Деякі неточності тексту Літургії в українських виданнях Служебника

Поряд з формуванням корпусу богослужбових книг природно виникає потреба їхньої редакції. Недоліки у текстах Літургій служебників церковнослов’янською мовою були помічені ще в минулому столітті. Тому настав час вдосконалити богослужбові видання, внісши відповідні правки.

Поряд з формуванням корпусу богослужбових книг природно виникає потреба їхньої редакції. Недоліки у текстах Літургій служебників церковнослов’янською мовою були помічені ще в минулому столітті. Критичні статті-зауваження і навіть цілі монографії були написані такими знавцями літургічної науки, як архімандритом Кипріаном (Керном), професором В. В. Болотовим, єпископом Порфирієм (Успенським); пізніше – ректором Одеської духовної семінарії прот. Миколаєм Десновим (його статті, опубліковані в «Богословських трудах», можна назвати хрестоматійними з цього питання), архієпископом Василієм (Кривошеїним), А. С. Слуцьким і В. В. Печатновим. Питання впорядкування богослужіння стояло на порядку денному Помісного Собору РПЦ 1917 – 1918 рр., проте з відомих історичних причин втілення в життя виправлень богослужбових текстів у той час не відбулося.

Завдяки невтомній праці Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета Українська Православна Церква Київського Патріархату володіє практично усім необхідним корпусом книг для відправлення богослужіння українською мовою. Проте неточності текстів слов’янських служебників перейшли в українські видання. На засіданні Священного Синоду УПЦ Київського Патріархату 17-18 березня 2011 р. було утворено Редакційний комітет у складі Видавничого відділу Київської Патріархії (журнал №1), на який покладено обов’язок перевірки (цензури) богослужбових, богословських та духовно-повчальних видань. Тому настав час вдосконалити богослужбові видання, внісши відповідні правки.

Мабуть багатьох турбуватиме питання: чи можливо, взагалі, вносити якісь зміни чи виправлення у тексти богослужіння. Найкраще з цього приводу сказав протопресвітер Іоан Мейєндорф: «Що таке незмінність богослужіння і як воно може законно змінюватися? Зміни незаконні, коли вони відбуваються в розриві з ієрархією або у відриві від народного благочестя; коли вони несвідомо відбивають духовний занепад або штучне пристосовництво до світу цього; коли вони нав’язуються “згори”, ззовні органічної церковної свідомості; коли вони виникають у відриві від богослів’я або взагалі самовідчуття Церкви. Але є і цілком законні зміни і збагачення, які завжди відбивають справжнє церковне життя, що зв’язує нас із віком апостолів і отців, роблять це життя доступним усім, “хто спасається” в різні епохи і за різних обставин.

Більше того, можна сказати, що змінність і розвиток богослужіння так само неминучі, як і саме життя Церкви в історії. Про це свідчать, наприклад, численні і очевидні запозичення з практики візантійського імператорського церемоніалу, введені в богослужбову практику в середні віки, або увесь той “стиль” благочестя в Руській Церкві, який сходить до XIX століття. Навіть тоді, коли ці зміни не виправдані ні Переданням, ні богослів’ям, вони вказують на життєвість нашого богослужіння. Богослужіння, як і сама Церква, не може ігнорувати навколишнє життя. Але у наш час, коли Церква ніде більше не користується офіційною підтримкою держави і суспільства; коли вона надана самій собі і покликана свідчити своїми тільки силами, важливо знову відновити ту органічна єдність, яка існувала в древньому християнстві, – Lex orandi і Lex credendi: єдність віри і молитви. Це вимагає великої пастирської любові, багато терпіння і терпимості, єдності ієрархії і народу і гарного знання богослужіння та його історії»[1].

Про які неточності текстів Літургії йде мова? Насамперед це – діалог між священиком і дияконом після Великого входу, вставка тропаря третього часу в епіклезу та слів «Перетворивши Духом Твоїм Святим» у Літургію свт. Василія Великого. Як бачимо, усі недоліки текстів стосуються Літургії вірних – найважливішої частини Божественної Літургії, на якій звершується таїнство Євхаристії.

1. Діалог між священиком і дияконом після Великого входу. Наприкінці херувимської пісні, після поставлення принесених Дарів на престолі між дияконом і предстоятелем Євхаристійного зібрання відбувається діалог. Текст діалогу в Чиновнику та Служебнику різний.

