ін.20: 26-27).
Коли ж Марія Магдалина хотіла доторкнутися до Христа, Господь сказав їй: “Не доторкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Отця Мого” (Ін. 20: 17).
Фомі дозволяється сприймати на дотик ребра і рани від цвяхів, а Марії –ні. Чому так? Відповідаючи на це запитання, святий Кирил Олександрійський говорить: “Марії не дозволено доторкатися, як ще не освяченій благодаттю Духа, тому що до Вознесіння Господа на небо Дух Святий ще не сходив на всіх. А Фомі дозволялося через те, що він з іншими апостолами одержав Духа. Бо хоча він був відсутній, але й на нього простягалася щедрість Даючого”.
Фома відчув на дотик ребро Спасителя, уважно випробував рану від воїнського списа, ретельно оглянув рани від цвяхів. Як же, скажуть, у тілі нетлінному з’явились ознаки руйнування? Бо рани на руках і ногах є ознаками руйнування тіла. А тіло Христове, перетворене в нетління, повинно було скинути разом з пошкодженням і все, що стосується пошкодження. Невже кульгавий і у вічному житті буде шкандибати? Або одноокий воскресне без одного ока? І як звільнимося від тління, якщо хвороби, які від нього походять, залишаться у наших тілах?
Той же святитель Кирил Олександрійський говорить так: “Після воскресіння не буде в людях ніяких залишків ушкодження, ніяких ознак, що передували йому: «…сіється у безчесті, встає у славі; сіється в немочі, встає у силі» (1 Кор. 15: 43). Що ж інше означає повстати в силі й славі, як не те, що усяка неміч, усяке безчестя будуть віддалені, і рід людський повернеться до істинного нетління”.
Але Фома вимагав дотику для своєї впевненості. І Господь Ісус Христос, щоб не дати нам ніякого приводу для маловір’я, так і явився, як Фома вимагав. Це для того, щоб ми правильно зрозуміли таїнство Воскресіння, тобто увірували б, що воскресло не якесь інше тіло, а те саме, що вмерло на хресті. Фома сказав Христу у відповідь: “Господь мій і Бог мій!” (Ін.20: 28). Так швидко і ревно сповідував Спасителя Богом той, хто раніше був повільний і мав сумнів. Коли Господь показав рани від цвяхів і Своє ребро, дух Фоми звільнився від сумніву й утвердився у вірі.
Такого ж сповідання віри вимагає Господь і від нас. “Ти повірив, – говорить воскреслий Христос, – тому що побачив Мене; блаженні ті, що не бачили й увірували” (Ін. 20: 29).
Слова Спасителя сповнені великого передбачення і приносять нам велику користь. Для більшоїпереконливості Він показав ученикам Своє пробите ребро і рани від цвяхів; прийняв їжу, хоча й не мав у тому потреби, щоб не залишити жодного приводу для зневіри. Роблячи все це, Спаситель потурбувався і про нас, бо знав, що будуть такі люди, які не стануть визнавати воскресіння мертвих і скажуть: “І ми бажаємо бачити і відчувати, як Фома”. Це передбачав Христос, коли сказав: “Блаженні ті, що не бачили й увірували”. І справедливо, бо для того, хто бачив, нема ніякого приводу для сумніву. Але хто вірить тому, чого не бачив, а чує про те від учителів, той цілковито поважає Того, у Кого вірує. Блаженні всі, хто увірував за проповіддю апостолів, свідків і слухачів Слова. Хто увірував у Бога, той не повинен піддаватися сумнівам. Маловірний, не маючи твердого уповання на Бога, осуджується як невірний, навчає преподобний Єфрем Сирін. “Хто не прийме Царства Божого, як дитя, той не ввійде в нього” (Лк.18: 17).
Як це розуміти? А ось як: у простоті серця, без роздумувань і вагань. Безпристрасний аналіз не застосовується до віри. Він може мати місце тільки у переддвер’ї віри. Як лазерний промінь, проходячи крізь тіло, життя не бачить, так і розум, скільки б не розмірковував, сили віри не осягне, віра сама собою задовольняє усі потреби людини. Тут відбувається те ж саме, що й з тим, хто покуштував приємну і здорову їжу. Скуштувавши одного разу, людина знає, що страва придатна, і вживає її. Навіть хімічний аналіз не завжди змусить людину переконатися у протилежному. Так і віруючий знає істинність віри на своєму особистому безпосередньому досвіді. Сама віра вселяє в нього непохитне переконання, що вона правильна. Коли ми відчуваємо всемогутність Божу в нашому серці, тоді відкидається всякий сумнів у Божественних таїнах, які не можна осягнути розумом. Всемогутній Бог може зробити усе, що обіцяє. Так, розум не вірить у воскресіння мертвих. Але, відчуваючи всемогутність Божу й зміцнюючись у вірі, ми надіємося без усякого сумніву, що Бог може воскресити усіх померлих. Творець Всесвіту може зібрати Своєю силою і Своїм словом оживити прах людських тіл, що розсипався. “Він звелів, і створилось”, – говорить Псалмоспівець (Пс. 148: 5). Цим утверджується наша віра, тому що Богу все можливо.