У Чиновнику він поданий так[2]:

Архиєрей … звертається до співслужителів:

Браття і співслужителі, архимандрити і ієреї, помоліться за мене.

І відповідають всі, промовляючи: Дух Святий нехай зійде на тебе, і сила Вишнього нехай осінить тебе.

Архиєрей промовляє:

Той же Дух допомагає нам і вам у всі дні життя нашого.

Потім протодиякон і інші промовляють: Помолися за нас, владико святий.

Архиєрей: Нехай виправить Господь стопи ваші.

Ще промовляють: Пом’яни нас, владико святий.

І архиєрей: Нехай пом’яне вас Господь Бог у Царстві Своєму завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків.

У Служебнику порядок інший[3]:

Священик віддає кадило дияконові і промовляє, схиливши голову:

Пом’яни мене, брате і співслужителю.

Диякон же до нього:

Нехай пом’яне Господь Бог священство твоє в Царстві Своєму.

Тоді й диякон, схиливши голову і трьома пальцями правої руки тримаючи орар, промовляє до священика:

Помолися за мене, владико святий.

Священик: Дух Святий нехай зійде на тебе, і сила Вишнього нехай осінить тебе.

Диякон: Той же Дух допомагає нам у всі дні життя нашого. Пом’яни мене, владико святий.

Тоді священик:

Нехай пом’яне тебе Господь Бог у Царстві Своєму завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків.

Диякон, промовивши: Амінь, – цілує праву руку священика, виходить північними дверима і, ставши на звичайному місці, виголошує єктенію:

Доповнімо молитву нашу Господеві.

Як бачимо, наведені тексти різняться не тільки складнішою формою діалогу (у другому випадку), а, що найголовніше, й адресатом євангельського стиха «Дух Святий зійде на Тебе…» (Лк. 1: 35).

Виникає природне запитання: чому в Служебнику ці слова звернені не до священика як до предстоятеля Євхаристійного зібрання, який потребує благодаті Святого Духа для звершення таїнства, а до диякона, що тільки співслужить священику. Вирішенню цього питання присвячені наукові праці західних богословів, знавців східної літургіки, о. Альфонса Раеса[4] та о. Роберта Тафта (VIII глава його монографії «Великий вхід»[5]). Із вітчизняних дослідників потрібно назвати прот. Миколая Деснова[6], А. С. Слуцького[7] та В. В. Печатнова[8].

Архімандрит Роберт Тафт у своєму дослідженні використовував матеріал опублікованих грецьких і слов’янських рукописів. А. С. Слуцький доповнив дослідження діалогу матеріалом, що міститься у всіх найдавніших слов’янських списках.

Зазначені історично-літургічні праці показали, що з часу появи цього діалогу в рукописах з Х ст. і до XV ст. усі (!!!) відомі джерела приписують звертатися з відповідним євангельським стихом (Лк. 1: 35) до предстоятеля (єпископа чи священика). Форма діалогу, подібна до того, що подається у сучасному Служебнику, з’являється лише в одному списку XV ст. Але саме ця форма діалогу входить у венеціанські друковані книги[9]. В українських Служебниках такий зміст діалогу з’являється у 1 пол. XVII ст. у Стрятинському (1604 р.) та Київських (1629, 1639 рр.) виданнях. З того часу і в грецькій, і в нашій традиції збереглася така форма діалогу[10] (якщо не брати до уваги архиєрейський чин Літургії). Щоправда, у Служебнику, виданому Московською Патріархією РПЦ 2004 року, діалог був виправлений, відповідно до пропозиції прот. М. Деснова[11]. У грецькому Ієратиконі того ж року діалог збережений у старій, спотвореній, редакції, хоча й із приміткою, що порядок цього діалогу неправильний[12].

Яким чином дослідники пояснюють причину пізнішої інтерполяції XVI ст.? Діалог спочатку з’являється в архиєрейській Літургії. Архиєрей просить співслужителів про молитву, і вони відповідають євангельським стихом (Лк. 1: 35). Але як чинити, коли один священик служить із одним дияконом або навіть сам? Потрібно було або опустити діалог, або промовляти священику слова «Дух Святий зійде на тебе…» самому собі, або диякону взяти на себе роль співслужителів. З одного боку вислів «Дух Святий нехай зійде на тебе, і сила Вишнього нехай осінить тебе» повинен бути звернений до звершувача таїнства – священика, а отже промовлятися дияконом; з іншого – за своїм значенням ця фраза відповідає не дияконському, а священичому виголосу. Останнє рішення набуло переваги[13].

Редактор Ієратикона 2002 року подає короткий коментар до цього діалогу, який завершує словами: «Вважаємо, проте, бажаним відновлення його у правильній формі після відповідного ознайомлення священнослужителів»[14].

Виправлення сучасного вигляду діалогу в Служебнику, таким чином, історично та богословськи виправдане. 

Отже, відповідне місце у тексті Літургії святителів Іоана Золотоустого та Василія Великого пропонуємо із внесеним виправленням викласти у такій редакції.

Священик віддає кадило дияконові і, схиливши голову, промовляє:

Помолися за мене, брате і співслужителю.

Диякон же до нього: Дух Святий нехай зійде на тебе, і сила Вишнього нехай осінить тебе.

Священик:

Той же Дух допомагає нам у всі дні життя нашого.

Тоді й диякон, схиливши голову і трьома пальцями правої руки тримаючи орар, промовляє до священика:

Пом’яни мене, владико святий.

Священик:

Нехай пом’яне тебе Господь Бог у Царстві Своєму завжди, нині і повсякчас, і на віки віків. 

Диякон, промовивши: Амінь, – цілує праву руку священика, виходить північними дверима і, ставши на звичайному місці, виголошує єктенію:

Доповнімо молитву нашу Господеві.

2. Щодо вставки тропаря третього часу «Господи, Ти, що Пресвятого Твого Духа…». У сучасному чині Божественної Літургії після піднесення Дарів зі словами «Твоє від твоїх Тобі приносимо за всіх і за все» священик починає читати молитву епіклези (грец. ̒επικλησις – призивання), яка загальноцерковною свідомістю завжди сприймалася як кульмінаційний момент анафори, безпосередньо пов’язаний із неосяжною тайною Євхаристії.

Наведемо зміст цієї молитви на Літургії свт. Іоана Золотоустого[15].

СПІВЦІ: Тебе оспівуємо, Тебе благословимо, Тобі дякуємо, Господи, і молимось Тобі, Боже наш.

СВЯЩЕНИК молиться:

Ще приносимо Тобі цю словесну й безкровну службу, і просимо, і молимо, і благаємо: зішли Духа Твого Святого на нас і на предложені дари ці.

Диякон підходить до священика; обидва тричі вклоняються перед святим престолом, молячись про себе:

Боже, очисти мене грішного і помилуй мене.

І промовляють:

СВЯЩЕНИК: Господи, Ти, що Пресвятого Твого Духа в третю годину на апостолів Твоїх послав, Того, Благий, не відніми від нас, але обнови нас, що молимось Тобі.

ДИЯКОН: Серце чисте створи в мені, Боже, і духа правди обнови в нутрі моєму.

СВЯЩЕНИК (знову): Господи, Ти, що Пресвятого Твого Духа в третю годину на апостолів Твоїх послав, Того, Благий, не відніми від нас, але обнови нас, що молимось Тобі.

ДИЯКОН: Не відкинь мене від лиця Твого і Духа Твого Святого не відніми від мене.

СВЯЩЕНИК (втретє): Господи, Ти, що Пресвятого Твого Духа в третю годину на апостолів Твоїх послав, Того, Благий, не відніми від нас, але обнови нас, що молимось Тобі.

ДИЯКОН, вклонивши голову, показує орарем на Святий Хліб і тихо промовляє: Благослови, владико, Святий Хліб.

СВЯЩЕНИК благословляє Святий Хліб, промовляючи:

І створи хліб цей Чесним Тілом Христа Твого.

ДИЯКОН: Амінь.

Знову ДИЯКОН:

Благослови, владико, святу чашу.

СВЯЩЕНИК, благословляючи, промовляє:

А те, що в чаші цій, Чесною Кров’ю Христа Твого.

ДИЯКОН: Амінь.

І знову ДИЯКОН, показуючи орарем на ті й другі Святощі, промовляє: Благослови, владико, обоє.

СВЯЩЕНИК, благословляючи ті й другі Святощі, промовляє:

Перетворивши Духом Твоїм Святим.

ДИЯКОН: Амінь, амінь, амінь.

Усі священнослужителі вшановують істинні Тіло і Кров Христові земним поклоном.

Важко сказати, коли з’являється цей тропар зі стихами 50 псалма у моменті літургійної епіклези. У сучасних грецьких виданнях Ієратикона цей елемент відсутній. Безумовно, що тропар вноситься у чин Літургії св. Іоана Золотоустого в останній період її розвитку (не раніше поч. XV ст.)[16].

Архімандрит Кипріан (Керн) наполягає на тому, що ця вставка відбулася через полеміку з латинянами: щоб підкреслити православний погляд на момент перетворення Святих Дарів. У 1570 році буллою папи Пія VI була проголошена позиція Римо-Католицької Церкви: священик, що служить, є “Vice Christus” і вимовляє установчі слова від імені Спасителя як Сам Спаситель, замінюючи Його повною мірою, а тому молитва призивання Святого Духа не потрібна для освячення Святих Дарів. Як протест проти цього православними грецькими переписувачами тропар третього часу вноситься спочатку на поля Служебника, а потім у сам текст молитви призивання, хоча це нововведення не відразу і не скрізь прижилося[17]. Цікаво, що із середини XVIII до середини XIX століття відбувається ще одна вставка: після триразового читання тропаря зі стихами 50 псалма, приписано промовляти на «Слава» тропар П’ятидесятниці, а на «І нині» – кондак. У середині XIX ст. грецькі священнослужителі вже опускали цей тропар або читали його перед молитвою «Ще приносимо Тобі…». До кінця XIX ст. читання тропаря третього часу на Літургії в Греції припинилося[18].

У Києво-Руській Церкві XII – частково XV століть цей тропар не читався[19]. Лише з XVI ст. використання цього вставлення остаточно стало традицією. З плином часу читання тропаря третього часу на Літургії набуло великого значення. У свідомості багатьох священиків (і навіть в одній із праць відомого О. А. Дмитрієвського) саме цей тропар, а не молитва «Ще приносимо Тобі…» є «молитвою призивання Святого Духа»[20]. Цьому сприяє і сучасна богослужбова практика, згідно з якою священик промовляє тропар, підносячи руки.

Існує низка аргументів проти використання тропаря третього часу в середині епіклези на Літургії незважаючи на те, що сам по собі він є прекрасною молитвою на своєму місці – у службі часів. Їх можна звести до двох: лінгвістичного та богословського.

Щодо першого аргументу, то необхідно сказати, що анафора Літургії – це складена святими отцями із окремих славословлень і молінь єдина євхаристійна молитва. Якщо в Літургії свт. Іоана Золотоустого ще якось можна змиритися із цією вставкою, то в анафорі Літургії свт. Василія Великого тропар грубо розриває речення. Священик молиться: «Тому, Владико Пресвятий, і ми, грішні і недостойні раби Твої, що сподобилися служити святому Твоєму жертовнику не за праведні діла наші, бо ми не вчинили нічого доброго на землі, а через милість Твою і щедроти Твої, що Ти їх багато вилив на нас, насмілюємось приступити до святого Твого жертовника і, подавши вмістообразно Святого Тіла й Крови Христа Твого, молимось Тобі і благаємо Тебе, Святий над Святими, щоб благоволінням Твоєї милости Дух Твій Святий зійшов на нас і на ці предложені дари, і благословив їх, і освятив, і явив (тут відбувається вставка) хліб же цей – самим Чесним Тілом Господа і Бога і Спаса нашого Ісуса Христа; а чашу цю – самою Чесною Кров’ю Господа і Бога і Спаса нашого Ісуса Христа…»[21]

Без читання тропаря молитва анафори зрозуміла, а ми припиняємо її зміст на слові «явив», чим відриваємо слова освячення Дарів від євхаристійної молитви. Таким чином, за словами прот. Миколая Деснова, ми порушуємо цілісність цієї молитви, ламаємо її єдність[22].

Ще більшим аргументом є спотворення глибокого богословського змісту анафори. Тропар третього часу звернений до Христа, Який послав Святого Духа апостолам, а вся молитва анафори – до Бога Отця. На Літургії свт. Іоана Золотоустого відразу після останнього читання тропаря священик промовляє: «І створи хліб цей Чесним Тілом Христа Твого». Виходить, ми просимо Христа, щоб Він створив Тіло якогось іншого Христа. Про це «неподобство» написав досить велику і цікаву книгу ще в кінці XVIII ст. якийсь невідомий «ієрокірикс» (священнопроповідник) у Мисолонгах, в Греції. Автор називає це нововведення «недоречним, нерозумним» і навіть «антихристовою зухвалістю». Він не без іронії запитує: «Скільки Христів ми маємо? Скільки Синів Божих?… О, нечиста рука і думка!»[23]

По-суті, є два вирішення цього питання: відмовитися від читання тропаря третього часу або перемістити його на інше місце. Перша відповідь сприяла б уніфікації нашого богослужіння з іншими Помісними Церками, проте мабуть важко здійсненна: традиція читання цього тропаря в нашій Церкві вже нараховує майже п’ять століть. На Помісному Соборі 1917 – 1918 рр.[24], а потім протоієреєм Миколаєм Десновим пропонувалося (якщо не вийде відмінити читання) перенести тропар у проміжок між анамнезисом і епіклезою та надрукувати його в Служебниках дрібнішим шрифтом[25]. У цьому місці він не буде відривати слів благословення дарів від молитви призивання Святого Духа і не буде вносити богословський розлад в епіклезу.

Таким чином, відповідне місце у тексті Літургії святителя Іоана Золотоустого пропонуємо із внесеним виправленням викласти у такій редакції.

СВЯЩЕНИК продовжує молитися:

Тому і ми, споминаючи цю спасительну заповідь і все, що ради нас сталося: хрест, гріб, воскресіння на третій день, на небо вшестя, праворуч сидіння, друге і славне знову пришестя

(виголос)

Твоє від Твоїх Тобі приносимо за всіх і за все.

Одночасно, коли священик промовляє це, диякон складає руки навхрест (права рука зверху) і, піднявши святий дискос і святу чашу, побожно вклоняється.

СПІВЦІ: Тебе оспівуємо, Тебе благословимо, Тобі дякуємо, Господи, і молимось Тобі, Боже наш.

Диякон підходить до священика; обидва тричі вклоняються перед святим престолом, молячись про себе:

Боже, очисти мене грішного і помилуй мене.

І промовляють:

СВЯЩЕНИК: Господи, Ти, що Пресвятого Твого Духа в третю годину на апостолів Твоїх послав, Того, Благий, не відніми від нас, але обнови нас, що молимось Тобі.

ДИЯКОН: Серце чисте створи в мені, Боже, і духа правди обнови в нутрі моєму.

СВЯЩЕНИК (знову): Господи, Ти, що Пресвятого Твого Духа в третю годину на апостолів Твоїх послав, Того, Благий, не відніми від нас, але обнови нас, що молимось Тобі.

ДИЯКОН: Не відкинь мене від лиця Твого і Духа Твого Святого не відніми від мене.

СВЯЩЕНИК (втретє): Господи, Ти, що Пресвятого Твого Духа в третю годину на апостолів Твоїх послав, Того, Благий, не відніми від нас, але обнови нас, що молимось Тобі.

СВЯЩЕНИК молиться:

Ще приносимо Тобі цю словесну й безкровну службу і просимо, і молимо, і благаємо: зішли Духа Твого Святого на нас і на предложені дари ці.

ДИЯКОН, вклонивши голову, показує орарем на святий хліб і тихо промовляє: Благослови, владико, святий хліб.

СВЯЩЕНИК благословляє святий хліб, промовляючи:

І створи хліб цей чесним Тілом Христа Твого.

ДИЯКОН: Амінь.

Знову ДИЯКОН:

Благослови, владико, святу чашу.

СВЯЩЕНИК, благословляючи, промовляє:

А те, що в чаші цій, чесною Кров’ю Христа Твого.

ДИЯКОН: Амінь.

І знову ДИЯКОН, показуючи орарем на ті й другі Святощі, промовляє: Благослови, владико, обоє.

СВЯЩЕНИК, благословляючи ті й другі Святощі, промовляє:

Перетворивши Духом Твоїм Святим.

ДИЯКОН: Амінь, амінь, амінь.

Усі священнослужителі вшановують істинні Тіло і Кров Христові земним поклоном.

Так само і в Літургії свт. Василія Великого.

3. Щодо слів «Перетворивши Духом Твоїм Святим» у анафорі Літургії свт. Василія Великого. Ще одна відмінність між сучасними чинами Літургій Української та Грецької Церков полягає у відсутності у чинопослідуваннях останньої слів «Перетворивши Духом Твоїм Святим» в епіклезі Літургії св. Василія Великого.

Ці слова відсутні у давніх рукописах[26]. Вони з’являються у грецьких стародруках Євхологія після слів «Пролитою за життя світу» і з того часу закріпляють своє місце до середини XIX ст., коли вони видаляються. Ієратикон 1977 р. повертає «Перетворивши…» як третю фразу благословення Дарів, аж поки Ієратикон 2002 року і всі наступні знову видаляють ці слова, а третє благословення чесних Дарів відбувається на словах «Пролитою за життя світу». У слов’янських рукописах ця фраза повністю відсутня і з’являється у київських друкованих Служебниках 1629 і 1639 рр., при впорядкуванні яких бралися до уваги грецькі видання[27]. У наших стародруках слова «Перетворивши…» вводяться як третя фраза благословення, внаслідок чого речення «Пролитою за життя світу», яке більше не супроводжує благословення Дарів, стало просто додатковим. З того часу це місце анафори св. Василія Великого залишилося у нас незмінним.

Проти використання слів «Перетворивши Духом Твоїм Святим» у анафорі свт. Василія Великого існує низка аргументів. У XVIII ст. проти цих слів протестував преподобний Никодим Святогорець: «Священики, коли служать Літургію святого Василія, не повинні в момент перетворення й освячення Таїн промовляти: ”Перетворивши Духом Твоїм Святим”, бо це є вставлення якогось неука і зухвалого, який, протидіючи, як здається, латинянам, узяв слова ці з Літургії Золотоустого і вніс їх у Літургію Василія. Тому їх ні у старих рукописах не знаходимо, як ми дослідили, ні за синтаксисом ці слова не мають там місця»[28].

Які причини внесення цієї фрази в анафору? Прп. Никодим вказує, що це зробив якийсь «зухвалий» на противагу латинянам, щоб підкреслити призивання Святого Духа в цій Літургії (вище ми вказували на цю гіпотезу з приводу інтерполяції тропаря третього часу в епіклезу).

Можливо, що це спроба мінімізувати відмінності між двома анафорами (св. Іоана Золотоустого і св. Василія Великого). Цікаво, що в деяких рукописах і виданнях слова «Пролитою за життя світу» додавалися до «Перетворивши Духом Твоїм Святим» у анафорі св. Іоана Золотоустого[29].

На третю можливу причину вказує блаженної пам’яті професор літургіки богословського факультету Фесалонікійського університету Іоанніс Фундуліс. На основі давніх рукописів цей отець сучасної грецької богослужбової науки робить висновок, що спочатку благословення святих Дарів в анафорі звершувалося двічі – благословлявся хліб, а потім вино. Пізніше виникла традиція повторення важливих священнодій тричі. Для третього благословення святих Дарів потрібно було підібрати відповідну фразу. В Літургії св. Іоана Золотоустого це благословення з’єднали зі словами «Перетворивши…». І. Фундуліс наголошує, що якби цей вислів від початку розумівся як благословення, то дієслово стояло б у формі наказового способу – «перетвори» (як і «зішли», «створи»). У Літургії св. Василія Великого слова «Пролитою за життя світу» не зовсім підходили, оскільки стосуються одного із «видів» Святого Причастя. Через це і були запозичені слова з анафори св. Іоана Золотоустого.[30]

Незважаючи на це, слова «Перетворивши…» в епіклезі св. Василія Великого є зайвими. По-перше, вставка цих слів є недопустимим втручанням у священний текст анафори Каппадокійського архієпископа Василія. Проф. В. В. Болотов прямо називав вставлення в анафору Василія Великого «тупоумним» і «наклепом на Василія Великого і його афінську освіту»[31]. По-друге, вони мають той самий зміст, що міститься у фразі «…щоб благоволінням Твоєї милості Дух Твій Святий зійшов на нас і на ці предложені дари і благословив їх, і освятив, і явив…»[32]. І, по-третє, ці слова вносять синтаксичну невідповідність. У Літургії св. Іоана Золотоустого суб’єктом в реченні, куди входить «Перетворивши…» є Бог Отець, тоді як суб’єктами інфінітивів анафори св. Василія Великого «благословив» «освятив», «явив», а також висловів «хліб же цей…» і «а чашу цю» є Святий Дух.

Отже, відповідне місце у тексті Літургії святителя Василія Великого (з урахуванням попередньої правки) пропонуємо із внесеним виправленням викласти у такій редакції.

СВЯЩЕНИК продовжує далі про себе:

Це чиніть на спомин про Мене, бо кожного разу, коли споживаєте Хліб цей і п’єте Чашу цю – звіщаєте Мою смерть, визнаєте Моє воскресіння.

Тому і ми, Владико, споминаючи спасительні Його страждання, животворчий хрест, триденне погребіння, воскресіння з мертвих, на небо вшестя, праворуч Tебе, Бога й Отця, сидіння і славне та страшне Його друге пришестя,

Вголос:

Твоє від Твоїх Тобі приносимо за всіх і за все.

Одночасно, коли священик промовляє це, диякон складає руки навхрест (права рука зверху) і, піднявши святий дискос і святу чашу, побожно вклоняється.

СПІВЦІ: Тебе оспівуємо, Тебе благословимо, Тобі дякуємо, Господи, і молимось Тобі, Боже наш.

Диякон підходить до священика; обидва тричі вклоняються перед святим престолом, молячись про себе:

Боже, очисти мене грішного і помилуй мене.

І промовляють:

СВЯЩЕНИК: Господи, Ти, що Пресвятого Твого Духа в третю годину на апостолів Твоїх послав, Того, Благий, не відніми від нас, але обнови нас, що молимось Тобі.

ДИЯКОН: Серце чисте створи в мені, Боже, і духа правди обнови в нутрі моєму.

СВЯЩЕНИК (знову): Господи, Ти, що Пресвятого Твого Духа в третю годину на апостолів Твоїх послав, Того, Благий, не відніми від нас, але обнови нас, що молимось Тобі.

ДИЯКОН: Не відкинь мене від лиця Твого і Духа Твого Святого не відніми від мене.

СВЯЩЕНИК (втретє): Господи, Ти, що Пресвятого Твого Духа в третю годину на апостолів Твоїх послав, Того, Благий, не відніми від нас, але обнови нас, що молимось Тобі.

СВЯЩЕНИК молиться:

Тому, Владико Пресвятий, і ми, грішні і недостойні раби Твої, що сподобилися служити святому Твоєму жертовнику не за праведні діла наші, бо ми не вчинили нічого доброго на землі, а через милість Твою і щедроти Твої, що Ти їх багато вилив на нас, насмілюємося приступити до святого Твого жертовника і, подавши вмістообразно святого Тіла й Крові Христа Твого, молимося Тобі і благаємо Тебе, Святий над Святими, щоб благоволінням Твоєї милості Дух Твій Святий зійшов на нас і на ці предложені дари і благословив їх, і освятив, і явив.

ДИЯКОН, вклонивши голову, показує орарем на святий хліб і тихо промовляє: Благослови, владико, святий хліб.

СВЯЩЕНИК благословляє святий хліб, промовляючи:

Хліб же цей – самим чесним Тілом Господа і Бога, і Спаса нашого Ісуса Христа.

ДИЯКОН: Амінь.

Знову ДИЯКОН:

Благослови, владико, святу чашу.

СВЯЩЕНИК, благословляючи, промовляє:

А чашу цю – самою чесною Кров’ю Господа і Бога, і Спаса нашого Ісуса Христа.

ДИЯКОН: Амінь.

І знову ДИЯКОН, показуючи орарем на ті й другі Святощі, промовляє: Благослови, владико, обоє.

СВЯЩЕНИК, благословляючи ті й другі Святощі, промовляє:

Пролитою за життя світу.

ДИЯКОН: Амінь, амінь, амінь.

Усі священнослужителі вшановують істинні Тіло і Кров Христові земним поклоном.

протоієрей Олександр Трофимлюк,
кандидат богословських наук,
завідувач кафедри літургіки та церковного співу, проректор КПБА,
член Редакційного комітету Видавничого відділу УПЦ КП