Коли ж Марія Магдалина хотіла доторкнутися до Христа, Господь сказав їй: “Не доторкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Отця Мого” (Ін. 20: 17).
Фомі дозволяється сприймати на дотик ребра і рани від цвяхів, а Марії –ні. Чому так? Відповідаючи на це запитання, святий Кирил Олександрійський говорить: “Марії не дозволено доторкатися, як ще не освяченій благодаттю Духа, тому що до Вознесіння Господа на небо Дух Святий ще не сходив на всіх. А Фомі дозволялося через те, що він з іншими апостолами одержав Духа. Бо хоча він був відсутній, але й на нього простягалася щедрість Даючого”.
Фома відчув на дотик ребро Спасителя, уважно випробував рану від воїнського списа, ретельно оглянув рани від цвяхів. Як же, скажуть, у тілі нетлінному з’явились ознаки руйнування? Бо рани на руках і ногах є ознаками руйнування тіла. А тіло Христове, перетворене в нетління, повинно було скинути разом з пошкодженням і все, що стосується пошкодження. Невже кульгавий і у вічному житті буде шкандибати? Або одноокий воскресне без одного ока? І як звільнимося від тління, якщо хвороби, які від нього походять, залишаться у наших тілах?
Той же святитель Кирил Олександрійський говорить так: “Після воскресіння не буде в людях ніяких залишків ушкодження, ніяких ознак, що передували йому: «…сіється у безчесті, встає у славі; сіється в немочі, встає у силі» (1 Кор. 15: 43). Що ж інше означає повстати в силі й славі, як не те, що усяка неміч, усяке безчестя будуть віддалені, і рід людський повернеться до істинного нетління”.
Але Фома вимагав дотику для своєї впевненості. І Господь Ісус Христос, щоб не дати нам ніякого приводу для маловір’я, так і явився, як Фома вимагав. Це для того, щоб ми правильно зрозуміли таїнство Воскресіння, тобто увірували б, що воскресло не якесь інше тіло, а те саме, що вмерло на хресті. Фома сказав Христу у відповідь: “Господь мій і Бог мій!” (Ін.20: 28). Так швидко і ревно сповідував Спасителя Богом той, хто раніше був повільний і мав сумнів. Коли Господь показав рани від цвяхів і Своє ребро, дух Фоми звільнився від сумніву й утвердився у вірі.
Такого ж сповідання віри вимагає Господь і від нас. “Ти повірив, – говорить воскреслий Христос, – тому що побачив Мене; блаженні ті, що не бачили й увірували” (Ін. 20: 29).
Слова Спасителя сповнені великого передбачення і приносять нам велику користь. Для більшоїпереконливості Він показав ученикам Своє пробите ребро і рани від цвяхів; прийняв їжу, хоча й не мав у тому потреби, щоб не залишити жодного приводу для зневіри. Роблячи все це, Спаситель потурбувався і про нас, бо знав, що будуть такі люди, які не стануть визнавати воскресіння мертвих і скажуть: “І ми бажаємо бачити і відчувати, як Фома”. Це передбачав Христос, коли сказав: “Блаженні ті, що не бачили й увірували”. І справедливо, бо для того, хто бачив, нема ніякого приводу для сумніву. Але хто вірить тому, чого не бачив, а чує про те від учителів, той цілковито поважає Того, у Кого вірує. Блаженні всі, хто увірував за проповіддю апостолів, свідків і слухачів Слова. Хто увірував у Бога, той не повинен піддаватися сумнівам. Маловірний, не маючи твердого уповання на Бога, осуджується як невірний, навчає преподобний Єфрем Сирін. “Хто не прийме Царства Божого, як дитя, той не ввійде в нього” (Лк.18: 17).
Як це розуміти? А ось як: у простоті серця, без роздумувань і вагань. Безпристрасний аналіз не застосовується до віри. Він може мати місце тільки у переддвер’ї віри. Як лазерний промінь, проходячи крізь тіло, життя не бачить, так і розум, скільки б не розмірковував, сили віри не осягне, віра сама собою задовольняє усі потреби людини. Тут відбувається те ж саме, що й з тим, хто покуштував приємну і здорову їжу. Скуштувавши одного разу, людина знає, що страва придатна, і вживає її. Навіть хімічний аналіз не завжди змусить людину переконатися у протилежному. Так і віруючий знає істинність віри на своєму особистому безпосередньому досвіді. Сама віра вселяє в нього непохитне переконання, що вона правильна. Коли ми відчуваємо всемогутність Божу в нашому серці, тоді відкидається всякий сумнів у Божественних таїнах, які не можна осягнути розумом. Всемогутній Бог може зробити усе, що обіцяє. Так, розум не вірить у воскресіння мертвих. Але, відчуваючи всемогутність Божу й зміцнюючись у вірі, ми надіємося без усякого сумніву, що Бог може воскресити усіх померлих. Творець Всесвіту може зібрати Своєю силою і Своїм словом оживити прах людських тіл, що розсипався. “Він звелів, і створилось”, – говорить Псалмоспівець (Пс. 148: 5). Цим утверджується наша віра, тому що Богу все можливо.
Амінь!
Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет